Баранов Віктор Ілліч

Баранов Віктор Ілліч
Баранов Виктор Ильич
Народження	4 січня 1906(1906-01-04) Тула
Смерть	26 жовтня 1996(1996-10-26) (90 років) Москва
Поховання	Головинське кладовище
Країна	СРСР
Вид збройних сил	РСЧА
Рід військ	танкові війська
Освіта	Вища військова академія Генерального штабу
Роки служби	1923–1961
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант
Формування	22-га стрілецька дивізія 5-й механізований корпус
Командування	1-ша танкова дивізія 3-тя танкова дивізія бронетанкові та механізовані війська Ленінградського фронту
Війни / битви	Війни та битви: Громадянська війна в Іспанії Оборона Мадрида Третя радянсько-фінська війна Четверта радянсько-фінська війна Операція «Зільберфукс» Операція «Платинфукс» Німецько-радянська війна Блокада Ленінграда 2-га Синявінська операція Ленінградсько-Новгородська операція Виборзько-Петрозаводська операція Битва за Нарву Нарвська операція Прибалтійська операція Тартуська операція Курляндський мішок
Нагороди	Медаль Жукова Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Баранов Віктор Ілліч (рос. Баранов Виктор Ильич; 4 січня 1906 — 26 жовтня 1996) — радянський воєначальник російського походження, генерал-лейтенант танкових військ (1943), Герой Радянського Союзу (21.03.1940). Учасник Громадянської війни в Іспанії, радянсько-фінської та німецько-радянської воєн.

Біографія

Баранов Віктор Ілліч народився 4 січня 1906 року у місті Тулі. 1917 року закінчив трикласну початкову школу, перший клас Вищого початкового училища у 1918 році й Тульську технічну школу. Працював на одному з тульських підприємств.

У вересні 1923 року записався добровольцем до Червоної армії. Вступив до 17-ї Тульської піхотної школи, яку в 1924 році перевели до Владикавказа і перетворили на Владикавказьку піхотну школу. Під час навчання у складі зведеного загону курсантів брав участь у чекістських каральних операціях проти чеченських повстанців, що протистояли радянській владі.

З жовтня 1926 року служив у 64-му стрілецькому полку 22-ї стрілецької дивізії Північно-Кавказького військового округу (м. Мікоян-Шахар): помічник командира взводу та командир взводу полкової школи. Зі своїм загоном брав участь у придушенні антибільшовицьких повстань у Хасав'юртівському районі Дагестану та в Мікоян-Шахарі Карачаєвської області протягом 1926 року.

З лютого 1932 року Баранов продовжив службу у першій радянській бронетанковій військовій частині — Окремій механізованій бригаді імені К. Б. Калинівського Московського військового округу. Службу проходив командиром взводу, командиром роти в кулеметному батальйоні. У 1933 році закінчив Московські курси удосконалення комскладу мотомехвійськ РСЧА. З вересня 1934 — командир танкової роти 13-ї механізованої бригади 5-го механізованого корпусу Московського ВО (Наро-Фомінськ), з лютого 1935 — помічник начальника штабу батальйону там же.

З жовтня 1936 по листопад 1937 капітан В. І. Баранов брав участь у Громадянській війні в Іспанії, воював на посаді військового радника республіканців. З жовтня 1936 до листопада 1937 року командував танковою ротою. Після того, як на початку грудня 1936 року до Іспанії почала прибувати група радянських танкістів із танками Т-26 і бронеавтомобілями БА-6 і ФАІ на чолі з комбригом Дмитром Павловим, з цієї групи почали формувати 1-шу Республіканську танкову бригаду, а Баранов став командиром її 1-го танкового батальйону. 3 січня 1937 року, коли відновився наступ націоналістів на Мадрид, бригаду було відправлено на фронт, і вона прибула через три дні для участі в контрнаступі республіканців. Батальйон Баранова брав участь у оборонних боях разом із республіканськими військами між 6 і 10 січня, під час яких його БА-6 підбили кілька танків націоналістів. У лютому Баранов і бригада брали участь у битві на Харамі, відбиваючи атаки піхоти націоналістів, але битва закінчилася безуспішно.

У ході боїв в Іспанії Баранов був поранений, нагороджений орденом Червоної Зірки (1937) та орденом Червоного Прапора (1937).

У квітні 1938 року був призначений командиром 31-ї механізованої бригади Ленінградського військового округу (Старий Петергоф).

