Солов'яненко Анатолій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Солов'яненко Анатолій Борисович
Солов'яненко Анатолій Борисович
Фотопортрет Анатолія Солов'яненка роботи Степана Назаренка
Ім'я при народженніАнатолій Борисович Солов'яненко
Народився25 вересня 1932(1932-09-25)[3][1][2]
Сталіно, Українська СРР, СРСР[3][2]
Помер29 липня 1999(1999-07-29)[1][2] (66 років)
Козин, Обухівський район, Київська область, Україна[2]
·інфаркт міокарда
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьоперний співак
Alma materДВНЗ ДонНТУ
ЗакладДВНЗ ДонНТУ
Жанропера
ДітиАнатолій Солов'яненко
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України
Орден Дружби народів  — 1982
Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1997 Ленінська премія Заслужений артист УРСР Народний артист УРСР Народний артист СРСР
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Солов'яненко.

Анато́лій Бори́сович Солов'я́ненко (25 вересня 1932, Сталіно (нині Донецьк), Українська ССР, СРСР — 29 липня 1999, Козин, Обухівський район, Київська область, Україна)  — всесвітньо відомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч, народний артист УРСР (1970), народний артист СРСР (1975), лауреат Ленінської премії (1980) та національної премії України імені Тараса Шевченка (1997), Герой України (2008, посмертно), відзнака Президента України «Національна легенда України» (2022, посмертно)[4].

Життєпис

Анатолій Солов'яненко народився в місті Сталіно (нині — Донецьк) у шахтарській родині. Під час Другої світової війни разом з родиною був евакуйований із Донецька. 1949 року вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру й працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії[5]. Усі ці роки вдосконалював вокальне мистецтво в заслуженого артиста УРСР, видатного співака-тенора Олександра Коробейченка, брав участь у концертах художньої самодіяльності.

У 1962 році був запрошений до Київського театру опери та балету, проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, у 1975 — народного артиста СРСР.

У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада серед багатьох інших. Кілька сезонів він співав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї.

Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків[6].

У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка.

Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччині) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком партії герцога в «Ріголетто» Дж. Верді було найкращим — вершиною майстерності.

Вільно володів італійською мовою. Вважав, що італійська школа співу є найкращою у світі, тому що вона максимально використовує можливості людського голосу[7]. Пласідо Домінго і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалася їхній власній[джерело?]. Життя Анатолія Солов'яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над удосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. Солов'яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї.

Досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». У ній чудові природні дані голосу Солов'яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов'яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», і м'який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі. Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». У виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, де б Солов'яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту й праці. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

29 липня 1999 року раптова смерть обірвала життя Анатолія Борисовича[8]. Похований у селищі Козин на Київщині.

Дискографія

Докладніше: Дискографія Анатолія Солов'яненка

Оригінальна дискографія записів Анатолія Солов'яненка налічує 18 дисків: 16 грамплатівок та 2 аудіодиски, випущених у період з 1965 по 1996 роки українською, італійською та російською мовами.

Шедеври української творчості — «Чорнії брови, карії очі»[9], «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»[10], «На горі діброва»[11], «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…»[12], «Сонце низенько»[13], «Ніч яка місячна»[14], «Місяць на небі»[15], «Стоїть гора високая»[16], «Тече вода»[17], «Повій, вітре, на Вкраїну»[18].

Фільмографія

  • 1965 — Новорічний календар (музичний фільм)
  • 1978 — Наталка Полтавка (музичний фільм) — вокал
  • 1982 — У старих ритмах (музичний фільм) — вокал
  • 1982 — Фауст (фільм-опера) — вокал
  • 1982 — Романси та пісні (музичний фільм)[19]
  • 1983 — Пісня про Дніпро (музичний фільм)[20]
  • 1984 — Прелюдія долі[21]
  • 1985 — Взяв би я бандуру… (музичний фільм)[22]
  • 1985 — Весняна елегія (музичний фільм)[23]
  • 1990 — На сцені і поза сценою (документальний фільм)[24]
  • 1998 — Немеркнучі зірки[25][26]
  • 2012 — …передмова до Вічності (документальный фільм)[27]

