Папужка хвилястий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хвилястий папужка)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвилястий папужка
Час існування: пліоцен—наш час,
5.333–0 [1]

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Папугоподібні (Psittaciformes)
Родина: Папугові (Psittacidae)
Підродина: Лорійні (Loriinae)
Рід: Хвилястий папужка (Melopsittacus)
(Gould, 1840)
Вид: Папужка хвилястий
Біноміальна назва
Melopsittacus undulatus
(Shaw, 1805)
Ареал хвилястого папуги Природний ареал: зелений Інтродуктований ареал: світло-зелений
Ареал хвилястого папуги
Природний ареал: зелений
Інтродуктований ареал: світло-зелений
Посилання
Вікісховище: Melopsittacus undulatus
Віківиди: Melopsittacus undulatus
EOL: 45510805
ITIS: 177597
МСОП: 22685223
NCBI: 13146

Папужка хвилястий[3] (Melopsittacus undulatus) — вид підродини лорієвих (Loriinae), єдиний представник роду Melopsittacus, який є єдиним родом в трибі Melopsittacini. Це невеликий довгохвостий папуга, що харчується насінням. У природі цей вид має зелено-жовте забарвлення з чорними хвилястими відмітинами на потилиці, спині та крилах[4]. У неволі розводять папужок блакитного, білого, жовтого, сірого забарвлення і навіть з маленькими чубчиками[4][5]. Молодь і пташенята мономорфні, тоді як дорослих можна відрізнити за забарвленням восковиці та поведінкою.

Вперше описані в 1805 році, хвилясті папужки є популярними домашніми улюбленцями в усьому світі завдяки своїм невеликим розмірам, низькій ціні та здатності імітувати людську мову. Вони, ймовірно, є третіми за популярністю домашніми тваринами у світі, після одомашнених собак і котів[6]. Хвилясті папуги — це кочові зграйні папуги, яких розводять у неволі з XIX століття. Як у неволі, так і в дикій природі хвилясті папуги розмножуються моногамними парами та у будь-який час, коли умови стають сприятливими.

Вони зустрічаються в дикій природі в посушливих частинах Австралії, де вони живуть у суворих умовах вглибині материка вже понад п'ять мільйонів років. Їхній успіх пояснюється кочовим способом життя і здатністю розмножуватися в дорозі[7]. Хвилясті папуги тісно споріднені з лорі та інжировими папугами[8][9][10][11].

Історія відкриття виду

[ред. | ред. код]
Перше в історії зображення Melopsittacus undulatus, ілюстрація до опису, Фредерік Ноддер

Хвилястих папужок вперше описав в 1805 році англійський природодослідник Джордж Шоу. Тоді ж його колега художник Ф. Ноддер зробив перший малюнок цього птаха. У 1831 році відвідувачі музею Товариства К. Ліннея вперше побачили опудало цього птаха. Сучасну біноміальну назву папузі дав британський орнітолог Джон Гулд у 1840 році.

Назва роду Melopsittacus у перекладі з давньогрецької означає «мелодійний папуга»[12]. Видова назва undulatus з латинської означає «хвилястий» або «хвилеподібний»[13].

Таксономія

[ред. | ред. код]

Колись хвилястого папугу вважали проміжною ланкою між родами Neophema і Pezoporus на основі смугастого оперення[14]. Однак філогенетичні дослідження 2000-х років з використанням послідовностей ДНК відносять хвилястих папуг як найбільш наближених до лорі (триба Loriini) та інжирових папуг (триба Cyclopsittini)[8][9][10][11].

Опис

[ред. | ред. код]
Хвилястий папуга, Маунт Хоуп, Новий Південний Уельс

Дикі хвилясті папужки в середньому 18 см завдовжки[5], мають вагу у 30—40 грамів та розмах крил 30 см. Значна частка довжини тіла припадає на хвіст. У своєму природному австралійському середовищі існування хвилясті папужки помітно менші, ніж ті, що живуть у неволі[15]. Дикі птахи мають світло-зелене оперення (черевця та спини), на крилах та плечах — чорні плями (у пташенят і молодих птахів — чорнуваті), облямовані чіткими жовтими хвилястими лініями. У дорослих особин лоб і морда жовті.

