Киріяк Кондратович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Barow (обговорення | внесок) |
Barow (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 97: | Рядок 97: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{reflist}} |
{{reflist}} |
||
== Посилання == |
|||
* [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_vsd/cgiirbis_64.exe Перекладені Кондратовичем роботи на сайті Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського] |
|||
[[Категорія:Уродженці Охтирки]] |
[[Категорія:Уродженці Охтирки]] |
||
[[Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі]] |
[[Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі]] |
||
Версія за 14:45, 16 лютого 2024
| Кіріяк Кондратович | |
|---|---|
| Кіріяк Андрійович Кондратович | |
| Народився | 1703 Охтирка, Слобідська Україна |
| Помер | 25 вересня 1788 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Країна |  Україна, Слобідська Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник, перекладач |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Галузь | Лексикографія |
| Відомий завдяки: | лексикограф, письменник, перекладач |
| Діти | 8 |
Кіріяк Андрійович Кондратович (1703—1790) — український поет, філософ, перекладач. Співавтор Ломоносова у створенні лексикографічних праць.
Біографія
Кіріяк Кондратович народився у 1703 році в родині козацького сотника Охтирського полку. Здобув освіту у Київській духовній академії, де отримав гарну філологічну підготовку, знання польської та латинської мов, пристрасть до схоластики.
У 1728-1731 роках вчителює - навчає у Переяславі Рязанському місцевих семінаристів латині. На той час, єпископом у цьому місті був відомий проповідник Гавриїл Бужанський, дядько Кіріяка Кондратовича.
Після смерті дядька у 1731 році Кіріяк Кондратович зближується з інтелектуальним колом Феофана Прокоповича, яке заклало основу для академічної науки у Російській імперії. Працював перекладачем. В 1733 році був відправлений до Єкатеринбургу працювати вчителем для дітей священників та майстрів. Займався перекладами з латинських та польських джерел для Василя Татищева, який в той час займався компіляцією російської історії з іноземних джерел.
В 1735-1739 роках - Займав посаду придворного філософа або за словами Татищева - гусляра або блазня. Ймовірно, ця роль Кондратовича була пов'язана з біронівщиною, що тоді панувала у імперії та гоніннями на партію учнів Прокоповича.
На початку правління Єлизавети Петрівни переїхав до Петербургу. Кондратович представив у Петербурзькій Академії наук складений ним «Лексикон». Його праця в подальшому стала основою для складання першого російського словника, який Академія опублікує у 1786-1796 роках. Науковець виявив бажання отримати при Академії наук місце професора для роботи над латино-російським словником. Але через те, що Академія навіть не мала подібної кафедри, його призначили перекладачем з жалуванням в 300 рублів на рік.
Перші два роки, на рівні з академічними завданнями, навчав катехізису сина барона Строганова, який був його покровителем у Екатеринбурзі. В цей час у нього було розмірене життя та час для наукових занять. В наступні роки його спіткали неприємності - погіршилось матеріальне становище, Академія Наук не бажала публікувати його переклади.
В 1745 році Кондратович написав роботу з латинської граматики та присвятив її Священному Синоду Російської православної церкви. В особливому донесенні з цього приводу навів реєстр власних 31 перекладу та словників. Але його граматика була відхилена як начебто «несправна». Звернення науковця до російської церкви не мало практичних результатів.
В листопаді 1759 року в періодичному виданні Сумарокова «Працелюбна бджола» (рос. «Трудолюбивая пчела») були вперше у російському перекладі опубліковані дві елегії Овідія Назона. Потім Кондратович був призначений помічником Михайла Ломоносова при створенні «російського лексикону». Попри внесок вченого українця в роботу, його ґрунтовні знання та інтелектуальний рівень, Ломоносов лаявся на нього та погрожував фізичною розправою. Одним з приводів для зачіпок було походження Кондратовича та його український акцент у вимові. Сам Кондратович вважав, що власні стосунки не повинні впливати на роботу. Втім, він був незадоволений погрозами та приниженнями з боку співавтора. Кондратович скаржився на дії Ломоносова, а пізніше домігся виходу з-під його тіні[1]. З Сумароковим вчений теж мав напружені відносини.
