Юродство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Молитва Василія Блаженного, юродивого святого Російської православної церкви, який не носив одягу навіть взимку.

Юро́дство (від староцерк.-слов. оуродъ, юродъ[1] — «божевільний»[2]) — методика духовного подвижництва в християнстві, що полягає в удаванні людиною божевілля задля протистояння вадам мирського життя. Юродство найбільше властиве православному християнству, хоча деякі католицькі святі проявляли таку поведінку також.

Етимологія

[ред. | ред. код]

В загальному сенсі «юродивий» означає «божевільний»[3], первісно — «той, хто неправильно народився», звідси ж «урод». У значенні «божевільний» слово закріпилося в XVII ст.[4]

У релігійному контексті це особи, що вдають божевілля задля відмежування від світського життя[5].

Сенс юродства

[ред. | ред. код]

Християнські юродиві наслідують зовнішні ознаки божевілля, щоб подолати спокуси мирського життя та спонукати інших людей до їх подолання. Так, юродиві можуть свідомо бути бездомними, носити мало одягу чи й не носити його зовсім, виконувати брудну роботу, відмовлятися від будь-якої власності, загадково говорити. Важливо, що при цьому вони не є дійсно божевільними. Відомі приклади, коли юродиві добровільно покидали юродствування. Тобто, вдавання божевілля було їхнім свідомим вибором[5].

Юродиві можуть користуватися своїм статусом божевільних аби безкарно викривати порушення Божих заповідей (див. неосудність), у тому числі окремими священнослужителями. Але при цьому їхня діяльність не спрямована проти християнства чи церкви в цілому[5][6]. Через це таких людей ще називають «юродивими заради Господа», на відміну від «юродивих заради себе» — тих, хто не контролюють себе чи вдають юродивих задля особистої вигоди[7].

Ідейними попередниками юродства можна вважати практики кініків, особливо Діогена з Сінопи, що вражав навколишніх своїм підкресленим аскетизмом і безсоромністю. Як кініків, так і руських юродивих, порівнювали з собаками[4].

У православ'ї вважається, що предтечами християнського юродства є старозавітні пророки Ісая, Ієремія й Ізекіїл, через яких говорив Святий Дух. Як вид подвижництва юродство виникло майже одночасно з чернецтвом у III — середині IV ст. у Єгипті, а звідти поширилося до Візантії та Русі. Більшість юродивих у Візантії були ченцями, як Серапіон Синдоніт, Віссаріон Чудотворець, святий Симеон Емеський, святий Андрій Царгородський. Проте до XIV ст. юродство у Візантії зникло, останнім тамтешнім юродивим вважається Максим Кавсокаліват. Першою юродивою вважається свята Ісидора з Тавенського монастиря. Руське юродство постало близько XI ст., пов'язується з іменем Ісакія Печерського, котрий «юродствував тимчасово». З XV–XVII ст. юродство існує як явище, відоме здебільшого у російському (московсьому) православ'ї, як у Прокопія Устюзького, що провокував ганення та побиття себе. За царя Петра І юродивих почали переслідувати, а у другій чверті XVIII ст. спеціальним едиктом їм заборонили навіть заходити до церкви[4]. З XVI століття юродство стає виразно московським явищем, у російській культурі юродиві стали архетиповим образом, новим замінником старозавітних пророків, через яких говорить Бог. Юродиві уявлялися близькими до народу та протиставленими офіційній владі. Частково юродиві в російській культурі нагадують казкового персонажа — Івана-дурня[8]. На думку Вадима Денисенка, в Росії склався особливий образ правителя-юродивого, що завдяки юродству має можливість обходити закони, в граничному випадку – нехтувати життями людей в ім’я вищої сутності (в Росії – держави)[9].

В католицтві відомі практики, що наближуються до юродства, як життя Франциска Ассізького[4]. Ексцентричною поведінкою відомий святий Миколай із Трані[10]. Культура католицької Європи відводила функції, відповідні юродствуванню, блазням[4].

Здебільшого юродові ще за життя користувалися пошаною, а після смерті були канонізовані. Часто їм приписуються чудеса та дар пророкування. Наприклад, про київського блаженного Іоанна Босого існують перекази, що він міг назвати поіменно будь-яку зустрінену людину. Іноді образ юродивих ближчий до народних цілителів, аніж християнських святих, як у випадку стариці Аліпії[6].

