Перегляд вихідного коду сторінки Рельєф України

[[Файл:Ukraine topo en.jpg|right|thumb|300px|Гіпсометрична карта рельєфу України]]

'''Рельє́ф Украї́ни''' переважно [[Рівнина|рівнинний]] (95&nbsp;% території країни) з невеликими абсолютними висотами ([[Низовина|низовини]] складають 70&nbsp;% території, [[Височина|височини]]&nbsp;— 25&nbsp;%)<ref name="УРЕ"/>. Територія країни займає південно-західний край [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської (Руської) рівнини]]<ref name="УРЕ"/>. Середні висоти рівнинної частини країни&nbsp;— 170&nbsp;м. Окремі вершини [[Українські Карпати|Карпатських гір]] сягають висот 1700—2000 м ([[Говерла]], 2061 м), [[Кримські гори|Кримських]]&nbsp;— 1500 та більше м над рівнем моря ([[Роман-Кош]], 1545 м)<ref name="УРЕ"/>.

Вивчення рельєфу має важливу роль в розумінні розміщення [[Природні ресурси України|природних ресурсів]], особливостей формування і розміщення [[Корисні копалини України|корисних копалин]], використання [[землі сільськогосподарського призначення|сільськогосподарських земель]], планування розміщення [[Промисловість України|промислового виробництва]], [[Транспорт України|транспортних магістралей]], [[Містобудування|будівництва населених пунктів]], проведення [[Охорона природи|природоохоронних заходів]], мінімізації наслідків [[Стихійне лихо|стихійних лих]] тощо{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

Загалом рельєф України створює сприятливі можливості для розвитку [[Продуктивні сили|продуктивних сил]] та освоєння природних ресурсів країни. Рівнинний характер території дає величезні можливості з економії витрат на спорудження та підтримку [[Транспорт України|транспортної мережі країни]]. Широке залучення геоморфологічних методів в практику геологічно-інженерних вишуковувань дає змогу звужувати території пошуку корисних копалин і тим здешевлювати процес, скорочувати час і зменшувати затрати виробництва.

== Загальна характеристика ==
Більша частина території [[Україна|України]] належить до південно-західної окраїни [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]] та має рівнинний рельєф; тільки на півдні височать [[Кримські гори]], а на заході&nbsp;— [[Карпати]]. Східноєвропейська рівнина в межах України складається з височинних і низинних ділянок, що здебільшого відповідно збігаються з підняттями й опусканнями кристалічного фундаменту платформи. Серед перших найзначніша [[Волинська височина|Волино-]][[Подільська височина]], що простягається з північного заходу на південний схід від верхньої течії річки [[Західний Буг]] і лівих допливів верхів'я [[Дністер|Дністра]] до долини [[Південний Буг|Південного Бугу]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Північну частину України займає південь [[Поліська низовина|Поліської низовини]] з висотами 150—200&nbsp;м; її рівнинна (місцями ускладнена [[Морена|моренно]]-горбкуватими, [[Еолові процеси|еоловими формами рельєфу]] й [[карст]]ом) поверхня складена древніми [[Флювіогляціальні відклади|флювіогляціальними]] й [[Алювій|алювіальними відкладами]]. На південному сході вона поступово переходить у [[Придніпровська низовина|Придніпровську низовину]], що простирається лівобережжюм Дніпра (Славути) в його середній течії. У західній частині низовини добре виражені заплавна й надзаплавна тераси Дніпра; східна частина є рівнинною, розчленованою ярами, балками й асиметричними долинами лівих приток{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Для височин України характерно глибоке й густе розчленовування поверхні долинною і ярово-балковою мережею. На Сході України яруги і балки сильніше розвинені, ніж на інших українських землях; їх густота становить 1—2&nbsp;км на 1 км², а яружне розчленування доходить до 10—30&nbsp;% площі (найбільше в південно-східній частині між [[Оскіл|Осколом]] і [[Дон]]ом з [[Хопер|Хопром]]). Обезліснення і надмірна оранка степів вплинули на зростання балок. На північному сході у межі України заходять відроги [[Середньоруська височина|Середньоруської височини]]. На правобережжі Дніпра розташована [[Придніпровська височина]] (висоти до 323 м). У південно-східній частині країни є невелика [[Приазовська височина]] ([[Бельмак-Могила]], 324 м), тектонічне продовження [[Український кристалічний щит|Українського щита]] Придніпровської височини. З північного сходу до Придніпровської низовини примикає [[Донецький кряж]] ([[Могила Мечетна]], 367 м), на території якого часто трапляються [[терикон]]и, [[кар'єр]]и й інші [[антропогенний рельєф|антропогенні форми рельєфу]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Південна частина України зайнята [[Причорноморська низовина|Причорноморською низовиною]], злегка похилою на півдні з широкими долинами й плоскими вододілами з [[Степові блюдця|подами і степовими блюдцями]], що утворилися в результаті [[Суфозія|суфозії]] у [[Лес|лесових породах]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Низинні простори Північного Криму є продовженням Причорноморської низовини, за винятком [[Керченський півострів|Керченського півострова]], [[Керченська рівнина]] якого відрізняється горбкуватим рельєфом і наявністю [[грязьовий вулкан|грязевих вулканів]].

Приморські низовини поступово на півдні переміняються [[Кримські гори|Кримськими горами]] з трьома пасмами, з яких найвище&nbsp;— Південне, або Головне Кримське пасмо ([[Роман-Кош]], 1545 м){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Для рельєфу Кримських гір характерні вирівняні поверхні ([[яйла|яйли]]) із широким розвитком карстових форм.

На заході України розташовані найбільш високі гори в країні&nbsp;— [[Українські Карпати]], що представляють звужену (до 60—100 км) і знижену частину [[Східні Карпати|Східних Карпат]] та складаються з ряду паралельних хребтів, витягнутих із північного заходу на півдненному сході на 270 км (найвища вершина&nbsp;— гора [[Говерла]], 2061 м). У південно-західних передгір'їв Українських Карпат простирається алювіальна [[Закарпатська низовина]] (висота 100—120 м){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

== Низовини ==
{{main|Низовини України}}
[[Низовина|Низовини]] найбільш розповсюджена форма рельєфу України, вони займають близько 70&nbsp;% території країни<ref name="УРЕ"/>. Усі вони, окрім [[Закарпатська низовина|Закарпатської]] (частина [[Тисо-Дунайська низовина|Середньодунайської]]), є окремими елементами величезної [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]], що розкинулась від арктичних морів на півночі, до [[Кавказькі гори|Кавказьких гір]] на півдні, від [[Уральські гори|Уральських]] на сході до [[Карпати|Карпатських]] на заході.

=== Поліська ===
{{main|Поліська низовина|Українське Полісся}}
[[Українське Полісся]]&nbsp;— південна частина великої [[Поліська низовина|Поліської низовини]] (північним його складовим елементом виступає [[Білоруське Полісся]]), займає крайню північно-західну територію країни, північну частину [[Правобережна Україна|Правобережжя Дніпра]] у межах північних частей [[Волинська область|Волинської]], [[Рівненська область|Рівненської]], [[Житомирська область|Житомирської]], [[Київська область|Київської]], [[Чернігівська область|Чернігівської областей]] та частково [[Сумська область|Сумської]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. На півдні область межує з [[Волинська височина|Волинською]] і [[Придніпровська височина|Придніпровською височинами]] і має досить чіткі й виразні межі в рельєфі, від [[Володимир (місто)|Володимира-Волинського]] на заході, північніше [[Луцьк]]а і [[Рівне|Рівного]], далі на сході умовно проходить через [[Коростень]] і [[Вишгород]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Це історично [[Болото|заболочена]] (значно [[Осушення земель|осушена]] у другій половині XX століття) [[Рівнина|рівнинна]] територія з широкими і пологосхилими річковими долинами. Тут концентрується найбільший земельний масив осушених земель України{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. [[Клімат|Кліматичні умови]] (кількість [[Атмосферні опади|атмосферних опадів]], [[вологість повітря|відносна вологість повітря]]) змінюються із заходу на схід в бік зменшення ([[континентальний клімат|континентальність клімату]] навпаки, збільшується з просуванням на схід), відповідно, зменшується і заболоченість території{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

Геоморфологічна область Українського Полісся складається з таких підобластей:
* [[Волинське Полісся]],
* [[Житомирське Полісся]],
* [[Київське Полісся]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

У геоморфологічному сенсі (наслідуючи [[Фізико-географічний поділ України|фізико-географічний поділ]]) часом до Українського Полісся відносять також і Лівобережжя Дніпра&nbsp;— [[Чернігівське Полісся|Чернігівське]] і [[Новгород-Сіверське Полісся]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Polissya depression en.jpg|border|Поліська низовина на карті рельєфу України
Река Уброрть4.jpg|border|Річка Уборть на Овруцькому кряжі
Prypiat.jpg|border|Долина нижньої течії Прип'яті
Marsh. Polissia.jpg|border|''«Поліське болото»,'' [[Шишкін Іван Іванович|Іван Шишкін]], 1890 рік
Озеро_Світязь_з_висоти.jpg|border|Шацькі озера
</gallery></small>

