Бурштиновий шлях

	Бурштиновий шлях
Країна	Данія, Німеччина, Республіка Польща, Франція, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Італія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Росія, Литва, Латвія і Естонія
	Бурштиновий шлях у Вікісховищі

48°10′27″ пн. ш. 16°58′51″ сх. д. / 48.174239° пн. ш. 16.980829° сх. д. / 48.174239; 16.980829

Бурштиновий шлях — давній маршрут, яким відбувалася передача торгівлі бурштином. Маршрут був складною системою торгових шляхів, якими бурштин доставляли з місць походження (Балтії та узбережжя Північного моря) до Середземномор'я, а, особливо, для Італії, Греції та Єгипту, які в стародавні часи були основними центрами споживання необробленого бурштину. Мінерал був важливим елементом декору та ювелірних виробів бронзової доби.

Вироби з цього каменю знайшли в гробниці Тутанхамона, а також у храмі Аполона в Дельфах.

Система торгових маршрутів

Бурштиновий шлях — це один із стародавніх маршрутів усіх історичних доріг, якими протягом століть з'єднувались Європа та Азія, території від Північної Африки до Балтійського моря.

З розвитком перших і появою у ІІ–І тисячоліттях до н. е. нових цивілізацій виникають торгові шляхи та ланцюги обміну товарами. В Європі утворили бурштиновий та олов'яний шляхи.^[1]

Бурштин перевозили з узбережжя Північного та Балтійського морів шляхом Вісли і Дніпра, річок Італії, Греції, Чорним морем і до Єгипту тисячі років тому.

У римські часи, основний маршрут бурштину проходив від узбережжя, з територій Прусії, перетинав території Бої (нині Чехія і Словаччина) і досягав північної Адріатики — Аквілєї (у наш час — узбережжя Венеціанської затоки), яка була центром торгівлі бурштином. Маршрут також проходив через Чорне море, щоб приєднатися до Шовкового шляху з Азії. Згодом торгівля бурштином процвітала вздовж водних шляхів, які пов'язували Балтійське та Чорне моря.

У пізніші часи, Бурштиновий шлях починався з прусських територій Кауп (городище було розташоване поблизу теперішнього села Мохове, на південно-західному куті Куршської затоки) і Трусо. Навіть сьогодні Калінінградську область називають Бурштиновим краєм, оскільки на її території розташовано понад 90 % розвіданих світових запасів цього мінералу.

Існують твердження, що саме Норик контролював знаменитий «Бурштиновий шлях», що починався на північному сході сучасної Італії, в Аквілеї^[3]. Маршрут проходив через міста Норика та Паннонії — Емону (тепер Любляна), Саварію (тепер Сомбатгей), Скарбанцію (тепер Шопрон) і Карнунт (тепер Бад Дойч-Альтенбург під Віднем) на Дунаї^[4]. З останнього дорога йшла у напрямку до рік Морава і Мура довжиною 600 римських миль (888 км), досягаючи Балтійського узбережжя та племені естіїв^[5]. Свідчення про останнє наявне вже у Геродота:

“… Адже я не вірю в існування ріки, що називається у греків Ерідан, котра впадає у Північне море (звідти, за розповідями, привозять бурштин)”^[6].

Бурштиновий шлях проходив і через Галицьку землю: 1) Вісла — Сян — Дністер та 2) Німан — Західний Буг — Дністер, і з'єднував Балтійське та Чорне моря.^[7]

На нижній Віслі у Вроцлаві (Бресляу, Переяслав) було перевалочне торжище. Саме звідти надходив бурштин у міста північної Італії.^[8]

Археологічні дослідження давніх білоруських міст^[9] дозволяють зробити висновок, що потоки візантійського імпорту в Городненське князівство та Полоцьку князівство йшли в основному через Волинь, тобто давнім бурштиновим шляхом.^[7]

Ю. Колосовська звернула увагу на те, що намисто з бурштину латиняни називали словом «monilia», що дуже схоже на болгарське та українське «моністо».^[10] Колосовська вважає, що це слово занесене у Середнє Подніпров'я з берегів Адріатики.

В регіоні Чорного моря, окрім Бурштинового шляху, проходив і Шовковий шлях^[11].

Детальні мережі торгового маршруту. Вплив на цивілізації

Західноєвропейський бурштиновий шлях проходив по Рейну, Ельбі.^[12]

Давній Центрально-європейський бурштиновий шлях зв'язував усю Європу в систему трьох морів: Балтійського, Адріатичного й Чорного. Із Балтійського моря цей бурштиновий шлях ішов з р. Вісла до Дунаю (через р. Варта—р. Одра—р. Морава). З Дунаю виходив у Чорне море або Адріатичне (через р. Раба, р. Драва, р. Сава), або навіть Егейське (через р. Морава Балканська, р. Маріца).^[12]

Східноєвропейський бурштиновий шлях ішов із Вісли до Дністра: через р.Західний Буг—р. Серет або через р.Сян (Ярослав)—р. Вишня—р. Вережина чи р. Сян (Перемишль)—р.Вар—р.Стрвяж. Із Дністра йшов прямий шлях до Чорного моря.^[12]

Існував ще один шлях від Дністра до Дунаю з виходом до Чорного моря — через Онут-Кучур-Прут-Дереглуй-Серет Карпатський.^[12]

Ці головні транс'європейські шляхи існували ще в епоху міді й бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.). Цей період був часом зародження міжрегіональної торгівлі, коли почали діяти перші великі торгові шляхи: соляні, бурштинові, мідні, олов'яні, шовкові тощо.^[12] Більшість із цих шляхів були й транскарпатськими і об'єднувалися в одну транскарпатську систему, оскільки в Карпатському регіоні були одні з найбільших у Європі родовищ міді, срібла та солі, а з Одера йшло в Карпати олово, яке потрібне для виготовлення бронзи.^[12] Одночасно ці шляхи визначають і напрямки міграцій.