Два щонайдовші пера хвоста чорно-сині, решта зеленувато-синіх з широкою жовтою облямівкою в середині. Махове пір'я першого порядку зелене, зовні жовті. Кінці опахал облямовані чорною смужкою, в середині жовті плями, які утворюють смужку в нижній частині крила. Махові другого і третього порядку коричнево-чорні з жовтим обідком. Як і більшість видів папуг, оперення хвилястих папуг флуоресціює під дією ультрафіолетового світла — це феномен, можливо, пов'язаний із привабленням та вибором партнера[16][17].

Це стрункі птахи з відносно високими ногами, товстим, сильним дзьобом, зігнутим як у хижих птахів. У більшості папуг на внутрішній стороні над дзьобом є вузькі рогові зубці, які на зразок напилка відточують передню частину над дзьобом та очищають зерна від лушпиння, а також використовуються для зривання плодів і їхнього розгризання. Хвіст довгий, східчастої форми. Очі темно-сині, райдужка біла. Хвилясті папужки мають тетрахроматичний колірний зір, хоча всі чотири класи колбочок не можуть працювати одночасно, хіба що під сонячним світлом або ультрафіолетовою лампою[18]. Дзьоб оливково-сірий, лапки блакитнувато-сірі, з зигодактильними пальцями (два пальці спрямовані вперед і два назад)[14].

Пташеня місячного віку

Колір восковиці (області, що містить ніздрі) різниться між статями, у самців лавандовий/блакитний, у самок — від блідо-коричневого/білого (звичайний стан) до коричневого (у сезон розмноження), а у молодих птахів обох статей — рожевий[4]. У деяких самиць хвилястих папуг в період розмноження восковиця забарвлюється в коричневий колір, та згодом повертається до нормального окрасу. Самиці хвилястих папуг демонструють більш домінантну поведінку порівняно з самцями виду і можуть поводитися агресивно щодо них[19]. Самці-альбіноси, лютино[20], темноокі пегі[21] зберігають незріле пурпурно-рожеве забарвлення восковиці на все життя[14][22].

Кольорові мутації

[ред. | ред. код]

Цей вид папуг був виведений у неволі в багатьох різних кольорах і відтінках (наприклад, блакитний, сірий, сіро-зелений, пегий[21], фіолетовий, білий, жовто-блакитний). Усі хвилясті папужки в неволі поділяються на дві основні групи забарвлень: білі (блакитні, сірі та білі) і жовті (зелені, сіро-зелені та жовті)[4]. В цей час існує щонайменше 32 первинні мутації (включаючи фіолетову), сотні можливих вторинних мутацій (стійкі комбіновані первинні мутації) і кольорових різновидів (нестійкі комбіновані мутації)[4].

Екологія

[ред. | ред. код]
Колонія хвилястих папужок у польоті. Новий Південний Уельс, Австралія

Хвилясті папуги — кочівні птахи, їхні зграї мігрують з місця на місце, коли умови навколишнього середовища змінюються[6][23][5]. Хвилясті папужки зустрічаються у відкритих біотопах, переважно в скребах, відкритому рідколіссі і полях Австралії. Зазвичай птахи тримаються невеликими зграями, але за сприятливих умов можуть утворювати дуже великі колонії[6][24]. Їхні горлові плями відбивають ультрафіолет і можуть використовуватися для ідентифікації членів зграї[17]. Кочовий рух зграй пов'язаний з доступністю їжі та води, засуха може витиснити їх у більш лісисті або прибережні райони[14]. Хвилясті папужки мають дві швидкості польоту, між якими вони здатні перемикатися залежно від обставин[25].

Живляться насінням спініфексу, злакових та іноді дозріваючою пшеницею[23][14][4]. За можливості харчується посівами зернових культур та насінням газонних трав[26].

За межами Австралії єдиним довготривалим поселенням натуралізованих здичалих хвилястих папуг є велика популяція поблизу Сент-Пітерсберга, штат Флорида[14]. Посилення конкуренції за місця гніздування з боку європейських шпаків і хатніх горобців вважається основною причиною скорочення популяції у Флориді з 1980-х років[23]. Більш стабільні кліматичні умови у Флориді значно послабили їхню кочову поведінку[27]. Вид був інтродукований у Пуерто-Ріко та різних регіонах США[2].

