Кіровоградська операція

Кіровоградська операція
Дніпровсько-Карпатська операція
Військове кладовище всередині Фортеці Святої Єлисавети у Кропивницькому Військове кладовище всередині Фортеці Святої Єлисавети у Кропивницькому
Дата: 5–16 січня 1944 Місце: Кіровоград, УРСР Результат: Витіснення німецьких військ з Правобережжя в районі Кіровограда
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
І. Конєв	Отто Велер
Військові сили
500 000 осіб 500 танків та артилерії 7 000 гармат та мінометів 500 літаків	420 000 осіб 520 танків та артилерії 5 000 гармат та мінометів 500 літаків

Кіровогра́дська наступа́льна опера́ція (5 — 16 січня 1944 року) — військова операція, яка була складовою частиною стратегічної наступальної операції Ставки ВГК із оволодіння в роки Другої світової війни Правобережною Україною від німецьких завойовників. Була проведена військами 2-го Українського фронту під командуванням генерала І.Конєва. Операція здійснювалась в комплексі з наступом 1-го Українського фронту на Житомирсько-Бердичівському напрямку 24 грудня 1943 — 14 січня 1944 року. До цієї роботи були залучені різні військові підрозділи, частини. Вони повинні були здійснити важливий наступ, який змінив би хід війни. Штучно виділена істориками в окрему військову операцію.

Підготовка

Планування й підготовка наступальної операції розпочались у Ставці ВГК ще в листопаді 1943 року. На першому етапі радянські війська мали розгромити основні сили 8-ї польової армії групи армій «Південь» та вийти на рубіж річки Південного Бугу. 2-й Український фронт повинен був завдати головний удар по ворожих військах у районі Кіровограду, а допоміжні частини — по Христинівці, назустріч військам 1-го Українського фронту. В планах було оточити та знищити великі ворожі угрупування в районі Канева, Умані та Сміли. Задум полягав у тому, щоб силами 53-ї армії (командувач — генерал-лейтенант І. Галанін), 5-ї гвардійської армії (командувач — генерал-лейтенант О. Жадов), 5-го гвардійського корпусу (командувач — генерал-майор Б. М. Скворцов) та 7-го механізованого корпусу (командувач — генерал-майор Ф. Катков) обійти Кіровоград з півночі, а силами 5-ї гвардійської танкової армії (командувач — генерал-полковник П. Ротмістров) та 7-ї гвардійської армії (командувач — генерал-полковник М. Шумілов) обійти місто з південного заходу й знищити кіровоградське угруповання противника, потім наступити на Первомайськ та вийти на рубіж річки Південний Буг. Удар по ворогові назустріч військам 1-го Українського фронту на правому крилі мали завдати 52-га армія (командувач — генерал-лейтенант К. Коротеєв) та 4-та гвардійська армія (командувач — генерал-майор О. Рижов). Регулярним військам мали сприяти 2 з'єднання, 36 партизанських загонів та 41 підпільно-диверсійна група, які діяли у ворожому тилу.

Хід операції

5 січня 1944 року війська 2-го Українського фронту за авіаційної підтримки 5-ї повітряної армії (командувач — генерал-лейтенант С. Горюнов) перейшли у наступ. Найбільшого успіху першого дня вони досягли півночі Кіровограда. Для розвитку сюди був перегрупований 8-й механізований корпус 5-ї гвардійської танкової армії. З метою завершення прориву оборони противника на півдні Кіровограда у смузі 7-ї гвардійської армії були введені в дію 18-й та 29-й танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії.

На ранок 7 січня передові з'єднання фронту обійшли Кіровоград з півночі та півдня, перерізали основні шляхи відходу противника. 5 німецьких дивізій опинились в оточенні, проте їм вдалось організувати відхід. 8 січня радянські війська увійшли до Кіровограда, пізніше просунулись ще на 15-20 км. На уманському напрямку війська 52-ї армії та 4-ї гвардійської армії до 10 січня просунулись на 40 км, але були зупинені сильними контратаками противника, що перекинув сюди 3 танкові дивізії. 16 січня наступ радянських військ був зупинений на рубежі Сміла — Грузьке — Новгородка.

У ході операції були вигнані нацистські окупанти з Кіровограда та війська РСЧА просунулись на 40-50 км на захід. Сама операція пройшла невдало, поставлені завдання виконати не вдалось. Затримавшись у боях за Кіровоград, радянські війська 14 січня 1944 року перебували за 120 км від Умані та Христинівки, де їх вже чекали війська 1-го Українського фронту. У директиві Ставки від 16 січня 1944 року персональна відповідальність за невиконання завдань фронту покладалась на І.Конєва. За цих умов Ставка ВГК уточнила завдання 1-го та 2-го Українських фронтів щодо знищення звенигородсько-миронівського угруповання противника зустрічними ударами на Шполу, що стало початком підготовки до проведення Корсунь-Шевченківської операції.

Пам'ять

З 1950 року всередині Фортеці Святої Єлисавети є великий меморіальний комплекс "Пантеон Вічної Слави" на якому поховано близько 50 тисяч жертв окупації та воїнів загиблих за звільнення міста. З них 30 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, і лише один з них, Григорій Куроп'ятников, був уродженцем міста .

• 
  Одна з гармат на вході до фортеці
• 
  Могила Куроп'ятникова
• 
  Стіна пам'яті

Джерела та література

• В. М. Грицюк. Кіровоградська наступальна операція 1944 [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 330. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Р. В. Пилипчук. Кіровоградська наступальна операція [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

• Разгром немецко-фашистских войск на Правобережной Украине (24 января — 17 апреля 1944 года), кн. 1. М., 1957;
• Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941—1945 гг. М., 1961;
• Сборник документов Верховного Главнокомандования за период Великой Отечественной войны. Вып. 4 (январь 1944 года — август 1945 года). М.: Воениздат, 1968;
• Грылев А. Н. Днепр — Карпаты — Крым. М., 1970.;
• Ротмистров П. А. Стальная гвардия. М., 1984.;
• Конев И. С. Записки командующего фронтом. М., 1991;
• Стратегические решения и вооруженные силы, т. 1. М., 1995. В. М. Грицюк.

Посилання

• Інститут історії України НАНУ