Бажан Платон Артемович
| Бажан Платон Артемович | |
|---|---|
| Народження | 1880 с. Лютенські Будища, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 1966 |
| Країна |  Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ СРСР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Звання |  Підполковник Підполковник |
| Діти | Микола Платонович Бажан |
Плато́н Арте́мович (Арте́мійович) Бажа́н (нар. бл. 1880, с. Лютенські Будища, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — † 1966) — військовий топограф, старшина Дієвої армії УНР. Батько поета Миколи Бажана.
Походив із козаків Полтавщини. Його батько, Артем Бажан, був ковалем у селі Лютенські Будища (нині Зіньківського району Полтавської області), мав трьох синів. Старшому, Михайлові, дісталася кузня, молодший, Петро, став рахівником. А середущий, Платон, «вибився в люди», як із гордістю говорила його мати, Ганна Бажан [1]. Він став офіцером.
Служив військовим топографом у 74-ому Ставропольському полку, дислокованому в Кам'янці-Подільському. Полк розміщувався у будинках колишнього францисканського монастиря.
У Кам'янці-Подільському доля з'єднала Платона Артемовича з Галиною Поржецькою, дочкою Аркадія Костянтиновича Поржецького — казначея у Кам'янці-Подільському. Родина ця — з дрібної української шляхти, інтелігентна і небагата.
Донька Алла Платонівна Бажан згадувала [2]:
«Батько зустрів маму — милу, тендітну гімназистку, полюбив її. П'ять років вони заробляли гроші, щоби внести в офіцерську касу. Без цього вкладу офіцер одружуватися не мав права, а допомогти їм було нікому. Одружилися вони в 1902 році. Це було щире, щасливе і вірне любові подружжя. Любов, взаємна повага і розуміння супроводили їх всі 52 роки спільного життя. Батько поважав матір і виховав нас у повазі та любові до неї».
У Кам'янці-Подільському в Бажанів народилося двоє синів: 1904 року — Микола (майбутній поет), 1907-го — Валентин (майбутній перекладач і журналіст).
Військову службу поєднував із педагогічною: був учителем гімнастики в міському училищі [3].
Як свідчить архівний документ, датований 1909 роком, у Кам'янці-Подільському на вулиці Петербурзькій (нині Лесі Українки) «домоволодіння Варвари Миколаївни Скаржинської складається з двох кам'яних одноповерхових та одного кам'яного двоповерхового будинків. У нижньому поверсі двоповерхового будинку в чотирьох кімнатах квартирує із сім'єю офіцер-скарбник Ставропольського полку Платон Бажан» [4]. Будинок зберігся до нашого часу. 25 жовтня 1988 року на цьому будинку (№26-А) відкрито меморіальну дошку Миколі Бажану.
Станом на 1 січня 1910 року Платон Бажан — штабс-капітан 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам'янець-Подільський). Проте того ж 1910 року військову частину, в якій служив Платон Артемович, перевели до Умані, і сім'я Бажанів надовго оселилася там. Спочатку мешкали на вулиці Прорізній, що закінчувалася яром, потім переїхали у Штабний провулок (у радянські часи перейменований на Кінногвардійський).
В Умані сім'я Бажанів поповнилася третьою дитиною — донькою Аллою. Згодом вона так згадувала уманський період [5]:
«Біля нашої родини зібрався гурт друзів і знайомих з української інтелігенції: лікарі, вчителі, адвокати та деякі військові. В домі не було ні карт, ні вина. Хазяї та гості грали на піаніно, читали, сперечалися. Гарячі дискусії розгорялися навколо ідей Толстого, щирими шанувальниками яких були наші батьки».
Учасник Першої світової війни. Останнє його звання в російській армії — підполковник [6].
1918 — старший діловод господарчої частини Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. Від травня 1919 року — у розпорядженні Військового міністерства УНР. Від 25 серпня 1919 року — старшина для доручень 2-го товариша Військового міністра УНР у справах постачання [6].