У геологічному формуванні низовини брали участь докембрійський кристалічний фундамент, осадовий чохол [[Крейдовий період|крейдового]] та [[Палеогеновий період|палеогенового періодів]], що часто виходять на поверхню. [[Четвертинний період|Четвертинні відклади]] представлені здебільшого [[пісок|пісками]] і [[глина]]ми<ref name="УРЕ"/>. Геоструктурно низовина на заході Волині приурочена до [[Волино-Подільська плита|Волино-Подільської плити]], на Житомирщині&nbsp;— [[Український кристалічний щит|Українському щиту]], на Лівобережжі&nbsp;— [[Дніпровсько-Донецька западина|Дніпровсько-Донецькій западині]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Загальний нахил поверхні Українського Полісся&nbsp;— із заходу на схід{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Рельєф здебільшого рівнинний, часто порушується [[Водно-льодовикові форми рельєфу|водно-льодовиковими формами рельєфу]]&nbsp;— горбоподібними підвищеннями, валами і горбами. Абсолютні висоти рельєфу незначні&nbsp;— 150—200&nbsp;м, найбільші пов'язані з [[Словечансько-Овруцький кряж|Словечансько-Овруцьким кряжем]] (316 м), відносні висоти якого невеликі&nbsp;— 50—60&nbsp;м; уздовж [[Дніпро|Дніпра]] і [[Прип'ять|Прип'яті]] абсолютні висоти не перевищують 150 м (у Волинській області вище за 200 м){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. У межах геоморфологічної області виділяється широкою смугою (30—40 км) долина Прип'яті, найбільшої правої притоки Дніпра. Рельєф [[Заплава|заплави]] Прип'яті, ширина якої коливається в межах 2—20&nbsp;км, характеризується наявністю великої кількості [[Стариця|стариць]], [[Притока|приток]], невеличких [[Озеро|озер]], [[еолові форми рельєфу|еолових]] (моренних) горбів і пасм з [[Пісок|піску]], [[Галька|гальки]], [[валун]]ів{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Річкові долини [[Десна|Десни]], [[Стир]]а, [[Случ (притока Горині)|Случі]], [[Снов]]а, [[Горинь|Горині]], [[Тетерів]]а, [[Сейм (річка)|Сейму]], [[Уборть|Уборті]], [[Уж (притока Прип'яті)|Ужа]] широкі, з низькими берегами, двома [[Річкова тераса|річковими терасами]] (зрідка трьома), глибинами 20-50 м (зростають з півночі на південь)<ref name="УРЕ"/>. [[Заплава|Заплави]] й реліктові прохідні долини заболочені, у місцях виходу кристалічних порід скелясті береги, [[Річковий поріг|річкові пороги]] й перекати в річищах.

У межах [[Волинська моренна гряда|Волинської моренної гряди]] зустрічаються досить протяжні [[ескери, Ози|ози]] (завдовжки 2-3&nbsp;км, з відносною заввишки 10—25 м){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. У місцях виходу на поверхню кристалічних гірських порід зосереджені [[друмліни]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Для Прип'ятської низовини більш характерними є еолові форми водно-льодовикового рельєфу на межиріччях, що виступають у вигляді [[бархан]]ів і переважно складаються з [[кварцовий пісок|кварцових пісків]], поширені [[дюни]], горби й вали, що закріплені рослинністю{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Зруйновані [[Денудація|денудацією]] виходи на земну поверхню кристалічних порід утворюють гранітні поля, пасма, кряжі (Словечансько-Овруцький, [[Білокоровицький кряж|Білокоровицько-Топильнянський]], [[Озерянський кряж|Озерянський]])<ref name="УРЕ"/>.

На Волинському Поліссі, де близько від поверхні залягають породи [[пізня крейда|верхньої крейди]], розповсюджені [[карстові форми рельєфу]] (басейни Турії та Снову), десятки великих [[озерна улоговина|озерних улоговини]], загальнознаними з яких є [[Шацькі озера]] (найбільше озеро [[Світязь]]) в північно-західній частині Волинської області. Шацьке поозер'я&nbsp;— важливий курортний регіон країни{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

=== Придніпровська ===
{{main|Придніпровська низовина}}
Придніпровська низовина розташована в північно-східній частині України, уздовж [[Лівобережна Україна|лівого берега]] [[Дніпро|Дніпра]], у межах [[Чернігівська область|Чернігівської]], [[Київська область|Київської]], [[Черкаська область|Черкаської]], [[Сумська область|Сумської]], [[Полтавська область|Полтавської]], [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської]] та частково [[Харківська область|Харківської]] і [[Запорізька область|Запорізької областей]]. Фактично вона є північно-східним продовженням [[Українське Полісся|Українського Полісся]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Межі геоморфологічної області проходять на заході і південному заході берегами Дніпра, на північному сході&nbsp;— схилами [[Середньоруська височина|Середньоруської височини]], на півдні&nbsp;— на широті міста [[Дніпро (місто)|Дніпра]] в південно-східному напрямі, далі повертає на північ і доходить до кордону з Середньоруською височиною, на південний схід від [[Харків|Харкова]], північно-східні межі збігаються з [[Державний кордон України|державним кордоном України]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Пересічні висоти&nbsp;— 50-170&nbsp;м, найбільші (200 м)&nbsp;— на півдні та сході. Найбільше знижена частина Придніпровської низовини&nbsp;— алювіальна тераса Дніпра на північному сході (50-90 м), що поступово звужується від 125&nbsp;км в Чернігівській, до 40&nbsp;км в Полтавській областях.

Придніпровська геоморфологічна область складається з таких підобластей:
* Середньодніпровсько-Деснянська на півночі ([[Придеснянська рівнина]]). У цій частині значного розвитку набули [[льодовиковий рельєф|льодовикові]] і [[Водно-льодовикові форми рельєфу|водно-льодовикові форми]], де чималі площі зайняті [[Морена|моренними]] та моренно-[[зандри|зандровими]] рівнинами. У цій частині найбільш інтенсивна [[Яр|яружна сітка]], в рельєфі якої добре збереглися виступи [[Крейда|крейдяних порід]]. Круті і непротяжні схили цих виступів призвели до формування глибоких, але коротких яруг із значним нахилом їхніх сточищ{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.
* Придніпровська в центрі ([[Полтавська рівнина]]). Сильно розвинута яружна сітка, приурочена до схилів долин лівих приток Дніпра і супроводжується [[Зсув ґрунту|зсувами]], [[обвал]]ами, інтенсивним [[Змив ґрунту|змивом ґрунтів]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.
* Полтавсько-Орельська на півдні та сході. Сильно розвинута яружна сітка, приурочена до схилів долин, сильно звужені пласкі вододіли чергуються з глибокими (70-80 м) широкими (10-15 км) асиметричними річковими долинами лівих приток Дніпра{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}<ref name="УРЕ"/>. Круті праві схили долин порізані глибокими балками з частими осипами.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Pridniprovska nizovina.jpg|border|Придніпровська низовина на карті рельєфу України
Гомільшанські ліси взимку.jpg|border|[[Гомільшанські ліси]] взимку
Шкуратівські схили (вид на заказник МЗ "Шкуратівський").jpg|border|Шкуратівські схили долини [[Удай|Удаю]]
Blick in den Osten.jpg|border|Краєвиди Полтавської рівнини
Гора Пивиха 02.JPG|border|Гора [[Пивиха]] на березі Дніпра 
</gallery></small>

Геологічний фундамент Придніпровської низовини складає кристалічний масив на глибинах 4000-8000&nbsp;м, перекритий потужною товщею осадових порід різного віку (від палеозою до антропогену). Четвертинні відклади на заході представлені [[Пісок|пісками]], на сході&nbsp;— [[лес]]ами і [[лесові суглинки|лесовими суглинками]]<ref name="УРЕ"/>. У геоструктурному відношенні низовині відповідає [[Дніпровсько-Донецька западина]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Придніпровська геоморфологічна область є пластоподібною низовиною з пересічними абсолютними висотами дещо більшими, ніж на [[Полісся|Поліссі]]. Загальний похил поверхні на південь і південний захід, до Дніпра. У цьому напрямку тече більшість його лівих приток ([[Ворскла]], [[Оріль]], [[Псел]], [[Самара (притока Дніпра)|Самара]], [[Сула (притока Дніпра)|Сула]])<ref name="УРЕ"/>. Головними елементами рельєфу долини Дніпра слугують поверхні терас, густо вкриті [[стариця]]ми, [[озерна улоговина|озерними улоговинами]] та [[Дюни|піщаними дюнами]] та пагорбами на заплавах і борових терасах<ref name="УРЕ"/>. Річкові долини приток Дніпра в нижній течії заболочені через підпір водами каскаду водосховищ ([[Київське водосховище|Київське]], [[Канівське водосховище|Канівське]], [[Кременчуцьке водосховище|Кременчуцьке]], [[Кам'янське водосховище|Кам'янське]], [[Дніпровське водосховище|Дніпровське]]). Присутні окремі ізольовані підняття&nbsp;— гори [[Пивиха]] (169 м), [[Хоцький горб|Хоцький пагорб]] (151 м), [[Калитва]] (145 м); прояви [[Соляна тектоніка|соляної тектоніки]] у вигляді куполоподібних пагорбів&nbsp;— [[Золотуха (пагорб)|Золотуха]] поблизу [[Ромни|Ромен]], [[Богачківський пагорб|Богачківський]] і [[Висачківський пагорб]]и поблизу однойменних селищ<ref name="УРЕ"/>. На схилах долин, особливо на крутих схилах правого берега Дніпра, добре розвинута яружно-балкова мережа, хоч загалом вона розміщена територією нерівномірно. [[Ерозійне розчленування]] надає рівнинній поверхні хвилястий характер{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Для низовини загалом характерні реліктові прохідні долини (вододіли Псла-Ворскли, Псла-Хоролу)<ref name="УРЕ"/>. На півдні зустрічаються просадкові [[степові блюдця]], [[Під (западина)|поди]].

