Перейти до вмісту

Козаков Сергій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Козаков Сергій Васильович
 Старший мічман
Загальна інформація
Народження1 січня 1975(1975-01-01)
Очаків
Смерть6 квітня 2015(2015-04-06) (40 років)
Маріуполь
ГромадянствоУкраїна Україна
Військова служба
Роки служби1997-2015
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Військово-морські сили
Формування 84-й арсенал МТТО
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)

Сергі́й Васи́льович Козако́в (нар. 1 січня 1975(19750101) — 6 квітня 2015) — старший мічман 36-ї окремої бригади берегової оборони.

Меморіальна дошка, Очаківська ЗОШ № 2

Життєвий шлях

Закінчив 1993 року Очаківську ЗОШ № 2, пройшов строкову службу проходив у Феодосії. 1997 року повернувся до Очакова, продовжував військову службу, в/ч А 2637.

17 березня 2015 року зголосився поїхати на фронт. Командир підрозділу, начальник лабораторії підготовки та ремонту апаратури самонаведення відділу підготовки самонаведення неконтактних вибухових пристроїв, гідроприладів 84-го арсеналу мінно-торпедного та трального озброєння Військово-морських сил України.

6 квітня 2015-го загинув під Маріуполем, врятувавши життя вісьмох бійців — близько 2-ї години ночі на позиції військових виникла пожежа, Сергій Козаков забіг у намет, де спали вояки, підняв їх по тривозі та виштовхав з намету. Цього часу через пожежу вибухнули набої, Козаченко зазнав поранень, несумісних із життям. За попередньою версією, пожежа сталася внаслідок диверсії терористів.

10 квітня 2015-го похований в Очакові.

Без Сергія лишилися дружина, донька і син.

Нагороди та вшанування

  • Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України).
  • 28 травня 2015 року на навчальному корпусі ЗОШ № 2 відкрито меморіальні дошки випускникам Івану Антошину, Михайлу Губриченку та Сергію Козакову.

Джерела