Перейти до вмісту

Понасенков Євген Миколайович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Понасенков Євген Миколайович
рос. Евгений Николаевич Понасенков
Народився13 березня 1982(1982-03-13) (42 роки)
Москва, СРСР
Країна Росія
Діяльністьведучий новин, режисер, ведучий, співак, письменник, шоумен, театральний режисер, публіцист, телеведучий, конферансьє, ютубер
Галузьісторія Росії
Відомий завдякиНаполеонівські війни
Alma materІсторичний факультет МДУ (2004)
Знання мовросійська і англійська
ЗакладQ1780134?, Q4303706?, Q4105521? і Комсомольська правда
Роки активності2004 — тепер. час
Нагороди
Срібна кнопка YouTube
IMDbID 8606514
Сайтponasenkov.net

Євге́н Микола́йович Понасе́нков (нар. 13 березня 1982, Москва) — російський публіцист у жанрі історичного ревізіонізму, колишній телеведучий, актор, письменник і відеоблогер. Член громадської організації «РуАН» («Російська академія наук та мистецтв»)[1] (2004—2018), член Незалежної ради з прав людини[2] (2012—2018). Є. М. Понасенков відомий також як організатор культурних заходів, автор низки творів на тему наполеонівських воєн, що викликали неоднозначну реакцію істориків.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Пласідо Домінго і Євген Понасенков в Москві. 12 липня 2009

Є. М. Понасенков народився в Москві в сім'ї військового лікаря, мати працювала інженером[3].

Освіта

[ред. | ред. код]

Початкову освіту здобув у Московській школі №1287 із поглибленим вивченням англійської мови[1].

У 1999—2004 роках навчався на історичному факультеті МДУ, спеціалізувався на історії Наполеонівських воєн, проте диплома про вищу освіту не має. Виступав із доповідями на наукових конференціях[4].

Наукова робота

[ред. | ред. код]

Починаючи з 2001 року, брав участь у наукових конференціях Наполеонівських воєн. У 2004 році випустив монографію «Правда про війну 1812 року»[5], в якій поклав провину в розв'язанні конфлікту на російську сторону і висловив точку зору про бездарність і безвідповідальність російського командування, включаючи імператора Олександра I і фельдмаршала Кутузова[6]. Доктор історичних наук А. Н. Сахаров позитивно відгукується про монографію Євгена Понасенкова про 1812 рік словами «прекрасна монографія», «зараз я допрацьовую свою книгу про Олександра Першого, і буду посилатись на вашу монографію»).[7]

26 червня 2014 р. виступив із доповіддю «Дві моделі реформування Європи: Наполеон і Олександр I» на засіданні на тему «Закордонні походи Російської армії 1813—1814 рр. і реформування Європи» Наукової ради РАН «Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії» в Інституті наукової інформації з суспільних наук РАН спільно з Інститутом російської історії РАН[8].

У статті «Характер і цілі антифранцузьких коаліцій» (Понасенков Є. М., Сакоян Т. А., 2015[9]) в загальному вигляді були показані причини виникнення антифранцузьких коаліцій і їх цілі. Автори висвітлили прогресивні реформи Наполеона, що викликали посилення ворожості європейських монархів проти Франції. У статті обґрунтовується теза, що Наполеон не хотів війни 1812 року і робив все можливе, щоб її уникнути.

Публіцистична та телевізійна діяльність

[ред. | ред. код]

У 2003—2011 роках Євген Понасенков вів рубрику на історичні теми в тижневику «Коммерсантъ-Власть», де ще на початку нульових попередив про наслідки чекістського режиму Путіна. Друкувався у 2006—2013 роках в журналі «Квір»[10].

У 2007 році випустив книгу мемуарів «Танго на самоті». Був ведучим авторської передачі «Культпохід із Євгеном Понасенковим» у 2009—2010 роках в рамках програми «Сьогодні вранці» на телеканалі «НТВ».