=== Причорноморська ===
{{main|Причорноморська низовина}}
Крайня південна частина країни зайнята широкою Причорноморською низовиною, яка на півдні закінчується невисокими крутими уступами у бік [[Чорне море|Чорного]] та [[Азовське море|Азовського морів]]. На території Кримського півострова Причорноморська низовина [[Північнокримська низовина|Північнокримською низовиною]] поступово переходить у [[Куеста (фізична географія)|куестове]] низькогір'я [[Кримські гори|Кримських гір]], на заході межує з [[Тарханкутська височина|Тарханкутською]], на сході&nbsp;— [[Керченська височина|Керченською височинами]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Західна межа низовини проходить по долині річки Прут; на сході поступово переходить в [[Приазовська низовина|Приазовську низовину]], що простяглась уздовж північного узбережжя Азовського моря, та [[Приазовська височина|Приазовську височину]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Низовина є частиною [[Причорноморська западина|Причорноморської западини]]. На території України лежить у межах [[Автономна Республіка Крим|Криму]], [[Одеська область|Одеської]], [[Миколаївська область|Миколаївської]], [[Херсонська область|Херсонської]], [[Запорізька область|Запорізької]] та [[Донецька область|Донецької областей]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

Геоморфологічна область Причорноморської низовини поділяється на такі підобласті{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}:
* Дунайсько-Дністровська, межиріччя нижніх течій [[Дунай|Дунаю]] і [[Дністер|Дністра]]. Характеризується загальним похилом території як у південному, так і в східному напрямку. Велика кількість [[Озеро|озер]] ([[Кагул (озеро)|Кагул]], [[Ялпуг]], [[Китай (озеро)|Китай]]), приморських [[Лагуна|лагун]] і річкових [[лиман]]ів ([[Сасик (Кундук)|Сасик]], [[Шагани (лиман)|Шагани]], [[Алібей]], [[Дністровський лиман|Дністровський]]).
* Дністровсько-Бузька, межиріччя нижніх течій Дністра і [[Південний Буг|Південного Бугу]]. Найбільші абсолютні висоти на південному заході цієї частини (160 м), де вона поступово переходить в Подільську височину.
* Бузько-Дністровська, межиріччя нижніх течій Південного Бугу і [[Дніпро|Дніпра]] (правий берег). Характерним є наявність великої кількості солоних річкових лиманів ([[Хаджибейський лиман|Хаджибейський]], [[Куяльницький лиман|Куяльницький]], [[Тилігульський лиман|Тилігульський]]), пересихаючих річок.
* Дніпровсько-Молочнянська, межиріччя нижніх течій Дніпра (лівий берег) і [[Молочна (Азовське море)|Молочної]]. Характеризується рівнинністю (плоскістю) поверхні, її безстічністю, невеликими за глибиною і густотою розчленуваннями, наявністю значних за площею подів тощо.
* Приазовська низовина, від Молочної і до східного кордону України, уздовж північного берега Азовського моря. Властиві досить різкі перепади поверхні з півночі на південь (від 180&nbsp;м до 0 м).
* Кримська рівнина, лежить на північ від Кримських гір. У її складі [[Індольська низовина|Індольська]] і [[Присиваська низовина|Присиваська низовини]], Центральнокримська рівнина.

Характерними морфологічними особливостями усіх підобластей континентальної частини є слабкий нахил поверхні на південь у бік Чорного та Азовського морів; у той час як [[Кримська рівнина]] має нахил на північ, убік [[Каркінітська затока|Каркінітської затоки]] Чорного і [[Сиваш|Сиваської]] Азовського морів{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Для Причорноморської низовини характерний відносно рівнинний рельєф, поступовий перехід низовини до сусідніх підвищених морфоструктур, більше розчленування поверхні в північній, ніж у південній частині (але в межах Кримської рівнини навпаки: розчленування збільшується на півдні){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Спільними для всіх підобластей є наявність [[водоерозійний рельєф|водоерозійних]] та [[водоакумулятивний рельєф|водоакумулятивних]] [[Суфозія|суфозійнино]]-просадочних форм рельєфу&nbsp;— [[Під (западина)|подів]] ([[Великий Агайманський під|Агайманський]], [[Зелений під|Зелений]], [[Великий Чапельський під|Чаплійський]]), [[степові блюдця|степових блюдець]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. В басейнах Дніпра та Молочної на річкових схилах розвинена яружно-балочна мережа<ref name="УРЕ"/>. [[Річкова долина|Річкові долини]] глибокі, з 3-6 річковими акумулятивними [[Річкова тераса|терасами]], крутими правими схилами, на яких можливі [[Зсув ґрунту|зсуви]] та денудаційні тераси. У гирлових ділянках річок Причорноморської низовини через загальне занурення поверхні часто утворюються [[лиман]]и<ref name="УРЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine BS Depression en.jpg|border|Причорноморська низовина на карті рельєфу України
Піщано-мулисті коси лиману Шагани.jpg|border|Дунайсько-Дністровське межиріччя
Askania-Nova sommer steppe scape-2.jpg|border|Південноукраїнський степ
IMG піски4.jpg|border|[[Олешківські піски]], алювіальні відклади в пониззі Дніпра
Хомутовская 01.jpg|border|Приазовська низовина
</gallery></small>

У геологічному відношенні фундамент низовини складають потужні товщі осадових порід [[Палеозойська ера|палеозою]], [[Мезозойська ера|мезозою]] та [[Кайнозойська ера|кайнозою]], з особливим місцем [[Четвертинний період|четвертинних відкладів]]. Геоструктурно низовина приурочена до [[Причорноморська западина|Причорноморської западини]]; крайні південні частини&nbsp;— [[Середземноморський геосинклінальний пояс|Середземноморського геосинклінального поясу]] Герцинської платформи ([[складчаста область Добруджі]], [[Придобруджинський прогин]], [[Скіфська плита]]){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. У тектонічному відношенні окремі ділянки низовини продовжують опускатись, тому висоти південної частини не перевищують 2&nbsp;м над рівнем моря<ref name="УРЕ"/>.

=== Закарпатська ===
{{main|Закарпатська низовина}}
Закарпатська низовина є північно-східною частиною обширної [[Тисо-Дунайська низовина|Середньодунайської (Тисо-Дунайської) низовини]] в середній течії [[Дунай|Дунаю]]. Середні висоти на рівнині 105—120&nbsp;м{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Найнижча точка низовини&nbsp;— 101&nbsp;м над рівнем моря (село [[Руські Геївці]] [[Ужгородський район|Ужгородського району]]). У межах низовини лежить невисокий, зі скелястими і гострими вершинами [[Вигорлат-Гутинський хребет|Вулканічний хребет]] (Вигорлат-Гутинський), [[Солотвинська улоговина|Солотвинська]] та [[Мукачівсько-Чопівська улоговина|Мукачівсько-Чопівська улоговини]], [[Берегівське низькогір'я|Берегівське горбогір'я]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. З північного сходу обмежена Вулканічним хребтом. Рівнинний характер місцевості порушують пагорби [[вулкан]]ічного походження, максимальна висота яких сягає 400&nbsp;м. Загалом поверхня плоска, східчаста, слабонахилена на південний захід. Низовина займає 20&nbsp;% території [[Закарпатська область|Закарпатського регіону]] України. У [[Закарпатська карстова область|карстових проваллях]] в районі [[Солотвинське родовище кам'яної солі|Солотвинських родовищ]] солоні [[Карстове озеро|карстові озера]] ([[Кунігунда (озеро)|Кунігунда]]).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Закарпатская_область.png|border|Рельєф Закарпатської низовини {{ref-ru}} 
Закарпатський краєвид.JPG|border|Краєвиди Закарпаття
Берегівське низькогір'я-2.jpg|border|Берегівське горбогір'я
Замок із висоти пташиного польоту 3.JPG|border|Замок Паланок на вулканічному пагорбі 
Кунігунда.jpg|border|Солоне карстове озеро Кунігунда
</gallery></small>

Геоструктурно Закарпатська низовина приурочена до [[Закарпатський прогин|Закарпатської западини]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

== Височини ==
{{main|Височини України}}
[[Височина|Височини]] займають близько 25&nbsp;% території країни. Утворення українських височин пов'язане з геологічною будовою і тектонічними рухами земної кори. За генезисом в Україні виділяють такі височини: денудаційні (Волинська), пластово-денудаційні (Середньоруська), структурно-денудаційні (Приазовська), цокольні (Донецька).

=== Волинська ===
{{main|Волинська височина}}
Волинська височина генетично є північно-західною околицею Волино-Подільської геоморфологічної області у межах територій [[Волинська область|Волинської]], [[Львівська область|Львівської]] та [[Рівненська область|Рівненської областей]]. Яку розділяє [[Буго-Стирська рівнина]] (Мале Полісся)&nbsp;— рівнинна територія з Грядовим Побужжям на дві нерівні частини&nbsp;— Волинську і [[Подільська височина|Подільську височини]]. Південна межа височини уступом (40—60 м), що чітко виділяється в рельєфі, лежить на північ від [[Пасмове Побужжя|Грядового Побужжя]], уздовж умовної лінії від [[Сокаль|Сокаля]] і далі на схід через [[Берестечко]], [[Острог]], [[Старий Кривин|Кривин]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Північна межа обривається невисоким уступом у бік [[Українське Полісся|Українського Полісся]], уздовж умовної лінії [[Володимир (місто)|Володимир-Волинський]]&nbsp;— [[Луцьк]]&nbsp;— [[Тучин]].

