Старшинов В'ячеслав Іванович
В'ячеслав Іванович Старшинов (6 травня 1940, Москва, СРСР) — радянський хокеїст, центральний нападник. Олімпійський чемпіон. Заслужений майстер спорту (1963).
| В'ячеслав Старшинов | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 6 травня 1940 (84 роки) Москва, СРСР | |||
| Зріст | 173 см | |||
| Вага | 82 кг | |||
| Позиція | центральний нападник | |||
| Кидок | правий | |||
| Проф. клуби | «Спартак» (Москва) «Одзі Сейсі» | |||
| Ігрова кар'єра | 1957 — 1979 | |||
 Старшинов В'ячеслав Іванович у Вікісховищі | ||||
Біографія
ред.Вихованець московського «Спартака». За основний склад клубу виступав з сезону 1957/1958. У 60-х роках його партнерами були брати Борис і Євген Майорови[1]. Триразовий чемпіон СРСР, дворазовий володар національного кубка. На момент завершення виступів — найрезультативніший гравець в історії чемпіонатів СРСР (405 голів у 540 матчах)[2]. Це досягнення вдалося перевершити лише Борису Михайлову[3]. До списку кращих хокеїстів країни входив тринадцять разів (1959—1971).
У 1972—1974 роках — старший тренер «Спартак», срібного призера чемпіонату 1973. Три сезони працював граючим тренером в японській команді «Одзі Сейсі».
Дворазовий олімпійський чемпіон. Переможець д'евяти чемпіонатів світу і восьми чемпіонатів Європи. У 1969—1971 роках — капітан національної команди. Кращий нападник чемпіонату світу-1965. На Олімпіадах і світових першостях провів 78 матчів (64 закинуті шайби), а всього у складі збірної СРСР — 182 (149). Учасник першої суперсерії з канадськими професіоналами з Національної хокейної ліги у 1972 році. На лід виходив у другій грі.
Закінчив Московський авіаційно--технологічний інститут (1964). 1975 року здобув науковий ступінь — кандидата педагогічний наук. 1979 року очолив кафедру фізичного виховання Московського інженерно-фізичного інституту.
У 1987—1990 — голова Федерації хокею РРФСР. У 1999—2003 роках — віце-президент «Спартак» (Москва). У 2002 році — президент «Спартака». З 2004 року — президент Асоціації підприємств спортивний індустрії.
Автор книг «Я — центрфорвард» (1971), «Хокейна школа» (1974).
Член Клубу Всеволода Боброва (588 шайб, 3 місце)[4]. Обраний до Зали слави Міжнародної федерації хокею (2007).
Досягнення
ред.
- Олімпійський чемпіон (2): (1964, 1968)
- Чемпіон світу (9): 1963, 1964, 1965, 1966, 1967, 1968, 1969, 1970, 1971
- Бронзовий призер (1): 1961
- Чемпіон Європи (8): 1963, 1964, 1965, 1966, 1967, 1968, 1969, 1970
- Срібний призер (1): 1971
- Чемпіон СРСР (3): 1962, 1967, 1969
- Срібний призер (4): 1965, 1966, 1968, 1970
- Бронзовий призер (5): 1963, 1964, 1972, 1975, 1979
- Володар Кубка СРСР (2): 1970, 1971
- Фіналіст (1): 1967
- Чемпіон Японії (1): 1977
Нагороди
ред.- Орден Трудового Червоного Прапора (30.03.1965)
- Орден «Знак Пошани» (24.07.1968)
- Орден Дружби (1995; у зв'язку з 60-річчям спортивного товариства «Спартак»)
- Олімпійський орден (2000)
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (26.04.2000)
- Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (18.01.2007)
- Орден Пошани (2010)
Статистика
ред.| Рік | Команда | Турнір | І | Г | П | О | ШХ | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1961 | СРСР | ЧС | 7 | 6 | 3 | 9 | 11 | |
| 1963 | СРСР | ЧС | 7 | 8 | 3 | 11 | 10 | |
| 1964 | СРСР | OІ | 8 | 8 | 3 | 11 | 6 | |
| 1965 | СРСР | ЧС | 7 | 6 | 2 | 8 | 12 | |
| 1966 | СРСР | ЧС | 7 | 11 | 1 | 12 | 8 | |
| 1967 | СРСР | ЧС | 7 | 4 | 2 | 6 | 2 | |
| 1968 | СРСР | OІ | 7 | 6 | 6 | 12 | 2 | |
| 1969 | СРСР | ЧС | 10 | 6 | 1 | 7 | 6 | |
| 1970 | СРСР | ЧС | 9 | 5 | 3 | 8 | 6 | |
| 1971 | СРСР | ЧС | 9 | 4 | 5 | 9 | 6 | |
| 1972 | СРСР | СС | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| Разом | 79 | 64 | 29 | 93 | 69 | |||
Примітки
ред.- ↑ Тридцать три тройки. Часть третья — Хоккей — Sports.ru (рос.)
- ↑ У різних джерелах зазначають різку кількість закинутих шайб: від 405 до 408.
- ↑ 100 бомбардирів (рос.)
- ↑ Клуб Всеволада Боброва (рос.)
Посилання
ред.- Статистика виступів та профіль гравця на Eliteprospects.com, Eurohockey.com, The Internet Hockey Database