Церква Святої Марії Магдалини (Шулявка)
| Церква Святої Марії Магдалини | |
|---|---|
 Церква Святої Марії Магдалини | |
| 50°27′01″ пн. ш. 30°27′58″ сх. д. / 50.450215° пн. ш. 30.466152° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |  Україна, Київ |
| Інженер | Вадим Катеринич |
| Початок будівництва | 1885 |
| Кінець будівництва | весна 1887 |
| Зруйновано | 1935 |
| Відбудовано | не відбудовувалась |
| Стиль | російсько-візантійський |
| Належність | Православ'я |
| Епонім | Марія Магдалина |
  Церква Святої Марії Магдалини (Шулявка) (Київ) | |
 | |
 Церква Святої Марії Магдалини у Вікісховищі | |
.jpg)
Це́рква Святої Марі́ї Магдали́ни — церква у Києві, в місцині Шулявка, збудована у 1885—1887 роках[К 1] та зруйнована 1935 року. Церква стояла приблизно на місці сучасного фізико-математичного ліцею № 142 (вул. Політехнічна, 2)[2], за спортивним майданчиком якого за часів незалежності встановили пам'ятний хрест[3].
Друга половина XIX століття — час активного розвитку Шулявки. Однак саме тоді дуже гострою постала проблема відсутності власного храму, населення Шулявки було змушене відвідувати досить віддалену церкву Іоана Златоуста на Галицькій площі.[3] Місцеві мешканці почали збирати гроші на будівництво парафіяльної церкви[3].
1883 року Духовна консисторія дала дозвіл на спорудження церкви[3]. Швидкому спорудженню церкви посприяла наполегливість міського голови Івана Толлі. Він зробив велику пожертву на зведення церкви Благовіщення на Паньківщині, а 18000 рублів, зібрані раніше громадою для будівництва цієї церкви, виділити для побудови храму на Шулявці. У клопотанні на ім'я митрополита Платона в червні 1885 року міський голова повідомляв, що церква на Шулявці названа ім'ям Рівноапостольної Марії Магдалини — святої покровительки Государині Імператриці Марії Федорівни, дружини тогочасного імператора Олександра III)[4][3].
У 1885 році почалося будівництво церкви. Після його початку надійшло ще одне значне пожертвування — від цукрозаводчика Миколи Терещенка[3]. Проєкт церкви склав архітектор В. Ніколаєв[1], керував роботами інженер-полковник Вадим Катеринич, який відмовився від платні за свою роботу[3]. Церкву освятили навесні 1887 року[5], присвятивши її зведення пам'яті попередньої імператриці Марії Олександрівни, а також пам'яті «мученицької смерті Олександра II»[1]. Також у церкві був облаштований бічний приділ на честь святих Іоакима та Анни, біля церкви незабаром виник невеликий цвинтар, де, зокрема, були поховані кілька професорів Політехнічного інституту, розташованого поруч[3].
За радянських часів церкву Святої Марії Магдалини передали громаді «обновленців», а наприкінці 1931 року храм закрили з метою реконструювати його будівлю під приміщення наукового інституту автотракторної промисловості[3]. У квітні 1935 року біля церкви почалося будівництво школи, в рамках якого церковну будівлю розібрали[6] (таким чином церква Святої Марії Магдалини розділила долю своєї ровесниці — Благовіщенської церкви, зруйнованої в тому ж році також задля будівництва школи)[3]. Цвинтар при церкві також знищили, могили перенесені на Лук'янівське кладовище[7].
За незалежної України підіймалося питання про відбудову церкви, але станом на 2021 рік так нічого і не було зроблено.
Церква Святої Марії Магдалини була зведена у поширеному тоді «російсько-візантійському» стилі[1] з елементами історизму[3], з гарною прибудованою дзвіницею, що мала шатрове завершення.
Будівля церкви була у плані хрещатою, завершувалася масивним восьмигранним світловим барабаном із приземкуватою цибулястою банею, оточеною чотирма глухими невеликими барабанами з цибулястими баньками[1]. Фасади були оздоблені цегляними декоративними елементами: кокошниками, півколонками, карнизами, хрестами тощо. Апсида була п'ятигранною, із склепінчастим перекриттям, бічні вівтарі на південному та північному фасадах — прямокутними у плані, увінчаними напівсферичними банями зі шпилями. На західному фасаді церкви розташовувалася прибудована триярусна дзвіниця, що мала шатрове завершення із люкарнами, віконні отвори на її останньому, дзвоновому ярусі були виконані у вигляді біфорія. Інтер'єр церкви прикрашали необароковий одноярусний іконостас із лучкоподібним фронтоном та стінні розписи в російському стилі[1].
Церква домінувала у забудові одноповерхової Шулявки, була її окрасою.
- свящ. Порфирій Ієрофейович Янковський (1887—1903);
- прот. Никандр Колпіков (1904—1905);
- свящ. Олександр Черняховський (1906—1920).
- Благовіщенська церква — церква на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (сучасна вулиця Саксаганського), зведена і знищена одночасно із церквою Святої Марії Магдалини
- ↑ а б в г д е Третяк, 2004, с. 89.
- ↑ Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923—1930).
- ↑ а б в г д е ж и к л м Кальницький, 2012, с. 119.
- ↑ Кліменко, 2016, с. 137.
- ↑ Кліменко, 2016, с. 138.
- ↑ Широчин, 2019, с. 107.
- ↑ Церква Марії Магдалини на Шулявці. kpi.ua. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Процитовано 29 квітня 2021 року.
- Кальницкий М. Б. Автор «Короля Матиуша» против государыни императрицы // КП в Украине. — 2016. — № 30 (5190/26585) (12 лютого). — С. 10. (рос.)
- Кальницький М. Б. (23 березня 2006). Спільне народження та спільна загибель двох київських храмів. interesniy-kiev.livejournal.com. Процитовано 29 квітня 2021 року.
- Марина Пєтушкова. Втрачений Київ: станція метро замість церкви Марії Магдалени. kievinform.com. Процитовано 29 квітня 2021 року.
- Церква св.Марії Магдалини (Шулявка). www.pslava.info. Прадідівська слава. Процитовано 29 квітня 2021 року.
- Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
- М. Кальницький. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Широчин С. Архитектура межвоенного Киева. Школы, ясли, детсады. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 432 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 1000 прим. — ISBN 978-1-68082-041-6.
- Нінель Кліменко. Благовіщенська церква як громадський та духовно-культурний осередок мешканців м. Києва // «Краєзнавство». — 2016. — Вип. 1/2. — С. 135-141.