Річковими долинами [[Західний Буг|Західного Бугу]], [[Стир]]у, [[Турія (притока Прип'яті)|Турії]], [[Горинь|Горині]] та їхніх приток слабохвиляста рівнина розчленована на окремі ділянки: на південному-заході [[Сокальське пасмо]], на заході [[Надбузька височина|Надбузька]] і [[Горохівська височина|Горохівська височини]], на півночі [[Рівненське плато|Рівненське]], на сході [[Гощанське плато]] і [[Шепетівська рівнина]] (Ганнопільське плато). У межах Волинської височини зосереджується цілий ряд підвищених локальних регіонів, між Берестечком і [[Дубно]]&nbsp;— [[Повчанська височина]] (324 м), між Дубно і Острогом&nbsp;— [[Мізоцький кряж]] (341 м){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Найбільша висота&nbsp;— гора [[Хохлиця]] (361 м), середні висоти&nbsp;— 200—310&nbsp;м.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Volin highland en.jpg|border|Волинська височина на карті рельєфу України
Styr in Luzk.jpg|border|Долина Стиру в Луцьку
Село Тростянець.jpg|border|Мізоцький кряж
Урочище Нараїв із східного края лісу.Вдалині Стеблівка.jpg|border|Рівненське плато
</gallery></small>

У геологічному плані височина пов'язана із [[Волино-Подільська плита|Волино-Подільською плитою]] і [[Львівська крейдова западина|Львівською западиною]] [[Галицько-Волинська синекліза|Галицько-Волинської синеклізи]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. [[Протерозойський еон|Протерозойський]] кристалічний масив, що має загальний нахил на захід, перекритий потужною товщею осадового чохла. З четвертинний відкладів широко представлені [[Пісок|піски]] й [[лесові суглинки]]<ref name="УРЕ"/>.

У мікрорельєфі височини представлені [[карст]]ові форми&nbsp;— западини (заповнені водою вони часто утворюють [[Карстове озеро|карстові озера]]), [[карстова лійка|воронки]]<ref name="УРЕ"/>.

=== Подільська ===
{{main|Подільська височина}}
Подільська височина&nbsp;— підвищена південно-західна частина [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]], яка на північному заході воно круто обривається до [[Пасмове Побужжя|Грядового Побужжя]] басейну [[Західний Буг|Західного Бугу]] (фізико-географічна область [[Мале Полісся|Малого Полісся]]), на півдні межує з долинами [[Дніпро|Дніпра]] і [[Південний Буг|Південного Бугу]], на південному сході долиною Дністра&nbsp;— [[Молдовська височина|Молдовською височиною]], на сході поступово переходить у [[Придніпровська височина|Придніпровську височину]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Середні висоти Поділля здебільшого перевищують 300&nbsp;м, часто сягають 400 і більше метрів{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Височина займає території [[Львівська область|Львівської]], [[Тернопільська область|Тернопільської]], [[Хмельницька область|Хмельницької]], [[Вінницька область|Вінницької]] і частково півночі [[Одеська область|Одеської області]]. Продовженням Подільської височини на північному заході є відносно вузький масив [[Розточчя]], що через [[Львів]] продожується у [[Польща|Польщу]] до [[Люблінське нагір'я|Люблінської височини]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

У північній частині Західного Поділля виділяється відносно великими висотами [[Гологоро-Кременецький кряж]], рельєф якого часто нагадує сильно розчленоване низькогір'я з відносно високими (150—180 м) окремими крутосхилими масивами зі стовпоподібними [[Останець|останцями]] ([[Вороняки]]), густою [[яружно-балкова мережа|яружно-балковою мережа]], частими проявами [[карст]]ової діяльності. Кряж круто обривається на північ у сторону [[Західнобузько-Стирська низовина|Західнобузько-Стирської низовини]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Найбільші висоти&nbsp;— Гологори (471 м), Вороняки (436 м), гора [[Драбаниха]] (408 м) у Кременецьких горах.

У західній і центральній частинах Поділля вузькою смугою простягаються [[Товтри]]&nbsp;— горбисте підвищення, яке збігається з виходом на поверхню досить твердих [[вапняк]]ових порід (залишки [[кораловий риф|коралових рифів]] [[Неогеновий період|неогенових морів]])<ref name="УРЕ"/>. Товтри витягнуті з північного заходу (від селища [[Підкамінь (селище)|Підкамінь]] на [[Львівська область|Львівщині]]), продовжуються через [[Зборів]], [[Тернопіль]], [[Гримайлів]] і завершуються в районі [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]]. [[Медобори]]&nbsp;— мальовнича центральна частина Товтр{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Найбільша висота&nbsp;— [[Крайній Камінь]] (431 м).

[[Опілля]]&nbsp;— крайня західна частина Поділля, сильно пересічена територія місцями з вузькими глибокими річковими долинами ([[Гнила Липа|Гнила]] і [[Золота Липа (річка)|Золота Липа]], [[Стрипа]]), крутими схилами, мальовничими краєвидами&nbsp;— [[Дністровський каньйон]]. У межах Опілля на південний схід від [[Львів|Львова]] найвища точка Подільської височини&nbsp;— гора [[Камула]] (473 м). Опілля має вигляд цілого ряду підвищених з крутими схилами регіонів, які тягнуться вздовж лівих приток [[Дністер|Дністра]], з лісистими платоподібними плоскими височинами на міжріччях. На заході Опілля поступово зливається з [[Передкарпаття|Передкарпатською височиною]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Podol highland en.jpg|border|Подільська височина на карті рельєфу України
Kremenec 02.jpg|border|Кременецькі гори
Toltre-FTȘT-7.JPG|border|Товтри
LvivOblast2.JPG|border|Опілля
Do Strypy.JPG|border|Вигини Дністровського каньйону
</gallery></small>

У геологічному плані височина є західним схилом [[Український кристалічний щит|Українського кристалічного щита]], який на заході пов'язаний із [[Волино-Подільська плита|Волино-Подільською плитою]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. [[Протерозойський еон|Протерозойський]] кристалічний масив, що має загальний нахил на захід, перекритий потужною товщею осадового чохла. З четвертинний відкладів широко представлені [[лес]]и й [[лесові суглинки]]<ref name="УРЕ"/>.

Загальний похил височини з півночі на південь і південний схід, до долини Дністра і Причорноморської низовини. Поверхня густо розчленована долинами лівих приток [[Дністер|Дністра]], глибина яких поступово збільшується за течією, сягаючи 150—200&nbsp;м біля самого впадіння. Річки часто [[Річковий поріг|порожисті]], є [[водоспад]]и. Вододіли звужені. На Подільській височині в [[гіпс]]ово-[[ангідрит]]ових товщах досить поширені [[Карст|карстові форми]]&nbsp;— переважно тріщини, [[Карстовий колодязь|колодязі]], [[Карстова лійка|лійкоподібні заглиблення]], що зустрічаються в багатьох місцевостях Опілля, Товтрів, басейнах річок Стрипи, [[Серет (притока Дністра)|Серету]] і [[Збруч]]а та їхніх приток. Широко відомі численні [[Печера|гіпсові печери]] великої протяжності ([[Кришталева печера|Кришталева]], [[Мокра (печера)|Мокра]], [[Оптимістична печера|Оптимістична]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

=== Придніпровська ===
{{main|Придніпровська височина}}
Придніпровська височина простягається через центральну частину України вздовж правого берега Дніпра до зміни напрямку його течії в районі [[Дніпрові пороги|Дніпровських порогів]] (у межах [[Житомирська область|Житомирської]], [[Київська область|Київської]], [[Черкаська область|Черкаської]], [[Кіровоградська область|Кіровоградської]] і [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської областей]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. На півночі невеликим уступом межує з [[Українське Полісся|Поліською низовиною]], на сході&nbsp;— з [[Подільська височина|Подільською]], на південному сході&nbsp;— з [[Приазовська височина|Приазовськими височиною]], на півдні поступово (приблизно на широті [[Запоріжжя]]) переходить в [[Причорноморська низовина|Причорноморську низовину]], східна межа чітко виражена дніпровськими кручами{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. На північному сході Придніпровська височина поступово знижується в бік [[Київ|Києва]] [[Прироська рівнина|Прироською рівниною]] (максимальна висота 179 м) і [[Київське плато|Київським плато]] (максимальна висота 241&nbsp;м&nbsp;— [[Букринський плацдарм]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Загальний нахил поверхні Придніпров'я&nbsp;— з північного заходу (220—250 м) на південний схід (160—190 м). Найбільша висота&nbsp;— 323&nbsp;м, середні висоти&nbsp;— 200—240&nbsp;м на північному заході й 150—180&nbsp;м на південному сході. У північній частині височини зустрічаються [[льодовиковий рельєф|льодовикові]] та [[водно-льодовикові форми рельєфу|водно-льодовикові форми]].

Як геоморфологічна область України складається з підобластей{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}:
* власне Придніпровська височина.
* [[Приазовська височина]].
* [[Запорізька рівнина]].

Геологічна будова височини відповідає простяганню [[Український кристалічний щит|Українського кристалічного щита]] з північного заходу на південний схід<ref name="УРЕ"/>.

Поверхня височини горбисте платоподібне підняття, що поступово знижується на південь та південний схід, з відносно рівнинними долинами річок<ref name="УРЕ"/>. Загалом для рельєфу характерне чергування глибоких (до 90 м) [[Річкова долина|долин]] (Південний Буг, [[Соб]], [[Інгул]], [[Інгулець (річка)|Інгулець]], [[Саксагань]], [[Гірський Тікич]], [[Синюха (притока Південного Бугу)|Синюха]]) і [[Балка (форма рельєфу)|балок]] з пласкими широкими [[вододіл]]ами&nbsp;— [[плакор]]ами, які ближче до Дніпра та Південного Бугу поступово переходять в пологовершинні пасма{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Річкові долини мають чітко виражені 3-4 [[Річкова тераса|тераси]], у річищах трапляються мальовничі [[Річковий поріг|пороги]] і [[Бистрина|бистрини]], що пов'язані з частими виходами кристалічних порід на поверхню ([[Бузькі пороги]], [[Актівський каньйон]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}<ref name="УРЕ"/>. Присутні реліктові прохідні долини завглибшки 15-50&nbsp;м. Розвинута [[яружно-балкова мережа]], особливо в районах крутосхилів правого берега Дніпра в районі [[Канів|Канева]] (ерозійні [[Канівські гори]]), де максимальна висота сягає 255&nbsp;м, а глибина [[яр]]уг доходить до 85—90&nbsp;м. У районі [[Старі Петрівці|Старих Петрівців]] (на північ від Києва), поблизу Канева та в інших місцях трапляються [[Зсув ґрунту|зсуви]], [[Конус виносу|конуси виносу]]. У південно-східній частині зустрічаються невеликі западини та [[степові блюдця]], що пов'язані з просіданням ґрунту в районі розвитку [[карст]]у<ref name="УРЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Dnieper highland en.jpg|border|Придніпровська височина на карті рельєфу України
DSC03024-Дніпро біля села Витачів.JPG|border|Київське плато біля [[Витачів]]а, правий берег Дніпра
<!--Великі валки.jpg|border|Трахтемирівські яруги Канівських гір-->
Рельєф Трахтемирівського півострова.jpg|border|Трахтемирівські яруги Канівських гір
Гранітно-степове Побужжя(3).jpg|border|[[Бузький Гард (національний природний парк)|Бузький Гард]]
Общий вид на карьер "Северный" (северо-запад) - panoramio.jpg|border|Криворізький залізорудний кар'єр «Північний»
</gallery></small>

У районі видобутку [[граніт]]ів&nbsp;— затоплені [[кар'єр]]и; видобутку відкритим способом [[Буре вугілля|бурого вугілля]] і [[Залізні руди|залізної руди]]&nbsp;— величезні кар'єри, відвали-[[терикон]]и і техногенні зсуви ґрунту; [[Шахта|шахтним]]&nbsp;— просадки ґрунтів ([[Дніпропетровська область|Дніпропетровська]], [[Кіровоградська область|Кіровоградська області]]).

