Координати: 50°23′40.03″ пн. ш. 30°32′41.48″ сх. д. / 50.3944528° пн. ш. 30.5448556° сх. д. / 50.3944528; 30.5448556

Лиса гора (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:02, 12 квітня 2022, створена AHbot (обговорення | внесок) (виправлення включення вилученого файлу: Файл:Holovachev - lysa hora 200x300.jpg (by DelinkerBot))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 12 квітня 2022, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лиса Гора.
Лиса гора
Потерна № 5
50°23′40.03″ пн. ш. 30°32′41.48″ сх. д. / 50.3944528° пн. ш. 30.5448556° сх. д. / 50.3944528; 30.5448556
ТипРегіональний ландшафтний парк[1]
Статуспам'ятка історії, об'єкт ПЗФ
ВідкритоXIX століття
Колишні назвиГолгофа, Череп[джерело?]
Площа137,1 га
Керівна установаГолосіївська РДА
Відвідувачів на рік10 000
Країна Україна
РозташуванняГолосіївський район
Лиса гора. Карта розташування: Київ
Лиса гора
Лиса гора
Лиса гора (Київ)
Мапа
CMNS: Лиса гора у Вікісховищі

Ли́са гора́ — історична місцевість у Києві. Розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою і Багриновою горою. До неї прямують вулиці Лисогірська і Жигулівська.

Сучасна Лиса гора — місце зборів неоязичників, толкіністів, представників молодіжних субкультур.

Історія

9-12 століття

За часів Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Давні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій горі. У народі Лису гору поділяють на три частини. Перша — Русалчин яр, названий так через розташоване в ньому озеро, в якому згідно з повір'ями мешкають русалки. Друга — це Відьмин яр. Найбільша частина гори — Мертвецький гай. У цій частині виявлені містичні поховання минулих століть[джерело?].

Згодом частина гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки.

19 століття

У другій половині XIX ст. міська влада викупила ці землі у церкви, для використання їх у військових цілях. Місцеві мешканці були проти будівництва фортеці, оскільки це передбачало руйнування багатьох будинків міщан, що жили поблизу гори, та значну вирубку стародавнього лісу. Але військовим вдалося домогтися дозволу на будівництво форту. В 1872 році під керівництвом інженер-генерала Едуарда Тотлебена розпочалося будівництво Лисогірського форту. Після завершення робіт, форт являв собою складну систему бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу тощо. Земляні вали, заввишки 10-12 метрів, наскрізь прорізали потерни — довгі, до 40 метрів, тунелі, що викладені цеглою та закриті з обох сторін воротами (ворітні петлі збереглись до цього часу). В казармах міг розміститися гарнізон у кілька тисяч солдат. Було передбачено автономне водопостачання форту — забезпечувалося паровою машиною, що качала воду зі свердловини у підземні цистерни. Поряд з фортецею були побудовані казарми інженерних частин. Як нагадування про це, залишилася назва вулиці Саперно-Слобідська.

План фортеці тримали в суворій таємниці: тому, хто відкриє його ворогу, загрожувало заслання у Сибір, а у військовий час — розстріл.

Згодом нова Печерська фортеця, до складу якої входив Лисогірський форт, отримує статус фортеці ІІІ класу.

Із 1897 року перетворена у військові склади та гарнізонну в'язницю.

20 століття

Починаючи з 1906 року у північній частині гори встановили шибениці для виконання вироків над «державними злочинцями». Тих, що підлягали до страти доставляли рано-вранці з Косого капоніру, а після виконання вироку кат закопував тіла неподалік шибениць. Нині, ще можна спостерігати вириті могили[джерело?].

У тридцятих роках гору перетворили у військовий підземний завод. Під час Другої світової війни за часів німецької окупації Києва (1941—1943 рр.) у підземеллях розташувалась база танків «Тигр», залишки яких можна й нині знайти навіть на поверхні[джерело?]. Коли довелось німцям здавати гору, то відступаючи вони підірвали входи до підземель.

Після війни на Лисій горі розташувалась військова ракетна частина. Приблизно в 70-х роках гора втратила стратегічну цінність, а тому звідти пішли військові. Так званий радіооб'єкт № 7, що раніше глушив радіосигнали, віддали під ретранслятор Міністерству зв'язку.

З 1982 року Лиса гора отримала статус «природного парку». Ліс на Лисій горі, мабуть, найпустинніший у лісопарковій зоні Києва. Навпроти цього лісу через дорогу розташований парк Покол, також пустинний та непривітний.

Території природно-заповідного фонду у складі РЛП «Лиса гора»

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. В результаті, великий РЛП фактично поглинає раніше створені ПЗФ. Проте їхній статус зазвичай зберігають.

До складу території регіонального ландшафтного парку «Лиса гора» входять такі об'єкти ПЗФ України:

  • Дуб Відун
    Дуб Відун
  • Дуб Тотлебена
    Дуб Тотлебена
  • Дуб ополченський
    Дуб ополченський
  • Будівельні роботи у руслі р. Либідь
    Будівельні роботи у руслі р. Либідь

Інші «Лисі гори»

Назву «Лиса гора» у Києві мали також:

Відображення в мистецтві

Мусоргський Модест Петрович у 1867 р. створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі», а Римський-Корсаков Микола Андрійович на його основі балет "Ніч на Лисій горі"[ru][2].

У 2010 та 2012 роках аматорською студією «Горизонт-А» знято два документальні фільми про Лису гору — «Лисогірський форт». Перший — детальна екскурсія рештками самого форту, а другий — розповідь про природний світ, що існує на відповідній території[3].

Лисій горі присвячено роман-містерію Сергія Головачова — «Лиса гора» (Видавництво «Каяла», 2012). У цьому романі є надзвичайно характеристичний набір персонажів: «У „Лисій горі“, здається, діють усі маргінали, які тільки можуть бути в Україні: два кумедні наркомани з дивними прізвиськами — Дімон-А та О´Дімон, десяток банальних алкоголіків, толкіністи і сатаністи, згаданий інквізитор Христофор (по факту — псих, що втік з лікарні), дві милі відьмочки та навіть скінхеди-неоязичники, які збираються очистити Лису гору від сміття, ментального і матеріального.»[4]

Цікаві факти

Лиса гора потрапила у перелік семи найбільш містичних місць України 2015.[5]

В урочищі Поколіть, що знаходиться між Лисою горою та історичною місцевістю Корчувате є унікальний водоспад та острів Галерний, який насправді є півостровом. Про цей водоспад немає згадки в жодному туристичному довіднику.[6]

Панорами гори

Панорама лісових насаджень Лисої гори
Панорама вершини Лисої гори

Див. також

Джерела

Примітки

  1. ↑ КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ, XVI сесія XXI скликання, РІШЕННЯ від 17 лютого 1994 року N 14 «Про створення, резервування та збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду в м. Києві». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 грудня 2017.
  2. ↑ Мусоргський. Ніч на Лисій горі[1] [Архівовано 22 червня 2013 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Аматорська студія «Горизонт-А»[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. ↑ Платон Беседін. Український Zeitgeist. Сергій Головачов. Лиса гора. — bukvoid.com.ua, 03.07.2013. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
  5. ↑ http://travel.tochka.net/ua/10273-top-7-samykh-misticheskikh-mest-ukrainy/ [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] ТОП-7 найбільш містичних місць України]
  6. ↑ В Україні є водоспад, який не позначений на жодній туристичній карті (Відео). Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лиса_гора_(Київ)&oldid=35261217