Червоний Маяк (Бериславський район)
селище Червоний Маяк | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Херсонська |
Район | Бериславський |
Рада | Червономаяцька сільська рада |
Код КАТОТТГ | UA65020190090069341 |
Основні дані | |
Засновано | 1924 |
Площа | 72,381 км² |
Населення | 1883 |
Густота | 26,02 осіб/км²; |
Поштовий індекс | 74370[1] |
Телефонний код | +380 5546 |
Географічні координати | 46°56′49″ пн. ш. 33°36′3″ сх. д. / 46.94694° пн. ш. 33.60083° сх. д. |
Висота над рівнем моря | 52 м |
Водойма | водосховище
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | |
Селищна влада | |
Адреса | 74370, Херсонська обл., Бериславський р-н, с-ще Червоний Маяк, вул.Центральна,5 , тел. 41-5-35 |
Карта | |
Червоний Маяк у Вікісховищі |
Червоний Маяк — селище в Україні, в Бериславському районі Херсонської області. Населення становить 1883 осіб.
Історія
Пізньоскіфське городище (народна назва - Запорозький городок), пізніше тут розташовувалися козацькі форпости.
Про давне заселення території, де тепер розташовані села Червоний Маяк і Республіканець, свідчать виявлені тут неолітичний могильник, курганні поховання доби бронзи, а також два скіфо-сарматські городища й могильник.
У 1781 році на місці сучасного Червоного Маяка, біля Пропасної балки, царський уряд виділив землю для заснування монастиря. Перші ченці створеної 1783 року Софронійової пустині жили в печерах, видовбаних у кручах (їх залишки збереглися до наших днів). Через 20 років сюди з Смоленської губернії переведено Бізюків монастир, і відтоді він дістав офіційну назву — Григоріє-Бізюків чоловічий монастир. Серед народу поширилася назва — Пропасний монастир (за гідронімом). Наприкінці XVIII ст. монастиреві належало 4854 десятини землі, в т. ч. 2584 орної; під сіножатями було 786, лісом — 830 та непридатної — 622 десятини. Його багатства зростали, і в першій половині XIX ст. земельна площа становила вже 25 964 десятини — 1,5 проц. всієї площі землекористування в Херсонському повіті. Крім зернового господарства, тут розвивалися садівництво, бджільництво і скотарство. Багаті рибальські угіддя монастир за великі гроші віддавав в оренду.
Після реформи 1861 року Григоріє-Бізюків монастир залишався власником усіх своїх земельних угідь. На його величезних ланах висівалися озимі жито і пшениця, а також яра пшениця й овес; вирощувалися просо, льон і кукурудза; закла¬далися виноградні плантації. Врожаї зернових на монастирських землях значно перевищували середню врожайність на Херсонщині і становили залежно від погод- них умов від 40 до 70 пудів з десятини. 1887 року в монастирському господарстві налічувалося 145 голів робочої худоби, 420 голів великої рогатої худоби, чимало овець і свиней. Монастир був власником багатьох промислових підприємств: млинів, олійниць, виноробні, вапнярні, слюсарсько-ковальських, цегельно-черепичних і гончарних майстерень. Працювала електростанція, застосовувалася тогочасна техніка, в т. ч. локомобіль. Підприємства були досить прибутковими. Чималі гроші давали млини та олійниці, куди з усіх навколишніх сіл привозили зерно і соняшникове насіння. Наживався монастир і на здачі землі в оренду. Орендарі-куркулі брали великі ділянки в довгострокову оренду по 2,8—5 крб. за десятину, а безземельні селянські господарства орендували на рік невеликі клаптики, за які з них здирали по 10 крб. за десятину. З селян-бідняків, які не могли сплачувати гроші, монастир брав плату натурою: за орну землю — третину врожаю, за сіножаті — від трьох п'ятих до двох третин скошеного сіна. Були й інші джерела надходження грошей: кілька разів на рік ченці й семінаристи йшли на села збирати пожертвування; багаті парафіяни часто відказували монастиреві великі капітали й землю, щоб «братія» замолювала їхні гріхи. Отже, Григоріє-Бізюків монастир, прибутки якого на початку XX ст. перевищували 500 тис. крб. на рік , був одним з найбагатших на півдні України. У ньому налічувалося 70 капітальних кам'яних споруд: собор, дві церкви, дзвіниця, братський корпус на три поверхи і 76 кімнат, будинок архімандрита на 43 кімнати, будинок намісника на 12 кімнат, дитячий притулок на 5 кімнат, дворянський і загальний готелі, заїжджі двори для простого люду та багато різних служб. У монастирі були фельдшерський пункт, духовна семінарія та церковнопарафіяльна школа. Поблизу обителі розміщувалися саманні хатини сімейних селян-бідняків, які працювали в монастирському господарстві. На численних хуторах, розкиданих по степу, мешкали селяни, які обробляли монастирську землю, доглядали монастирських коней (хутір Кінський Завод), овець (хутір Кошара), вирощували льон (хутір Лляний). Жили вони в злиднях, працювали тяжко, під палючим сонцем, часто без води (хутір Безводний).
1781 р. засновано Григорієв-Бізюків монастир. За радянських часів він припинив своє існування; зруйновано запорозьку церкву св. Григорія (1782 р), Вознесенський собор та дзвінницю (1894 р), розібрано частину огорожі. Збереглися стіни з вежами (кін. XVIII - 1 чверть XIX ст.), Покровська церква, архієрейський будинок з церквою Трьох Святителів, Троїцька церква, Трапезна, корпус келій, готельний корпус, брама, фонтани ( всі кін. XIX - поч. XX ст.), печерні келії (XVIII ст.). У 1991 року монастир відновлено.
Гімн, поезія
Лата Олена Харитонівна (1924 р. н.)
Пісня про Маяк
Грає хвилями море Каховське
І гіганти пливуть кораблі.
Проводжає очима в простори
Село наше творіння твої.
В село наше запрошуємо всіх ми,
Маяком його люди зовуть.
Ти почуєш, як пісню співають,
І узнаєш, як ціниться труд.
Наливаються яблука соком,
Винограднії грони, як мед.
Золотими руками потоком,
Відправляє продукти народ.
В село наше запрошуємо всіх ми,
Маяком його люди зовуть.
Ти почуєш, як пісню співають,
І узнаєш, як ціниться труд.
І за всі ті звитяги, що маєм,
Молоді наші юні серця,
Вам завдячуєм ми, ветерани,
Сивочолим своїм дідусям.
Вам завдячуєм ми, ветерани,
Сивочолим своїм дідусям.
Посилання
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |