Гомза Ярослав Юрійович

Гомза Ярослав Юрійович
Народився	18 вересня 1927(1927-09-18) Монастирець, Стрийський район, Дрогобицька область, Українська СРР, СРСР
Помер	22 вересня 2011(2011-09-22) (84 роки) Очеретине, Ясинуватський район, Донецька область, Україна
Країна	Україна
Діяльність	педагог, правозахисник
Alma mater	ДонДУ (1974)
Заклад	Авдіївський коксохімічний завод
Членство	Донецька організація Української Гельсінської Спілки, НРУ, Донецьке обласне Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка і ОУН
Партія	Українська республіканська партія

Гомза Ярослав Юрійович

Гомза Ярослав Юрійович (нар. 18 вересня 1927 року в селі Монастирець Стрийського району Львівської області — 22 вересня 2011 року, смт Очеретине, Ясинуватський район, Донецька область) — український освітянин, шістдесятник, правозахисник, один з фундаторів УГС на Донеччині, активний член Народного Руху України, Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, Української Республіканської партії, Організації Українських Націоналістів.

Біографія

Народився в селянській родині. Три класи закінчив у сільській державній школі з «руською» мовою навчання, а з четвертого класу був учнем стрийської «Рідної Школи», з 1939 — у СШ № ІО в Стрию. Школу не закінчив — завадила Друга світова війна, яка вже тоді прийшла в регіон. У лютому 1942 року разом з батьком змушений був «добровільно» виїхати на роботу до Німеччини. Працював у бауера в селі Ґанзерін у Померанії, а батько — в сусідньому селі Кепіц.

Нав'язав контакти з різними українськими організаціями, передусім з «Українським Національним Об'єднанням» та «Українською Громадою». У автобіографії писав, що «Весь свій заробіток вкладав на газети та книжки, які розповсюджував між остарбайтерами-українцями. Найважливішими газетами були „Український Вісник“ (Берлін), „Наступ“ (Прага) та „Українська Дійсність“ (Берлін) і журнал „Пробоєм“ (Прага)».

У квітні 1945 року після «визволення» був заарештований органами «Смерш» 3-ї Ударної Армії і засуджений Військовим Трибуналом за ст. 58/І-а УК РРФСР на 10 років позбавлення волі і 5 років пораження в правах за «антирадянську діяльність» (розповсюдження української преси та книжок серед остарбайтерів-українців), зв'язок з СГД і ОУН". Покарання відбував у Сиблагу (Антибес) та Степлагу (Кенгір і Джезказган).

Звільнений після закінчення терміну покарання 1955 року. Виїхав на Донеччину, куди переїхали його батьки. Тут працював робітником спочатку на Очеретинському цегельному, а потім на Авдіївському коксохімічному заводах. Одночасно навчався і закінчив середню школу (у 1968 р.), курси німецької мови (у 1969 р.) та українське відділення філологічного факультету Донецького державного університету (1974 р.). З 1972 року до виходу на пенсію працював учителем німецької та української мов і української літератури в Очеретинській СШ.

Весь час після звільнення перебував під пильним наглядом КДБ, до 1972 року таємно, а 1972—1990 рр. — відкрито.

Попри це, з самого початку українського відродження включився і брав активну участь у громадській роботі: в Товаристві української мови ім. Т.Шевченка, Товаристві репресованих, Русі, УГС, УРП, ОУН. Видавав самвидавний журнал «Каяла», який після двох випусків через відсутність будь-яких коштів і технічних засобів припинив існування. У квітні 1989 року почала свою діяльність Донецька організація Української Гельсінської Спілки. Пан Ярослав разом з В. Мазановим, С. Луцівим, Г. Гребенюком, М. Євграфовим та ін. взяв участь у установчих зборах організації. Збори відбувалися у Донецьку на приватній квартирі. Координатором від Проводу УГС спеціально до обласного центру приїхав В'ячеслав Чорновіл. Як говорив сам пан Ярослав, збори відбувалися під наглядом міліції і КДБ, які не дуже й приховували свою присутність. Але збори все ж відбулися. І обласну організацію УГС було створено. Після того, як УГС проголосила себе партією (Українська Республіканська партія), пан Ярослав зосередився на роботі у цій організації. Заснував осередок за місцем проживання. Одночасно активно працював і у інших організаціях націонал-патріотичного спрямування на Донеччині.

