Людвиг Метцель
| Людвиг Метцель | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | пол. Ludwik Chrystian Metzell |
| Народився | 2 червня 1764 Гданськ |
| Помер | 21 листопада 1848 (84 роки) Варшава |
| Поховання | Повонзківський цвинтар |
| Громадянство | Польща, Російська імперія |
| Національність | поляк фламандського походження |
| Діяльність | Військовий інженер і проектант |
| Відомий завдяки | завдяки проекту і створенню парку «Софіївка», Умань. |
| Членство | Варшавське товариство друзів науки |
| Magnum opus | Софіївський парк |
| Військове звання | капітан |
| Термін | 1892-1810 рр. |
| Нагороди |  |
Людвиг Метцель (повне ім'я Людвиг Христіан Метцель (пол. Ludwik Chrystian Metzell), нар. 2 червня, 1764, Данциг — пом. 21 листопада, 1848, Варшава) — військовий інженер, архітектор, ландшафтний дизайнер-садівник.
Ймовірно, витрачати зусилля на пошук портрету Метцеля, нема сенсу. Військові інженери тих часів проектували і будували фортеці, брали участь у військових діях і гинули десятками. В армії французького короля через це контингент військових інженерів постійно оновлювався. І те, що Метцель прожив понад 80 років — своєрідний виняток. Убити могли ще замолоду.
Саме з цим ім'ям пов'язують проектування і створення відомого пейзажного парку сучасної України — «Софіївка» в місті Умань. І якщо ми колись знайдемо його портрет, особи небагатої, непомітної на тлі аристократичних родин того часу, це буде ще одним винятком.
- Народився в Данцигу (нині Ґданськ). Родина була небагатою, але сплатити гроші за навчання змогла. Метцель закінчив військово-інженерну школу. Здібностей вистачить для спорудження мостів (зафіксовано в документах), військових діях під Зеленцями, оминути смерть і дослужитися до капітана.
- Освічений Метцель володів не менш як чотирма мовами — польською, німецькою, латиною, французькою.
- Призначення отримав в місто Тульчин, паном якого був магнат Потоцький. У 1790 році Метцель посів місце керівника Арсеналу Тульчина. Капітан артилерії став ад'ютантом самого магната — Станіслава Щенсни Потоцького, найбагатшої особи в Польщі. Тобто зробив досить вдалу кар'єру.
- Разом з паном подорожував по Німеччині і Італії. Але зробити вдалу кар'єру — ще не зостанешся в історії.
Потоцький зав'язав любовні стосунки з Софією Глявоні, про яку точилися перекази, що вона від роду імператорів Візантії. Дочекавшись смерті дружини, що не давала згоди на розлучення, Потоцький бере нарешті шлюб з коханою Софією. Дивний парк біля Умані і був незвичним і розкішним дарунком новій дружині.
Пану було байдуже, чи робив колись Метцель сади. До проектування і незвичних будов залучили саме його.
Здібності Метцеля поєдналися з неприємним і жорстким характером. Військовий інженер, що дивився у вічі смерті, звиклий до швидких наказів і швидкого їх виконання, шаленів від люті, працюючи з селянами, неквапливими, незграбними, нічим не зацікавленими в створенні панської примхи-парку. За переказами, Метцель працював з батогом в руці, як звик до цього ще в армії. Покарання були постійними, адже раби ніколи не зацікавлені в праці на пана…
З 1795 року Потоцькой обрав соєю резиденцією Умань. Роботи в парку за документами розпочалися з травня-червня 1796 р. Свята в парку розпочали вже у 1800 році, задовго до завершення будівництва.
В місцині міняли місцями велетенські брили каміння, побудували палац (пізніше зруйнований), оранжерею, господарські будівлі. Садовили багато дерев і кущів. Окрасою саду були водоспади, павільйони руїни, підземна річка, якою можна було кататися човном.
Метцель не знав, що відтепер увійшов в історію.
Зміни прийшли досить швидко. У 1805 р. Потоцький помер. Син Юрій програв у карти купу грошей. Сплатити борг узялася мачуха Софія. Почалася економія і роботи в парку припинили.
- 1810 р. Метцель покинув Умань.
- Він ненадовго повернувся до вельможної пані Софії, але запрошення на службу не отримав.
- 1813 р. він назавжди покинув Умань і оселився в Варшаві. Працював керівником управління шляхів.
- 1833 р. — отримав відставку за віком. Доживав у Варшаві.
- Смерть — 21 листопада 1848 р. Похований на цвинтарі в Повонзках, тодішньому передмісті Варшави.
- А. П. Роготченко, «Уманское чудо», Киев, «Будівельник», 1980 {{ref-ru}
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (липень 2016) |