Бендер Віталій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бендер.
Віталій Бендер
Віталій Бендер
ПсевдонімВ. Дончак, Л. Любава, О. Кей, Вол. Токар, Ст. Петелько, Ол. Райт, П. Р. Бендя
Народився5 січня 1923(1923-01-05)
село Слов'яносербське (тепер смт. Слов'яносербськ Луганської області)
Помер30 жовтня 1991(1991-10-30) (68 років)
Англія
ГромадянствоСРСР СРСР, Велика Британія Велика Британія
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, журналіст і громадсько-політичний діяч
Сфера роботилітература[1], журналістика[1] і політична діяльність[1]
Мова творівукраїнська
Роки активності1946–1991

Віталій Петрович Бендер (* 5 січня 1923, село Слов'яносербське (тепер смт. Слов'яносербськ Луганської області) — † 30 жовтня 1991, Англія) — український письменник, журналіст і громадсько-політичний діяч.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився він 5 січня 1923 року в селі Слов'яносербському, яке з 1936 року є частиною Луганської області на Донбасі.

Ще перед початком Другої світової війни закінчив десятирічку й був покликаний до війська. Був двічі ранений. Потрапив до німецького полону, з якого вирвався, записавшись до дивізії «Галичина».

Кінець війни застав його в чужій уніформі в англійському полоні. З англійського полону з Італії, як інтернованого вояка Першої Дивізії УНА, привезли його до Англії і в 1949 році звільнили з полону.

Творчість

[ред. | ред. код]

За дротами, в Італії, почав Віталій Бендер писати короткі оповідання до таборових газет[2]. Від 1946 року він видав друком ряд повістей і романів. Повість «Марко Буджа» (1946 p.), роман в двох томах «Марш молодости» (Мюнхен, 1954), який присвятив воякам та старшинам дивізії, «Навздогін за ворогом», «Минулі дні», «Вечірній гість» — детективно-розважальний твір, книгу нарисів про провінційне українське містечко «Станція Пугаловська» (Торонто, 1983 р.) та свої вояцькі пригоди й переживання в останній війні в книзі «Фронтові дороги» (Торонто — Нью-Йорк, 1987 p.).

Окрім того Віталій Бендер написав майже 50 інших оповідань і новел та понад 800 статей, нарисів, сильветок, рецензій, радіоскринтів, фейлетонів та гуморесок, які переважно друкувалися в газеті «Українські вісті», що виходила в Новім Ульмі, а пізніше в Детройті, та в газетах «Українська думка», «Свобода», «Український голос», «Час», в журналах «Нові дні», «Молода Україна», «Наші позиції», «Всесвіт», «Оса», «Вісті комбатанта» та «Штурм». Статті він підписував своїм прізвищем чи одним з псевдонімів: В. Дончак, Л. Любава, О. Кей, Вол. Токар, Ст. Петелько, Ол. Райт, П. Р. Бендя та ін. В газеті «Українські вісті» вів рубрики «На наш погляд» та «Прочитане, розказане, побачене, пережите».

Понад 25 років працював в Лондоні в Бі-Бі-Сі як журналіст-перекладач. З 1949 року активний член УРДП, а з 1954 й провідний член партії, яку очолював Іван Багряний.

В 1954 році його призначено на головного редактора «Українських вістей» і ті обов'язки він виконував аж до часу одруження в Англії 1957 року. Окрім того він допомагав редагувати неперіодичне видання ЦК УРДП — газету «Ми ще по вернемося», як відповідь на заклики до українців зі східних областей України повертатися «на родіну», та газету російських демократів «Освобождєніє», що виходила при «Українських вістях».

Політичне життя

[ред. | ред. код]

Віталій Бендер брав активну участь в українському політичному житті.

Від 1965 року до 1972 року очолював УРДП в Англії, а з 1960-х років став постійним членом ЦК та Секретаріяту Української Революційно-Демократичної Партії, яка на десятому з'їзді змінила назву на Українську Демократично-Республіканську Партію.

Помер 30 жовтня 1991 року в Англії після операції від серцевого нападу.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Бендер В. Марш молодости. — К.: Юніверс, 2005. — 883 с.
  • Бендер В. Станція Пугаловська. — Торонто: СУЖЕРО, 1984. — 201 с.
  • Бендер В. Фронтові дороги. — Торонто — Нью-Йорк: Сужеро, Добрус, 1987. — 278 с.
  • Бендер В. Фронтові дороги. Марш молодості // Уроки правди і добра / Упоряд. та автор біогр. нарисів В. В. Оліфіренко. — Донецьк: Донбас, 2001. — С. 229–247.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Француженко, 2015, с. 28.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • В. Бендер помер в Англії. Свобода, № 220 від 19 листопада 1991 р. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Просалова В. А. .  (упорядник). Письменники української діаспори: Донбаський вимір.— Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
  • Василенко Р. Ех, дороги… // Життя в гримі та без (шляхами діаспори): Мемуари, поезії, публіцистика. — К.: Рада, 1999. — С. 366–369.
  • Дальний Мар'ян. Прощай, Віталію-друже! // Вибране: Люди — події — коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — С. 230–232.
  • Коновал О. Жив з Україною в серці // Бендер В. Марш молодости. — К.: Юніверс, 2005. — С. 5-9.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Дальний Мар'ян. Прощай, Віталію-друже! // Дальний М. Вибране: Люди — події — коментарі. -К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — С. 230–232.
  • Качуровський І. Покоління Другої світової війни в літературі української діаспори // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 514–531.
  • Коновал О. Віталій Бендер про «Огненне коло» Івана Багряного // Літературна Україна. — 2011. — 10 листопада. — С. 11.
  • Микола Француженко-Вірний. Письменники Ріміні.//Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бендер_Віталій_Петрович&oldid=41604388