Поведінка

[ред. | ред. код]
Пара хвилястих папуг, Кельнський зоопарк

Розмноження

[ред. | ред. код]

Розмноження в дикій природі зазвичай припадає з червня по вересень на півночі Австралії та з серпня по січень на півдні, або у будь-який період після дощів, коли трави стають найбільш багатими на насіння[14]. Хвилясті папужки моногамні та розмножуються великими колоніями по всьому своєму ареалу[28]. Вони демонструють прихильність до своїх одноплемінників, причісуючи або годуючи один одного. Хвилясті папуги годують один одного, з'їдаючи насіння, а потім відригуючи його в рот своєму одноплеміннику. У дикій природі практично всі види папуг потребують для гніздування дуплисте дерево або порожнисту колоду[4]. Для розмноження хвилястих папуг в неволі, їм надають гніздову шпаківню. Самка відкладає 4—8 маленьких білих яєць[5] з інтервалами у два дні та висиджує їх протягом 18—21 дня. Самець в цей час підгодовує її, але перший час не допускається самкою всередину гнізда. Пташенята з'являються неопереними та сліпими. Приблизно у 10-денному віці у пташенят розплющуються очі, і у них починає розвиватися пір'яний пух. На цьому етапі розвитку пташенят самець зазвичай починає відвідувати гніздо, щоб допомагати самці доглядати та годувати пташенят. У місячному віці пташенята-злітки покидають гніздо[14].

Існують докази одностатевої сексуальної поведінки серед самців хвилястих папуг[16]. Спочатку існувала гіпотеза, що вони таким чином «практикують токування», щоб бути кращими партнерами для розмноження для самок; однак між участю в одностатевій поведінці та успіхом у створенні пари спостерігається зворотний зв'язок[16].

Утримання у неволі

[ред. | ред. код]
Ручне годування пуцьвірінка

Хвилястих папуг розводять у неволі з 1850-х років. Вони соціальні тварини та потребують стимуляції у вигляді іграшок, взаємодії з людьми або іншими хвилястими папужками. У неволі хвилясті папужки живуть в середньому від п'яти до восьми років, але були випадки, коли тривалість життя сягала 15—20 років[29]. Тривалість життя залежить від породи, родоводу та стану здоров'я, а також значною мірою від фізичних навантажень і раціону тварини.

Хвилясті папуги гризтимуть все, що знайдуть, щоб тримати дзьоб підточеним. Для цього підійдуть мінеральні блоки (бажано збагачені йодом), кістка каракатиці та м'які шматочки деревини. Кістки каракатиці також містять кальцій, необхідний для правильного формування яєць і міцності кісток.

Хвилясті папужки можуть викликати у чутливих людей «легені любителя птахів»[en] — різновид гіперчутливого пневмоніту[30][31]. За винятком кількох захворювань, хвороби цього виду не передаються людині[32].

Імітація голосу

[ред. | ред. код]

Приручених хвилястих папужок можна навчити розмовляти[33], свистіти та грати з людьми. Як самці та і самки співають і можуть навчитися імітувати звуки та слова, а також виконувати прості трюки, але спів і імітування голосу більш виражені та краще розвинені у самців. Самки рідко вчаться імітувати більше десятка слів. Самці можуть легко поповнювати словниковий запас від кількох десятків до сотні слів. Самці, особливо ті, що утримуються наодинці, як правило, вчаться говорити найкраще[34]. Паку, самцю хвилястого папуги американки Камілли Джордан, належить світовий рекорд за найбільшим словниковим запасом серед усіх птахів — 1728 слів. Пак помер у 1994 році, а рекорд вперше з'явився у виданні Книги рекордів Гіннеса 1995 року[35].