Завжди спрямовував свої зусилля на подолання чвар і взаємопоборювання у патріотичному середовищі. Тому, перебуваючи у лавах УРП, зосереджував свої зусилля не стільки на політиці, скільки на культурно-просвітницькій роботі. Зокрема, завжди підтримував патріотично налаштованих вчителів шкіл, керівників освітніх закладів. Передавав у школи підручники і книжки.

У 1990 році балотувався до Верховної Ради УРСР. Склав альтернативу тодішньому директорові Авдіївського коксохімічного заводу, висуванцеві від КПУ З. Островському. Висувався від націонал-демократичних сил області, які щойно зароджувалися. Шансів на перемогу не мав через відсутність необхідних ресурсів. На перемогу Островського, зрозуміло, працювала вся державна і партійна машина. Але сам факт балотування альтернативного кандидата з дисидентськими поглядами мав резонанс у суспільстві.

Я. Ю. Гомза регулярно відвідував різноманітні науково-практичні конференції, присвячені національно-патріотичій проблематиці, часто виступав на них з доповідями, які високо оцінювали науковці. Добре знав історію України, зокрема добу козаччини, визвольну боротьбу 1917—1921 рр., боротьбу ОУН-УПА та ін.

Писав багато дописів у газети і журнали. Найчастіше на історичну тематику. Його публікації знаходили місце у багатьох міських та районних газетах Донецької області, а також у центральних виданнях. Скільки саме і коли цих публікацій вийшло, нині встановити важко, оскільки пан Ярослав охоче ними ділився, не вимагаючи гонорарів і подяк.

У середині 90-х рр. XX ст., коли УРП переживала кризу, зосередив свою діяльність на роботі обласної організації ОУН на Донеччині. Після того, як Президент Уряду УНР в екзилі Микола Плав'юк склав свої повноваження і передав символи влади законно обраному Президентові Леоніду Кравчуку, почалося відновлення діяльності ОУН(м) (Плав'юк одночасно був Президентом уряду УНР в екзилі і Головою Проводу Українських Націоналістів) в областях України. Ярослав Гомза очолив Донецьку обласну організацію. Хоч і юридично відносив себе до представників націоналістів-«мельниківців», зберігав особисті дружні стосунки з багатьма членами бандерівського напрямку ОУН, що перебували у КУН. Принципово вважав, що розбіжності між двома організаціями можна і треба подолати.

Входив до редколегії часопису товариства політв'язнів і репресованих «Зона», який видавав Ю. Хорунжий. Мав дружні стосунки з багатьма дисидентами, літераторами, зокрема з І. Дзюбою, Євгеном Пронюком, Борисом Антоненко-Давидовичем, В.Шевчуком, Петром Лаврівим. Досконало знав німецьку мову. Міг вільно нею спілкуватися.

У житті був скромним, доброзичливим. До нього у Очеретине часто приїздили гості. Земляки, хоч і не завжди поділяли його погляди, дуже шанували пана Ярослава за розум і принциповість у переконаннях.

Джерела

• Газета «Донеччина» від 18.08.07.
• Ярослав Гомза «Статті, спогади, вірші.». Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2005, 115 с.
• Білецький В. С. Історія Донецької крайової організації Народного Руху України (1989—1991 рр.). Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2009. — 172 с.
• Енциклопедія дисидентського руху.. К.:Смолоскип. 2010.
• Останній з донецьких «могікан» // Україна Молода. 28-29 жовтня 2011. С.18.