Перейти до вмісту

Список найвищих вершин Сонячної системи

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Список найвищих вершин Сонячної системи

Наводиться неповний список найвищих вершин Сонячної системи.

Гора Олімп на Марсі в порівнянні з Джомолунгмою і Мауна-Кеа на Землі
Небесне тіло Гора Абсолютна висота1, км Відносна висота2, км Походження Примітки
Веста Реясильвія 9 22[1] ударне Пік у центрі одного з найглибших кратерів Сонячної системи.
Марс Олімп ~26 21,2[2] вулканічне Здіймається на 26 км над рівнинами в 1000 км на північ від піка.
Япет Стіна Япета 13 20[3] невідомо (опадне) Кільцевий хребет, що опоясує супутник по екватору.
Іо Південна Боосавла 17,5[4] 18,2 тектонічне На південному сході — урвище висотою 15 км[5]
Марс Гора Аскрійська 18[6] 14,9[7] вулканічне Згаслий щитоподібний вулкан.
Іо Гора Іонічна 12,7[8] тектонічне Східний хребет з двох, що складають гору.
Марс Елізій 16 12,6[7] вулканічне Згаслий щитоподібний вулкан.
Марс Арсія 19[9] 11,7[7] вулканічне Навколо гори дірки.
Іо Евбея 10,5[10] 10,3—13,4[11] тектонічне Сформувала найбільший оползень у Сонячній системі (бл. 25 000 км3).
Земля Джомолунгма 8,8[12] ? тектонічне Вершина з найбільшою на Землі висотою над рівнем моря.
Земля Мауна-Кеа 4,2 10,2[13] вулканічне Більша частина гори знаходиться під водою.

1:відносно нульового рівня відповідного небесного тіла (для Землі — над рівнем моря)
2:відносно середньої висоти довколишньої місцевості («від підніжжя до піка»)

Галерея

[ред. | ред. код]

Вершини в міру зменшення висоти «від основи до піка».

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Уточнені дані щодо поверхні астероїда Веста. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 8 вересня 2016. [Архівовано 2015-05-24 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Ж. Ф. Родионова, Ю. А. Илюхина «Новая карта рельефа Марса». Архів оригіналу за 12 вересня 2007. Процитовано 8 вересня 2016.
  3. ↑ а б Giese, B.; Denk, T.; Neukum, G.; Roatsch, T.; Helfenstein, P.; Thomas, P. C.; Turtle, E. P.; McEwen, A.; Porco, C. C. (2008). The topography of Iapetus' leading side. Icarus. 193 (2): 359—371. Bibcode:2008Icar..193..359G. doi:10.1016/j.icarus.2007.06.005. ISSN 0019-1035. Архів оригіналу (PDF) за 13 березня 2020. Процитовано 8 вересня 2016. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=9 (довідка)
  4. ↑ Io Mountain Database. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  5. ↑ а б Schenk, Paul; Hargitai, Henrik; Wilson, Ronda; McEwen, Alfred; Thomas, Peter (2001). The mountains of Io: Global and geological perspectives from Voyager and Galileo. Journal of Geophysical Research. 106 (E12): 33201. Bibcode:2001JGR...10633201S. doi:10.1029/2000JE001408. ISSN 0148-0227.
  6. ↑ Malin Space Science Systems Release No. MOC2-950 [Архівовано 2 червня 2012 у Wayback Machine.] Mars Global Surveyor 2004-12-24
  7. ↑ а б в г Plescia, J. B. (2004). Morphometric properties of Martian volcanoes. Journal of Geophysical Research. 109 (E3). Bibcode:2004JGRE..109.3003P. doi:10.1029/2002JE002031. ISSN 0148-0227.
  8. ↑ Io Mountain Database: Ionian Mons. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  9. ↑ PIA03948: Arsia Mons Mosaic. Архів оригіналу за 4 квітня 2021. Процитовано 8 вересня 2016.
  10. ↑ Big Mountain, Big Landslide on Jupiter's Moon, Io. Архів оригіналу за 13 січня 2011. Процитовано 8 вересня 2016. [Архівовано 2011-01-13 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б Schenk, P.; Hargitai, H. Euboea Montes. Io Mountain Database. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 червня 2012.
  12. ↑ Peakbagger.com. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  13. ↑ а б Schmincke, Hans-Ulrich. Вулканизм = Volcanism. — 2004. — С. 71. — ISBN 9783540436508. (англ.) п

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_найвищих_вершин_Сонячної_системи