Елізабет Віже-Лебрен
| Елізабет Віже-Лебрен | |
|---|---|
| фр. Élisabeth Vigée Le Brun | |
 Автопортрет, 1790 р., Уффіці, Флоренція | |
| Ім'я при народженні | Марі Елізабет Луїза Віже |
| Народилася | 16 квітня 1755 Париж |
| Померла | 30 березня 1842 (86 років) Париж |
| Поховання | Louveciennes Cemeteryd |
| Громадянство | Франція |
| Національність | француз |
| Місце проживання | Париж, Рим, Відень, Петербург, Москва |
| Діяльність | художниця, господиня літературного салону, письменниця, мисткиня |
| Галузь | малярство |
| Відома завдяки | художник |
| Вчителі | Луї Віжеd і Ґабрієль Бріарd |
| Відомі учні | Марі-Гіємін Бенуаd |
| Знання мов | французька[1][2] |
| Членство | Королівська академія живопису і скульптури і Академія Святого Луки[d] |
| Напрямок | рококо[3] і неокласицизм[3] |
| Жанр | портретний живописd, портрет[4] і пейзаж[5] |
| Magnum opus | Марія-Антуанетта з трояндоюd, Марія-Антуанетта з дітьмиd і Baronne de Crussold |
| Посада | придворний художник |
| Конфесія | католицьке |
| Батько | Луї Віжеd |
| Мати | Jeanne Maissind[6] |
| Родичі | Ежені Тріп'є-Лефранкd |
| Брати, сестри | Етьєн Віжеd |
| У шлюбі з | Ж.-Б.-П. Лебрен |
| Діти (1[7]) | дочка Жюлі |
| Автограф |  |
Елізабе́т Віже́-Лебре́н (повне ім'я — Марі́ Елізабе́т Луї́за Віже́-Лебре́н; фр. Élisabeth-Louise Vigée-Le Brun; 16 квітня 1755 — 30 березня 1842) — відома французька художниця, майстер світського портрету. Створила 662 портрети, 16 сюжетних картин, близько 200 пейзажів. Автор книги «Спогади» (1835).
.jpg)
Походить з родини художника. Батько Елізабет — Луї Віже був живописцем. Він став першим вчителем доньки. Елізабет навчалася у Г. Біара та Г. Дуайєна, найбільший ж вплив на неї справив Ж. Б. Грез. Досить швидко вона стала самостійною художницею та набула відомості. Знатні дами постійно замовляли їй свої портрети.
За наполяганням матері Елізабет у 1775 році вийшла заміж за художника, реставратора та торговця картинами Ж.-Б.-П. Лебрена.
Заможні клієнтки допомогли Елізабет знайти шлях до двору короля Людовика XVI. У 1778 році дружина короля — Марія Антуанетта — замовила їй свій портрет. Незабаром Е. Віже-Лебрен стала улюбленою художницею французької королеви. Після цього замовлення у Елізабет ще збільшилися.
Революція у Франції 1789 року змусила Елізабет покинути країну. Вона переїжджає до Італії, потім до Відня, до двору принца Кауніци. Після цього вона відвідала Швецію, Італію, Німеччину.
За часів Французької революції її було внесено до ганебного переліку емігрантів, Елізабет автоматично позбавили громадянства Франції, а усе її французьке майно було конфісковане на користь революції.
У 1795 році Е.Віже-Лебрен приїхала до С.-Петербурга. У своєму новому домі створює салон за прикладом паризького. Хоча імператриця Катерина II відмовилася позувати Елізабет, зате замовила їй зображення своїх онучок — Олександри та Олени. У Росії Е. Віже-Лебрен створила майже 50 портретів. Саме в Петербурзі її матеріальний стан покращився. Через декілька років вона відвідає і Москву.
По стабілізації політичної ситуації у Франції після закінчення авантюр Наполеона (1815 рік) Елізабет повертається туди. Тут вона пише свої «Спогади».
.jpg)
Вона згладжувала індивідуальні риси людей, яких малювала. Наближала їх обличчя до модного на той час ідеалу. Усі вони мають дещо видовжений овал обличчя, чутливий рот, кокетуючий погляд, складну зачіску, ідеальної форми руки, багатий туалет. Віже-Лебрен вдало використовувала м'які кольорові нюанси та тонкі відтінки, підкреслюючі найпривабливіші риси жінки або чоловіка. До портретної композиції часто вводила сільські мотиви. Її художня манера досить сильно відрізнялася від художньої манери Жака-Луї Давіда, головного представника класицизму Франції кінця 18 ст. і була наближена до рококо з рисами сентименталізму.
