Збірна Ісландії з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ісландія
Емблема Ісландія
Асоціація Футбольна асоціація Ісландії (Knattspyrnusamband Íslands)
Тренер Норвегія Оге Гарейде
Найбільше виступів Біркір Б'яднасон (113)
Найкращий бомбардир Гільві Сігюрдссон (27)
Код ФІФА ISL
Місце в рейтингу ФІФА 72 ▲ 1 (4 квітня 2024)[1]
Домашня
Виїзна
Перший матч
Неофіційний:
Фарерські острови Фарерські острови 0:1 Ісландія Ісландія
(Фарерські острови; 29 липня 1930)
Офіційний:
Ісландія Ісландія 0:3 Данія Данія
(Рейк'явік, Ісландія; 17 липня 1946)
Найбільша перемога
Неофіційна:
Ісландія Ісландія 9:0 Фарерські острови Фарерські острови
(Кефлавік, Ісландія; 10 липня 1985)
Офіційна:
Ліхтенштейн Ліхтенштейн 0:7 Ісландія Ісландія
(Вадуц, Ліхтенштейн; 26 березня 2023)
Найбільша поразка
Данія Данія 14:2 Ісландія Ісландія
(Копенгаген, Данія; 23 серпня 1967)
Чемпіонат світу
Виступів  1 (вперше у 2018)
Найвище досягнення груповий етап (2018)
Чемпіонат Європи
Виступів  1 (вперше у 2016)
Найвище досягнення чвертьфінал (2016)

Збірна Ісландії з футболу — національна збірна команда Ісландії, що представляє країну на міжнародних змаганнях з футболу і якою керує Футбольна асоціація Ісландії. Станом на 4 квітня 2024 посідає 72-e місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Збірна зіграла першу зустріч у своїй історії в 1930 році проти Фарерських островів, вигравши 1:0. Після приєднання федерації до ФІФА в 1947 році, а потім до УЄФА в 1954 році, команда вперше взяла участь у відбіркових змаганнях до чемпіонату світу 1958 року, програвши усі 4 гри кваліфікації. Збірна пройшла кваліфікацію до свого першого міжнародного змагання під час відбору на Євро-2016, а на самому дебютному турнірі сенсаційно дійшли до чвертьфіналу, завдяки чому завершили рік на 21-му місці в рейтингу ФІФА, найвищому у своїй історії. За два роки збірна здобула свою першу кваліфікацію на чемпіонат світу в 2018 році та стала першою країною з населенням менше мільйона жителів, яка зіграла на «мундіалі».

Історія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Футбол зародився в Ісландії в 1910-х роках, коли острів ще перебував під контролем Данії. У 1912 році було створено чемпіонат Ісландії[2]. Втім збірна Ісландії тривалий час не збиралась і лише в 1930 році провела свій перший матч, зігравши з Фарерськими островами[3], іншою територією Королівства Данія, вигравши 1:0. Втім цей матч мав статус неофіційного, оскільки обидві збірні на той час ще не були членами ФІФА[4].

Альберт Гудмундссон — перший професіональний гравець у збірній Ісландії.

Ісландія проголосила свою повну незалежність від Данії 17 червня 1944 року, і вже незабаром після цього збірна провела перший матч, офіційно визнаний ФІФА, який відбувся в Рейк'явіку 17 липня 1946 року[5], програвши колишній метрополії Данії з рахунком 0:3[6].

26 березня 1947 року було засновано Футбольну федерацію Ісландії, яка приєдналася до ФІФА. Також у 1947 році Альберт Гудмундссон став першим ісландським гравцем, який грав у футбол на професіональному рівні після підписання контракту з французтким «Нансі». 24 липня він став автором першого голу в історії своєї збірної, коли відзначився дублем у матчі проти Норвегії (2:4). В цьому ж матчі дебютував вісімнадцятирічний Ріхардур Йонссон, який став одним із лідерів ісландців на наступні роки. Саме він 2 липня 1948 року приніс першу перемогу Ісландії завдяки дублю проти Фінляндії[7].

29 червня 1951 року у своєму п'ятому офіційному матчі Ісландія зіграла проти Швеції. На той час у шведів були сильні гравці, які виграли футбольний турнір на Олімпійських іграх у Лондоні в 1948 році та посіли 3 місце на чемпіонаті світу 1950 року. Незважаючи на те, що шведи відправили до Ісландії неосновний склад, частина з них якими були дебютантами, саме вони були фаворитами, але ісландці несподівано виграли цей матч з рахунком 4:3[8]. Надалі знадобилося майже п'ятдесят років, коли в матчі чемпіонату Північної Європи у 2000 році Ісландія вдруге змогла здобути перемогу над Швецією.

У тому ж 1951 році чемпіоном Ісландії вперше в історії став клуб з іншого міста, крім Рейк'явіка, «Акранес». Молодий клуб поклав край гегемонії столиці та створив обличчя збірної на наступне десятиліття, оскільки саме «Акранес» став забезпечувати збірну великим контингентом гравців. Так, під час матчу проти Норвегії в 1954 році із «Акранеса» зіграло у збірній Ісландії зіграло сім гравців, допомігши команді виграти 1:0[9]. Під час цього ж матчу капітан Карл Гудмундссон, який єдиним зіграв у всіх 10 офіційних іграх Ісландії, завершив кар'єру у збірній і став її головним тренером.

Загалом перші роки Ісландія зіграла мало матчів, матчі проходили виключно на товариській основі і в основному проти скандинавських країн — Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії. У серпні 1955 року збірна США стала першим суперником за межами Скандинавії в офіційному міжнародному матчі для Ісландії. Знову сім гравців «Акранеса» допомогли ісландській команді перемогти під час першого протистояння проти неєвропейської країни з рахунком 3:2[10]. Рік потому їх було навіть дев'ять під час матчу з аматорською збірною Англії, але цього разу ісландці поступились 2:3[11]. Це був лише 15 матч збірної за 10 років.

Початок виступів у кваліфікаціях (1950-ті—1970-ті)

[ред. | ред. код]

У 1954 році Ісландія подала заявку на участь у кваліфікації до чемпіонату світу 1954 року, але заявку було відхилено[3]. Лише за чотири роки вони отримали шанс зіграти у кваліфікації до чемпіонату світу 1958 року.

