Рут фон Майєнбург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рут фон Майєнбург
нім. Ruth von Mayenburg
ПрізвиськоЧервона графиня (нім. Die rote Gräfin)
Народження01 липня 1907(19070701)
Србіце, Богемське королівство, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть26 червня 1993
Відень, Австрія Австрія
Країна Австрія
ПриналежністьСРСР СРСР, Австрія Австрія
Рід військрозвідка (ГРУ), політпропагандисти
Роки служби1934—1935
ПартіяКомуністична партія Австрії
ЗванняПолковник
Війни / битвиДруга Світова війна
По відставцігенеральний секретар австрійсько-радянського товариства, письменниця, авторка мемуарів
ДітиMarina Fischer-Kowalskid
Нагороди

Рут фон Майєнбург (нім. Ruth von Mayenburg; 1 липня 1907, Србіце — 26 червня 1993, Відень) — австрійська письменниця і журналістка, діячка Комуністичної партії Австрії, радянська розвідниця. З дворян. Відома під прізвиськом «Червона графиня».


Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народилася 1 липня 1907 у місті Србіце (нині Чехія) у сім'ї аристократа і власника шахт Макса Хейнсіуса фон Майєнбурга. Молодша донька в сім'ї. Дитинство провела у місті Теплиц-Шонау (нині Теплиці)[1]. Дядько — Оттомар Хейнсіус фон Майєнбург, фармацевт і винахідник зубної пасти «Chlorodont».

Молодість

[ред. | ред. код]

З ранніх років фон Майєнбург почала цікавитися політикою. Вивчала архітектуру у Дрезденській вищій технічній школі в 1929—1930 роках. Потім навчалася у Вищій школі світової торгівлі у Відні. Жила в австрійській столиці з 1930 року з подругою матері, баронесою Неткою Латшер-Лауендорф, чиїм обранцем був Теодор Кернер, майбутній австрійський президент. З 1932 року Рут є членом соціал-демократичної партії Австрії і членом Соціалістичного молодіжного фронту. Латшер-Лауендорф і Кернер допомогли фон Майєнбург потрапити в коло соціалістів, де кращими друзями її стали Еліас Канетті і Ернст Фішер, редактор газети Arbeiter-Zeitung (останній став її чоловіком).

Втеча з Австрії

[ред. | ред. код]

У 1934 році в Австрії відбулося повстання робітників, які перебували в Республіканському шуцбунді, які виступали проти насильницької фашизації країни Енгельбертом Дольфусом. Повстання було придушене, незважаючи на загибель Дольфуса від руки есесівського бойовика, а соціал-демократична партія рухнула. Багато з колишніх соціал-демократів втекли за кордон, а хтось вступив до Комуністичної партії. У числі останніх виявилися Ернст Фішер і його дружина. Після того, як режим австрофашизму закріпився остаточно в країні, Фішер з дружиною втекли спочатку до Чехословаччини[1], де Ернст став працювати у прес-службі Комінтерну[2]. Фон Майєнбург була незабаром оголошена поза законом за підпільну комуністичну діяльність і змушена була виїхати до СРСР.

У СРСР

[ред. | ред. код]

У Москві Рут взяла участь у параді шюцбундовців, а незабаром завербована і в Розвідувальне управління РСЧА, отримавши псевдонім «Лєна». З 1934 по 1938 роки вона виконувала низку складних і небезпечних завдань ГРУ: дуже багато подорожувала Німеччиною[2]. За 4 роки вона дослужилася спочатку до звання майора[3], а потім і до звання полковника, що вважалося досить дивним на той час. Їй доводилося відновлювати зв'язки з комуністичним підпіллям і збирати інформацію, але головним її досягненням стало впровадження в ряди опозиційно налаштованих кіл вермахту і військового міністерства. Рут була знайома з родиною фон Хаммерштейн-Екворд: особисто з генералом Едуардом фон Хаммерштейн-Еквордом, одним із лідерів опозиції і майбутнім керівником антигітлерівської офіцерської змови, його дочкою Хельгою, інформаторкою Комуністичної партії Німеччини, і ще двома синами Едуарда. Рут отримала розлогу інформацію про розгортання вермахту на найближчі три роки, обороноздатність Німеччини, плани і темпи переозброєння сил вермахту, військове співробітництво Німеччини з Італією і секретні розробки[1]. Під час одного із завдань вона навіть зустріла Ліона Фейхтванґера в поїзді. Особисто Климент Ворошилов дякував «Червоній графині» за надану СРСР допомогу.

Від початку «єжовщини» Рут змушена була покинути розвідку і продовжила роботу у Комінтерні, проживаючи за документами на ім'я «Рут Віден» (її чоловік Ернст Фішер мав паспорт на ім'я «Пітер Віден») у московському готелі «Люкс» в кімнаті № 271[4] разом із багатьма діячами комунізму, в числі яких були такі люди, як Хо Ші Мін і Чжоу Еньлай. Пізніше свої враження вона описала у книзі "Готель «Люкс» ". Вважається, що вона була свідком самогубства фіна Тойво Антікайнена, якого нібито намагалося заарештувати НКВС[5]. Від початку Великої Вітчизняної війни вона стала працювати референтом відділу друку Виконкому Комінтерну і диктором радіостанції німецькою мовою, а після розпуску Комінтерну направлена до Головного політичного управління Червоної Армії. Керувала з осені 1943 року фронтовою пропагандистською групою[1] на Білоруському фронті, а з січня 1944 року стала уповноваженою по роботі серед австрійських військовополонених. Наприкінці війни вона працювала в Інституті № 99 при відділі міжнародної інформації ЦК ВКП(б).

