Лейтенант юстиції, свободівець з Вінниччини Андрій Гайдай служить у Збройних силах України. У розмові з Лесею Басараб націоналіст розповів, що усвідомлено закінчив військову кафедру і уявляв себе в силових органах або у ЗСУ. Врешті, так і сталося – зараз Андрій на тому місці, де максимально корисний державі.
«Війна мене застала, як і всіх українців, зранку 24 лютого – отримав СМС від знайомого: «все, зайшли». В ту мить зрозумів, що сталося, розбудив родину і сказав: «Відбулося те, що ми й передбачали». Це було очікувано, та все ж було розуміння того, що відбулося щось жахливе і масштабне. Через кілька тижнів ми виїхали з Вінниці – в нас теж були обстріли, підірвали вежу зв’язку, повністю знищили аеропорт… Тож я вирішив відвезти своїх близьких – дружину і семимісячного сина – хоча б на Західну Україну. Тоді я сам не знав, що буду далі робити (місця в Теробороні на третій день війни вже не було), але розумів, що братиму безпосередню участь в цих подіях. Ми приїхали на Львівщину, зупинилися на кілька днів у знайомих. Оскільки я військовозобов’язаний, офіцер запасу (військова кафедра), який змінив місце проживання, мав відповідно до закону три доби, щоб стати на облік у військкомат. Коли так і зробив, як юристу мені запропонували посаду за спеціальністю у військовій частині на Львівщині. На мені юридичне забезпечення діяльності військової частини, роботи багато – у нас майже три тисячі людей. У мої обов’язки входить формування наказів, участь в різних розслідуваннях, правова оцінка певних подій. Попри те, що на заході начебто все спокійно, але диверсійні групи вже були, і не один раз. Ми готуємо юридичну позицію, звернення в правоохоронні органи та ін. Крім того, охороняємо залізничну інфраструктуру: мости, переїзди, залізничні колії…
Попри те, що ми в західному регіоні, думаю, всі розуміють, що з цього боку маємо кордон з Білоруссю і розслаблятися, м’яко кажучи, рано. Всі ми розуміємо, що керівництво Білорусі повністю залежне від Москви, яка використовує територію цієї держави як майданчик для нанесення ударів (зокрема й по Західній Україні). Можливо, комусь здається, що війна зараз триває виключно на півдні або на сході країни, але це не так, бо технічні можливості агресора, на жаль, дозволяють не лише завдавати ударів по найзахіднішій крайній точці України, а й навіть по території сусідніх держав. Тому країни НАТО повинні активніше надавати нам допомогу. Керівництво нашої держави має наполегливо вимагати цього, щоб отримати нове, найсучасніше озброєння, щоб закрити наше небо і ввести сюди союзні війська для опору ворогу.
Українська нація, як ніколи досі, добре усвідомлює власну цінність, знає, що ми – самостійна одиниця, що в нас є самоідентифікація – в цьому аспекті в нас все добре. Нам лише потрібна підтримка союзників і відповідні рішучі дії, в тому числі і щодо санкцій. Бо зараз санкції часто можна обійти – купити чи продати російський газ в обхід третіх країн. Тому зараз увесь світ має сконцентрувати увагу на цьому, запровадити повне ембарго на будь-які продукти з країни-агресора і активно допомагати Україні. Адже ми зараз стоїмо не тільки на сторожі нашої незалежності – ми зараз щит усієї Європи. Ні для кого не секрет, що амбіції Путіна сягають далеко за межі нашої держави. Країни Європи це повинні розуміти, щоб як мінімум убезпечити свої держави в майбутньому від такої ж агресії».
Прес-служба ВО "Свобода"