2 червня 1957 року на ісландці в гостях зазнали розгромної поразки 0:8 від збірної Франції у своєму першому матчі відбору. Провальний старт продовжився через три дні новою поразкою від третього учасника групи, Бельгії. На стадіоні «Ейзель» «червоні дияволи» також забили вісім голів, але цього разу ісландці змогли тричі відповісти[12]. Матчі-відповіді відбулися в Рейк'явіку через три місяці, на новому національному стадіоні «Лаугардалсволлур», який було побудовано спеціально для потреб збірної. Арену було урочисто відкрито 8 липня 1957 року під час програного матчу проти Норвегії (0:3)[13]. Так само на новій арені острів'янам не вдалося нічого протиставити і суперникам по відбору: 1:5 проти Франції та 2:5 проти Бельгії. В результаті Ісландія посіла останнє місце у своїй групі без жодного очка, пропустивши 26 голів[3].

У 1959 році збірна грала у відбірковому турнірі до Олімпійських ігор у Римі, де Ісландія потрапила до групи зі збірними Данії та Норвегії. Ісландія не змогла перешкодити Данії виграти перший матч з рахунком 4:2. У другому матчі Ісландія виграла з рахунком 1:0 проти Норвегії перед 11 000 глядачів на «Лаугардалсволлурі» завдяки пізньому голу Ріхардура Йонссона[14]. Це була перша перемога Ісландії за чотири роки і загалом перша в рамках турнірів. Надалі підопічні Карла Гудмундссона завершили турнір нічиєю проти Данії, а потім поразкою від Норвегії і завершили відбір на другому місці та не вийшли на турнір.

Стадіон «Лаугардалсволлурі», збудований спеціально для матчів збірної.

Надалі Ісландія не брала участь у кваліфікації на перший чемпіонат Європи 1960 року, а також у відборі на наступний чемпіонат світу 1962 року, тому протягом 1960—1961 років грала лише товариські ігри. У 1962 році ісландці взяли участь у відборі до Євро-1964. Відбір проходив за системою на виліт і Ісландії випала Ірландія, всі гравці якої грали у чемпіонаті Англії. У першому матчі ісландці програли з рахунком 2:4 у Дубліні. Тодішній президент федерації Бйоргвін Схрам заявив по радіо після матчу, що його співвітчизники «билися як герої»[15], але ісландці все ж поступились 2:4[16]. Матч-відповідь відбувся через кілька тижнів і підтвердив чудову гру команди Карла Гудмундссона, яка здобула нічию 1:1 у Рейк'явіку[17]. Незважаючи на цю чудову гру, Ісландія не змогла пройти далі і наступний рік матчі не проводила.

Наступного року команда зіграла лише два матчі у відбірковому турнірі до Олімпійських ігор у Токіо. У вересні 1963 року проти збірної Великої Британії Ісландія на домашньому полі розгромно поступилась з рахунком 0:6 у першому матчі, а потім 0:4 у матчі-відповіді. Однак ця остання зустріч набула особливого значення, оскільки серед гравців, які почали той матч, було три брати Феліксони — Хордур, Б'ярні та Гуннар. Це єдиний зафіксований випадок, коли три брати зіграли разом за ісландську збірну. У наступні роки ісландська збірна знову перестала брати участь у офіційних змаганнях і лиш зрідка збиралась для проведення товариських матчів, серед яких виділяється екзотичний матч 10 серпня 1964 року з Бермудськими островами (4:3), який для бермудців був історичним першим матчем в історії.

У середині 1960-х років найстарші гравці поступово покидали збірну. Так Свенн Тейтссон зіграв останній 23-ій матч у 1964 році проти Фінляндії (0:2)[18], а у серпні 1965 року, після нульової нічиєї проти Ірландії, Хельгі Даніельссон і Ріхардур Йонссон також завершили свою міжнародну кар'єру, залишивши свій відбиток у команда, оскільки були дому гравцями з найбільшою кількістю проведених ігор за збірну на той момент (25[19] та 33[20] матчі відповідно). Крім того, Ріхардур був найкращим бомбардиром своєї команди з 17 голами, рекорд, який побив лише Ейдур Гудьйонсен у 2007 році. А Арні Ньялссон, який успадкував капітанську пов'язку, теж завершив кар'єру в 1967 році, зігравши загалом 21 гру. В останніх двох матчах він протистояв Іспанії у відбірковому двобої на Олімпійські ігри в Мексиці, але остров'яни знову не змогли пробитись на турнір, оскільки зазнали поразки за сумою двох матчів (1:1, 3:5).

Тепер без усіх своїх досвідчених гравців, а також тренера Карла Гудмундссона, заміненого Рейніром Карлссоном, Ісландія зазнала найбільшої поразки у своїй історії. 23 серпня 1967 року у Копенгагені данці відсвяткували 300-й матч своєї збірної, розгромивши збірну Ісландії з рахунком 14:2[21]. У 1969 році, після двадцяти одного року існування, збірна Ісландії нарешті зіграла свій п'ятдесятий матч, знову зустрівшись проти Бермудських островів, і вигравши на цей раз з рахунком 2:1[22].

1971 року Ісландія після перерви знову взяла участь у передолімпійського турніру, де зустрілась із олімпійською збірною Франції, яка складалась з гравців клубів місцевого чемпіонату. Маючи лише дві перемоги з 1965 року (Бермудські острови та Норвегія) і попри різке збільшення кількості зіграних матчів на рік, Ісландія показала хорошу гру[23]. Перший матч у Рейк'явіку був досить нудним, завершившись нульовою нічиєю, а матч-відповідь проходив на майже порожньому стадіоні імені Жана-Буена, і Франція перемогла з рахунком 1:0[24].

Через два місяці острів'яни вперше зустрілися з азійською командою, а саме з Японією. Японці виграли з рахунком 2:0 завдяки дублю Рюїті Сугіями, що засмутило ісландську пресу. Газета Timinn навіть написала про «чисту катастрофу» під час опису гри[25]. Після цього матчу тренер Ріхардур Йонссон покинув збірну.