=== Приазовська ===
{{main|Приазовська височина}}
[[Приазовська височина]] геологічно є південно-східним виступом [[Український кристалічний щит|Українського кристалічного масиву]] в межах [[Запорізька область|Запорізької]] та [[Донецька область|Донецької областей]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Кристалічні породи ([[граніт]]и, [[гнейс]]и, [[сієніт]]и) перекриті товщою [[лесовидні суглинки|лесовидних суглинків]] та [[лес]]ів<ref name="УРЕ"/>. Абсолютні висоти сягають 200—300&nbsp;м, найвища точка Приазовської височини&nbsp;— гора [[Бельмак-Могила]] (324 м) Північний схил височини вузький, уривистий, середні висоти становлять 200—230&nbsp;м; південний завширшки 45—60&nbsp;км, значно (у 5—8 разів) ширший за північний, середні висоти становлять 50-120&nbsp;м, поступово переходить у вузьку смугу [[Приазовська низовина|Приазовської низовини]]<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Піднята північна частини височини слугує вододілом між басейном [[Басейн Дніпра|Дніпра]] і [[Азовське море|Азовського моря]], горбкувата поверхня якого густо почленована річковими долинами, балками та ярами (особливо басейни річок [[Обитічна]] і [[Берда (річка)|Берда]]){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}<ref name="УРЕ"/>. На поверхні височини часто виходять кристалічні породи ([[Кам'яні Могили]], [[Токмак-Могила]], [[Корсак-могила|Корсак-Могила]], [[Могила-Гончариха]]), які повсюдно залягають у верхніх частинах річок, утворюючи скелясі береги, [[Річковий поріг|річкові пороги]] та [[Бистрина|бистрини]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. На території височини значна кількість [[антропогенний рельєф|антропогенних форм рельєфу]]&nbsp;— [[Курган|могил]], насипаних кочовими народами [[Євразійський степ|Великого Степу]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Ukraine Priazovska Highland.jpg|border|Приазовська височина на карті рельєфу України
Памятный знак у подножия Бельмак-Могила.JPG|border|Бельмак-Могила
Камяні могили травень 2017 (24).jpg|border|Кам'яні Могили
Пам'ятка природи комплексна «Степова ділянка», Гуляйпільський район, біля с. Широке.jpg|border|Запорізька рівнина поблизу Гуляйполя
</gallery></small>

[[Запорізька рівнина]], як і вся Приазовська височина, генетично пов'язана з Українським кристалічним щитом. Абсолютні висоти становлять тут 190—265&nbsp;м. Поверхня злегка горбиста, розвинута яружно-балкова мережа. Балки короткі, яружна мережа зустрічається набагато частіше, ніж на Приазовській височині. Характеризується наявністю [[Зсув ґрунту|зсувів]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

=== Донецька ===
{{main|Донецька височина}}
На південному сході України із заходу на схід (у межах [[Харківська область|Харківської]], [[Донецька область|Донецької]] і [[Луганська область|Луганської областей]]) простягається на 350&nbsp;км геоморфологічна область [[Донецька височина|Донецької височини]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Її найбільша ширина з півночі на південь до 150&nbsp;км. Височина межує на північному заході з [[Придніпровська низовина|Придніпровською низовиною]], на південному заході&nbsp;— [[Приазовська височина|Приазовською височиною]], на півдні&nbsp;— [[Приазовська низовина|Приазовською низовиною]], на півночі крутим уступом (150—210 м) правого берега відмежовується від долини [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]] і відрогів [[Середньоруська височина|Середньоруської височини]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

У межах Донецької височини виділяють дві геоморфологічні підобласті:
* [[Донецький кряж]] ([[Могила Мечетна]], 367&nbsp;м; [[Могила Мечетна|Курган Мечетний]], 358 м) на південному сході. Рельєф пересічений, розвинута [[яружно-балкова мережа]], зустрічаються еродовані землі&nbsp;— «[[бедленд]]». Місцями ландшафти мають вигляд [[мілкогір'я]]. Підвищена центральна частина кряжа поступово знижується до периферії на 100—120&nbsp;м{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Плосковершинний вододіл кряжу з висотами більше 300&nbsp;м простягається уздовж умовної лінії [[Дебальцеве]]&nbsp;— [[Довжанськ]]. Рельєф ускладнений численними гривками та [[Гряда (форма рельєфу)|грядами]] відслонень гірських порід [[Кам'яновугільний період|кам'яновугільного віку]], що залягають під різними кутами до поверхні та мають різну стійкість до [[Денудація|денудаційних процесів]] (басейни [[Нагольна (притока Міусу)|Нагольної]], [[Нагольчик]]а, [[Кринка (річка)|Кринки]] і [[Міус]]а). Часто зустрічаються окремі пагорби та скелясті уступи аналогічного генезису. Присутні куполоподібні структури, що в своєму ядрі мають антиклінальну складку ([[Софіївський купол|Софіївський]], [[Центральний купол|Центральний]], [[Д'яківський купол]]и, [[Гострий бугор]])<ref name="УРЕ"/>. Глибокі яри й балки зі скелястими виходами кристалічних порід разом з гривистим рельєфом вододілів та [[Куеста (фізична географія)|куестовими схилами]] нагадують гірські ландшафти ([[Нагольний кряж]]).
* [[Бахмут-Торецька височина]] на північному заході. Рельєф представлений великими вододільними масивами, які чергуються з широкими долинами. Розчленування рельєфу досить значне, але помітно менше, ніж на кряжі. Абсолютні висоти сягають 180—270&nbsp;м; найнижчою частина височини&nbsp;— північно-західна, що переходить в Придніпровську низовину{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Donets Ridge on the Map of Ukraine (English).jpg|border|Донецька височина на карті рельєфу України
Mogila Mechetnaja.JPG|border|Могила Мечетна
Rocks near Derevechka.jpg|border|Відслонення на Донецькому кряжі
Северский Донец и Святогорская Лавра. 2006.jpg|border|Крейдяні Святі гори і Сіверський Дінець
Террикон - panoramio (2).jpg|border|Донецький терикон
</gallery></small>

У геологічному відношенні височина складена дислокованими осадовими породами [[Палеозойська ера|палеозойської ери]] ([[пісковик]]и, [[сланці]], [[вапняк]]и) та пухкими породами [[Мезозойська ера|мезозой]]-[[кайнозойська ера|кайнозойського віку]]<ref name="УРЕ"/>. Геоструктурно Донецький кряж приурочений до зниження [[Донецька складчаста споруда|Донецької складчастої споруди]].

[[Річкова долина|Долини річок]] у [[синкліналь]]них пониженнях мають значну ширину і [[Річкова тераса|терасовані схили]]<ref name="УРЕ"/>. У межах Донецької височини розвинута [[яр]]ужно-[[Балка (форма рельєфу)|балкова]] сітка (глибини окремих балок сягають 150 м), зустрічаються [[осип]]и, [[обвал]]и, [[зсув ґрунту|оповзні]], різні [[Карст|карстові форми]] ([[карри]], давні й сучасні [[карстова лійка|карстові воронки]], особливо на південно-західному схилі Донецького кряжу), різноманітні великомасштабні [[антропогенний рельєф|антропогенні форми]] (вугільні [[терикон]]и, [[відвал]]и, [[кар'єр]]и) тощо{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.