Відзнаки

Пам'ять

  • Пам'ятник Анатолію Солов'яненку в Донецьку. На п'єдесталі слова: Гордість України — Анатолій Солов'яненко — «Шахтарський Герцог»
    Пам'ятник Анатолію Солов'яненку в Донецьку.
    На п'єдесталі слова:
    Гордість України —
    Анатолій Солов'яненко —
    «Шахтарський Герцог»
  • Пам'ятник Анатолію Солов'яненку біля будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
    Пам'ятник Анатолію Солов'яненку біля будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
  • Меморіальна таблиця Анатолію Солов'яненку на фасаді будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
    Меморіальна таблиця Анатолію Солов'яненку на фасаді будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
  • Пам'ятна монета
    Пам'ятна монета

Примітки

  1. ↑ а б в Discogs — 2000.
  2. ↑ а б в г д Большая российская энциклопедия. Электронная версия — Большая российская энциклопедия, 2016.
  3. ↑ а б Соловьяненко Анатолий Борисович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑  А.Б.Солов'яненко — «Національна легенда України» на YouTube
  5. ↑ Грищенко Максим. Донецький «соловейко»… До 90-річчя від дня народження Анатолія Солов'яненка
  6. ↑ Анатолій Солов'яненко — Українські пісні
  7. ↑  Solovyanenko "Про школи співу та пошук свого шляху" на YouTube
  8. ↑ Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності / Київський національний університет імені Тараса Шевченка; авт.: Т. Ю. Горбань та ін.; за ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. — Київ : Книги – XXI, 2007. — 463 с. — ISBN 978-966-8653-95-7.
  9. ↑  «Чорнії брови, карії очі» на YouTube, 1976 рік
  10. ↑  «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на YouTube, 1976 рік
  11. ↑  «На горі діброва» на YouTube, 1976 рік
  12. ↑  «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» на YouTube, 1976 рік
  13. ↑  «Сонце низенько» на YouTube, 1977 рік
  14. ↑  «Ніч яка місячна» на YouTube, 1977 рік
  15. ↑  «Місяць на небі» на YouTube, 1985 рік
  16. ↑  «Стоїть гора високая» на YouTube, 1985 рік
  17. ↑  «Тече вода» на YouTube, 1987 рік
  18. ↑  «Повій, вітре, на Вкраїну» на YouTube, 1992 рік
  19. ↑  Solovyanenko "Романси та пісні" Укртелефільм 1982 на YouTube
  20. ↑  Салют Победы. Песня о Днепре (1983) на YouTube
  21. ↑  х/ф "Прелюдія долі" (про шлях А.Солов'яненка) на YouTube
  22. ↑  Solovyanenko "Взяв би я бандуру" Укртелефільм 1985 на YouTube
  23. ↑  Solovyanenko "Весняна елегія" Укртелефільм 1985 на YouTube
  24. ↑  Solovyanenko "На сцені і поза сценою" Укртелефільм 1990 на YouTube
  25. ↑  Solovyanenko "Немеркнучі зірки" ч 1 Укртелефільм 1998 на YouTube
  26. ↑  Solovyanenko "Немеркнучі зірки" ч 2 Укртелефільм 1998 на YouTube
  27. ↑  Передмова до Вічності Documentary на YouTube
  28. ↑  Репортаж українського телебачення щодо вручення Шевченківської премії 1997 року на YouTube
  29. ↑ Указ Президента України від 3 липня 2008 року № 615/2008 «Про відзначення державними нагородами України». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Процитовано 6 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  30. ↑ Указ Президента України від 20 серпня 2022 року № 588/2022 «Про нагородження відзнакою Президента України “Національна легенда України”»

Джерела та література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Солов%27яненко_Анатолій_Борисович&oldid=43851464