Початок стабільних виступів у кваліфікаціях (1972—2000)

[ред. | ред. код]
Збірна Ісландії під час матчу відбору до ЧС-1974 проти Нідерландів. 29 серпня 1973 року.

З 1972 року Ісландія стала стабільно брати участь у відбіркових турнірах до чемпіонатів Європи і світу, але програла всі 6 матчів відбору до чемпіонату світу 1974 року. Ісландія також фінішувала на останньому місці у кваліфікації до чемпіонату Європи 1976 року, але зіграла внічию і перемогла міцну збірну НДР, а також набрали одне очко проти зіркової Франції (0:0) з Анрі Мішелем та Жоржем Берета[26]. У відборі на чемпіонат світу 1978 року команда знову стала останньою і здобула лише одну перемогу над Північною Ірландією (1:0)[27].

У кваліфікації до чемпіонату Європи 1980 року ісландці вперше за тривалий час не набрали жодного очка в групі, програвши усі ігор. Втім надалі у 1980-х роках Ісландія почала покращувати свої результати, оскільки багато гравців відправились грати за кордон, з яких плеймейкер Асгейр Сігурвінссон, який грав у Західній Німеччині за «Баварію», а потім «Штутгарт», був найвідомішим. У відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1982 року Ісландія вперше не посіла останнього місця у відбірковій групі, двічі обігравши Туреччину, завдяки чому обійшла її у таблиці. У цьому ж циклі вона також зіграла внічию проти Чехословаччини та Уельсу. Хоча Ісландія не проходила кваліфікації до фінального турніру, тепер вона постійно набирала очки у кожному відборі — у відборі на чемпіонат Європи 1984 року команда зіграла внічию з Нідерландами (1:1)[28] та перемогла Мальту (1:0)[29], обійшовши її у підсумковій таблиці, а у кваліфікації на чемпіонат світу 1986 року Ісландія перемогла Уельс (1:0)[30], хоча цього і не вистачило аби покинути останню сходинку групи. У кваліфікації до чемпіонату Європи 1988 року ісландці зіграли на одному рівні з Францією, двічі вигравши у Норвегії та двічі зігравши внічию проти Франції та Радянського Союзу.

Збірна Ісландії у 1990 році.

Результати відбіркових турнірів залишалися незмінними протягом решти двадцятого століття, і Ісландія не наближалася до фінального турніру, однак регулярно видаючи сенсації і несподівані результати проти сильних суперників. Так у вересні 1991 року Іспанія зазнала поразки від ісландців з рахунком 2:0 у кваліфікації до чемпіонату Європи 1992 року, а збірна Угорщини двічі програла Ісландії у відборі до чемпіонату світу 1994 року. За результатами тої кваліфікації ісландці посіли третє місце у групі, що на той момент було найкращим результатом всіх часів для команди. Втім результати наступних відбіркових турнірів у 1990-х роках були невтішними: у віборі на чемпіонат Європи 1996 року вони фінішували на останньому місці, а у кваліфікації на чемпіонат світу 1998 року вони виграли лише у Ліхтенштейну.

Товариський матч зі збірною Естонії, який відбувся в Таллінні 24 квітня 1996 року, увійшов в футбольні аннали завдяки цікавому факту: в другому таймі гравець Ейдур Ґудьйонсен вийшов на заміну своєму батькові Арнору. Це був перший офіційний міжнародний матч, в якому одночасно брали участь батько й син.

У відборі на Євро-2000 Ісландія вперше мала реальні шанси на потрапляння на турнір, оскільки після восьми матчів проти сильних суперників вони мали стільки ж очок, скільки Росія та чинний чемпіон світу Франція, і відставали від України на одне очко. Серед значних результатів того відбору були 1:1 проти Франції, перемога 1:0 над Росією та нічия 1:1 у Києві з українцями. Втім у двох останніх іграх справи пішли невдало — Ісландія програла вдома Україні з рахунком 0:1 і Франції з рахунком 2:3, завершивши той відбір на 4 місці.

Початок 21 століття (2000—2014)

[ред. | ред. код]

Схожий сценарій мав місце у відборі на чемпіонат світу 2002 року, де у сьомому турі Ісландія перемогла з рахунком 3:1 Чехію і знову мала шанс на друге місце. Але і цього разу у двох останніх турах ісландці зазнали двох поразок від Північної Ірландії (3:0) і Данії (6:0) і фінішували на четвертому місці.

Значною віхою в ісландському футболі була перемога 2:0 в товариському матчі проти Італії 18 серпня 2004 року; цей матч відвідали 20 034 вболівальника — рекордна кількість для Ісландії, населення якої становить лише 290 000 осіб.

Товариський матч Ісландія — Словаччина у Рейк'явіку. 2009 рік.

Надалі під керівництвом нового тренера Асгейра Сігурвінссона (2003—2005) Ісландія була близька до кваліфікації на чемпіонат Європи 2004 року, коли збірна деякий час навіть посідала перше місце в своїй відбірній групі, коли перемогла в чотирьох матчах і навіть змогла відстояти нульову нічию в домашньому матчі проти збірної Німеччини. Перед останнім туром Ісландія посідала друге місце у своїй групі, випереджаючи Шотландію на два очки[31]. Однак Німеччина і Шотландія мали тоді одну гру в запасі і скористалися своїм шансом: Шотландія перемогла Литву, а Німеччина — Ісландію, через що Німеччина посіла перше місце, а Шотландія потрапила до плей-оф, набравши на одне очко більше за ісландців[32].

Однак наступні кваліфікаційні кампанії стали набагато гіршими для Ісландії, яка опинялась на останніх місцях у своїх відповідних групах. У відборі на чемпіонат світу 2006 року ісландці зазнали болючих поразок 0:4 від Хорватії та 1:4 проти Швеції, посівши передостаннє місце, а під час кваліфікації до Євро-2008, де, попри дві несподівані перемоги над Північною Ірландією (3:0 на виїзді, 2:1 вдома) і героїчний опір як вдома, так і на виїзді проти іспанців, майбутніх переможців турніру (нічия вдома 1:1 після ведення в рахунку і мінімальна поразка на виїзді 0:1), ісландці зазнали кількох несподіваних поразок, серед яких дві від Латвії (0:4 на виїзді, 2:4 вдома), і одна від Ліхтенштейну (0:3 на виїзді після нічиєї 1:1 вдома). В результати острів'яни знову стали лише передостанніми.