У дні святкування ювілею кампанії 1812 року прочитав лекцію на телеканалі «Дождь», де виклав думки на події двохсотлітньої давності і розповів про формування ідеологічного міфу про війну[11]. Пише історичні статті на цю тему[12]. У листопаді 2012 року брав участь в програмі «Держдеп-3» на телеканалі «Дождь»[13]. З січня 2013 року — ведучий авторської передачі про світовий кінематограф на телеканалі «Москва. Довіра»[14].

З червня 2013 року — автор і співведучий циклу «Драматургія історії» на телеканалі «Ваше суспільне телебачення!» (СПб). Станом на вересень 2014 року знято 24 серії по 55 хвилин, серед тем: «Російська цивілізація», «Що таке „євразійство“?», «Історія як наука», «Релігія в світовій історії і антропології», «Любов у світовій історії і антропології», «Олександр Невський і Олександр Суворов: два міфи», «Міфи і реальність Другої світової війни» та ін[15].

У 2015—2016 кілька разів взяв участь в радіопередачі «Барикади», де дискутував з депутатом Є. А. Федоровим, юристом Я. А. Юкшей, релігійним діячем Паршиним Максимом[16][17][18].

22 квітня 2016 року виступав в радіопередачі «Радіорубка» (радіо «Комсомольська правда»), в якій, вступивши в дискусію з заступником редактора відділу «Комсомольської правди» Андрієм Барановим, назвав його і ведучу пропагандистами і покинув студію під час ефіру[19][20].

5 жовтня 2016 року брав участь в прямому ефірі в інформаційно-аналітичній передачі «Віддзеркалення» федерального телеканалу ОТР[21]. Провів короткий історичний аналіз діяльності Й. Сталіна та І. Грозного. Виступав з позицій, що «увічнювати негідників і психічно хворих людей — злочин і маразм, а установка подібних пам'ятників відображає сьогоднішній час, істерику агресії і невігластво в країні»[22].

Є одним з найвідоміших в Росії атеїстів і борців з Російською православною церквою[23][24].

Діяльність в галузі культури

[ред. | ред. код]

Як театральний режисер Є. М. Понасенков створив власний театр «Таємниця»[25].

На сцені Центру імені Всеволода Мейєрхольда поставив антрепризний спектакль «Німецька сага» за п'єсою Юкіо Місіми «Мій друг Гітлер», присвячений Морісу Бежару, і викликав неоднозначну реакцію[26]. Крім того, поставив святковий вечір із нагоди Всесвітнього Дня поезії в Театрі на Таганці (2005)[27] і спектакль «Лінії неба» за віршами Артюра Рембо й Михайла Бузника в театрі «Школа драматичного мистецтва» з французькою актрисою Дані Каган і російською телеведучою Юлією Бордовских, що дебютувала на драматичній сцені в головних ролях[28]. Преса відзначила «дивність і почасту навіть одіозність вистави» і назвала Понасенкова учнем Романа Віктюка[29].

У 2008 році Понасенков керував програмою класичної музики «Будинку друзів Олімпіади» — культурного центру російської делегації на Олімпійських іграх в Пекіні[30][31][32].

У 2009 році був автором сценарію і режисером ювілейного театралізованого вечора на честь 70-річчя Олени Образцової (Великий театр).

З 2011 року веде на телеканалі «Комсомольська правда», а з 2016 року на каналі «Канал здорового глузду» сайту «YouTube»[33] авторську передачу «Поезія долі», присвячену видатним особистостям світового мистецтва і політики[34]. Серед героїв передачі: Пласідо Домінго, Маргарет Тетчер, Тетяна Шмига, Лукіно Вісконті, Ален Делон, Євген Шварц і ін. Станом на вересень 2014 року вийшло близько 60 серій[35].

У вересні 2012 року відбулася московська прем'єра повнометражного фільму Понасенкова (сценарій і режисура) «Містерії Неаполітанської затоки» (Італія, 105 хв., 2012 р.)[36].

