Компаніченко Тарас Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарас Компаніченко
Компаніченко Тарас Вікторович
Зображення
Зображення
Тарас Компаніченко виконує кант на «Країні мрій» 2009
Основна інформація
Дата народження14 листопада 1969(1969-11-14) (55 років)
Місце народженняКиїв
Роки активності1989 — тепер. час
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Професіямистецтвознавець
ОсвітаКосівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
ВчителіБілецький Платон Олександрович і Овсійчук Володимир Антонович
Інструментибандура, ліра, кобза, лютня
Колективи«Кобзарський цех»
ЧленствоХорея Козацька і СУМ
Співпраця«Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs»
Нагороди
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (нар. 14 листопада 1969, Київ) — український культурний та церковний діяч (УАПЦ), пластун, композитор, поет, кобзар, бандурист, лірник, загалом мультиінструменталіст. Також текстолог, музиколог та історик-музикознавець. Дослідник та популяризатор епічної, середньовічної та барокової музичної традиції України. Лідер музичного гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008)[1]. Народний артист України (2019)[2].

Тарас Компаніченко в Мелітополі

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації до України, мобілізувався до ЗСУ, старший солдат 241 окремої бригади територіальної оборони. Також у ЗСУ від 2024 його старший син Богуслав Компаніченко.

Лауреат Шевченківської премії 2023.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Тарас Компаніченко, серпень 2023 року

Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні в Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.

Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.

Дитинство минало в районі Академмістечко в Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).

Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького[3].

З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.

Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянського союзу. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.

Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.

Тарас Компаніченко, 9 липня 2009 р., с. Шаповалівка на відзначенні 350-річчя Конотопської битви

Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару, виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д. Наливайка, Д. Братковського, І. Величковського, Т. Прокоповича, Стефана Яворського, Г. Сковороди.

Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.

Член Центрального Проводу Республіканської платформи.

Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».

З 2018 року веде передачу «Хорея Козацька» [Архівовано 3 Липня 2020 у Wayback Machine.] на UA: Радіо Культура.

У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні»[4].

Участь у двох революціях

[ред. | ред. код]

Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.

26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба[5].

Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.

Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема Думи про битву на Савур-могилі; і пісні «Та шукав козак чести й слави…», присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.

Родина

[ред. | ред. код]

Одружений із киянкою Ніною Бурмістровою. Виховує чотирьох дітей — Святополка, Богуслава, Богдану та Софію.

Компаніченко — кум Олега Скрипки. Він хрестив сина Олега — Романа, а Скрипка став хрещеним батьком Тарасової доньки Софії[6].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президента України № 1001/2008 «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 29 Листопада 2016. Процитовано 2 Жовтня 2016.
  2. ↑ Указ Президента України від 22 січня 2019 року № 14/2019 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
  3. ↑ Спадкоємець українських мудреців // День, № 226, 10.12.2004. Архів оригіналу за 26 Квітня 2020. Процитовано 28 Листопада 2016.
  4. ↑ Фільм "Незламні" 2019 (укр.), архів оригіналу за 2 Січня 2020, процитовано 14 січня 2020
  5. ↑ Хорошковський наказав не пускати Тягнибока — ч. 2 // YouTube, 27.10.2012, 6:56–9:60
  6. ↑ «В Олега Скрипки народилася донька» // Gazeta.ua, 25.06.2010, 04:40:13

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Компаніченко Тарас Вікторович
українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Компаніченко_Тарас_Вікторович&oldid=43821639