Перевірена версія

Йосіда Сьоїн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йосіда Сьоїн
吉田松陰
Файл:Yoshida Shoin.png
Автопортрет Йосіди Сьоїна
(Архів префектури Ямаґуті)
Період Едо
Народився 20 вересня 1830
м. Хаґі
Помер 21 листопада 1859
м.Едо (30 років)
Похований Святилище Сьоїн
Святилище Ясукуні
Дитяче ім'я Дайдзіро (大次郎)
Торадзіро (寅次郎)
Тораносуке (寅之助)
Доросле ім'я Суґі Норіката (杉矩方)
Йосіда Норіката (吉田矩方)
Божественне ім'я Йосіда Торадзіро Фудзівара
но Норіката но мікото
Сьоґунат сьоґунат Едо
Хан Тьосю-хан
Ранги 4-й вищий (посмертно)
Рід Суґі, з 1834 — Йосіда
Батько Суґі Цунеміті
Матір Такі
Брати Суґі Уметаро, Суґі Тосісабуро
Сестри Йосіко, Хіса, Мівако
Головна дружина відсутня
Сини відсутні

Йо́сіда Сьо́їн (яп. 吉田松陰, よしだしょういん; 20 вересня 1830 — 21 листопада 1859) — японський політичний діяч, філософ, педагог і стратег середини 19 століття, кінця періоду Едо. Один з теоретиків і духовних провідників реставрації Мейдзі. Вшановується як синтоїстьке божество в токійському Святилищі Ясукуні.

Біографія

[ред. | ред. код]

Йосіда Сьоїн народився 20 вересня 1830 року, у селі Мацумото[1] на території Тьосю-хану. Він був другим сином дрібного самурая Суґі Цунеміті, річний дохід якого становив 36 коку. 1834 року 4-літній хлопець став названим сином дядька Йосіди Дайсуке, який мав 57 коку доходу і служив хану як стратег школи Ямаґа. Коли через рік дядько помер, малолітній Сьоїн успадкував його рід і почав пришвидшено вивчати військову теорію, щоб залишитися на дядьковій посаді. Його вчителями були родичі Тамакі Буносін, Ямада Уемон та Ямада Матасуке.

З 1838 року 9-річний Сьоїн почав читати щорічні лекції з військової теорії у ханській школі Мейрікан, а 1840 року, у віці 11 років, проводив читання «Збірника військових повчань»[2] для володаря Тьосю-хану, Морі Такатіки. 1842 року дядько Сьоїна, Тамакі но Бунсін, заснував у селі Мацумото приватну Сільську школу Сьока, яка стала місцем вивчення конфуціанства і військового мистецтва. У ній навчався сам юнак, а також його послідовники. Через два роки шкільної підготовки 15-річний Сьоїн знову виступав з лекціями перед володарем хану і був удостоєний нагороди за блискучі знання. 1845 року він опанував основи воєнної школи Наґанума, а 1848 року став наставником ханської школи Мейрікан. Того ж року молодий науковець був призначений ханським військовим інспектором і розпочав реформу системи берегової оборони Тьосю-хану.

1849 року з дозволу ханської влади, Сьоїн здійснив короткотермінове стажування до Кюсю, де познайомився із Міябе Тейдзо, одним із теоретиків і членів антиіноземного руху в Японії. Наступного року, у супроводі володаря Тьосю-хану, 20-літній вчений відправився до міста Едо, де став одним з найкращих учнів Сакуми Сьодзана. 1851 року Сьоїн вирушив вивчати регіон Тохоку, де познайомився із Аїдзавою Сьосісаєм у Міто, оглянув школу Ніссінкан в Айдзу і копальні Північної Японії. Однак він полишив Тьосю-хан з порушенням місцевого законодавства, не отримавши офіційного документу, тому після повернення додому 1856 року його позбавили статусу самурая і річного доходу. Втім, завдяки приязні ханського володаря йому було видано особливий дозвіл на подорожі Японією на 10-річний термін.

1853 року, у зв'язку з прибуттям ескадри кораблів Меттью Перрі до Японії, Сьоїн загорівся бажанням вивчати військову справу закордоном, щоб набути іноземного досвіду і реформувати власний Тьосю-хан. Однак виїзд японців за межі Японії був заборонений сьоґунатом, а порушення заборони загрожувало смертною карою. Попри це, того ж року молодий вчений вирушив до Наґасакі, де намагався прокрастися до російського корабля Єфімія Путятіна, але безуспішно. Після цього Сьоїн відправився до Едо і по дорозі відвідав Кіото, де зустрівся з інтелектуалами з різних провінцій.

