Арумуни в Албанії
Арумуни є однією з національних меншин Албанії. На території Албанії з Середньовіччя існували центри розселення арумунів, що XVIII столітті були зруйновані османами. У XXI столітті в Албанії офіційно зареєстровано трохи більше 8 тисяч арумунів, хоча дослідники оцінюють кількість людей арумунського походження у кілька десятків тисяч.
Походження арумунів достеменно невідоме. За різними версіями це місцеві ілірійські, грецькі, дакські чи фракійські племена, які сприйняли римську культуру, змішалися з римськими військовими поселенцями та розвинули на базі латини власну арумунську мову (з підгрупи балкано-романських мов).
Головним торговим центром арумунів Албанії було місто Воскополе. Проте в другій половині XVIII століття уряд Османської імперії через мало зрозумілі причини здійснив каральну акцію та зруйнував це місто, а його мешканці були розсіяні по різних вілаєтах імперії[1]. Іншим уентром арумунів було середньовічне місто Грабове, теперішнє село Грабове-е-Шиперме[en]. Попри те, що з цього населеного пункту відбулося кілька хвиль міграції, воно лишалося населеним арумунами.
Значна кількість арумунів мешкає в області Корча. Ще в першій половині XX століття традиційно вони займалися відгінним скотарством. Влітку вони випасали худобу в горах Островиче[en] та Грамос[en], а взимку сходили в долини приморського узбережжя Мизече[en] чи в Теспротії навколо грецької Ігумениці.
Кількість арумунів у Албанії точно невідома. У часи комуністичної диктатури в арумунів не було жодного самовизначення, вони вважалися албанцями. У 1991—1992 роках почали з'являтися арумунські громадські організації. За деякими оцінками в Албанії може бути до 200 тисяч людей арумунського походження[2]. Арумуни Албанії переважно не належать до релігійних громад, лише деякі є мусульманами або християнами.
Арумунське походження мають чимало важливих культурних та політичних діячів Албанії, зокрема брати Абдюль Фрашері, Наїм Фрашері, Самі Фрашері. Арумуни прикордонних з Грецією територій часто мають грецьку ідентичність, пов'язану з економічним фактором більш розвиненої Греції[3].
23 травня щорічно відзначається національний день арумунів. Його святкують на честь указу османського султана 1905 року, що дарував арумунам статус окремої спільноти. Представники уряду Румунії з 2002 року вітають у цей день арумунів Албанії, як і сусідніх країн окрім Греції[4].
Албанці називають арумунів «влех» (алб. Vlleh) — влахи, волохи, або «чобан» (алб. Çoban) — чабани, пастухи, що відповідає їхнім зайняттям. Також використовується назва «ласіфасе» (алб. Llaciface), що є звуконаслідуванням арумунської вимови та дещо пейоративною назвою[5].
Під час комуністичного режиму були заборонені будь-які національні організації арумунів, а самі арумуни не визнавалися окремим етносом. З падінням режиму арумунські дослідники фольклору почали гуртуватися в Корче та в містечку Селеніца поблизу Вльори. У жовтні 1991 року Міністерство культури, молоді й спорту Албанії зареєструвало першу арумунську організацію - Асоціацію арумунських албанців. Невдовзі також було скликано перший конгрес арумунського народу Албанії, куди прибули делегати не тільки з Албанії, але й з Румунії, Греції, Македонії, Франції та США. Гімном арумунів Албанії було проголошено пісню «Воля пращурів» на вірші арумунського поета Константина Белімасе[en][6].
Арумуни в Албанії користуються арумунською мовою для побутового спілкування. Ця мова не використовується ані в освіті, ані в релігійних справах. Єдиним прикладом використання арумунської мови є її викладання за вибором у містечку Дів'яка. Попри відсутність арумунської мови в православній службі, мова є однією з важливих відмінностей арумунів, що відрізняє їх від албанської ісламської більшості в південній Албанії, а тому варто очікувати її збереження в цьому регіоні. Мовний престиж арумунської в Албанії є вищим, ніж у сусідній Греції[7].
Арумунська мова вплинула на деякі албанські говірки-арго, зокрема на пуріште[en] та доганче (алб. dogançe). Так, пуріште містить близько 16 % арумунських лексем, зокрема чимало запозичень стосуються назв тварин та худоби, рослин та харчів, технічних термінів[8].
- Димитер Коконеші — православний архієпископ Тирани.
- ↑ Tanner, 2004.
- ↑ Tanner, 2004 та с. 209.
- ↑ Dr. Thede — Ethnologica Balkanica («The Ethnicity of Aromanians after 1990: the Identity of a Minority that Behaves like a Majority» 6/2002, p.154
- ↑ Nikola Minov: Why Don't All Aromanians Celebrate May 23 As Their National Day? [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]. May 24, 2020(англ.)
- ↑ Schwandner-Sievers, 1999, с. 3.
- ↑ Schwandner-Sievers, 1999, с. 7.
- ↑ Kahl, Thede (2008) Does the Aromanian have a chance of survival? Some thoughts about the loss of language and language preservation. In: Biljana Sikimić; Ašić, Tijana (ed.): The Romance Balkans. Srpska Akademija nauka i umetnosti, Balkanološki institut, posebna izdanja 103, p. 123—140.
- ↑ Prifti, Elton (2012). Aromanian Elements of an Albanian argot. У Kahl, Thede; Metzeltin, Michael (ред.). Balkanismen heute – Balkanisms today – Балканизмы сегодня. Vienna: Lit Verlag. с. 245—263. ISBN 9783643503886. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 25 квітня 2023.. Page 245
- Arno Tanner (2004). The Forgotten Minorities of Eastern Europe: The History and Today of Selected Ethnic Groups in Five Countries. East-West Books. ISBN 978-952-91-6808-8. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 30 травня 2020.(англ.)
- Stephanie Schwandner-Sievers. The Albanian Aromanians ́ Awakening: Identity Politics and Conflicts in Post-Communist Albania. ECMI WORKING PAPER # 3 March 1999(англ.)
- Jolyon Naegele. Albania: Vlach Population, Aromanian Language In Danger Of Disappearing. Radio Free Europe/Radio Liberty, November 07, 2001(англ.)