=== Середньоруська ===
{{main|Середньоруська височина}}
Південно-західні й південні відроги Середньоруської височини заходять відносно вузькою смугою (40-50 км) на територію України уздовж [[Державний кордон України|північно-східного кордону]] в [[Сумська область|Сумській]], [[Харківська область|Харківській]] і [[Луганська область|Луганській областях]] ([[Донське пасмо]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Поверхня Середньоруської височини нахилена в південному і південно-західному напрямках; абсолютні висоти поступово зменшуються на 20—50&nbsp;м і територія височини плавно переходить у [[Придніпровська низовина|Придніпровську низовину]] ([[Полтавська рівнина]]), на південному сході долиною [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]] відокремлені від [[Донецька височина|Донецької височини]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Рельєф горбистий, міжріччя представлені численними рівнинами, лінії вододілів яких зміщенні до правих берегів річок, переважають [[ерозійні форми рельєфу]] (густота долинно-балкової мережі становить 1,1 км/км², значного розвитку набули [[яр]]уги, які приурочені до крутих схилів річкових долин і сягають декількох кілометрів довжини. Річкові долини широкі, глибоко врізані, з високими правими берегами порізаними короткими й глибокими деревоподібними ярами ([[Айдар]], [[Оскіл]], [[Красна (притока Сіверського Дінця)|Красна]]). Лівобережжя порізане довгими неглибокими пологосхилими [[балка (форма рельєфу)|балками]]<ref name="УРЕ"/>. Поширені також [[Зсув ґрунту|зсуви]], [[Карст|карстові явища]], розвіювання піщаних відкладів на [[Річкова тераса|річкових терасах]] ([[Кицівська пустеля]]){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. У північній частини зустрічаються [[карст|карстові западини]], що утворились в крейдових породах внаслідок обвалів внутрішніх порожнин<ref name="УРЕ"/>. Найбільша висота&nbsp;— 236&nbsp;м, середні висоти&nbsp;— 190—200 м<ref name="УРЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
|border|Середньоруська височина на карті рельєфу України
Балабановка овраг VizuIMG 4290.JPG|border|Балабанівська балка, Харківська область
Заказник "Рязанова балка" біля с.Рогань.jpg|border|Яружно-балкова мережа поблизу Рогані на Харківщині
Кицівська пустеля.jpg|border|Кицівські горбисті піски Сіверського Дінця
Novopskov-RiverAidar4.jpg|border|Крейдяні схили правого берега Айдару 
Novopskov-RiverAidar2.jpg|border|Крейдяні схили правого берега Айдару
</gallery></small>

Геологічна будова височини представлена [[Воронезька антекліза|Воронезьким кристалічним масивом]] [[Східноєвропейська платформа|Схвідноєвропейської платформи]] перекритим потужним осадовим чохлом відкладів [[Крейдовий період|крейдового]] ([[крейда]], [[Мергель|мергелі]]), [[Палеогеновий період|палеогенового]] ([[Глина|глини]], [[глинисті породи|суглинки]]) та [[Четвертинний період|четвертинного періодів]] ([[лес]])<ref name="УРЕ"/>{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

=== Передкарпатська ===
{{main|Передкарпатська височина}}
Передкарпатська височина простягається порівняно вузькою смугою між долиною [[Дністер|Дністра]] та північно-східним підніжжям [[Українські Карпати|Українських Карпат]] і є перехідною зоною між південно-західним краєм [[Східноєвропейська рівнина|Східноєвропейської рівнини]] і [[Карпати|Карпатами]]. Середні висоти&nbsp;— 340—360&nbsp;м. Рівнина сильно розчленована притоками [[Дністер|Дністра]], а також верхів'ями [[Прут]]у і [[Серет (притока Дністра)|Серету]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Північно-західну частину височини складає [[Сянсько-Дністровська рівнина]], яка складається з [[Надсянська рівнина|Надсянської]], [[Хирівсько-Городоцька рівнина|Хирівсько-Городоцької]], [[Самбірська рівнина|Самбірської]] і [[Вишнянсько-Щирецька рівнина|Вишнянсько-Щирецької рівнини]]. Рельєф характеризується [[льодовиковий рельєф|льодовиковими формами рельєфу]], здебільшого рівнинно-горбистими, увалистими{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. У центральній частині [[Войнилівська височина|Войнилівська]]; на південному сході [[Сторожинецьке пасмо]], [[Покутська височина|Покутська]] і [[Чернівецька височина|Чернівецька височини]]. Геоструктурно височина відповідає [[Передкарпатський прогин|Передкарпатському прогину]] [[Карпатська складчаста система|Карпатської складчастої системи]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

=== Хотинська ===
{{main|Хотинська височина}}
Хотинська височина є складовою частиною [[Північномолдовське плато|Північномолдовського плато]], північної частини [[Молдовська височина|Молдовської височини]]. Лежить на південь від [[Подільська височина|Подільської височини]], у межиріччі [[Прут]]у й [[Дністер|Дністра]], повністю в межах Чернівецької області. Рельєф височини&nbsp;— хвилясте горбисте пасмо з пересічними абсолютними висотами 350—400&nbsp;м. Найвища точка&nbsp;— гора [[Берда (гора)|Берда]] (516 м), це найвища точка всієї рівнинної частини [[Східна Європа|Східної Європи]] між [[Уральські гори|Уральськими горами]] і [[Карпати|Карпатами]]. Геоструктурно височина приурочена до [[Волино-Подільська плита|Волино-Подільської плити]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

=== Розточчя ===
{{main|Розточчя}}
Розточчя є порівняно вузьким горбистим пасмом, що простягається від [[Львівського плато]] на південному сході (яким поєднується з [[Подільська височина|Подільською височиною]]) до кордону з [[Польща|Польщею]] на північному заході. Рельєф сильно розчленований, з [[льодовиковий рельєф|льодовиковими формами рельєфу]]. Найвища точка в межах України&nbsp;— [[Замкова гора (Львів)|Замкова гора]] (409 м) у [[Львів|Львові]]. Від північно-східних її схилів відходять на схід (у районі Львова і прилеглих територій) 6 відносно невисоких паралельних пасм, від яких прилеглі райони одержали назву [[Пасмове Побужжя|Грядове Побужжя]] (Мале Полісся), яке в східній частині переходить у [[Поліська низовина|Прип'ятську низовину]]. Геоструктурно являє собою осадові породи [[Західноєвропейська платформа|Західноєвропейської платформи]] [[Каледонська складчастість|каледонської складчастості]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Калуш. Кар'єр.jpg|border|Войнилівська височина
Kolomyya, Ivano-Frankivs'ka oblast, Ukraine - panoramio (8).jpg|border|Покутська височина
Вовчинецькі гори-2.JPG|border|Вовчинецький пагорб Покутської височини
Берда.JPG|border|Гора Берда Хотинської височини
Замкова гора у Львові 2.jpg|border|Замкова гора у Львові (Розточчя)
</gallery></small>

== Гори ==
{{main|Гори України}}
[[Гора|Гірськими формами рельєфу]] в Україні зайнято 6,8&nbsp;% території&nbsp;— Українськими Карпатами (33,2 тис. км², включно з 3,3 тис. км² низовинної зони) на заході та Кримськими горами (7,9 тис. км²) на крайньому півдні [[Крим|Кримського півострова]]. Гірські масиви Карпатської та Кримської геоморфологічних областей сильно впливають на економічне житті мешканців цих регіонів і країни загалом.

=== Українські Карпати ===
{{main|Українські Карпати|Східні Карпати}}
[[Українські Карпати]] є центральною частиною гірського масиву [[Східні Карпати|Східних Карпат]] в межах України ([[Закарпатська область|Закарпатська]], [[Івано-Франківська область|Івано-Франківська]], [[Львівська область|Львівська]] та [[Чернівецька область|Чернівецька області]]), без врахування суміжних частин на території [[Румунія|Румунії]], [[Польща|Польщі]] та [[Словаччина|Словаччині]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Середньовисотний гірський масив простягається на 290&nbsp;км з північного заходу на південний схід відносно вузькою смугою (100—120 км). Західні, північно-західні та південно-східні межі Українських Карпат збігаються з [[Державний кордон України|державним кордоном України]]. Північно-східні межі умовно пролягають лінією [[Судова Вишня]]&nbsp;— [[Миколаїв (Львівська область)|Миколаєв]]&nbsp;— [[Івано-Франківськ]]&nbsp;— [[Чернівці]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Гори мають згладжені обриси, куполоподібні вершини, вирівняні поверхні верхівок&nbsp;— [[Полонина|полонини]]. Помітною рисою Карпат є їхня зональність, що відображає геологічну структуру масиву.

Карпатська геоморфологічна область складається з трьох підобластей:
* [[Передкарпаття|Передкарпатська рівнина]], що розташовується на північний схід від Українських Карпат.
* Власне гірський масив Карпат, сформований рядом обширних паралельних пасом.
** Північно-східну (зовнішню) смугу, що відповідає зовнішній антиклінальній зоні, утворюють середньовисотні (800—1000 м) [[Бескиди]] ([[Верхньодністровські Бескиди|Верхньоднітровські]], [[Сколівські Бескиди|Сколівські]], [[Високі Бескиди|Високі]]), [[Ґорґани]] (1400—1500 м) з крутими схилами і [[Осип|кам'яними осипами]] та [[Покутсько-Буковинські Карпати]] (700—900 м), які виділяються згладженими куполоподібними формами рельєфу. До числа відносно високих вершин цього регіону відносяться [[Велика Сивуля|Сивуля]] (1838 м), [[Ґрофа]] (1748 м), [[Попадя]] (1742 м), [[Стій (гора)|Стой]] (1677 м), [[Менчул]] (1501 м), [[Маґура]] (1368 м){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}.
** У центральній частині, відповідаючи синклінальній зоні, на південний захід паралельно Північно-східній підобласті простягаються завширшки 30&nbsp;км на північному заході, до 10&nbsp;км&nbsp;— на південному сході відносно невисокі (800—1200 м) [[Вододільно-Верховинські Карпати]]. Тут панує низькогірний рельєф [[Верховина|верховин]]. Через понижені частини цієї гірської смуги проходять відомі [[Список перевалів Українських Карпат|Карпатські перевали]]&nbsp;— [[Верецький перевал|Середній Верецький]] (839 м), [[Ужоцький перевал|Ужоцький]] (889 м), [[Яблуницький перевал|Яблунецький]] (931 м) та [[Воловецький перевал]]и (1014 м), якими прокладені автомобільні та залізничні шляхи, траси газо- і нафтопроводів, високовольтні лінії електропередач. У межах цієї смуги проходить Головний Карпатський вододіл{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Далі на південний захід простягається найвища підобласть Українських Карпат, що відповідає антиклінальній зоні&nbsp;— [[Полонинсько-Чорногірські Карпати]] з центральними [[Полонинський хребет|Полонинським хребтом]] і найвищим масивом між річками Прут і [[Чорний Черемош]], [[Біла Тиса|Білою]] і [[Чорна Тиса (річка)|Чорною Тисою]]&nbsp;— [[Чорногора|Чорногорою]]. Над [[полонина]]ми здіймаються окремі конусоподібні вершини, найвищими серед них є [[Говерла]] (2061 м)&nbsp;— найвища точка гірської системи і України, [[Бребенескул (гора)|Бребенескул]] (2035 м), [[Піп Іван (Чорногора)|Піп-Іван]] (2026 м), [[Петрос (Чорногора)|Петрос]] (2022 м), [[Ґутин Томнатик|Гутин Томнатик]] (2017 м), [[Ребра (гора)|Ребра]] (2007 м). У межах Полонинсько-Чорногірських Карпат знаходяться цілий ряд гірських масивів&nbsp;— [[Свидовець (гірський масив)|Свидовець]] (гора Близниця, 1883 м), [[Чорногора]] (Говерла), [[Гриняви|Гринявські гори]], [[Буковинська полонина]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. На півдні Українських Карпат зосереджені північно-західна частина [[Мармароський масив|Мармароського масиву]]&nbsp;— [[Рахівські гори]] (1940 м) та [[Чивчини|Чивчинські гори]], які характеризуються глибокими долинами з крутими схилами, гострими вершинами.
** Зовнішню смугу Українських Карпат утворює [[Вигорлат-Гутинський хребет|Вулканічний (Вигорлат-Гутинський) хребет]]. Він складається з ряду окремих гірських масивів&nbsp;— [[Вигорлат]] (1076 м), [[Маковиця (хребет)|Маковиця]] (976 м), [[Синяк (гірський масив)|Синяк]] (1018 м), [[Великий Діл]] (1085 м) і [[Тупий]] (Хустські гори) (878 м)<ref name="УРЕ"/>.
* [[Закарпатська низовина]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Украинские Карпаты.png|border|Орографія Українських Карпат {{ref-ru}} 
Говерла 2015.JPG|border|Говрела восени
Chorna Hora.jpg|border|[[Піп Іван (Чорногора)|Піп Іван]] (Чорногора) взимку
Pop Ivan Massif, Maramures.jpg|border|[[Піп Іван (Мармарош)|Піп Іван]] (Мармарош) влітку
Yasinia view.jpg|border|[[Ясіня]]
</gallery></small>

