Перейти до вмісту

Жорж Папазов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жорж Папазов
Georges Papazoff
При народженніГеорги Панайотов Папазов
Народження2 лютого 1894(1894-02-02)
Ямбол, Князівство Болгарія
Смерть23 квітня 1972(1972-04-23) (78 років)
 Ванс
Національністьболгарин
КраїнаБолгарія, Франція
Жанрхудожник, графік, живописець, літератор
Діяльністьхудожник, письменник, унаочнювач
Напрямоксюрреалізм, абстракціонізм
Роботи в колекціїХудожня галерея Єльського університету, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Музей Унтерлінден і Bryn Mawr College Special Collectionsd[1]
Автограф
CMNS: Жорж Папазов у Вікісховищі

Жорж Папазов (болг. Георги Панайотов Папазов / Georges Papazoff; 2 лютого 1894, Ямбол, Болгарія — 23 квітня 1972, Ванс, Франція) — болгарський і французький живописець сюрреаліст, письменник, більшу частину життя прожив у Франції.

Біографія

[ред. | ред. код]

Георгі (Жорж) Папазов народився 2 лютого 1894 року в місті Ямбол. У 1918 році закінчив факультет ландшафтної архітектури в Празі. У тому ж 1918-му, подорожуючи по Європі, в Мюнхені взяв участь в семінарі художника авангардиста Ганса Гофмана. Вперше показав роботи на виставці в Софії в 1919 році.

У 1921 році оселився в Берліні, де познайомився з австрійським експресіоністом Оскаром Кокошкою та де вперше побачив роботи Клеє. У 1924 році Папазов приїжджає в Париж, близько сходиться зі своїм співвітчизником Жюлем Паскіним[2], а також з такими значущими персонажами нового французького живопису, як Андре Дерен[3] і Моріс де Вламінк. У короткий термін Папазов стає чи не ключовою фігурою на Монпарнасі, вже у 1925 році показує роботи в Салоні Незалежних.

У другій половині 1920-х його напівабстрактні, фантастичні роботи (які стилістично були близькі і Жуану Міро, і Максу Ернсту) бажали бачити на своїх виставках сюрреалісти, але він відхилив пропозицію формально увійти в групу, бачачи в них «закоренілих сектантів»[4]. З сюрреалістів близько був знайомий з Робером Десносом, а Марсель Дюшан показував роботи Папазова в мистецьких колах Нью-Йорка.

У 1930 році він переїжджає на Rue des Plantes (англ.) таким чином, ставши сусідом Александра Колдера і Макса Ернста. Здійснює (1933—1934) турне по Європі, показуючи свої роботи в Югославії, Італії, Швеції, Чехословаччині.

У 1934 році Папазов приїхав на батьківщину; художник навіть збирався залишитися там на постійне проживання. Він пробув у Болгарії близько двох років, і в цей час був, з одного боку, дуже активний: відкрив у травні 1934 року в галереї «Кооп» свою виставку, потім, в жовтні 1935 року — ще одну, супроводивши її шістьма лекціями. З іншого боку, він подовгу усамітнюється в монастирях або в далеких селах. У ці місяці відносини з болгарськими колегами коливалися від прохолодних до ворожих (його новаторські речі залишилися на батьківщині незрозумілими), і 14 липня 1936 року Папазов залишає Болгарію, на цей раз назавжди[5]. Повернувшись до Парижу, поселяється на Монмартрі.

У 1952 році художник публікує автобіографічну повість «Брати Дренови» французькою мовою. Йде на спочинок у 1960 році, оселившись у Вансе, на південному сході Франції, в департаменті Приморські Альпи на Лазурному березі. Тут він і помер 23 квітня 1972 року.

З 1952 року в Ямболі, рідному місті Папазова, діє художня галерея, що носить його ім'я. У центрі міста є також вулиця [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.], названа на честь художника.

Твори

[ред. | ред. код]
  • «Пейзаж от Чехия» (1916),
  • «Портрет на майката на художника» (1924),
  • «Морето» (1925),
  • «Двойка» (1928),
  • «Пейзаж от Дордона» (1930),
  • «Корабокрушение» и «Гладиатори» (1957), та ін.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://triarte.brynmawr.edu/artist-maker/info/25833
  2. ↑ Жюль Паскін. Портрет Жоржа Папазова. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2019.
  3. ↑ Андре Дерен навіть стає хрещеним батьком дочки Папазова, Міріам (1925—1999).
  4. ↑ Exposition de Georges Papazoff (фр.). Agence Germain Pire. 10 лютого 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 31 травня 2015.
  5. ↑ Орлинова, Яна. Ж. Папазов и Д. Перец (болг.). Orlinova. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2015.

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Adam Biro et André Passeron, Dictionnaire général du surréalisme et de ses environs, Office du Livre, Fribourg, Suisse et Presses universitaires de France, Paris, 1982
  • Jean-Paul Crespelle, Montparnasse vivant, Paris, 1962
  • Gaston Diehl, Georges Papazoff, Paris, Cercle d'art, 1995
  • Andrei B. Nakov, Georges Papazoff: franc-tireur du surréalisme, éditions de la Connaissance, Bruxelles, 1973[1]
  • Philippe Soupault, Papazoff: le domaine unique de la diversité et de la surprise. Paris: Galerie de Seine, 1975
  • Кирил Кръстев, Жорж Папазов, София, 1973
  • Румяна Станчева, Художникът Жорж Папазов като писател. София: Колибри, 2014, 168 с. ISBN 978-619-150-264-6

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Georges Pappasoff [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт на Андрей Наков.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жорж_Папазов&oldid=42366457