Повернення до Австрії

[ред. | ред. код]

У липні 1945 року Рут фон Майєнбург і Ернст Фішер повернулися на батьківщину[6]. Фішер продовжив працювати в Комінтерні[7], де Рут була секретарем австро-радянського товариства[1]. За її сценарієм на Віденській кіностудії знято фільм Віллі Форста «Віденські дівчата» (нім. Wiener Mädeln). Незабаром вона розлучилася з Фішером, а в 1966 році покинула Комуністичну партію Австрії і зайнялася написанням мемуарів. У своїй книзі Готель «Люкс», що побачила світ у 1978 році, вона розповіла про п'ять років проживання в московському готелі, а також описала всі унікальні події та цікаві факти про готель[4][8][9]. Також вона є авторкою книги «Блакитна кров і червоні прапори» (нім. Blaues Blut und rote Fahnen), у якій критикувала багатьох колишніх однопартійців.

Померла 26 червня 1993 року у Відні.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У віці 13 років фон Майєнбург була заручена з аристократом Ханси фон Хердером на весіллі своєї сестри Фелі[10]. Фон Хердер незабаром став лідером штурмовиків СА і вбитий в Ніч довгих ножів[1]. У 23 роки почала зустрічатися з Олександром-Едцардом фон Ассебург-Найндорфом, проте незабаром розлучилася з ним і захопилася Куртом фон Хаммерштейн-Еквордом, генералом фрайкора. У 1932 році вийшла заміж за Ернста Фішера. Розлучилася з Фішером у 1954 році, вдруге заміж виходила за Курта Дімана Діхтля, журналіста-консерватора[11].

Книги фон Майєнбург

[ред. | ред. код]
  • Blaues Blut und rote Fahnen. Revolutionäres Frauenleben zwischen Wien, Berlin und Moskau. 1969. ISBN 3900478724 (Promedia Verlag 1993).
  • Hotel Lux. Bertelsmann Verlag (1978) ISBN 3570022714.
  • Hotel Lux. Das Absteigequartier der Weltrevolution. 1979. ISBN 3492113559 (Piper Verlag GmbH 1991).
  • Hotel Lux — die Menschenfalle. Elisabeth Sandmann Verlag GmbH 2011 року. ISBN 3938045604.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е «Köstliche Entdeckung» [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.] Der Spiegel (November 3, 1969). Retrieved November 14, 2011(нім.)
  2. ↑ а б «Nachts kamen Stalins Häscher», p. 98
  3. ↑ ІНШІ НІМЦІ: ІСТОРІЯ СІМ'Ї ХАММЕРШТАЙН [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ а б «Nachts kamen Stalins Häscher», p. 94
  5. ↑ Mayenburg, Ruth von. Hotelli Lux; перевод на финский. Antti Virtanen; Antikainen, Dimitrof, Fischer, Ho Tshi Minh, Kuusiset, Pieck, Rakosi, Slansky, Sorge, Tito, Togliatti, Tshou En-lai, Ulbricht, Wehner Kominternin hotellissa Moskovassa(фін.)
  6. ↑ Peter Dittmar, «Der steinerne Zeuge des stalinistischen Terrors» [Архівовано 5 січня 2012 у Wayback Machine.] Die Welt (October 30, 2007). Retrieved November 11, 2011 (нім.)
  7. ↑ «Nachts kamen Stalins Häscher», p. 102
  8. ↑ «Buchtipps: Emigranten — Hotel Lux» [Архівовано 1 серпня 2012 у Archive.is] GEO Epoche, No. 38 (August 2009). Retrieved November 15, 2011(нім.)
  9. ↑ «Nachts kamen Stalins Häscher», pp. 98, 100, 102, 105
  10. ↑ «Nachts kamen Stalins Häscher» [Архівовано 11 червня 2018 у Wayback Machine.] Der Spiegel (October 16, 1978), p. 95.(нім.)
  11. ↑ «Publizist Kurt Dieman-Dichtl gestorben» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Österreichischer Rundfunk (June 3, 2009). Retrieved November 15, 2011(нім.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Колпакіді О. І. ГРУ у Великій Вітчизняній війні. — М. : Яуза: Ексмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 прим. — ISBN 978-5-699-41251-8.(рос.)
  • Мартиросян А. Б. Змова маршалів. Британська розвідка проти СРСР. — М. : Віче, 2003. — 448 с.(рос.)
  • Павлов В. Г. Жіноче обличчя розвідки. — М. : ОЛМА-ПРЕСС Освіта, 2003. — С. 363.(рос.)
  • Enzensberger H. M. Hammerstein oder der Eigensinn. Eine deutsche Geschichte. Frankfurt am Main: Suhrkamp 2008. ISBN 978-3-518-41960-1

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рут_фон_Майєнбург