Клітки для хвилястих папуг

[ред. | ред. код]

Клітка для хвилястих папуг має бути досить простора, щоб птах міг в ній трохи політати. Її мінімальний розмір для однієї папужки має бути такий, щоб пташка, перебуваючи в клітці, могла розпрямляти крила. Для хвилястих папуг мінімальні розміри будуть: ширина — 25 см, довжина — 40 см, висота — 40 см.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Boles, Walter E. (1998-03). A Budgerigar Melopsittacus undulatus from the Pliocene of Riversleigh, North-western Queensland. Emu - Austral Ornithology (англ.). 98 (1): 32—35. doi:10.1071/MU98004. ISSN 0158-4197.
  2. ↑ а б BirdLife International (2018). Melopsittacus undulatus. IUCN Red List of Threatened Species. 2018: e.T22685223A132056957. doi:10.2305/IUCN.UK.2018-2.RLTS.T22685223A132056957.en.
  3. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. ↑ а б в г д е ж Budgerigar. BirdLife Australia (англ.).
  5. ↑ а б в г Budgerigar. The Australian Museum (англ.).
  6. ↑ а б в Perrins, Christopher, ред. (2003). Parrots, Lories, and Cockatoos. The New Encyclopedia of Birds (англ.). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-852506-6.
  7. ↑ Philosophy; On Breeding Exhibition Budgerigars. www.world-budgerigar.org.
  8. ↑ а б Schweizer, Manuel; Seehausen, Ole; Güntert, Marcel; Hertwig, Stefan T. (2010-03). The evolutionary diversification of parrots supports a taxon pulse model with multiple trans-oceanic dispersal events and local radiations. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.). 54 (3): 984—994. doi:10.1016/j.ympev.2009.08.021.
  9. ↑ а б Wright, Timothy F.; Schirtzinger, Erin E.; Matsumoto, Tania; Eberhard, Jessica R.; Graves, Gary R.; Sanchez, Juan J.; Capelli, Sara; Müller, Heinrich; Scharpegge, Julia (2008-10). A Multilocus Molecular Phylogeny of the Parrots (Psittaciformes): Support for a Gondwanan Origin during the Cretaceous. Molecular Biology and Evolution (англ.). 25 (10): 2141—2156. doi:10.1093/molbev/msn160. ISSN 1537-1719. PMC 2727385. PMID 18653733.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  10. ↑ а б Tokita, Masayoshi; Kiyoshi, Takuya; Armstrong, Kyle N. (2007-11). Evolution of craniofacial novelty in parrots through developmental modularity and heterochrony. Evolution & Development (англ.). 9 (6): 590—601. doi:10.1111/j.1525-142X.2007.00199.x. ISSN 1520-541X.
  11. ↑ а б de Kloet, Rolf S.; de Kloet, Siwo R. (2005-09). The evolution of the spindlin gene in birds: Sequence analysis of an intron of the spindlin W and Z gene reveals four major divisions of the Psittaciformes. Molecular Phylogenetics and Evolution (англ.). 36 (3): 706—721. doi:10.1016/j.ympev.2005.03.013.
  12. ↑ Robarts - University of Toronto, Henry George; Scott, Robert (1901). A Greek-English lexicon. Oxford : Clarendon Press.
  13. ↑ Simpson, D.P., ред. (1959). Cassell's Latin Dictionary (англ.) (вид. п'яте). London: Continuum International Publishing Group. с. 902. ISBN 978-0304522576.
  14. ↑ а б в г д е ж и Forshaw, Joseph Michael; Cooper, William T. (1973). Parrots of the World. Melbourne: Lansdowne. ISBN 978-0-7018-0024-6.
  15. ↑ Budgerigar - Everything You Need to Know About the Parakeet. web.archive.org. 20 вересня 2018. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 29 вересня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  16. ↑ а б в Abbassi, Puya; Burley, Nancy Tyler (1 липня 2012). Nice guys finish last: same-sex sexual behavior and pairing success in male budgerigars. Behavioral Ecology (англ.). 23 (4): 775—782. doi:10.1093/beheco/ars030. ISSN 1465-7279.
