Перейти до вмісту

Томас Гопко: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вилучено вміст Додано вміст
Barow (обговорення | внесок)
Створена сторінка: {{Архієрей}} '''Томас Гопко''' ({{lang-ua|Хома Іванович Гопко}}, {{lang-en|Thomas John Hopko}}; 28 березня 1939, Ендікотт, штат Нью-Йорк - 18 березня, 2015, Вексфорд, Пенсільванія) - протопресвітер і богослов Православної церкви. Він бу...
Мітка: Посилання на сторінки неоднозначності
(Немає відмінностей)

Версія за 12:22, 29 листопада 2024

Томас Гопко
 
Альма-матер: Університет Дюкейн і Фордгемський університет
Діяльність: священник, богослов, викладач університету
Народження: 28 березня 1939(1939-03-28)
Ендікотт, Брум, Нью-Йорк, США
Смерть: 18 березня 2015(2015-03-18) (75 років)
Wexfordd, Аллегені, Пенсільванія, США

CMNS: Томас Гопко у Вікісховищі

Томас Гопко (укр. Хома Іванович Гопко, англ. Thomas John Hopko; 28 березня 1939, Ендікотт, штат Нью-Йорк - 18 березня, 2015, Вексфорд, Пенсільванія) - протопресвітер і богослов Православної церкви. Він був деканом Свято-Володимирської православної духовної семінарії з 1992 по 2002 рік, також викладав у цій семінарії з 1968 до 2002 року.

Біографія

Народився 28 березня 1939 року в Ендікотті, штат Нью-Йорк. Він був третьою дитиною та єдиним сином подружжя Івана та Ганни Гопко (уродженої Запотоцької). Його батьки були українцями і походили із села Невицьке поблизу Ужгорода на Закарпатті[1].

Був хрещений у православній греко-католицькій церкві святої Марії, Ендікотт, штат Нью-Йорк.

Навчався в публічній школі в Ендікотт, яку закінчив у 1956 році.

У 1960 році закінчив Фордгемський університет (США) зі ступенем бакалавра гуманітарних наук в галузі русистики.

У 1963 році закінчив Свято-Володимирську духовну семінарію, де навчався у таких відомих православних богословів, як Олександр Шмеман, Іоанн Мейєндорф, Микола Арсеньєв та Сергій Верховський[2].

Під час навчання познайомився з Анною, старшою дочкою свого наставника Олександра Шмемана, з якою одружився 9 червня 1963 року.

У серпні 1963 року висвячений у сан диякона і слідом ієрея, після чого служив настоятелем церкви святого Іоанна Хрестителя у місті Уоррен (Огайо, США).

У 1968 році закінчив філософський факультет Університету Дьюкейн у Піттсбурзі зі ступенем магістра філософії. У цьому ж році переведений настоятелем церкви святого Григорія Богослова у місті Уаппінгерс Фоллс (штат Нью-Йорк).

В 1968 представляв Православну Церкву в Америці на Четвертій генеральній асамблеї Всесвітньої ради церков в Упсалі, Швеція.

У 1970 році зведений у сан протоієрея.

В 1975 представляв Православну Церкву в Америці на П'ятій асамблеї Всесвітньої ради церков у Найробі, Кенія.

З 1975 року був членом комісії «Віра та церковний устрій» Всесвітньої ради церков, а з 1985 по 1991 — головою керівної групи ВРЦ на тему «Хрещення, Євхаристія та служіння».

З 1978 до 1983 року служив настоятелем Церкви святого Миколи в місті Ямайка Естейт (штат Нью-Йорк, США).

Викладач віровчення та пастирського богослов'я Свято-Володимирської духовної семінарії (1968-1972), помічник професора догматичного богослов'я (1972-1983). Також виконував обов'язки професора (Associate Professor) догматичного богослов'я (1983-1991), професор догматичного богослов'я (1991-2002)[3].

Ад'юнкт-професор Східного християнства в Університеті Дюкейна в Піттсбурзі (1965-1968), Колумбійського університету в Нью-Йорку (1983), Фордгемського університету (1984), Університету Дрю в Медісоні (1987).

В 1982 захистив докторську дисертацію на богословському факультеті Фордгемського університету.

Президент Православного богословського товариства Америки (1992-1995).

У 1992 році стає деканом Свято-Володимирської духовної семінарії в Крествуді, штат Нью-Йорк, змінивши на цій посаді протопресвітера Іоанна Мейєндорфа. У тому ж році приймав у Свято-Володимирській духовній семінарії Патріарха Сербського Павла, який прибув до США для усунення розколу між сербськими єпархіями[4].