Геоструктурно гори відносяться до [[Середземноморський геосинклінальний пояс|Середземноморського геосинклінального поясу]] і складаються з власне [[Карпатська покривно-складчаста споруда|Карпатської покривно-складчастої споруди]], [[Передкарпатський прогин|Передкарпатського]] і [[Закарпатський прогин|Закарпатського прогинів]] {{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Гірську систему складають відклади від [[докембрій]]ських до [[четвертинний період|антропогенових]]. Під час [[Герцинська складчастість|герцинської складчастості]] від кінця [[Палеозойська ера|палеозою]] до початку [[Крейдовий період|крейди]] на місці сучасних Карпат існували гори [[Пракарпати]]; сучасна гірська споруда Карпат є результатом геотектонічних процесів під час [[Альпійська складчастість|альпійської складчастості]]<ref name="УРЕ"/>.

=== Кримські ===
{{main|Кримські гори}}
Кримські гори простягнулись дугою на півдні [[Крим|Кримського півострова]] на 150&nbsp;км від [[Балаклава|Балаклави]] на південному заході до [[Феодосія|Феодосії]] на північному сході, з найбільшою завширшки 50&nbsp;км на заході<ref name="УРЕ"/>. Вони складаються з трьох паралельних гірських [[Куеста (фізична географія)|куестових гряд]], що характеризуються крутими уривистими південно-східними і пологими протяжними північно-західними схилами ([[яйла]]ми){{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Висота і розміри куест збільшуються з південного сходу на північний захід{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}:
* Приморське [[Головне пасмо Кримських гір|Головне (Південне) пасмо]] є найвищим (середні висоти 1200—1500 м). Пасмо простяглось від Балаклавської бухти на заході (де воно круто обривається до моря) до [[мис Іллі|мису Іллі]] поблизу Феодосії на сході, поступово відступаючи від моря на 10-12 км<ref name="УРЕ"/>. Центральна частина пасма утворена столовими горами (яйлами)&nbsp;— [[Ай-Петринська яйла|Ай-Петринська]] ([[Беденекір]], 1320&nbsp;м; [[Ай-Петрі]], 1234 м), [[Ялтинська яйла|Ялтинська]] ([[Лапата (Ялтинська яйла)|Лапата]], 1406 м), [[Нікітська яйла|Нікітська]] ([[Демір-Капу]], 1540 м), [[Бабуган-яйла]] ([[Роман-Кош]], 1545 м). Східну частину утворюють масиви [[Чатир-Даг (гірський хребет)|Чатирдаг]] ([[Еклізі-Бурун]], 1527 м), [[Демерджі-яйла]] ([[Демерджі-яйла|Демерджі]], 1360 м), [[Карабі-яйла]] ([[Тай-Коба]], 1259 м). Вони поступово переходять в короткі окремішні хребти заввишки 600—1000&nbsp;м.
* [[Внутрішнє пасмо Кримських гір|Внутрішнє пасмо]] (середні висоти близько 500 м). Простягається від [[Інкерман|Інкермау]] до [[Старий Крим|Старого Криму]]. Найвища точка&nbsp;— гора [[Кубалач]] (738 м) поблизу [[Білогірськ]]а; середні висоти&nbsp;— 420—650&nbsp;м.
* [[Зовнішнє пасмо Кримських гір|Зовнішнє пасмо]], що пологими схилом переходить в рівнинну степову частину Криму. Найвища точка&nbsp;— 342&nbsp;м, середні висоти 250—320&nbsp;м.

Геоструктурно гори приурочені до [[Середземноморський геосинклінальний пояс|Середземноморського геосинклінального поясу]] Герцинської платформи і складаються з власне складчасто-брилової частини трьох гірських пасом та [[Індоло-Кубанський прогин|Індоло-Кубанської западини]] на північному сході ([[Індольська низовина]], [[Керченська рівнина]]){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Формування гірської системи розпочалось в [[Мезозойська ера|мезозойську еру]] під час [[Кімерійська складчастість|кімерійської складчастості]] з інтенсивним [[вулканізм]]ом ([[Кара-Даг|Карадаг]]), утворенням численних [[лаколіт]]ів ([[Аюдаг]]) та [[Антикліналь|антиклінальних піднять]]<ref name="УРЕ"/>. У пізніші часи гори зазнали значної денудації та вирівнювання екзогенними силами. Сучасний рельєф гір сформувався під час [[Альпійська складчастість|альпійської складчастості]]<ref name="УРЕ"/>. Кримські гори входять до однієї з північних дуг [[Альпійська складчаста геосинклінальна область|Альпійської складчастої геосинклінальної області]], що з півдня контактує зі [[Східноєвропейська платформа|Східноєвропейською платформою]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Южный Крым.png|border|Орографія Кримських гір {{ref-ru}} 
Роман-Кош_Кримський_пз3_КРИМ.jpg|border|Роман-Кош
<!--Туманы Демерджи.jpg|border|Демерджі в тумані-->
Ai-Petri.jpg|border|Ай-Петрі
Алушта232.JPG|border|Масив Чатир-Даг
<!--Crimea.Yayla.Cliff-2.jpg|border|Головне пасмо-->
Вид с юга на Северное Демерджи, Крым.jpg|border|Кримські яйли
</gallery></small>

Для Кримських гір є характерним сильний розвиток [[карст]]у, лише на Головному пасмі налічується більше 650 [[печера|печер]], величезна кількість [[Карстовий колодязь|карстових колодязів]] і [[Карстова лійка|лійок]]<ref name="УРЕ"/>. Серед найвизначніших печер [[Суук-Коба]] (Холодна) і [[Тисячеголова (печера)|Тисячеголова]] на Чатирдазі, [[Печера Крубера|Крубера]] (Вороняча) на Карабі-яйлі, [[Місхорська печера|Місхорська]] і [[Геофізична печера (Крим)|Геофізична]] на Ай-Петринській яйлі, найбільша печера Криму&nbsp;— [[Кизил-Коба (печера)|Кизил-Коба]] (Червона) на Довгоруківській яйлі<ref name="УРЕ"/>.

[[Керченська рівнина]] на [[Керченський півострів|Керченському півострові]] геоморфологічно належить до області Кримських гір. Фундамент її горбисто-хвилястої поверхні складений [[Палеогеновий період|палеоген]]-[[Неогеновий період|неогеновими]] відкладами, залягання яких порушено різними [[скид]]ами, [[Складки (геологія)|складками]], куполоподібними структурами. Прояви вулканізму у вигляді грязевих вулканів<ref name="УРЕ"/>.

Кримські гори є важливим кліматотворним фактором для півдня, вони захищають від впливу північних холодних повітряних мас вузьку приморську смугу&nbsp;— [[Південне узбережжя Криму|Південний берег Криму]] (ділянка узбережжя від [[Айя|мису Айя]] до гори Кара-Даг) зі сприятливим для відпочинку та лікування м'яким субтропічним кліматом [[Середземноморський клімат|середземноморського типу]], що є винятково важливим приморським [[південне узбережжя Криму#Рекреація|рекреаційним районом]] для всієї [[Східна Європа|Східної Європи]]{{sfn|Заставний Ф. Д.|1994|с=70-74}}. Для Південного узбережжя Криму, особливо між [[Алушта|Алуштою]] і [[Гурзуф]]ом, характерні куполоподібні підняття&nbsp;— лаколіти (Аюдаг, [[плака (мис)|мис Плака]], [[Кастель (гора)|Кастель]]).

