Гирич Віктор Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Віктор Гирич)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гирич Віктор Сергійович
Народився23 жовтня 1952(1952-10-23) (72 роки)
Руська Поляна, Черкаський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Нагороди
Народний артист України

Ві́ктор Сергі́йович Ги́рич (нар. 23 жовтня 1952(19521023), с. Руська Поляна Черкаського району, нині Черкаської області) — український театральний режисер; театральний педагог; директор-художній керівник Київського академічного театру юного глядача на Липках (1991 — 2021)[1]. Заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2009).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в 1952 році. У 1978 році закінчив режисерський факультет КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого.

З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.

У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу В. С. Гирич плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).

У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді співпрацював з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичував репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою. Серед постановок: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998). Режисер звертався до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображали пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.

Віктор Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса[2].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Одружений з відомою акторкою Анжелікою Гирич (до шлюбу Горб).

Режисерські роботи в театрі

[ред. | ред. код]

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Сергій ВИННИЧЕНКО (29 вересня 2021). Київський театр на Липках: історія одного протистояння (скорочена суб'єктива версія) (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-2-23.
  2. Г. В. Конькова, Л. В. Будник. ГИ́РИЧ Віктор Сергійович. esu.com.ua. Архів оригіналу за 1 липня 2016. Процитовано 5 червня 2016.
  3. Указ Президента України від 27 березня 1998 року № 223/98 «Про присвоєння почесних звань України»
  4. Указ Президента України від 16 грудня 2009 року № 1067/2009 «Про нагородження працівників Київського академічного театру юного глядача на Липках»
  5. Указ Президента України від 24 серпня 2013 року № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  6. Найкращих митців столиці відзначили Мистецькою премією «Київ» [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт КМДА. — 2016. — 26 травня.
  7. Указ Президента України від 1 грудня 2018 року № 404/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 27-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]