У 1995 році був зведений у сан протопресвітера[2].

1 липня 2002 року пішов у відставку з посади декана Свято-Володимирської духовної семінарії і був удостоєний звання почесного декана від Опікунської ради семінарії.

22—24 серпня 2013 року взяв участь в Асамблеї Канадської архієпископії, де виступив із доповідями та отримав золотий орден Св. Інокентія з рук митрополита Тихона (Молларда)[5].

Отець Томас був видним православним християнським лектором і оратором, добре відомим у православних та екуменічних колах. Помер 18 березня 2015 року. Його рідні та близькі звернулася до всіх, хто хотів би попрощатися з померлим, з проханням: замість квітів на згадку про отця Томаса направити меморіальні пожертвування Свято-Володимирській духовній семінарії, Преображенському монастирю, радіо «Давня Віра»(Ancient Faith Radio), на якому в останні роки життя виступав отець Томас, та хоспісу «Добрий самаритянин» в Кокордії, Вексфорд, штат Пенсільванія.

Похований 23 березня 2015 року на цвинтарі Преображенського монастиря в Еллвуд Сіті, штат Пенсільванія.

Родина

Батьки отця Томаса Гопка походять із села Невицьке поблизу Ужгорода (Закарпаття). Їх син Томас був хрещений та вихований у греко-католицькій церкві Святої Марії, Ендікотт, штат Нью-Йорк.

Був одружений з Анною Шмеман (донькою протопресвітера Олександра Шмемана), виховав п'ятьох дітей (Юліана, Іоанн, Катерина, Марія, Олександра).

Роботи та лекції отця Томаса Гопка

Бібліографія

  • Orthodoxy and Cultures / Ed. by Ioan Sauca. — Geneva: WCC, 1996. (один из авторов сборника).
  • Christian Spirituality: East and West. — Chicago: The Priory Press, 1968 (with Jordan Aumann and Donald Bloesch).
  • God, Jesus, Spirit / Ed. by Daniel Callhan. — New York: Herder and Herder, 1969 (один из авторов сборника).
  • The Orthodox Faith: An Elementary Handbook on the Orthodox Church: In 4 volumes. — New York: Department of Religious Education of the Orthodox Church in America, 1972—1976: Vol. 1. Doctrine; Vol. 2. Worship; Vol. 3. Bible and Church History; Vol. 4. Spirituality.
  • The Spirit of God. — Danbury: Morehouse Barlowe, 1976.
  • All the Fulness of God. — Crestwood: SVS Press, 1982.
  • The Lenten Spring. — Crestwood: SVS Press, 1983.
  • Women and the Priesthood. — Crestwood: SVS Press, 1983 (2-е издание, переработанное и дополненное — 1999).
  • The Winter Pascha. — Crestwood: SVS Press, 1984.
  • Christian Spirituality, Origins to the Twelfth Century / Ed. by Bernard McGinn, John Meyendorff and Jean Leclercq (World Spirituality: An Encyclopedic History of the Religious Quest. Vol. 16). — New York: Crossroad, 1985 (один из авторов сборника).
  • Speaking of Silence, Christians and Buddhists on the Contemplative Way / Ed. by Susan Walker. — New York: Paulist Press, 1987 (один из авторов сборника).
  • The Legacy of St. Vladimir: Papers presented at a Symposium commemorating the Fiftieth Anniversary of St Vladimir’s Orthodox Theological Seminary, 1990 / Ed. by J. Breck, J. Meyendorff and E. Silk. — Crestwood: SVS Press, 1990 (один из авторов сборника).
  • Speaking the Christian God / Ed. by Alvin J. Kimel. — Grand Rapids: Eerdmans Publishing Co., 1992 (один из авторов сборника).
  • Reclaiming the Bible for the Church / Ed. by Carl E. Braaten and Robert W. Jenson. — Grand Rapids: Eerdmans Publishing Co., 1995 (один из авторов сборника).

Примітки

  1. Very Rev. Thomas Hopko. www.svots.edu. Saint Vladimirs Seminary. Процитовано 30 November 2021.
  2. а б Protopresbyter Thomas Hopko | St Vladimir's Orthodox Theological Seminary. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  3. Very Rev. Thomas Hopko. www.svots.edu. Saint Vladimirs Seminary. Процитовано 30 November 2021.
  4. Биография протопресвитера Фомы Хопко. www.orthodoxcanada.ca (английский) . 28 травня 2020. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 16 січня 2021.
  5. Минуты Ассамблеи Канадской архиепископии (PDF). www.archdiocese.ca (английский) . Архів (PDF) оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 16 січня 2021.