Кристобаль Рохас (художник)

Кристобаль Рохас
Кристобаль Рохас
ісп. Cristóbal Rojas
Народження	15 грудня 1857; Куа, Municipio Urdanetad, Арагуа, Венесуела
Смерть	8 листопада 1890 (32 роки)
	Каракас, Венесуела
Поховання	Національний пантеон Венесуели
Країна	Венесуела
Навчання	Академія Жуліана
Діяльність	художник
Напрямок	романтизм
Твори	The Death of Girardot in Barbulad і Q5823008?
Роботи в колекції	Museo Bolivarianod і Galería de Arte Nacionald
	Кристобаль Рохас у Вікісховищі

Кристобаль Рохас (15 грудня 1857 – 8 листопада 1890) — ключовий та найвідоміший венесуельський художник 19 століття. Художній стиль Рохаса суттєво змінювався протягом його життя, але в своїх роботах він тяжів до драматичних ефектів виконаних у стилі постромантизму та імпресіонізму.

Біографія

Кристобаль Рохас Полео народився в місті Куа у провінції Вальєс-дель-Туї^[3]. Його батьками були Кристобаль Рохас Акоста, лікар за професією, мати — Алехандра Полео.

Частина його дитинства припала на розпал Федеральної війни (1859–1863). Події війни особливо вплинули на Куа, де він жив. У дитинстві юний Кристобаль також провів короткий період у Домініканській Республіці (1860-1864), де його батько служив консулом. Він розпочав свою художню освіту під керівництвом свого діда Хосе Луїса Рохаса, різьбяра, який навчив його малювати та спонукав до вдосконалення. У 13 років його батько помер, Кристобаль був змушений працювати на тютюновій фабриці в Куа, щоб допомогти сім'ї^[3]. У 1878 році землетрус спустошив регіон Вальєс-дель-Туй, і Рохас зіткнувся з бідністю. У результаті він переїхав до Каракасу, де продовжив навчання живопису, незважаючи на те, що йому знову довелося працювати на тютюновій фабриці, щоб утримувати матір і сім’ю^[4].

У Каракасі він відвідував уроки Хосе Мануеля Мауко в Центральному університеті Венесуели. Між 1880 і 1882 роками він розвинув гострий інтерес до олійних фарб та продемонстрував примітивну техніку, яка переважатиме в його пізніших картинах, таких як Ruinas de Cúa después del Terremoto та Ruinas del templo de la Merced^[3]. Протягом цього часу він познайомився з художником Антоніо Еррера Торо. Кристобаль Рохас пізніше став помічником Торо та допомагав йому розписувати собор в Каракасі^[5].

У 1883 році Рохас виставив свою роботу La muerte de Girardot en Bárbula (Смерть Жирардо в Барбулі) у Салоні сторіччя на честь народження Сімона Болівара та виграв срібну медаль за друге місце разом із художником Артуро Мікеленою. [ 2 ] Ця нагорода дозволила йому отримувати державну стипендію в розмірі 50 песо щомісяця для навчання в Європі. На початку 1884 року він переїхав вчитися до Парижа, де подружився з Еміліо ^[3]. У період між 1883 і 1890 роками Рохас повільно експериментував з різними напрямками та техніками у живописі, починаючи від постромантизму до імпресіонізму^[4].

Меланхолійний і з невизначеним темпераментом Рохас був надихався зразками мистецьких робіт, які він відкрив під час своїх постійних візитів до Лувру. Між 1886 і 1889 роками він виставляв багато картин у паризькій Ратуші, включаючи La miseria (1886); El violinista enfermo (1886); La taberna (1877); El plazo vencido (1887); La Primera y última comunión (1888) і El bautizo (1889)^[4].

Від картини El Bautizo спостерігаються помітні зміни в творчості художника. Завдяки більш гострому сприйняттю хроматичної атмосфери, його картина демонструвала явні голландські впливи, стиль, який також знайшов своє відображення в пізнішій картині, яку він створив у 1889 році «Данте і Беатріс в Орільях дель Летео»^[4]. Ближче до кінця 1889 року Рохас відійшов від живопису з драматичними ефектами, який він зазвичай демонстрував у Паризькому Салоні. Він почав проявляти талант до сцен і портретів, використовуючи кольори та звертаючи увагу на деталі в стилі імпресіонізму. Однак субсидії на його стипендію незабаром закінчилися, через що він захворів на сухоти^[3]. Він був змушений повернутися до Венесуели в 1890 році, прихопивши з собою свої останні картини — «Портрет президента Хуана Пабло Рохаса Пауля» та «Чистилище» (обидві 1890 року).

Незабаром після повернення до Каракасу він помер 8 листопада 1890 року у віці 32 років.

Особистість

Журналіст Ермеліндо Ріводо, який відвідав Рохаса у Парижі в 1885 році, описав художника як «дещо блідого, з невеликими вусами та чорним волоссям, яке підкреслює його гладкі меланхолійні очі»^[6].

Рохас був відомий своєю стриманою, але дуже пристрасною натурою, рідко спілкувався з оточуючими і вважав за краще вивчати мистецтво у власному середовищі. Колеги та художні критики постійно називали його «меланхоліком». Хосе Антоніо Хеддеріх у цікавій статті, опублікованій у Національному журналі культури, після вивчення життя Рохаса описав його так: «Він був сором'язливого характеру, він усвідомлював дистанцію, яка існувала між ним і тими, хто його оточував. У нього було мало друзів»^[6]. Проте Геддеріх також виявив, що Рохас був надзвичайно емоційним. Одного разу зазначив щодо художника, що той «мав майже фаталістичний темперамент і був підкреслено сумним»^[6]. За словами Хеддеріха, Рохас мав почуття провини перед життям і гостро відчував свою совість^[6]. Ці почуття часто відображалися в деяких його роботах, таких як картина «Чистилище», написана незадовго до його смерті, коли він усвідомив, що помре від туберкульозу.

Галерея

Руїни Куа після землетрусу (Ruinas de Cúa después del Terremoto) (1882)
Знедолені (La miseria) (1886). 180,4 x 221,4 см.
Час, що минув (El plazo vencido) (1887). 200 × 225 см.
Таверна (La taberna) (1887). 212 x 272 см.
Етюд для першого і останнього причастя (Estudio para primera y ultima comunion).(?) 48 x 59 см.
Перше й останнє причастя (La primera y última comunión) (1888). 200 x 250,5 см.
Квіти (Apunte flores) (1888). 132 x 34,5 см.
Хрещення (El bautizo) (1889).148 x 176 см.
Вишивальниця з лампою (Bordadora con lampara) (1889). 39 x 27 см.
Етюд для балкону (Estudio para el balcón) (1889).73 x 59,5 см.
Данте і Беатріс на березі Лети (Dante y Beatriz a orillas del Leteo) (1889). 297 × 428 см.
Портрет президента Рохаса Пауля (Retrato del Presidente Rojas Paúl) (1890). 200 x 128,3 см.