З 2004 року регулярно виступає з концертами як ведучий (конферансьє), вокаліст (тенор) і як читець віршів і прози[37]. Вокальні дані Євгена високо оцінив відомий оперний співак Зураб Соткілава[38].

Захоплення та хобі

[ред. | ред. код]

Євген Понасенков захоплюється шахами (перший розряд), живописом, художньою фотографією, антикварними книгами, колекціонує предмети, пов'язані з особистістю та епохою імператора Наполеона[39].

Відгуки і критика

[ред. | ред. код]

Громадянська позиція

[ред. | ред. код]

Понасенков постійно критикує Російсько-українську війну, за що 1 квітня 2022 року був внесений Мін'юстом РФ до реєстру іноземних ЗМІ, що виконують функції іноземного агента. За два тижні до жахливих подій війни записав відео на своєму каналі[40], у якому закликав зупинити це, допоки не пізно. У 2014 році підтримав Євромайдан та прозахідний вектор розвитку України, засудивши анексію Криму та війну на Сході країни. Негативно відноситься до популяризації української мови та до виконання закону про демонтаж пам’ятників, які є символами російської імперської політики[41].

Вистави та фільмографія

[ред. | ред. код]

Актор

[ред. | ред. код]
  • 2010 — «Назад в СРСР», режисер Валерій Рожнов, кінокомпанія «Магнум». Роль — психолог Олександр.
  • 2011 — «Борис Годунов», режисер Володимир Мірзоєв, виробництво кінокомпанії «Парсуна». Роль — польський князь.
  • 2011 — Телесеріал «Павутина-5: Це така гра Фільм 1»: режисер Андрій Хрульов, виробництво компаній «Яуза-фільм», «Форвард-фільм», 4 серії. Роль — режисер Максим.
  • 2011 — «Бій з тінню 3D: Останній раунд», режисер Олексій Сидоров, виробництво компанії «Шаман-пікчерс». Роль — режисер телепрограми.
  • 2012 — «Снайпери: Кохання під прицілом». Роль — епізод[42];
  • 2014 — «По лезу бритви», режисер Сергій Кожевніков, роль — офіцер Вермахту Гайнц.

Режисер

[ред. | ред. код]
  • 2005 — «День поезії», вечори поезії на Таганці.
  • 2006 — «Лінії неба», драматичний спектакль.
  • 2006 — «Німецька сага», драматичний спектакль[43].
  • 2008 — культурні заходи на олімпіаді.
  • 2009 — Ювілейні вечори Олени Образцової.
  • 2012 — «Містерії Неаполітанської затоки», художній фільм.

Членство в організаціях

[ред. | ред. код]
  • з 2004 — Російська академія наук і мистецтв (РуАН).
  • з 2013 — Незалежна рада з прав людини (НРПЛ).