Е. Віже-Лебрен використовувала здебільшого такий кольоровий акорд: червоний — синій — білий.
- Все, що я пережила у житті переконує мене у тому, що моє щастя закладено у живопису.- Е.Віже-Лебрен. «Спогади», 1835 рік.
Чоловік Ж. Б.-П.Лебрен
Діти:
- дочка Жюлі (1780—1819) — дружина російського офіцера О. І. Вишневецького.
- Член Королівської академії живопису та скульптури у Парижі (1783 р.)
- Член Паризької академії мистецтв (1789 р.)
- Член Болонської академії мистецтв (1789 р.)
- Почесний вільний член громади Петербурзької академії мистецтв (1800 р.)
.jpg)
- портрет (далі п-т) графа Прованського
- Марія Антуанетта Габсбурзька
- Марія Антуанетта, королева Франції
- П-т Марії Антуанетти з дітьми
- П-т принца Франції із сестрою
- Маркиза де ла Гіш
- П-т юного князя Г.Любомирського
- П-т князя І. С. Барятинського
- П-т короля С. А. Понятовського в коноційному вбранні
- П-т графині Катерини Скавронської
- п-т Марії Антуанети, королеви Франції
- п-т Ніколя Божона
- п-т дочок імператора Павла
- п-т леді А. Гранвіль у вигляді Геби
- автопортрет в солом'яному капелюшку
- автопортрет, галерея Пітті, Флоренція
- Алегорія Миру та Достатку
- п-т графа Шувалова І. І., 1775, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
- п-т графа Чернишова Г. І. з маскарадною маскою, 1793
- п-т барона Г. О. Строганова, 1793
- п-т графині Самойлової К. С.,1797
- п-т князя О. Б. Куракіна, 1797
- портрет Станіслава Понятовського, 1797, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Київ
- п-т графині Літта, Сумський художній музей імені Никанора Онацького
- п-т російської імператриці Марії Федорівни, 1799
- Автопортрет за створенням картини, 1800
- п-т невідомої, 1831, Ермітаж
Віже Лебрен залишила значний творчий спадок —
- близько 660 портретів
- близько 200 пейзажів
- 15 картин міфологічного чи умовно історичного жанру
-
портрет брата художниці, 1773 -
Автопортрет з дочкою, Лувр, Париж -
Мадам дю Баррі, Вашингтон, галерея мистецтв Коркоран -
Портрет Станіслава Понятовського, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків,Київ -
-
Граф Павло Шувалов, до 1799 р.
- Elisabeth Vigée Lebrun, Mémoire d'une portraitiste (préface de Jean-Pierre Cuzin), édition Scala, 1989, (ISBN 2-86656-331-X)
- Louise Élisabeth Vigée, Souvenirs, Paris 1835—1837 (in zahlreichen Wiederveröffentlichungen)
- Joseph Baillio, Élisabeth Louise Vigée Le Brun, 1755—1842, University of Washington Press 1983, ISBN 0-295-96012-4
- Lida von Mengden, Der Schönheit Malerin … Erinnerungen der Elisabeth Vigée-Le Brun, Sammlung Luchterhand: Darmstadt/Neuwied 1985, ISBN 3-472-61553-2
- Inès de Kertanguy, Madame Vigée-Lebrun, Perrin 1994, ISBN 2-262-01625-9
- Angelica Goodden, The Sweetness of Life — A Biography of Elizabeth Louise Vigee Le Brun, Andre Deutsch 1998, ISBN 0-233-99021-6
- Stephanie Hauschild, Schatten — Farbe — Licht. Die Porträts von Elisabeth Vigée Le Brun, Dissertation Freiburg 1998, als CD-ROM: Darmstadt 2001. Als Text zugänglich auf dem Freiburger Dokumentenserver: http://www.freidok.uni-freiburg.de/volltexte/1170/ [Архівовано 30 серпня 2010 у Wayback Machine.]
- Gerrit Walczak, Elisabeth Vigée-Lebrun, Deutscher Kunstbuchverlag, Berlin/München 2004.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ а б https://artuk.org/discover/stories/lisabeth-louise-vigee-le-brun-from-rococo-to-revolution
- ↑ RKDartists
- ↑ https://www.grandpalais.fr/fr/article/qui-est-elisabeth-louise-vigee-le-brun
- ↑ https://francearchives.gouv.fr/fr/facomponent/f7e81b2728ab733b5ab8136dd293ff86daa857c3
- ↑ Музей мистецтва Метрополітен — 1870.