Збірна Ісландії у 2011 році.

Причини невдачі національної команди були пов'язані з відсутністю професіоналів на острові — в Ісландії футбол досі залишався аматорським. Крім того, ворожий клімат, де зима триває 8 місяців, не сприяв розвитку спорту. У країні було лише два синтетичних поля, що змушувало футболістів тренуватися на гравійній або сніжній підстилці. У 2000-х роках ісландський футбол пережив справжню революцію. Економічний бум дозволив владі створити важливі структури з критими полями із синтетичним покриттям, що призвело до можливості грати у футбол протягом всього року, не зважаючи на погодні умови. Ці нові структури також стимулювали молодь звернути увагу на спорт і навіть викликали зниження споживання алкоголю та тютюну серед підлітків[33].

Ця революція у спортивній інфраструктурі країни супроводжувалась поліпшенням системи навчання. Незважаючи на обмежений бюджет, основний акцент робився на підготовці тренерів. Ці події призвели до професіоналізації ісландських гравців, які все більше вирушали грати у професіональні чемпіонати, такі як в Норвегії, Швеції, навіть в Англії. Прихід Ларса Лагербека на посаду головного тренера у 2011 році також сприяв відродженню ісландського футболу. Він допоміг поліпшити стиль гри та тренувань.

Поступово результати ісландської збірної покращувалися, й у відборі на Чемпіонат світу 2014 ісландці зупинилися за крок до виходу на свій перший великий міжнародний турнір, дійшовши до стадії плей-оф, після того, як посіли 2-е місце у своїй відбірковій групі після Швейцарії[34]. 15 листопада 2013 року, на своєму полі Ісландія зіграла внічию (0:0) проти збірної Хорватії[35][36], але у матчі-відповіді в гостях ісландці програли з рахунком 0:2 і не потрапили на чемпіонат світу в Бразилії[37].

Дебютний вихід на чемпіонати світу та Європи (2014—2018)

[ред. | ред. код]

Євро-2016

[ред. | ред. код]
Матч проти Угорщини на Євро-2016.

Втім чекати історичного дебюту своїх гравців у фінальних частинах футбольних чемпіонатів вболівальникам збірної Ісландії лишалося недовго — вже 2015 року очолювана шведським спеціалістом Ларсом Лагербеком команда посіла друге місце у своїй групі відбору на Євро-2016, чим забезпечила собі вихід до фінальної частини цього турніру. При цьому скандинави до останнього туру взагалі очолювали турнірну таблицю групи і опустилися на другий рядок, лише програвши в останньому турі збірній Туреччини, яка втім змушена була задовільнитися третім місцем. По ходу турніру ісландці стали авторами низки сенсаційних результатів, зокрема двічі обіграли півфіналістів попереднього мундіалю збірну Нідерландів, яка в результаті неочікувано опинилася за бортом чемпіонату Європи уперше з 1984 року[38]. Під час кваліфікації вони досягли найвищого на той момент місця у світовому рейтингу ФІФА — 23-го[39][40].

У своїй першій грі на чемпіонаті Європи 2016 року Ісландія, склад якої повністю складався з гравців із іноземних чемпіонатів, зуміла уникнути поразки в матчі з португальцями. Автором першого гола збірної на чемпіонатах Європи став Біркір Б'яднасон. У другому матчі ісландці зіграли внічию з угорцями (1:1), а в третьому матчі обіграли австрійців (2:1), завдяки голам Йоуна Даді Бодварссона і Арноура Трейстасона[41]. Ісландці вийшли з групи з другого місця і в 1/8 фіналу сенсаційно обіграли англійців (2:1). Найкращим гравцем цього матчу був визнаний автор першого м'яча у ворота англійців захисник Рагнар Сігурдссон[42]. 3 липня ісландці в чвертьфіналі зіграли з господарями чемпіонату — французами, і поступилися з рахунком 2:5, програвши перший тайм з рахунком 0:4[43]. Незважаючи на таку поразку Ісландія стала одним із сюрпризів турніру, і гравців зустріли вдома як героїв[44].

Чемпіонат світу 2018

[ред. | ред. код]

Після Євро Ларс Лагербек залишив свою посаду тренера, і команду очолив його помічник Геймір Гадльгрімссон. Наступною метою Ісландії було вперше потрапити на чемпіонат світу. Ісландія підтвердила свою репутацію домашньої команди, вигравши всі п'ять домашніх ігор у відборі на чемпіонат світу 2018 року, в тому числі проти міцних Туреччини, Хорватії та України. Після восьми ігор Ісландія мала однакову кількість очок з Хорватією і на два очки випереджаючи Туреччину та Україну. У передостанньому турі Ісландія перемогла з рахунком 3:0 турків, а нічия між Хорватією та Фінляндією дозволила Ісландії відірватись на два очки. Перемоги над останньою командою Косово з рахунком 2:0 було достатньо для кваліфікації на чемпіонат світу 2018 року з першого місця у групі[45]. Таким чином ісландці встановили рекорд, оскільки стали найменшою країною (335 000 жителів), яка потрапила на цей турнір, раніше рекорд належав Тринідаду і Тобаго[46].

Збірна Ісландії на ЧС-2018 перед грою проти Хорватії.

Ісландія потрапила до групи з Хорватією, Аргентиною та Нігерією, яку багато хто вважав «групою смерті»[47][48]. Незважаючи на складну групу, кілька вебсайтів припускали, що Ісландія може вийти з групи, спираючись на їх вражаючу гру на Євро-2016[49]. Ці думки лише посилились після дебютного матчу проти чинного віцечемпіона світу, збірної Аргентини, проти якого Ісландія зуміла зіграти внічию 1:1[50][51]. Дебютний гол команди на чемпіонатах світу забив Альвред Фіннбогасон, швидко відповівши на гол від Серхіо Агуеро. Незважаючи на цей перший подвиг, Ісландія зазнала несподіваної поразки від Нігерії (0:2) у другому турі, не реалізувавши кілька чудових моментів у першому таймі, а підсумував гру нереалізований пенальті від Гільві Сігюрдссона в самому кінці матчу[52][53]. Тепер для проходу далі Ісландії потрібна була лише перемога над хорватами, які вже достроково вийшли у плей-оф. Цього разу Сігюрдссон реалізував пенальті, забивши другий гол в історії країни на чемпіонатах світу, але його команда поступилась 1:2 і посіла лише останнє місце у групі[54][55]. Тренер збірної Гадльгрімссон подав у відставку після турніру, а його наступником став Ерік Гамрен, швед, який раніше керував збірною своєї країни в період 2009—2016 років.