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]
Історія
  • Понасенков Е. Н. К вопросу о характере наполеоновских войн [Архівовано 28 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2001. М.: Изд-во МГУ, 2001. C. 209—212.
  • Понасенков Е. Н., Сироткин В. Г. Наполеоновские войны и русская кампания 1812 года // Эпоха наполеоновских войн: люди, события, идеи: Материалы IV научной конференции. Москва, 26 апреля 2001 г. М.: Музей-панорама «Бородинская битва» 2001. C. 44-76.
  • Понасенков Е. Н. Никто не трудится с усердием. Местная администрация на территории, занятой Великой армией. // Родина. 2002. № 8. C. 94 — 96.
  • Понасенков Е. Н. Размышления к юбилею: что мы знаем о войне 1812 года? // Эпоха наполеоновских войн: люди, события, идеи: Материалы V научной конференции. Москва, 25 апреля 2002 г. М.: Музей-панорама «Бородинская битва», 2002, с. 102—126.
  • Понасенков Е. Н. Экономические предпосылки кризиса тильзитской системы в России (1807—1812 гг.) и причины войны 1812 г. [Архівовано 6 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Экономическая история: Обозрение. Вып. 8. 2002. С. 132—140.
  • Понасенков Е. Н. Что такое бонапартизм? [Архівовано 28 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2002. М.: Изд-во МГУ, 2002. C. 196—199.
  • Ponasénkov E. N. Les problems des relations entre la Russie et l̕ Autriche dans le cadre de la direction européenne de la politique extérieur du tsar Alexandre I: 1801—1804. // Instruction. Culture. Société. La France et la Russie au debut du XIX-e siècle. Colloque international. Musée Historique d̕ Etat, Musée de L̕ Armée (France). Paris, 2002.
  • Понасенков Е. Н. О модернизации в изучении наполеоновских войн // Наполеон. Легенда и реальность. Материалы научных конференций и наполеоновских чтений. 1996 — 1998. — Москва : Изд-во Минувшее, 2003. — 444 с. — 500 прим. — ISBN 5-902073-16-2.
  • Понасенков Е. Н. Организация местного управления на территории, занятой Великой армией Наполеона в ходе кампании 1812 г. // Наполеон. Легенда и реальность. М.: Изд-во Минувшее, 2003. C. 64-81. (Материалы научных конференций и наполеоновских чтений 1996—1998.)
  • Понасенков Е. Н. Две модели реформирования Европы: Наполеон и Александр I // Заграничные походы русской армии 1813—1814 гг. и реформирование Европы / Отв. ред. А. М. Сахаров. — Москва : Институт российской истории РАН, 2015. — С. 27—36. — (Бюлл. Научного совета РАН «История международных отношений и внешней политики России»; Вып. 5) — 300 прим. — ISBN 978-5-8055-0276-8.
  • Понасенков Е. Н., Сакоян Т. А. Характер и цели антифранцузских коалиций // Мхитар Гош. 2015. Вып. 2 (43). С. 186—193.
Мистецтво і публіцистика