== Морське узбережжя ==
{{main|Узбережжя України}}
Територія України на півдні омивається водами двох внутрішніх морів&nbsp;— [[Чорне море|Чорного]] (південний захід та південь) і [[Азовське море|Азовського]] (південний схід). В акваторію Чорного моря значно видається найбільший півострів країни&nbsp;— [[Крим]]ський (26,85 тис. км²){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. На заході Криму великий [[Тарханкутський півострів]], на сході&nbsp;— [[Керченський півострів|Керченський]]. Західне узбережжя півострова омивають води [[Каламітська затока|Каламітської затоки]], на південному сході&nbsp;— [[Феодосійська затока|Феодосійської]]. На півночі Керченського півострова [[Арабатська затока|Арабатська]] і [[Казантипська затока|Казантипська затоки]]. [[Керченська протока|Керченською протокою]], що сполучає Азовське море з Чорним, проходить [[російсько-український кордон|українсько-російський кордон]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. На північному сході велике солоне мілководне озеро лагунного типу&nbsp;— [[Сиваш]], води якого відділяє від вод Азовського моря найдовша коса країни&nbsp;— [[Арабатська Стрілка]] (115 км). Західне і південне узбережжя Криму абразійне з невеликими акумулятивними ділянками, створеними хвильовими процесами (лагунні); в районі Керченського півострова&nbsp;— абразійно-акумулятивне; на сході&nbsp;— пляж піщаної намивної коси{{sfn|НАР. Черное море|2005|}}.

На північному заході Кримський півострів від материкової частини відділяють води великої [[Каркінітська затока|Каркінітської затоки]] (з окремими частинами&nbsp;— [[Джарилгацька затока|Джарилгацька]] та [[Перекопська затока|Перекопська затоки]]){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Узбережжя затоки абразійно-акумулятивне, вирівняне і бухтове{{sfn|НАР. Черное море|2005|}}.

На південно-західному узбережжі Чорного моря велика кількість озер-лагун, річкових лиманів закритого й напівзакритого типу (із заходу на схід)&nbsp;— [[Сасик (Кундук)|Сасик]], [[Шагани (лиман)|Шагани]], [[Алібей]], [[Дністровський лиман|Дністровський]], [[Хаджибейський лиман|Хаджибейський]], [[Куяльницький лиман|Куяльницький]], [[Тилігульський лиман|Тилігульський]], [[Березанський лиман|Березанський]] і великий [[Дніпровський лиман|Дніпровсько]]-[[Бузький лиман|Бузький]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. Від Дніпровського лиману води Каркінітської затоки відділяє великий [[Кінбурнський півострів]] із [[Ягорлицька затока|Ягорлицькою]] і [[Тендрівська затока|Тендрівською затоками]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. На узбережжі вирівняні абразійні ділянки чергуються з акумулятивними лагунними; від Одеси до Дніпровського лиману&nbsp;— вирівняне абразійно-акумулятивне; в районі гирла Дунаю&nbsp;— акумулятивні дельтові{{sfn|НАР. Черное море|2005|}}.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Alibey Lagoon cliffs.jpg|border|Північно-західне узбережжя Чорного моря
Zmeinyi-sea.JPG|border|Острів Зміїний
Кінбурнська коса восени.jpg|border|Кінбурнська коса восени
Modern Balaklava - Gulf of Balaklava (16.07.2006 17-10-20).JPG|border|Балаклавська бухта, Крим
Karadag coastline, Crimea.jpg|border|Масив згаслого вулкана Карадаг, Крим
KaraDag03.jpg|border|Скельна арка «Золоті ворота», Крим
Арабатская стрелка 2019.jpg|border|Арабатська Стрілка
</gallery></small>

На західному й північному узбережжі Азовського моря ряд акумулятивних піщано-мушлевих кіс (із заходу на схід)&nbsp;— Арабатська Стрілка, [[Бирючий Острів]], [[Обитічна коса|Обитічна]], [[Бердянська коса|Бердянська]], [[Білосарайська коса|Білосарайська]], [[Крива коса|Крива]]. Вони відділяють від відкритого моря ряд заток&nbsp;— озеро Сиваш, [[Утлюцький лиман]], [[Обитічна затока|Обитічну]], [[Бердянська затока|Бердянську]], відповідно. Узбережжя переважно вирівняне абразійно-акумулятивне, чергування намивних кіс та бухт; в районі [[Маріуполь|Маріуполя]]&nbsp;— абразійний відмерлий берег{{sfn|НАР. Азовское море|2005|}}. На крайньому сході акваторії Азовського моря, на схід від умовної лінії завдовжки 31 км Білосарайська коса&nbsp;— [[Довга коса (Азовське море)|Довга коса]] (Росія) лежить найбільша затока України&nbsp;— [[Таганрозька затока|Таганрозька]] (5,6 тис. км²){{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}{{sfn|Маценко Г. О.|1992|с=4}}. Найбільшою затокою, чия акваторія повністю належить Україні є Каркінітська, завдовжки 118,5&nbsp;км, з максимальною завглибшки 36 м{{sfn|Маценко Г. О.|1992|с=4}}.

Поблизу узбережжя України відносно мало островів. Майже всі вони акумулятивно-намивні, що в минулому поєднувались із суходолом піщаними переймами і з часом поєднаються знов. Ці процеси яскраво відображає топоніміка&nbsp;— коса Бирючий Острів, острів [[Тендрівська Коса]]. Навпроти [[Дельта Дунаю|дельти Дунаю]] в західній частині акваторії Чорного моря невеликий (0,17 км²) скелястий острів&nbsp;— [[Зміїний (острів)|Зміїний]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}. У Керченській протоці ближче до російського [[таманський півострів|півострова Тамань]]&nbsp;— острів [[Тузла (острів)|Коса Тузла]], єдиний частина території України яку можна розглядати як таку що лежить в [[Азія|Азії]]{{sfn|Атлас. Україна у світі|2020|}}.

== Див. також ==
* [[Геологія України]]
* [[Тектоніка України]]
* [[Фізико-географічне районування України]]

== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="УРЕ">{{УРЕ1|17|13-18|Рельєф|автор=}}</ref>
}}
* {{ШГА|ДНВП8}}
* {{НАУ}}
* {{НАР|2|частина=Черное море}}
* {{ГЕС}}
* {{ВРЕ|113859|Украинская Советская Социалистическая Республика. Рельеф}}

== Література ==
* {{книга |автор=[[Бондарчук Володимир Гаврилович|Бондарчук В. Г.]] |заголовок=Геоморфологія УРСР |посилання= |відповідальний= |місце={{Х.}} |видавництво=Радянська школа |рік=1949 |сторінок=246 |ref=Бондарчук В. Г. }}
* {{книга |автор=[[Дмитрієв Микола Ізмайлович|Дмітрієв М. І.]] |заголовок=Геоморфологія УСРР |посилання= |відповідальний= |місце={{Х.}} |видавництво=Радянська школа |рік=1936 |сторінок= |ref=Дмітрієв М. І. }}
* {{Стаття |автор= |назва=Загальне геоморфологічне районування території України |посилання= |archiveid= |відповідальний= |видання=[[Український географічний журнал]] |тип=науковий журнал |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=2004 |місяць= |том= |випуск= |номер=1 |сторінки=3-12 |issn=1561-4980 |bibcode= |doi= |pmid= |мова=uk |ref= }}
* {{Заставний, 1994}}
* {{книга |автор= |заголовок=Україна  в  цікавих  фактах:  Книга  рекордів  України |посилання= |відповідальний=Упорядник  Г.  О.  Маценко |місце={{Льв.}} |видавництво= |рік=1992 |сторінок=160 |тираж= |isbn=5-7707-1656-8 |ref=Маценко Г. О. }}
* {{книга |автор=[[Стецюк Володимир Васильович|Стецюк В. В.]] |заголовок=Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник |посилання= |том= |відповідальний= |місце={{К.}} |видавництво=Видавничий дім «Слово» |рік=2010 |сторінок=367 |сторінки= |серія= |тираж= |isbn= |ref=Стецюк В. В. }}
* {{книга |автор=  |заголовок=[[Рельєф України (навчальний посібник)|Рельєф України. Навчальний посібник]] |посилання= |відповідальний=Ред. [[Стецюк Володимир Васильович|Стецюк В. В.]]  |місце={{К.}} |видавництво=Видавничий дім «Слово» |рік=2010 |сторінок=688 |isbn= |ref=Стецюк В. В. }}
* {{книга |автор=[[Цись Петро Миколайович|Цись П. М.]] |заголовок=Геоморфологія УРСР |посилання= |відповідальний= |місце={{Льв.}} |видавництво= |рік=1962 |сторінок= |ref=Цись П. М. }}

* {{ref-ru}} {{Природа УССР|Геологія}}
* {{ref-ru}} {{Природа УССР|Ландшафти}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=|заголовок=Геоморфология Украинской ССР |посилання= http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000014942 |відповідальний=Под общ. ред. [[Рослий Іван Михайлович|И. М. Рослого]]  |місце={{К.}} |видавництво=Вища школа |рік=1990 |сторінок=287 |ref=Рослый И. М. }}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання}}
* [http://geomap.land.kiev.ua/orographic.html Орографічна карта України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210731095934/https://geomap.land.kiev.ua/orographic.html |date=31 липня 2021 }}.
* [http://ukr-tur.narod.ru/fisgeo/fisukr/relefgeol/relgeolukr.htm Рельєф та геологічна будова України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110529215845/http://ukr-tur.narod.ru/fisgeo/fisukr/relefgeol/relgeolukr.htm |date=29 травня 2011 }}.
* {{Youtube|B4er9FI-fT0|Який вигляд має найвища точка кожної області України|logo=1}}

{{Рельєф України}}
{{Географія України}}
{{Рельєф країн світу}}
{{Україна в темах}}
{{Портали|Географія України|Геоморфологія}}

[[Категорія:Рельєф України| ]]