Вальтер фон Лютвіц
| Вальтер фон Лютвіц | |
|---|---|
 | |
| Народився | 2 лютого 1859[1][2] Ключборк, Ключборський повіт, Опольське воєводство, Республіка Польща[3] |
| Помер | 20 вересня 1942[1][2] (83 роки) Бреслау, Нижня Сілезія (провінція), Вільна держава Пруссія[3] |
| Країна | .svg){kind=small} Німецький Райх |
| Діяльність | політик, офіцер |
| Знання мов | німецька[2] |
| Учасник | Перша світова війна |
| Титул | барон |
| Військове звання | генерал |
| Батько | Ernst Freiherr von Lüttwitzd |
| Діти | Сміло фон Лютвіц |
| Нагороди |  |
Барон Вальтер фон Лютвіц (нім. Walther Freiherr von Lüttwitz; 2 лютого 1859, Бодланд, район Розенберг, Сілезія — 20 вересня 1942, Бреслау) — німецький генерал, відомий завдяки своїй участі в Каппському заколоті.
Біографія
Під час Першої світової війни займав ряд високих військових посад, у тому числі неодноразово — командира бригади. Після оголошення перемир'я в 1918 був призначений тимчасовим революційним урядом — Радою народних уповноважених — на посаду головнокомандувача рейхсвером в Берліні і його околицях. Перебуваючи на цій посаді, в січні 1919 керував придушенням за допомогою фрайкора так званого Повстання спартакістів.
Як і багато інших в рейхсвері, був рішучим противником Версальського договору, найбільше — вимогам скоротити німецьку армію до 100 тисяч чоловік, ліквідувати фрайкор і видати державами-переможницями близько 900 службовців рейхсверу, що звинувачувалися у скоєнні військових злочинів.
До активного опору вимог мирного договору приступив після 11 березня 1920, коли був зміщений з посади головнокомандувача рейхсміністром оборони Густавом Носке. У ніч з 12 на 13 березня морська бригада Ергардта, яка підлягала розформуванню, а перед цим знаходилася в підпорядкуванні Лютвіца, увійшла в урядовий квартал Берліна. Лютвіц був призначений заколотниками рейхсміністром оборони. Не підтримані старою елітою і населенням, заколотники протрималися лише кілька днів, 17 березня, вбачаючи придушення заколоту, Лютвіцу вдалося втекти.
Після втечі кілька років прожив в Угорщині, після оголошення амністії в 1925 повернувся на батьківщину.
Посилання
- Im Kampf gegen die November-Revolution. Vorhut-Verlag O. Schlegel, Berlin. 1934
- ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118891499 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.