Міграції і завоювання

Тогочасний західноєвропейський бурштиновий шлях визначає напрямки міграції населення неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки, енеолітичної (трипільської, гумельницької, лендельської, лійчастого посуду та кулястих амфор), бронзової доби (культури шнурової кераміки, комарівсько-тшинецької, ноа, фракійського гальштату, голіградської), ранньозалізної доби (пшеворської, зарубинецької, липицької тощо).^[12]

Східноєвропейський бурштиновий шлях визначає як напрямки міграцій прафракійських, праслов'янських, балтських і германських племен, але часто є й межею їх відповідних археологічних культур.^[12]

Германські племена у ІІІ–ІІ ст. до н. е. бурштиновими шляхами завойовували Центральну Європу. Одна їхня група йшла по Ельбі до верхів'їв Рейну й Дунаю, а друга — по Віслі до Дунаю.^[12] У перші століття нашої ери вони рушили вже на територію провінцій Римської імперії.

Особливого значення набули бурштинові шляхи в римський час (II–VI ст. н. е.). Ця «золота доба» європейської торгівлі та розповсюдження римського економічного й військового впливу та римської культури (у тому числі християнства) була перервана аварами (568–729 рр.).^[12]

Бурштинові шляхи мали надзвичайно велике значення і як трансготські^[13] й трансслов'янські шляхи міграцій. Готські (східногерманські) військові дружини були організаторами численних сухопутних, а також річкових і морських походів до Римської імперії. На території України, Молдови й Румунії готи перебували майже 200 років.^[12] Основною їх територією стала в II ст. н. е. багата на річки й озера Волинь, слов'янське населення якої вимушено переселилося на Прикарпаття.^[14]^[12]

Захопивши Волинь, готи через Західний Буг і Серет дійшли до Дністра, де розділились: одні пішли вниз Дністром до Чорного моря, а інші через Серет Карпатський дійшли до Дунаю.^[12] Остготи стали політичним стержнем поліетнічної провінційно-римської черняхівської культури, поширеної в ІІ–V ст. на великій території України, Молдови й Румунії.^[12] Володіючи всім Східноєвропейським бурштиновим шляхом, готи мали вихід як до Балтійського, так і до Чорного моря.^[12] Тому східноримська (візантійська) імперія була змушена використовувати активніше Волзький шлях, а західноримська імперія — морський.^[12] Нижня ділянка бурштинового шляху (Дністер — Серет Карпатський), очевидно, деякий час була границею остготів і вестготів. Останні зайняли карпатську Дакію (270–375 рр.), яку після них захопили гепіди.

Як і готська, слов'янська міграція старими бурштиновими шляхами з V ст.* особливо добре простежується археологічно в напрямку поширення найдавніших слов'янських пам'яток празького типу на Середній Дунай через Дністер—Віслу—Мораву й через Дністер—Серет Карпатський на Нижній Дунай.^[12] Уперше виділившись (сформувавшись після загальної політичної й економічної кризи) з поліетнічної черняхівської культури на Середньому Подністров'ї (контактна зона фракійців-германців-слов'ян-сарматів), носії празько-корчацької культури до кінця VII ст. освоїли землі Моравії, Словаччини й Чехії. У VI ст. частина слов'янського населення Прикарпаття повернулася на землі Волині, залишені готами. Ці події стали тими першими історичними віхами, які визначили на багато століть етнічну та культурну спорідненість населення галицько-волинських земель.^[12] Буго-Дністровська ділянка Вісло-Дністровського (Дунайського) шляху знову була в руках слов'ян Волині й Прикарпаття. У VI–VII ст. слов'янське населення празької культури (склавіни) й пеньківської (анти), вийшовши на Дунай, пішло далі на південь й опанувало землі Балкан.^[12] Зокрема, прикарпатські хорвати заселили традиційно близькі їм за природно-кліматичними умовами гірські й передгірні райони Верхньої Драви та Сави. Таким чином, балканські хорвати взяли під свій контроль південну частину бурштинового шляху з виходом до Адріатичного моря (м. Аквілея).^[12] Прикарпатські хорвати тримали традиційно нижню ділянку Східноєвропейського бурштинового шляху з виходом до Чорного моря й Дунаю.

З бурштиновими шляхами великою мірою були пов'язані й перші державотворчі процеси: утворення держав Само (625–659 рр.), Великої Моравії, Чехії, Польщі, Великої Хорватії, Київської Русі.^[12] Уся їх рання історія була історією боротьби за контроль над цими транс'європейськими шляхами. Ті шляхи, які ще недавно їх об'єднували в один-єдиний слов'янський світ, тепер роз'єднали. Зокрема, по Західному Бугу й Сяну пройшла границя між західними та східними слов'янами. Стає більш зрозумілою й проблема боротьби Великої Моравії, а пізніше Чехії, Польщі та Київської Русі за «Червенські гради» (Західна Волинь) і Перемишль (Західна Галичина). Це була боротьба за оволодіння Вісло-Буго-Дністровським і Вісло-Сяно-Дністровським шляхами.^[12]