У 1758-1759 роках переклав «Іліаду», а на початку 1760-х «Одіссею» з латинської мови у прозу з видання Жана де Спонде[2]. Переклади не були видані, зберіглись в архіві вченого.
В 1766 році подав прохання до Академії Наук щодо видання його перекладів, додавши їх повний перелік на той момент. Російські академіки проігнорували роботи українця.
Окремі праці Кондратовича були опубліковані у 1767 році, а саме:
- «Исследование сочинителя Ригера о воздухе»;
- «Феофила Сигефра Беэра, бывшего профессора восточной истории и языков, География российская из Константина Порфиродного»;
- «Сочинение о варягах автора Феофила Сигефра Беэра, бывшего профессора восточной истории и восточных языков при Императорской Академии Наук»;
- «География российская и соседственных с Россией областей около 947 года, из книг северных писателей выбрана, автора Беэра»;
- «Марка Туллия Цицерона двенадцать отборных речей».
Користуючись можливістю публікації, у присвятах до цих перекладів Кондратович опублікував місцями віршовані похвали особам, яким були присвячені переклади, місцями розмістив оди, які не мали відношення до перекладу. Наприклад, у трактаті про варягів була розміщена ода про «впадшого у розбійники», у «Географії» ода про страшний суд, в дослідженні повітря - елегія або арія про Абрадата, сузького царя. Таким чином, автор намагався обійти фактичну неможливість видання власних творів.
Окрім наукових занять Кондратович займався збиранням та складанням епіграм. 300 з них були надруковані у 1769 році у збірці під назвою «Старик молодой доброхотному и недоброхотному читателю». Видання не знайшло розуміння в критиків та читачів.
Останні опубліковані праці Кондратовича:
- «Польский общий словарь и библейный, с польской, латинской и российской новоисправленной библиями смечиван»… (СПб., 1775);
- «Декционер или речениар по алфавиту российских слов о разных произращениях, то есть древах, травах, цветах, семенах огородных и полевых кореньях и о прочих былиях и минералах» (СПб., 1780).
Останні роки вчений був змушений жити у злиднях. Через український акцент та особливості правопису, яких він не бажав позбуватися, з нього знущалися у Академії Наук, призначивши не повне, а половинне жалування. Вісім його дітей мали жалюгідне існування[3].
Кіріяк Кондратович помер Санкт-Петербурзі 25 вересня 1788 року у бідності.
Пізніші російські критики кінця XIX — початку XX століття лише критикували літературний доробок Кондратовича, попри його науковий та культурний внесок у свій час. Кондратович був плідним поетом та літератором, який залишив по собі біля 10 тис. сонетів, рондо та епіграм. Ці твори є цікавим історичним джерелом про сучасну автору епоху.
Окремі невидані переклади Кондратовича згадуються, в «Описі рукописів Рум'янцевського музеуму» № CCLXIV та у Змієва, «Російські врачебники», 155.
Переклади
- «Сигизмунд фон Герберштейн, Записки о Московии, с базельского латинязычного издания 1571 года» (1748).
- «Исследование сочинителя Ригера о воздухе»;
- «Феофила Сигефра Беэра, бывшего профессора восточной истории и языков, География российская из Константина Порфиродного»;
- «Сочинение о варягах автора Феофила Сигефра Беэра, бывшего профессора восточной истории и восточных языков при Императорской Академии Наук»;
- «География российская и соседственных с Россией областей около 947 года, из книг северных писателей выбрана, автора Беэра»;
- «Марка Туллия Цицерона двенадцать отборных речей».
Твори
- «Польский общий словарь и библейный, с польской, латинской и российской новоисправленной библиями смечиван» (СПб., 1775);
- «Декционер или речениар по алфавиту российских слов о разных произращениях, то есть древах, травах, цветах, семенах огородных и полевых кореньях и о прочих былиях и минералах» (СПб., 1780).