Горошко Юрій Автономович
| Горошко Юрій Автономович | |
|---|---|
| Народився | 6 травня 1900 с. Великі Кусківці |
| Помер | 8 жовтня 1980 (80 років) Передмірка, Лановецький район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | поет, літератор, краєзнавець |
| Alma mater | Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка |
Горошко Юрій Автономович (нар. 6 травня 1900, село Великі Кусківці — 8 жовтня 1980, с. Передмірка) — український поет, художник-аматор, фольклорист, краєзнавець, педагог, громадський діяч, активний учасник "Просвіти".
Юрій Горошко народився 6 травня 1900 року в С. Великі Кусківці. Зі спогадів Ю. Автономовича відомо, що батьки наймитували в місцевого поміщика (ймовірно Баранського чи Барановського). Родина була багатодітною. Однак з дев'ятьох народжених дітей дорослого віку досягло п'ятеро. До конфіскації землі Горошки мали півтори гектрари поля, а батько працював в місцевому млині. Також голова родини періодично заробляв на Київщині, Хмельниччині, Бесарабії, Херсонщині - ймовірно як найманий працівник сезонних робіт.
Батьки спромоглися дати синові найкращу, із доступних на той час, освіту. В 1913 році юнак закінчив Міністерську однокласну школу в с. Передмірка. Атестат про двокласну освіту одержав в Борсуківській школі. Вдосконалювати початкові знання довелося впродовж всього життя самостійно. Це було наслідком поширеної в ті часи залежності простих селян від представників світської чи духовної еліти. Адже Ю. Горошко планував продовжити освіту в Почаївській двокласній вчительській школі. На заваді стала відмова священика Білецького видати свідоцтво про народження.
Розширенню світогляду сприяла активна участь в діяльності “Просвіти”, завдяки чому юнак мав доступ до бібліотеки. Попередня підготовка дозволяла Юрію Автономовичу вести бухгалтерію місцевої робітничої кооперації та канцелярію сільського осідку "Просвіти".
На початку 1915 р. Ю. Горошко, як і чимало його однолітків, під примусом російської армії, копав окопи для наступаючого війська та розміновував територію під м. Золочів. В 1916 вдалося влаштуватися на роботу на залізничну станцію Гречани. Через неналежну платню перевівся на посаду конторника в с. Ланівці. Проте і тут довелося боротися з нечесним поводженням начальника станції, який відмовився виплачувати зарплатню і намагався усунути 17-річного Юрія від роботи за станом здоров'я. Завдяки небайдужим людям, юнака не звільнили, а перевели на ст. Збараж. Становище було вкрай складне, адже батько Юрій був на фронті і потрібно було не тільки себе утримувати, а й сяк-так допомагати родині. Але навіть в такій скруті, Юрій Автономович старався дбати про освіту. В 1918 році уряд Скоропадського розірвав трудові угоди зі всіма працівниками прийнятими на державну службу попередньою владою: нарешті вдалося одержати хоч частину зарплати. Значну суму з цих коштів Горошко витратив на придбання книг, за що зазнав зневаги й насмішок однолітків.
Після встановлення радянської влади довелося працювати в продвідділі Борсуківського волосного революційного комітету, що в подальшому стало одним із приводів до арешту польською владою. Покращити фінансове становище допомогла освіта: вдалося налагодити приватне вчителювання. Через рік роботи клас Ю. Горошка налічував 30 учнів. Уроки проводили в домі вчителя, що привернуло увагу поліції. Навіть був судовий позов і загроза арешту за незаконну педагогічну діяльність, але в 1928 році справа підпала під амністію. Засвоївши урок, Ю. Горошко продовжував вчителювання в домі учнів. Приватна педагогічна практика тривала до 1939 року.
В 20-тих роках діяч послідовно і вперто намагався опублікувати свої поетичні твори. Навіть після декількох відмов від редакцій газет, молодий автор не здавався. Перший успіх відбувся в 1926 р.: варшавське видання "Духовна Бесіда" надрукувала один із віршів та статтю "Сміх в літературі". Ще кілька поезії надрукували на шпальтах газети "Громада" у м. Луцьк. З 1927 року і аж до вибуху ІІ світової війни вдавалося регулярно друкувати вірші, фелейтони, статті в "Громадському голосі", "Каменярах" , "Господарському кооперативному часописі". Літературним успіхом цього часу діяч вважав премію за статтю про жіночий визвольний рух "Погане рабство" від Львівського відділення "Просвіти" в сумі 45 злотих (це сталося в 1928 р.). Впродовж двох років (1929-1930) Ю. Горошко працював секретарем повітового відділу товариства "Просвіта".
Також цей період позначений розквітом активної просвітницької громадської діяльності: в 1926 році разом з однодумцями Ю. Горошко зорганізував філію Кременецького відділення "Просвіти" з читальнею, хором, драматичним гуртком (можливо із оркестром) та бібліотекою (яку вкомплектував власне Ю. Горошко).
Громадська діяльність та певні літературні успіхи, слава вчителя сформувала неабиякий авторитет у сільській громаді. Саме це врятувало Горошка від арешту під час виборів до сейму 1928 року. Місцем тимчасового утримання було с. Борсуки. Проте понад 3000 скарг від мешканців 7-ми сіл цієї громади врятували Ю. Горошка від судового процесу.