Відомі юродиві

[ред. | ред. код]

Ідейне підґрунтя

[ред. | ред. код]

Ідейним підґрунтям для подвижників є проповіді Апостола Павла, котрий наголошував у Новому Заповіті:

  • «Бо я думаю, що Бог нас, апостолів, поставив за найостанніших, мов на смерть засуджених, бо ми стали дивовищем світові, — і анголам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні!» (1 Кор. 4:9-10)
  • «Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» (1 Кор. 1:20-21)
  • «Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим.» (1 Кор. 3:18)
  • «Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: Він ловить премудрих у хитрощах їхніх!» (1 Кор. 3:19)
  • «Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!» (1 Кор. 1:25)

У мистецтві

[ред. | ред. код]
Юродивий, фрагмент картини Михайла Нестерова «Душа народу», між 1914 та 1916 рр.

Тарас Шевченко вживав слово «юродивий» у широкому значенні («Схаменіться, недолюди, діти юродиві!» у поемі «І мертвим, і живим, і ненародженим», або «Ви огласили юродивим святого лицаря…» в поемі «Юродивий»), але тема пророка-юродивого, дивного для навколишніх, присутня в багатьох його творах («Заросли шляхи тернами», «Буває іноді старий…», «Чи то недоля та неволя», «Споборники святої волі», «Не нарікаю я на Бога»)[11].

Юродиві зображені на картинах російських художників: Михайла Нестерова («Душа народу»)[12], Василя Сурикова («Бояриня Морозова»), Павла Свєдомського («Юродивий»)[13], Сергія Крилова «Василь Блаженний (моління)»[14].

Виконанням ролі юродивого в опері «Борис Годунов» Модеста Мусоргського відомий український радянський співак Іван Козловський[15].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т. 4. С. 168, 534.
  2. ↑ Словарь Даля: «Юродивый».[недоступне посилання з серпня 2019]
  3. ↑ ЮРОДИВИЙ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 12 травня 2023.
  4. ↑ а б в г д Лютий, Т. В. (2005). Юродство як утілення феномену святого блаженства. Наук. зап. НаУКМА. Сер. Філософія та релігієзнавство. Т. 37. с. 40—44.
  5. ↑ а б в Мисан, І. Юродиві – божевільні чи святі?. Дрогобицька духовна семінарія. Процитовано 12.05.2023.
  6. ↑ а б Життя київських юродивих: приховані факти і міфи. Вечірній Київ (укр.). Процитовано 12 травня 2023.
  7. ↑ ЯК ВІДРІЗНИТИ ЮРОДСТВО ВІД ДУШЕВНОЇ ХВОРОБИ ЧИ ДУРОСТІ - Рівненська єпархія УПЦ - Офіційний сайт (укр.). 7 лютого 2023. Процитовано 12 травня 2023.
  8. ↑ Денисенко, Вадим (2023). Книга «Як зруйнувати русскій мір». Наш формат. с. 13—42.
  9. ↑ Цензор.НЕТ. Ліки від «русского міра»: дієвий рецепт (НАШ ФОРМАТ). Цензор.НЕТ (рос.). Процитовано 12 травня 2023.
  10. ↑ Gorainoff I. Les Fols en Christ… pp. 15–16; Saward J. Dieu a la folie. p. 15.
  11. ↑ Бовсунівська, Т. (2017). Феномен юродства в поезії Тараса Шевченка. Сучасні літературознавчі студії : зб. наук. пр. с. 58—67.
  12. ↑ Жабцев, Владимир (27 лютого 2020). 100 величайших шедевров русской живописи (рос.). Litres. с. 116. ISBN 978-5-04-235824-1.
  13. ↑ Олих, Ирина (2 червня 2014). Волшебная профессия в искусстве: беседа с реставратором. Arthive. Процитовано 12 травня 2023.
  14. ↑ Московский журнал (рос.). Московский городской совет народных дупутатов. 1996. с. 64.
  15. ↑ Іван Козловський. 1. Юродивий на московській сцені. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 12 травня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Юродивий // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юродство&oldid=43002111