Після повернення в Умань працював завідувачем державного млина в селі Вороне. Це врятувало сім'ю Бажанів від голоду.
Згадує донька Алла Бажан[7]:
«Як колишнього офіцера царської армії, батька невдовзі заарештували та відвезли на станцію Христинівка, кілометрів за двадцять від Умані. Мати з Миколою не раз пішки, бо регулярного залізничного руху на той час не було, ходили туди в метелицю, по глибокому снігу. На фронті та в полку батька підлеглі любили й поважали, вибирали його депутатом і членом солдатської ради, і їхні свідчення і документи врятували його».
Проте на Бажанів чекала інша неприємність: узимку від перегрітої грубки-«буржуйки» згорів їхній невеличкий триквартирний будинок — сухий, дерев'яний, обмазаний глиною. Довелося серед зими, в снігу, при морозі влаштовувати житло[8].
Улітку Бажанам дали нову квартиру, більш-менш пристойну, на вулиці Урбайліса, 33[9].
Із початком «великого терору» Платон Артемович зник з Умані та переховувався в Криму. Його сина Валентина Платоновича Бажана заарештували і випитували, якого кольору були петлиці в його батька — чи не жандармські. Драматично склалася й доля доньки. Алла Платонівна Бажан зустрічалася з популярним сатириком Юрієм Вухналем, але в листопаді 1936 року його ув'язнили, а влітку розстріляли. А коли вийшла заміж, узяли її чоловіка. Рятуючись від неминучого арешту, Алла Платонівна з чужим паспортом теж утекла до Криму [10].
Полегшення настало тільки в січні 1939 року, коли Миколу Бажана замість очікуваного арешту нагородили (з подачі Сталіна) орденом Леніна — за переклад поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»). Це дало змогу Платонові Артемовичу з'явитися в Київ, де мешкав Микола Платонович. Платон і Галина Бажани поселилися в "Будинку робітників літератури" (Роліт) — у квартирі, виділеній синові-орденоносцю [10].
Галина Аркадіївна померла 6 жовтня 1955 року, Платон Артемович пережив її на 10 років — помер 1966 року [11] [12].
- ↑ Карбованих слів володар: Спогади про Миколу Бажана. — К.: Дніпро, 1988. — С. 15.
- ↑ Карбованих слів володар... — С. 16.
- ↑ Терлецький А. Музейний провулок // Прапор Жовтня. — 1982. — 15 травня
- ↑ Сваричевський Анатолій. Кам'янецькі корені Миколи Бажана // Подільські вісті. — 2004. — 19 жовтня. Архів оригіналу за 27 березня 2008. Процитовано 12 квітня 2008. [Архівовано 2008-03-27 у Wayback Machine.]
- ↑ Карбованих слів володар... — С. 18.
- ↑ а б Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — К., 2007.
- ↑ Карбованих слів володар… — С. 25.
- ↑ Карбованих слів володар… — С. 29.
- ↑ Карбованих слів володар… — С. 31.
- ↑ а б Пилип Селігей, Станіслав Цалик. Без канонів, або Про що змовчали біографи Миколи Бажана [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2004. — №39.
- ↑ Костенко Наталія. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики: Монографія. — К.: Кий, 2004. — С. 11.
- ↑ Брюгген Володимир. Жива присутність // Вітчизна. — 1990. — №7. — С. 160.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Алла Бажан. Біля джерела // Карбованих слів володар: Спогади про Миколу Бажана. — К.: Дніпро, 1988. — С. 15—33.
- Сваричевський Анатолій. Кам'янецькі корені Миколи Бажана // Подільські вісті. — 2004. — 19 жовтня. [Архівовано 27 березня 2008 у Wayback Machine.]
- Костенко Наталія. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики: Монографія. — К.: Кий, 2004. — С. 11.
- Брюгген Володимир. Жива присутність // Вітчизна. — 1990. — №7. — С. 158—160.