Перейти до вмісту

Кириченко Олексій Іларіонович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Вилучив файл Кириченко_А.И..jpg, оскільки він був вилучений з Wikimedia Commons користувачем Well-Informed Optimist. Причина: Insufficient or doubtful author or license; OTRS validation
Рядок 1: Рядок 1:
{{Картка:Лідер
{{Картка:Лідер
| ім'я = Олексій Іларіонович Кириченко
| ім'я = Олексій Іларіонович Кириченко
| зображення = Кириченко А.И..jpg
| зображення =
| розмір_зображення = 200px
| розмір_зображення = 200px
| зображення_підпис = Олексій Іларіонович Кириченко
| зображення_підпис = Олексій Іларіонович Кириченко

Версія за 07:48, 27 серпня 2020

Олексій Іларіонович Кириченко
7-й Перший Секретар ЦК КПУ
4 червня 1953 — 26 грудня 1957
ПопередникЛеонід Георгійович Мельников
НаступникМикола Вікторович Підгорний

Народився25 лютого 1908(1908-02-25)
Чорнобаївка, Білозерська волость, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер29 грудня 1975(1975-12-29) (67 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
ПохованийНоводівичий цвинтар
Відомий якполітик, посадова особа
Громадянство Російська імперіяСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Політична партіяКПРС[1]
Звання Генерал-майор
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Кириче́нко Олексі́й Іларіо́нович (рос. Алексе́й Илларио́нович Кириче́нко, 25 лютого 1908(19080225), Чорнобаївка (хутор Чорнобаєв), Херсонська губернія, Російська імперія, тепер Білозерський район, Херсонська область, Україна — 29 грудня 1975, Москва, СРСР) — український радянський партійний та державний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Член ЦК КПУ в 1949—1960 р. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У у грудні 1949—вересні 1952 р. Член Політбюро-Президії ЦК КПУ у грудні 1949—грудні 1957 р. Член ЦК КПРС в 1952—1961 р. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС у червні 1953—липні 1955 р. Член Президії ЦК КПРС у липні 1955—травні 1960 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.

Життєпис

Захисники Сталінграду

Народився 25 лютого 1908 в селі Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. Українець.

Батько — інвалід Першої світової війни — помер у 1915 році від ран і Олексій залишився старшим із 6 дітей у родині. У 1919 році закінчив чотири класи початкової школи й був змушений наймитувати, працювати пастухом. Згодом став робітником на залізничній станції Херсон. Член ЛКСМУ з 1925 року.

У 1927 вступив до Херсонської школи автотракторних механіків, по успішному закінченні якої працював механіком у Херсонській «Кредитспілці».

У 1928 році призначений старшим механіком новоствореного Кустанайського зернорадгоспу (Казахська РСР), а за рік перевівся на таку саму посаду до зернорадгоспу «Червоний Перекоп» Каховського району на Херсонщині. Член ВКП(б) з 1930 року.

У 1931—1936 роках навчався заочно в Азово-Чорноморському інституті інженерів-механіків соціалістичного землеробства, отримав диплом 1-го ступеня інженера-механіка. Після закінчення інституту працював викладачем автосправи та завідувачем навчальної частини Охтирського технікуму механізації сільського господарства (Сумська область).

З березня 1938 року працював в апараті ЦК КП(б)У: інструктор відділу науки, відповідальний організатор відділу керівних партійних органів, завідувач сектору відділу кадрів, завідувач транспортного відділу ЦК КП(б)У.

7 травня 1941 — 21 січня 1944 року — секретар ЦК КП(б)У з промисловості.

У роки німецько-радянської війни 1941—1945 — член Військової Ради Південно-Західного, Сталінградського, Донського, Південно-Східного, Південного та 4-го Українського фронтів, генерал-майор інтендантської служби.

21 січня 1944 — липень 1945 року — секретар ЦК КП(б)У по кадрах.

23 липня 1945 — 9 січня 1950 року — 1-й секретар Одеського обласного і міського комітетів КП(б)У.

16 грудня 1949 — 4 червня 1953 року — 2-й секретар ЦК КП(б)У.

4 червня 1953 — 26 грудня 1957 року — 1-й секретар ЦК КПУ. Під час перебування на посту керівника республіканської Комуністичної партії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (бл. 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо).

17 грудня 1957 — 4 травня 1960 року — секретар ЦК КПРС. На цій посаді він курував КДБ, був замовником вбивства Степана Бандери.

12 січня — 15 червня 1960 року — 1-й секретар Ростовського обласного комітету КПРС.

У червні 1960 — 1962 року — на господарській роботі: директор дизельного заводу, директор Пензенського науково-дослідного інституту приладобудування.

З 1962 року — на пенсії.

Помер 29 грудня 1975. Похований у Москві.

Сім'я

Звання

Нагороди

Джерела та література

  • Кириченко Алексей Илларионович // Большая советская энциклопедия. Изд. 2-е. Т. 51. М.: Большая советская энциклопедия, 1958. С. 152.
  • Кириченко Олексiй Iларiонович // Комуністична партія України: з'їзди і конференції / В. Ф. Солдатенко, І. Ф. Курас, Ю. І. Шаповал [та інш.]. Київ: Україна, 1991. 478 с.
  • Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки. 1918—1991. Киiв: Генеза, 2005. 368 с.
  • Секретарь ЦК КПСС Алексей Илларионович Кириченко // Правда. 1957. 22 декабря.
  • Сушков А. В. Президиум ЦК КПСС в 1957—1964 гг.: личности и власть. Екатеринбург: УрО РАН, 2009. 386 с. [1] [2]
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Кириченко О. І.: Штрихи до політичного портрета першого секретаря ЦК Компартії України в 1953—1957 рр. Киiв: Ін-т історії АН УРСР, 1990. 22 с. [3]
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі // Український історичний журнал. 1990. № 5. С. 87—97.
  • Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Син свого часу. О. І. Кириченко і його доля // Радянська освіта. 1990. 9 січня.
  • Шаповал Ю. І. Злет і падіння Олексія Кириченка // Під прапором ленінізму. 1990. № 19. С. 59—63.
  • Шаповал Ю. І. Вождь з характером. Виповнюється 100 років із дня народження Олексія Кириченка — першого українця, який очолив КП(б)У // День. 2008. 1 березня (№ 39). [4]
  • Шаповал Ю. І. Кириченко Олексій Іларіонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 301. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Шаповал Ю. І. Кириченко Олексій Іларіонович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Посилання

  1. https://books.google.com.ar/books?id=RnKlDAAAQBAJ&lpg=RA3-PA1951&ots=O8P9Hevjc7&dq=Oleksy%20Kyrychenko&pg=RA2-PA1880#v=onepage&q=Oleksy%20Kyrychenko&f=false