  17. ↑ а б Pearn, Sophie M.; Bennett, Andrew T.D.; Cuthill, Innes C. (7 листопада 2001). Ultraviolet vision, fluorescence and mate choice in a parrot, the budgerigar Melopsittacus undulatus. Proceedings of the Royal Society of London. Series B: Biological Sciences (англ.). 268 (1482): 2273—2279. doi:10.1098/rspb.2001.1813. ISSN 0962-8452. PMC 1088876. PMID 11674876.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  18. ↑ Goldsmith, Timothy H.; Butler, Byron K. (2005-10). Color vision of the budgerigar (Melopsittacus undulatus): hue matches, tetrachromacy, and intensity discrimination. Journal of Comparative Physiology A (англ.). 191 (10): 933—951. doi:10.1007/s00359-005-0024-2. ISSN 0340-7594.
  19. ↑ Hile, Arla G.; Burley, Nancy Tyler; Coopersmith, Carol B.; Foster, Valerie S.; Striedter, Georg F. (2005-10). Effects of Male Vocal Learning on Female Behavior in the Budgerigar, Melopsittacus undulatus. Ethology (англ.). 111 (10): 901—923. doi:10.1111/j.1439-0310.2005.01105.x. ISSN 0179-1613.
  20. ↑ Lutino Budgies/Budgerigar. The Budgerigar Council of South Australia (англ.).
  21. ↑ а б Dominant Pied Budgerigar/Budgie. The Budgerigar Council of South Australia (англ.).
  22. ↑ How to identify your budgie’s sex – Birds Online (англ.).
  23. ↑ а б в Pranty, B. (2001). The Budgerigar in Florida: Rise and Fall of an Exotic Psittacid (PDF). North American Birds (англ.). Т. 55. с. 389—397.
  24. ↑ Stunning acrobatic display as budgies swarm in outback Australia. ABC News (англ.). 10 жовтня 2017.
  25. ↑ Schiffner, Ingo; Srinivasan, Mandyam V. (2016-06). Budgerigar flight in a varying environment: flight at distinct speeds?. Biology Letters (англ.). 12 (6): 20160221. doi:10.1098/rsbl.2016.0221. ISSN 1744-9561. PMC 4938052. PMID 27330173.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  26. ↑ Stevenson, Henry M.; Anderson, Bruce H. (1994). The Birdlife of Florida (1994) . с. 907. ISBN 978-0813012889.
  27. ↑ Shapiro, A. E. (1979). Status, habitat utilization, and breeding biology of the feral Budgerigar (Melopsittacus undulatus) in Florida (Магістерська дисертація) (англ.). Gainesville: University of Florida.
  28. ↑ Sims, Kelly. Melopsittacus undulatus (budgerigar). Animal Diversity Web (англ.).
  29. ↑ How old can budgies get?. Birds Online (англ.).
  30. ↑ Riitta, Kaarteenaho (2017). Настанова 00137. Алергічний альвеоліт (укр.). DUODECIM Medical Publications: 5.
  31. ↑ Hendrick, D J; Faux, J A; Marshall, R (8 липня 1978). Budgerigar-fancier's lung: the commonest variety of allergic alveolitis in Britain. BMJ (англ.). 2 (6130): 81—84. doi:10.1136/bmj.2.6130.81. ISSN 0959-8138. PMC 1605890. PMID 566603.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  32. ↑ Hildegard Niemann (2007). Budgerigars: Everything about Purchase, Care, Nutrition, Behavior, and Training. Barron's Educational Series, 2008. с. 59. ISBN 9780764138973.
  33. ↑ Bradbury, Jack W.; Balsby, Thorsten J. S. (2016-03). The functions of vocal learning in parrots. Behavioral Ecology and Sociobiology (англ.). 70 (3): 293—312. doi:10.1007/s00265-016-2068-4. ISSN 0340-5443.
  34. ↑ Moustaki, Nikki (2021). Parakeets For Dummies (англ.) (вид. друге). For Dummies. с. 176. ISBN 978-1119755241.
  35. ↑ Largest vocabulary for a bird ever. Guinness World Records (англ.).

Література

[ред. | ред. код]
  • David Alderton. You and Your Pet Bird. — London, Doming Kindersleyr Limited, 1992.
  • Гринев В. А. Волнистые попугайчики. — Москва, 1989.
  • Иерусалимский И. Попугаи и певчие птицы: виды, содержание, обучение. — Ростов-на-Дону: Владис, 2001. — 320 с ISBN 5-94194-073-4
  • Михайлов В. А. Волнистые попугайчики. Птицы в нашем доме. — Москва, 1994.
  • Энциклопедия декоративных и экзотических птиц / Авт-сост. А. П. Умельцев. — М.: Локид-Пресс, 2002. — 368 с ISBN 5-320-00436-2

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Папужка_хвилястий&oldid=43631007