Наш час

[ред. | ред. код]

Після чемпіонату світу Ісландія дебютувала у новоствореному турнірі, Лізі Націй, де вона потрапила до Ліги А, найвищого дивізіону, разом з Швейцарією та Бельгією. Але острів'яни провалили цей турнір, зазнавши 4 поразок у 4 матчах, зокрема, велику поразку відразу у першому матчі у Швейцарії (0:6). Багато матчів Ісландії були позначені відсутностями деяких ключових гравців, часто через травми, а ісландська оборона, яка часто була непробивною на попередніх важливих матчах, почала мати все більше труднощів заміняти своїх лідерів на нове покоління молодших захисників. Ісландці мали вилетіти з вищого дивізіону[56], але внаслідок зміни правил від УЄФА залишилась у Лізі А на сезон 2020/21, але і цього разу не змогла уникнути вильоту до Ліги Б, оскільки у групі з Бельгією, Данією та Англією, зазнали поразок у всіх шести матчах[57].

У відборі на Євро-2020 ісландці потрапили до групи разом із чемпіонами світу з Франції, а також Туреччиною, Албанією, Андоррою та Молдовою. У відборі вони програли три матчі, включаючи досить очікувані обидва протистояння з Францією (4:0 на «Стад-де-Франс» та 1:0 вдома через пенальті після години гри у напруженому матчі). Крім того вони зазнали поразки на виїзді від Албанії 2:4. Однак вони до останнього боролись за другу путівку проти Туреччини, здобувши 4 очки з 6 можливих проти цієї команди, ставши єдиною командою, яка змогла перемогти турків у цьому відбірковому циклі. Втім цього не вистачило і ісландці посіли третє місце та потрапили в плей-оф. У першому раунді проти Румунії ісландцям вдалося перемогти 2:1 завдяки дублю Гільві Сігюрдссона, після чого для виходу на Євро їм треба було у гостях обіграти Угорщину, яка показала себе добре у групі відбору, перемігши віцечемпіона світу Хорватію (2:1) та Уельс (1:0). 12 листопада 2020 року у цьому матчі Ісландія ледь не забезпечила собі кваліфікацію на Євро-2020, вівши з рахунком 1:0 протягом більшої частини матчу завдяки прямому штрафному удару все того ж Сігюрдссона на 11 хвилині. Однак Угорщина забила два голи менш ніж за п'ять хвилин до кінця матчу — перший на 88-й хвилині, а другий на другій хвилині доданого часу, тим самим не дозволивши Ісландії вийти на турнір[58]. Після цього тренер Ерік Гамрен подав у відставку[59]

Ісландія також невдало розпочала відбір на чемпіонат світу 2022 року, зазнавши двох поразок на початку турніру, у гостях проти Німеччини (0:3) та Вірменії (0:2). Підготовка до вересневих ігор, де Ісландія мала перевагу зіграти всі три гри вдома після кількох виїзних ігор і зіграла кілька вдалих товариських матчів у червні, була зірвана позаспортивними справами, пов'язаними з Колбейнном Сігторссоном і Гільві Сігюрдссоном, звинуваченими в сексуальних злочинах[60][61]. Ці випадки призвели до відставки кількох вищих посадових осіб Ісландської футбольної асоціації, включаючи її президента[62], а гравці, які були одними із лідерів команди, були виключені зі збірної. Після цих подій Ісландія програла Румунії (0:2), зіграла внічию проти Північної Македонії (2:2) і зазнала важкої поразки від Німеччини (0:4), опинившись на передостанньому місці за чотири тури до кінця. У двох жовтневих іграх Ісландія зіграла внічию проти Вірменії (1:1) і перемогла Ліхтенштейн (4:0) і надалі мали обов'язково виграти свої два останні матчі і сподіватися на невдачі своїх прямих конкурентів, щоб завершити 2-місце в групі. Втім вже у першому з цих матчів на виїзді проти Румунії вони зіграли внічию 0:0 і достроково втратили шанси на вихід на другий для себе «мундіаль». Ця серія низьких результатів пояснюється декількома факторами, як спортивними, так і позаспортивними: пізнє оновлення поколінь, процес, який частково перешкоджає обмеженій кількості футболістів через демографічну ситуацію в Ісландії; сумнівність тактичних виборів нового тренера, що призвело до відсутності автоматизму у нових гравців, які не звикли грати разом, та відсутності справжнього основного складу; і скандали із сексуальним насильством, які фактично відсторонили деяких із найкращих гравців команди[63][64].

Відбір на Євро-2024 також почався невдало для Ісландії — з поразки в Боснії (0:3), але потім ісландці здобули свою найбільшу офіційну перемогу в історії, обігравши Ліхтенштейну 7:0. Після цього головний тренер ісландської збірної Арнар Відарссон був звільнений і замінений норвезьким фахівцем Оге Гарейде[65]. Втім команда і під керівництвом нового тренера не змогла покращити результат, здобувши до кінця відборі лише дві перемоги, проти Аутсайдерів групи боснійців і ліхтенштейнців, посівши підсумкове 4 місце у групі. Втім завдяки хорошим результатам у Лізі націй, де ісландці посіли друге місце у групі, вони отримали право зіграти у плей-оф кваліфікації[66]. Там у першому матчі острів'яни розтрощили в гостях Ізраїль 4:1 — ізраїльтяни зуміли вийти вперед на 31-й хвилині завдяки голу Ерана Захаві з пенальті, проте втримати перевагу не вдалось і Альберт Гудмундссон оформив хет-трик, а ще один м'яч на рахунку Арнора Траустасона[67]. В результаті у вирішальному матчі за путівка ну Євро ісландці зустрілись проти України. Там Ісландія вийшла вперед на 30-й хвилині зустрічі завдяки точному удару Гудмундссона з межі карного майданчика, але у другому таймі українці забили двічі і залишили Ісландію за бортом змагання[68].