1854 року ескадра Перрі вдруге прибула до Японії для укладання Японсько-американського договору і 25-літній Сьоїн знову спробував пробратися на іноземне судно. Проте і цього разу спроба була невдалою, і він був змушений здатися урядовцям. Початково Сьоїна утримували у тюрмі міста Едо, у кварталі Темма, а потім відправили до Тьосю-хану і посадили у в'язниці Нома. У ній він упорядкував «Записи арештанта»[3], у яких виклав мотиви своїх намагань потрапити закордон.

1856 року уряд Тьосю-хану визволив Сьоїна з в'язниці і передав під домашній арешт родичам. Йому дозволили відкрити власну школу і набирати учнів. Згодом ця школа об'єдналася із Сільською школа Сьока, що була заснована дядьком вченого, а сам Сьоїн став її директором. У ній він виховав цілу плеяду японських політичних діячів, які здійснили реставрацію Мейдзі: Кідо Такайосі, Такасуґі Сінсаку, Іто Хіробумі, Ямаґату Арітомо, Кусаку Ґендзуя, Йосіду Томасіро, Маебару Іссея та інших.

1858 року, не дочекавшись дозволу Імператора, сьоґунат уклав Японсько-американський договір про співробітництво і торгівлю, що викликало гостру критику японських інтелектуалів, і Сьоїна зокрема. Останній сформував кровну спілку із 17 однодумцями з Тьосю-хану і задумав убити Манабе Акікацу, високопосадовця, який відповідав за укладання договору. Сьоїн таємно звернувся по допомогу до ханської адміністрації, серед якої були сильні анти-сьоґунатівські настрої, але вона перелякалася радикалізму вченого і повторного ув'язнила його. Тоді для реалізації вбивства він спробував задіяти своїх однодумців зі спілки та учнів, але їх також арештували і кинули у тюрму.

1859 року сьоґунат розпочав репресії проти політичної опозиції і наказав Тьосю-хану видати Сьоїна. Він прибув до Едо 21 листопада 1859 року і після допиту був скараний на горло. Перед смертю, під час перебування у камері, Сьоїн встиг скласти «Записи незабутнього духу»[4] для своїх послідовників і «Лист довічної розлуки» для рідні.

Після реставрації Мейдзі, у якій активну участь брали учні Сьоїна, він був проголошений синтоїстським божеством, а на його честь у Токіо спорудили Святилище Сьоїн.

Вислови

[ред. | ред. код]
  • Батьківське серце турбується за дітей сильніше, ніж дитяче за батьків.
  • Той, хто не має прагнення бути «разом із державою», той не людина.
  • Шляхетна людина у всіх справах керується мораллю і діє згідно з нею. Ница ж людина у всіх справах керується користю і діє згідно з нею.
  • Ница людина соромиться за свій зовнішній вигляд, а шляхетна — внутрішній.
  • Людина, яка віддано старається отримавши винагороду, — не рідкість. Але найвідданішою людиною є та, яка продовжує старається отримавши покарання. Справжній самурай пізнається саме у останньому випадку.
  • Шляхетного шанують за чесноти, а не за здібності; за поведінку, а не знання.
  • Той, хто вчиться для себе, не хоче бути вчителем інших, але ним стає. Той же, хто вчиться для інших і хоче стати їхнім вчителем, навпаки, ніколи ним не стане.
  • Краще довіряти людям, ніж сумніватися у них.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Сучасне місто Хаґі префектури Ямаґуті.
  2. ↑ Японською: 武教全書, Букьо-дзенсьо. Дидактичний твір, складений 1656 року стратегом і конфуціанцем Ямаґою Соко, засновником школи теорії війни Ямаґа.
  3. ↑ Японською: 幽囚録, Юсьороку.
  4. ↑ Японською: 留魂録, Рюконроку.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • 吉田松陰 / 徳富猪一郎著. 東京: 民友社, 1893. (1-е видання)
  • 吉田松陰 / 徳富猪一郎著. 東京: 民友社, 1930. (100-е видання)
  • 吉田松陰集 （日本の思想　19） / 吉田松陰著; 奈良本辰也編. 東京: 筑摩書房, 1969.
  • 吉田松陰全集 / 吉田松蔭著; 山口県教育会編. 東京: 大和書房, 1972—1974.
  • 吉田松陰全集 復刻版 / 山口県教育会編纂. 東京: 岩波書店, 1986.
  • 吉田松陰（日本思想大系　54） / 吉田常吉, 藤田省三, 西田太一郎校注. 東京: 岩波書店, 1978.
  • Yoshida Shōin, forerunner of the Meiji restoration: a biographical study / by H. van Straelen. Leiden: E.J. Brill, 1952.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Yoshida Shoin
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йосіда_Сьоїн&oldid=34967436