В 1930 р. за не встановленими звинуваченнями Ю. Горошка таки арештували на місяць в м. Кременець, але через місяць звільнили умовно на час слідства (яке тривало два роки). За умовами умовного звільнення доводилося щодня долати по сім кілометрів до поліцейського відділення в с. Борсуки, щоб відмітитися. Крім того Ю. Горошку заборонили будь-які візити до родичів в близькі села та до сусідів в Передмірці. За хатою встановили поліцейський нагляд. Переслідування та провокації тривали аж до 1939 р. Не знайшовши підстав для арешту, представники польської влади вдалися до хитрощів: запропонували прийняти католицизм. Відмова стала приводом для арешту з подальшим відбування строку в концтаборі "Береза Картузька". Пережиті з червня до вересня 1939 року знущання та нелюдські катування Ю. Горошко описав у нарисі "Як зі мною прощалася панська Польща". Деталі табірного життя підтверджують спогади протоірея з с. Лопушно Семена Гаюка "Від церковного престолу до Берези за дроти". Ув'язнення припинилося через радянську окупацію в вересні1939 року.
В перші роки війни Ю. Горошко завідував початковою школою в с. Передмірка, а з 1941 року і до встановлення радянського окупаційного режиму на західних землях України - в с. Гриньки. Продовжуючи професійну діяльність в с. Білозірка, педагог наражався на небезпеку потрапити до рук гестапо в процесі ліквідації початкових шкіл в сільській місцевості. Уникнути арешту в 1943 році допоміг небайдужий односельчанин Леонтій Ткачук.
В 1944 році через донос земляка про зв'язки з бандерівцями, Ю. Горошко опинився в радянському фільтраційному таборі в м. Омськ. Через декілька місяців Ю. Горошка визнали лояльним та гідним до служби в радянській армії та мобілізували. Ймовірно під час штурму Берліна Ю. Горшко був важко пораненим. Отримав нагороди "За бойові заслуги" та "За штурм Берліна". Як і більшість солдат, практично пішки повернувся з фронту додому в 1945 році. В якості трофеїв поет привіз додому чимало книг.
Після повернення з фронту повернувся до вчителювання в с. Передмірка. Водночас довелося здобувати дипломи про освіту: в 1946 році Юрій Автономович закінчив Кременецьке педагогічне училище, а в 1952 р. - Вчительський інститут (заочна форма навчання за спеціалізацією українська філологія). Варто зазначити, що Ю. Горошко здобув певний авторитет у педагогічних колах Кременця завдяки своїй колекції книг. Адже вона була різноманітнішою, аніж у згаданих навчальних закладах, тому чимало колег та однокурсників позичали літературу саме в нього.
В 1948 році Ю. Горошка призначили на посаду завідувача початкової школи в м. Іванівці, а після її реорганізації в 7-ми річку - на посаду директора закладу. А після переїзду в с. Передмірка Юрій Автономович викладав в місцевій школі низку дисциплін: арифметику, історію, георгафію, біологію, співи, малювання. У автобіографії педагог з гіркотою зазначає, що прагнув працювати за спеціальністю, але українську мову та літературу йому читати не дозволили. Проте зі свідчень учнів та родичів відомо, що в певний час Ю. Горошко таки викладав бажані предмети. Через неможливість продовжити професійну діяльність після досягнення пенсійного віку, діяч вирішує присвятити свй час краєзнавчій та фольклористичній діяльності.
Видав збірку "Поезії" (1927; у співавторстві з С. Лазебою) і книжку віршів "Пісня" (1936).
Автор "Історії села Передмірка" (рукопис зберігається у Кременецькому краєзнавчому музеї).
Збирав і записував пісні. Частина з них опублікована у збірці "Пісні Тернопільщини" [1]; більшість зберігається у фондах Кременецького краєзнавчого музею, ГМФЕ ім. М.Рильського НАНУ, Міністерства освіти і науки України.
Перебуваючи в с. Гриньки Юрій Автономович познайомився з місцевою дівчиною. Вона була сестрою провідника УПА ОУН Кіндрата Гаврилюка. Марія дивом уникнула відправлення на примусові роботи до Німеччини. Вони побралися в 1942 році. В 1948 році в подружжя народилася донечка, яку назвали на честь Лесі Українки. Дитина померла в чотиримісячному віці. В 1952 р. в пари народився син Володимир. Через потребу дбати про стареньких батьків Юрія, родина переїхала в с. Передмірка.
- ↑ Пісні Тернопільщини: Календарно-обрядова та родинно-побутова лірика: Пісенник. Вип.1. /Упоряд.: С.І.Стельмащук, П.К.Медведик. Вступ. ст. П.Медведика. — К.: Муз. Україна, 1989. стор. 24,34,49,75,77,134,166,184,186,196,218,227,235,268,270,272,414:
- Горошко В. Горошко Юрій Автономович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
- Горошко Ю. Закриті всі вікна…; Сонце згасло за горою…; Кажуть, ніби в кожній краплі…; Не можу, кохана, без тебе я жити…; Чорнява Рахіль розікрита лежить…; До зеленої альтани…; Як була ти ще маленька…:[Вірші] //Тернопілля'95: Регіон. річник. — Тернопіль, 1995. — С.414-415.
- Фарина І. Бентежне слово пам'ять береже //Свобода. — 1996. — 11 черв.
- Фарина І. Забутий поет Юрій Горошко //Тернопілля'95: Регіон. річник. — Тернопіль, 1995. — С.413-414.