Статистика

[ред. | ред. код]

Чемпіонати світу

[ред. | ред. код]
Фінальний етап Кваліфікація
Рік Раунд Місце І В Н П ГЗ ГП Склад І В Н П ГЗ ГП
Уругвай 1930 — Бразилія 1950 Не були членом ФІФА Не були членом ФІФА
Швейцарія 1954 Не були допущені Не були допущені
Швеція 1958 Не кваліфікувались 4 0 0 4 6 26
Чилі 1962 Не брали участь Не брали участь
Англія 1966
Мексика 1970
Західна Німеччина 1974 Не брали участь 6 0 0 6 2 29
Аргентина 1978 6 1 0 5 2 12
Іспанія 1982 8 2 2 4 10 21
Мексика 1986 6 1 0 5 4 10
Італія 1990 8 1 4 3 6 11
США 1994 8 3 2 3 7 6
Франція 1998 10 2 3 5 11 16
Південна Корея Японія 2002 10 4 1 5 14 20
Німеччина 2006 10 1 1 8 14 27
ПАР 2010 8 1 2 5 7 13
Бразилія 2014 12 5 3 4 17 17
Росія 2018 Груповий етап 28 3 0 1 2 2 5 Склад 10 7 1 2 16 7
Катар 2022 Не кваліфікувались 10 2 3 5 12 18
Канада Мексика США 2026 В процесі В процесі
Марокко Португалія Іспанія 2030
Саудівська Аравія 2034
Всього Груповий етап 1/18 3 0 1 2 2 5 — 116 30 22 64 128 233

Чемпіонати Європи

[ред. | ред. код]
Фінальний етап Кваліфікація
Рік Раунд Місце І В Н П ГЗ ГП Склад І В Н П ГЗ ГП
Франція 1960 Не брали участь Не брали участь
Іспанія 1964 Не кваліфікувались 2 0 1 1 3 5
Італія 1968 Не брали участь Не брали участь
Бельгія 1972
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 1976 Не кваліфікувались 6 1 2 3 3 8
Італія 1980 8 0 0 8 2 21
Франція 1984 8 1 1 6 3 13
Західна Німеччина 1988 8 2 2 4 4 14
Швеція 1992 8 2 0 6 7 10
Англія 1996 8 1 2 5 3 12
Бельгія Нідерланди 2000 10 4 3 3 12 7
Португалія 2004 8 4 1 3 11 9
Австрія Швейцарія 2008 12 2 2 8 10 27
Польща Україна 2012 8 1 1 6 6 14
Франція 2016 Чвертьфінал 8 5 2 2 1 8 9 Склад 10 6 2 2 17 6
Європа 2020 Не кваліфікувались 12 7 1 4 17 14
Німеччина 2024 12 4 1 7 22 19
Велика Британія Ірландія 2028 В процесі В процесі
Італія Туреччина 2032
Всього Чвертьфінал 1/14 5 2 2 1 8 9 – 110 35 19 66 120 179

Ліга націй

[ред. | ред. код]
Груповий етап
Сезон Дивізіон Група І В Н П ГЗ ГП +/- Місце
2018–19 A 2 4 0 0 4 1 13 Same position 12
2020–21 A 2 6 0 0 6 3 17 Fall 16
2022–23 B 2 4 0 4 0 6 6 Same position 23
2024–25 B 4 В процесі
Всього 14 0 4 10 10 36 12

Статистика по роках

[ред. | ред. код]
Рік Матчі Голи Очок%
І В Н П ГЗ ГП РГ
1946 1 0 0 1 0 3 –3 0.000
1947 1 0 0 1 2 4 –2 0.000
1948 1 1 0 0 2 0 +2 2.000
1949 1 0 0 1 1 5 –4 0.000
1951 2 1 0 1 5 6 –1 1.000
1953 3 0 0 3 4 11 –7 0.000
1954 2 1 0 1 3 3 0 1.000
1955 2 1 0 1 3 6 –3 1.000
1956 2 0 0 2 3 5 –2 0.000
1957 6 0 0 6 8 35 –27 0.000
1958 1 0 0 1 2 3 –1 0.000
1959 4 1 1 2 5 7 –2 0.750
1960 3 0 0 3 1 11 –10 0.000
1961 2 1 0 1 4 4 0 1.000
1962 3 0 1 2 4 8 –4 0.333
1963 2 0 0 2 0 10 –10 0.000
1964 3 1 0 2 4 6 –2 0.667
1965 2 0 1 1 1 3 –2 0.500
1966 2 0 1 1 3 5 –2 0.500
1967 4 0 1 3 6 23 –17 0.250
1968 2 0 0 2 1 7 –6 0.000
1969 5 1 0 4 8 12 –4 0.400
1970 5 1 2 2 3 3 0 0.800
1971 5 0 1 4 2 9 –7 0.200
1972 5 1 0 4 6 17 –11 0.400
1973 7 1 0 6 6 22 –16 0.286
1974 5 1 2 2 7 9 –2 0.800
1975 9 2 2 5 11 12 –1 0.667
1976 6 3 0 3 10 5 +5 1.000
1977 6 2 0 4 4 12 –8 0.667
1978 5 0 2 3 1 8 –7 0.400
1979 6 0 0 6 2 16 –14 0.000
1980 9 3 2 4 13 19 –6 0.889
1981 6 2 2 2 9 12 –3 1.000
1982 10 2 3 5 13 12 +1 0.700
1983 6 2 0 4 7 11 –4 0.667
1984 7 3 1 3 5 7 –2 1.000
1985 7 2 2 3 13 6 +7 0.857
1986 8 1 2 5 6 10 –4 0.500
1987 11 4 2 5 10 18 –8 0.909
1988 13 1 2 10 5 23 –18 0.308
1989 6 1 2 3 4 9 –5 0.667
1990 8 4 0 4 14 12 +2 1.000
1991 10 3 2 5 13 10 +3 0.800
1992 8 2 1 5 5 9 –4 0.625
1993 7 2 3 2 7 7 0 1.000
1994 10 5 0 5 9 13 –4 1.000
1995 7 2 3 2 6 6 0 1.000
1996 11 4 2 5 14 22 –8 0.909
1997 10 3 2 5 12 13 –1 0.800
1998 8 2 4 2 11 9 +2 1.000
1999 10 6 1 3 15 8 +7 1.300
2000 9 5 1 3 13 10 +3 1.222
2001 11 4 2 5 17 19 –2 0.909
2002 9 2 2 5 8 14 –6 0.667
2003 8 3 2 3 8 10 –2 1.000
2004 9 1 2 6 10 21 –11 0.444
2005 9 2 1 6 16 21 –5 0.556
2006 6 1 1 4 4 10 –6 0.500
2007 9 1 3 5 7 20 –13 0.556
2008 12 5 2 5 13 12 +1 1.000
2009 11 3 3 5 12 13 –1 0.818
2010 9 2 3 4 11 10 +1 0.778
2011 6 1 1 4 4 12 –8 0.500
2012 10 4 0 6 14 15 –1 0.800
2013 10 4 3 3 14 15 –1 1.100
2014 9 4 1 4 13 11 +2 1.000
2015 11 4 4 3 15 14 +1 1.091
2016 17 8 3 6 30 26 +5 1.118
2017 12 7 1 4 15 7 +8 1.250
2018 15 2 4 9 22 34 -8 0.533
2019 12 6 3 3 16 13 +3 1.250
2020 10 3 0 7 8 20 -12 0.600
2021 13 3 4 6 16 22 -6 0.769
2022 14 2 6 4 11 20 -9 0.714
2023 12 3 2 7 19 19 0 0.667