Учасник радянсько-фінської війни 1939-40 років. У лютому 1940 року 13-та легка танкова бригада (10-й танковий корпус, 7-ма армія, Північно-Західний фронт) під командуванням полковника В. І. Баранова разом із 123-ю стрілецькою дивізією прорвала оборону фінських військ у районі селища Кямеря (сучасне селище Гаврилово Виборзького району Ленінградської області).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 року полковнику Баранову Віктору Іллічу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 134).

З червня 1940 року командував 1-ою танковою дивізією Ленінградського ВО. З'єднання разом із 3-ю танковою та 163-ю моторизованою дивізіями перебувало у складі 1-го механізованого корпусу генерал-майора танкових військ Чернявського М. Л. і було зразково-показовою танковою дивізією РСЧА. 4 червня 1940 Баранову В. І. присвоєно військове звання «генерал-майор танкових військ».

У травні 1941 року В. І. Баранов закінчив Курси удосконалення вищого начскладу при Військовій академії РСЧА імені М. В. Фрунзе, після чого повернувся до виконання посади командира 1-ї танкової дивізії.

До початку німецько-радянської війни, станом на 22 червня 1941 року, полки дивізії Баранова були укомплектовані танками БТ-5, БТ-7, Т-26, ОТ-130, Т-28, бронемашинами БА-10 і БА-20, а також декількома танками Т-50. Ударну міць дивізії становили 24 важкі танки КВ-1.

17 червня за наказом штабу Ленінградського військового округу 1-шу танкову дивізію почали передислоковувати в район Алакуртті. До 26 червня дивізія зосередилася в повному складі в районі станції Алакуртті, озера Сарі-Ярви, східних схилів гори Кустовара і розпочала підготовку до спільних наступальних дій із 42-м стрілецьким корпусом. 2-й танковий батальйон 1-го танкового полку був виділений для взаємодії зі 122-ю стрілецькою дивізією, механізований полк прикривав лівий фланг корпусу. 28 червня 3-й батальйон 2-й танкового полку відбув до резерву штабу 14-ї армії в район Кандалакші. | 14 липня прийшов наказ про відправку дивізії під Ленінград, де склалася критична ситуація. На початку вересня дивізія виявилася «розсмикнута» на частини — половина дивізії обороняла Пушкін, друга половина — Оранієнбаум.

Наприкінці вересня 1941 року 1-шу танкову дивізію було розформовано, а на основі залишків її частин була створена 123-я танкова бригада, командиром якої призначено генерал-майора танкових військ В. І. Баранова. У складі 54-ї армії бригада брала участь у безуспішній Синявинській операції у жовтні 1941 року, де зазнала великих втрат.

З квітня 1942 року генерал-майор танкових військ Баранов В. І. — заступник командувача з автобронетанкових військ 54-ї армії Ленінградського фронту. З червня 1942 року і до кінця війни — заступник командувача танкових військ (з січня 1943 посада іменувалася «командувач бронетанковими і механізованими військами») Ленінградського фронту. Учасник оборони Ленінграда, операції «Іскра», Ленінградсько-Новгородської, Виборзько-Петрозаводської, Прибалтійської наступальних операцій, а також блокади Курляндського угруповання німецьких військ.

У квітні 1945 року генерала Баранова було відкликано з фронту на навчання. 1946 року закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова. З червня 1946 року — командувач бронетанковими та механізованими військами Ленінградського військового округу. З травня 1950 — на аналогічній посаді в Далекосхідному військовому окрузі. З серпня 1953 — командувач бронетанковими і механізованими військами 15-ї армії Далекосхідного військового округу (війська армії дислокувалися на острові Сахалін і Курильських островах). 1954 року закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова. З лютого 1955 року — старший військовий радник командувача бронетанкових та механізованих військ Чехословацької народної армії. З січня 1957 по грудень 1960 — генерал-інспектор із бронетанкових і механізованих військ штабу Об'єднаних Збройних сил держав — учасників Організації Варшавського договору. З лютого 1961 року генерал-лейтенант танкових військ В. І. Баранов — у запасі.

Помер 26 жовтня 1996 року в Москві, похований на Головинському цвинтарі (дільниця № 6).

Див. також

• Родимцев Олександр Ілліч
• Кузьменко Микола Миколайович
• Лізюков Олександр Ілліч
• Герман фон Оппельн-Брониковскі
• Раду Корне
• Гораціус Мюррей

Примітки

Виноски

Джерела

Посилання

• Баранов Виктор Ильич (рос.)

Література

• Николай Уфаркин, Антон Бочаров. Виктор Ильич Баранов. Сайт «Герои страны».
• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
• Туляки — Герои Советского Союза. — Тула, 1967.