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Понасенков Евгений. Кто есть Кто. Русское издание. (Who's Who. Russian Edition). М.: Астрея, 2006. С. 319
  2. ↑ Независимый совет по правам человека создан: обращайтесь! [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]. МК.
  3. ↑ М. Уварова. Просто гений [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // «Огонёк», 2002, № 47.(рос.)
  4. ↑ Понасенков Е. Н. К вопросу о характере наполеоновских войн // Труды научной конференции студентов и аспирантов: Ломоносов — 2001. М.: Изд-во МГУ, 2001. C. 209—212.(рос.)
  5. ↑ Анонс [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] книги на LiveLib.ru(рос.)
  6. ↑ Историк Евгений Понасенков: В войне 1812 года власть поимела россиян! [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.]: Интервью Дмитрию Быкову // «Собеседник № 34», 17 сентября 2012.(рос.)
  7. ↑ Доктор исторических наук А. Н. Сахаров о книге Е. Н. Понасенкова о 1812 годе. Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 20 травня 2017.
  8. ↑ Программа заседания: «Заграничные походы Русской армии 1813—1814 гг. и реформирование Европы» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Доклад в печати, Запис виступу [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.].(рос.)
  9. ↑ Понасенков Е. Н., Сакоян Т. А. Характер и цели антифранцузских коалиций // Мхитар Гош. 2015. Вып. 2 (43). С. 186—193.
  10. ↑ Публікації Є. Понасенкова [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті часопису «Квір»(рос.)
  11. ↑ Лекція про тайни Бородинської битви і кампанії 1812 року [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] на телеканалі «Дождь»(рос.)
  12. ↑ Понасенков Е. А. Гори, гори, моя Москва! // Коммерсант-Власть. 2010. 26 июля. [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  13. ↑ Разрешать ли однополые браки в России? Программа «Госдеп-3» на телеканале «Дождь» [Архівовано 27 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  14. ↑ Фильмы с Одри Хепберн (представляет Е. Понасенков) [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] // YouTube(рос.)
  15. ↑ Драматургія історії: Є. Понасенков у А. Лушникова, серія I [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  16. ↑ Баррикады. Радиостанция «Говорит Москва». 2015. 9 марта. В Госдуме предложили компаниям Кока-кола и Макдональдс присоединиться к западным санкциям [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] (видео [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.]).
  17. ↑ Роль православ'я в історії Росії [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  18. ↑ Ефір радіостанції «Говорить Москва». Тема — цензура і самоцензура, скасування спектаклю «Ісус Христос — суперзірка»(19.10.2016). Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 28 листопада 2016.
  19. ↑ Євгеній Понасенков пішов з ефіру на Радіо «Комсомольська правда».(рос.)
  20. ↑ Полная запись эфира КП [Архівовано 2 вересня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  21. ↑ ОТРажение. Лариса Ренар и Евгений Понасенков — об установке в России памятников Ивану Грозному и Иосифу Сталину [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  22. ↑ Понасенков Є. Інтерв'ю Д. Волчеку [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] на Радіо «Свобода», 08 жовтня 2016 року.(рос.)
  23. ↑ Плейлист «О религии и атеизме» [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.] // Youtube(рос.)
  24. ↑ Религия как явление истории // Youtube(рос.)
  25. ↑ Айрат Сагдатов. Ищите истину в искусстве [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Союз. Беларусь—Россия», № 330, 4 октября 2007 г.(рос.)
  26. ↑ Александра Акчурина. Москва. В Центре Мейерхольда представили спектакль о Гитлере [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // «Новая газета», 25.11.2007.
  27. ↑ 25 марта 2005 г. — Всемирный день поэзии [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Театра на Таганке(рос.)
  28. ↑ Линии неба на двух языках [Архівовано 11 лютого 2008 у Wayback Machine.] // Театр на телеканале «Культура», 30.01.2006.(рос.)
  29. ↑ Е. Кваскова. Люби меня по-французски [Архівовано 2008-03-12 у Wayback Machine.] // «Новые Известия», 1 февраля 2006 г.(рос.)
  30. ↑ С. Бирюков. Наши ноты — Пекину [Архівовано 7 вересня 2014 у Wayback Machine.] // «Труд», № 146, 8.08.2008.(рос.)
  31. ↑ Г. Авдеева, Л. Рощина. Культурная программа — важная составляющая современного олимпийского движения [Архівовано 01.12.2008, у Wayback Machine.] // «Голос Росії», 2.08.2008.
  32. ↑ Айрат Сагдатов. И тут запел даже Саша Овечкин [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Газета «Союз. Беларусь — Россия», № 374, 11 сентября 2008 г.(рос.)
  33. ↑ Поэзия судьбы. Зураб Соткилава. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 28 листопада 2016.
  34. ↑ Євгеній Понасенков [Архівовано 20 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Радіо КП(рос.)
  35. ↑ Татьяна Доронина / док. фильм Е. Понасенкова [Архівовано 19 грудня 2015 у Wayback Machine.] // YouTube
  36. ↑ Рафаэль Мартос Санчес — Raphael — Rafael Martos Sánchez. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 28 листопада 2016.
  37. ↑ «Неквартет». Е. Понасенков (тенор), В. Маркос (скрипка), С. Мильштейн (труба), М. Вульфсон (фортепиано) [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Afisha.ru(рос.)
  38. ↑ «Евгений Понасенков приглашает»: Зураб Соткилава [Архівовано 10 березня 2019 у Wayback Machine.] // Youtube(рос.)
  39. ↑ Неофіційний сайт Євгена Понасенкова [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  40. ↑ Канал здравого смысла: блог Евгения Понасенкова - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 13 березня 2023.
  41. ↑ Историк Понасенков о главных причинах провала Украины. 18+ (укр.), процитовано 16 квітня 2024
  42. ↑ «Снайпери: Кохання під прицілом» [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] на kino-teatr.ru(рос.)
  43. ↑ Спектакль Евгения Понасенкова «Немецкая сага» [Архівовано 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.], ТВ Культура.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Понасенков_Євген_Миколайович&oldid=44133066