Місце у рейтингах

[ред. | ред. код]
Рік 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021 2022 2023
Рейтинг ФІФА 46 47 39 50 60 72 64 43 50 52 58 58 93 94 93 90 83 92 112 104 90 49 33 36 21 22 37 39 46 62 63 71
Рейтинг УЄФА 25 22 29 29 31 32 28 28 27 31 29 38 39 41 41 37 40 45 43 40 26 21 25 12 24 27 31 30 34

Гравці збірної

[ред. | ред. код]

Поточний склад

[ред. | ред. код]

Заявка збірної на матчі кваліфікаційного плей-оф до Євро-2024 із збірними Ізраїлю та України у березні 2024 року. Статистика вказана станом після завершення тих ігор.

№ Поз. Гравець Дата народження (вік) Ігри Голи Клуб
1 1ВР Еліас Олафссон 11 березня 2000 (24 роки)(20000311) 6 0 Португалія «Мафра»
12 1ВР Хакон Валдімарссон 13 жовтня 2001 (23 роки)(20011013) 9 0 Англія «Брентфорд»
13 1ВР Патрик Гуннарссон 15 листопада 2000 (24 роки)(20001115) 4 0 Норвегія «Вікінг»
2 2ЗХ Альфонс Сампстед 6 квітня 1998 (26 років)(19980406) 21 0 Нідерланди «Твенте»
3 2ЗХ Гудмундур Торарінссон 15 квітня 1992 (32 роки)(19920415) 15 0 Греція ОФІ
4 2ЗХ Віктор Палссон 30 квітня 1991 (33 роки)(19910430) 44 1 Бельгія «Ейпен»
5 2ЗХ Свєррір Інгасон () 5 серпня 1993 (31 рік)(19930805) 49 3 Данія «Мідтьюлланн»
6 2ЗХ Гьйортюр Гєрманнссон 8 лютого 1995 (29 років)(19950208) 27 1 Італія «Піза»
14 2ЗХ Колбейнн Фіннссон 25 серпня 1999 (25 років)(19990825) 10 0 Данія «Люнгбю»
18 2ЗХ Даніель Гретарссон 2 жовтня 1995 (29 років)(19951002) 17 0 Данія «Сеннер'юск»
7 3ПЗ Йоганн Берґ Ґудмундссон 27 жовтня 1990 (34 роки)(19901027) 91 8 Англія «Бернлі»
8 3ПЗ Мікаель Еллертссон 11 березня 2002 (22 роки)(20020311) 15 1 Італія «Венеція»
16 3ПЗ Мікаель Андерсон 1 липня 1998 (26 років)(19980701) 26 2 Данія «Орхус»
17 3ПЗ Гакон Арнар Гаральдссон 10 квітня 2003 (21 рік)(20030410) 17 3 Франція «Лілль»
19 3ПЗ Ісак Бергманн Йоуганнессон 23 березня 2003 (21 рік)(20030323) 25 3 Німеччина «Фортуна» (Дюссельдорф)
21 3ПЗ Адноур Інгві Трейстасон 30 квітня 1993 (31 рік)(19930430) 56 6 Швеція «Норрчепінг»
23 3ПЗ Крістіан Глінссон 23 січня 2004 (20 років)(20040123) 1 0 Нідерланди «Аякс»
3ПЗ Стефан Тейтур Тордарсон 16 жовтня 1998 (26 років)(19981016) 19 1 Данія «Сількеборг»
3ПЗ Арноур Сігюрдссон 15 травня 1999 (25 років)(19990515) 31 2 Англія «Блекберн Роверз»
9 4НП Йон Дагур Торстейнссон 26 листопада 1998 (25 років)(19981126) 35 4 Бельгія «Ауд-Геверле Левен»
10 4НП Альберт Гудмундссон 15 червня 1997 (27 років)(19970615) 37 10 Італія «Дженоа»
11 4НП Альвред Фіннбогасон 1 лютого 1989 (35 років)(19890201) 73 18 Бельгія «Ейпен»
15 4НП Віллюм Тор Віллюмссон 23 жовтня 1998 (26 років)(19981023) 9 0 Нідерланди «Гоу Егед Іглз»
20 4НП Оррі Оскарссон 29 серпня 2004 (20 років)(20040829) 8 2 Данія «Копенгаген»
22 4НП Андрі Гудйонсен 29 січня 2002 (22 роки)(20020129) 22 6 Данія «Люнгбю»

Рекордсмени

[ред. | ред. код]

Найбільша кількість виступів за збірну

[ред. | ред. код]

Десять гравців з найбільшою кількістю виступів за збірну, станом на 26 березня 2024 р.:

Біркір Б'яднасон — рекордсмен збірної за кількістю проведених матчів.
# Ім'я Матчів Голів Роки
1 Біркір Б'яднасон 113 15 2010–донині
2 Рунар Крістінссон 104 3 1987–2004
3 Біркір Маур Сайварссон 103 3 2007–2021
Арон Гюннарссон 103 5 2008–донині
5 Рагнар Сігурдссон 97 5 2007–2020
6 Йоганн Берґ Ґудмундссон 91 8 2008–донині
7 Каурі Ауднасон 90 6 2005–2021
8 Германн Грейдарссон 89 5 1996–2011
9 Ейдур Ґудьйонсен 88 26 1996–2016
10 Арі Фрейр Скуласон 83 0 2009–2021

Жирним виділено гравця, який ще не закінчив активну ігрову кар'єру, грає за збірну чи може бути до неї викликаний.

Найкращі бомбардири

[ред. | ред. код]

Десять найкращих бомбардирів збірної Ісландії станом на 26 березня 2024 р.:

Гільві Сігюрдссон — найкращий бомбардир збірної усіх часів.
# Ім'я Голи Матчі % Роки
1 Гільві Сігюрдссон 27 80 0.34 2010–донині
2 Колбейнн Сігторссон 26 64 0.41 2010–2021
Ейдур Ґудьйонсен 26 88 0.3 1996–2016
4 Альвред Фіннбогасон 18 73 0.25 2010–донині
5 Рікхардур Йонссон 17 33 0.52 1947–1965
6 Біркір Б'яднасон 15 113 0.13 2010–донині
7 Рікхардур Дадасон 14 44 0.32 1991–2004
Арнор Гудйонсен 14 73 0.19 1979–1997
9 Тордур Гудйонссон 13 58 0.22 1993–2004
10 Триггві Гудмундссон 12 42 0.29 1997–2008
Гейдар Гельгусон 12 55 0.22 1999–2011

Жирним шрифтом позначені гравці, які ще не закінчили активну ігрову кар'єру, грають за збірну або можуть бути до неї викликані.

Тренери

[ред. | ред. код]

Перші чотири тренери (1946—1949) готували команду лише до єдиного матчу.

РокиТренер
1946Англія
Шотландія		Фредерік Стіл
Мердо Макдугал
1947ШвеціяРоланд Бергстрем
1948ШотландіяДжо Дівайн
1949НімеччинаФріц Бухло
1951ІсландіяОлі Б. Йонссон
1953АвстріяФранц Келер
1954-1956ІсландіяКарл Гудмундссон
1957ШотландіяАлекс Вейр
1958ІсландіяОлі Б. Йонссон
1959ІсландіяКарл Гудмундссон
1960ІсландіяОлі Б. Йонссон
1961ІсландіяКарл Гудмундссон
1962ІсландіяРікхардур Йонссон
1963-1966ІсландіяКарл Гудмундссон
1967ІсландіяРейнір Карлссон
1968АвстріяВальтер Пфайфер
1969-1971ІсландіяРікхардур Йонссон
1972ШотландіяДанкан Макдауел
1972ІсландіяЕггерт Йоганнессон
1973ДаніяГеннінг Еноксен
1974-1977АнгліяТоні Кнапп
РокиТренер
1978-1979СРСРЮрій Іллічов
1980-1981ІсландіяГудні Кьяртанссон
1982-1983ІсландіяЙоганнес Атласон
1984-1985АнгліяТоні Кнепп
1986-1989НімеччинаЗігфрід Гельд
1989ІсландіяГудні К'яртанссон
1990-1991ШвеціяБу Йоханссон
1991-1995ІсландіяАсгейр Еліасон
1996-1997ІсландіяЛогі Олафссон
1997-1999ІсландіяГудйон Тордарссон
2000-2003ІсландіяАтлі Едвальдссон
2003-2005Ісландія
Ісландія		Асгейр Сігюрдвінссон
Логі Олафссон
2006-2007ІсландіяЕйолфюр Сверіссон
2007-2011ІсландіяОлафур Йоганнессон
2011-2013ШвеціяЛарс Лагербек
2013-2016Швеція
Ісландія		Ларс Лагербек
Геймір Гадльгрімссон
2016-2018ІсландіяГеймір Гадльгрімссон
2018-2020ШвеціяЕрік Гамрен
2020-2023ІсландіяАрнар Відарссон
2023-НорвегіяОге Гарейде

Форма

[ред. | ред. код]
Комплекти форми збірної у 2007 році.

Домашня

[ред. | ред. код]
2010—2011
2014
2016—2017
2017—2018
2018—2020
2020—2022
2022—

Гостьова

[ред. | ред. код]
2010—2011
2014
2016—2017
2017—2018
2018—2020
2020—2022
2022—

Воротарська

[ред. | ред. код]
2016 (перша)
2016 (друга)
2016 (третя)
2018

Постачальник

[ред. | ред. код]
Період Постачальник
Англія Umbro 1975
Німеччина Adidas 1976–1991
Італія ABM 1992–1996
Німеччина Reusch 1996–2001
Італія Erreà 2002–2020
Німеччина Puma 2020–

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б The FIFA/Coca-Cola World Ranking. FIFA. 4 квітня 2024. Процитовано 4 квітня 2024.
  2. ↑ Sverrir Jakobsson et Gudmundur Halfdanarson, Historical Dictionary of Iceland, Lanham (Md.), Rowman & Littlefield, 342 p. ISBN 978-1-4422-6291-1, p. 213
  3. ↑ а б в Ian King (21 жовтня 2013). Northern Lights: The Sudden Ascent Of The Iceland National Football Team. Twohundredpercent.net. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 28 червня 2016.
  4. ↑ Football in Iceland | The Secret to Success | Guide to Iceland. Guide to Iceland (брит.). 23 липня 2017. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  5. ↑ Iceland. beinsports.com. 3 червня 2016. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 28 червня 2016.
  6. ↑ Iceland vs Denmark, 17 July 1946. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  7. ↑ Iceland – Member associations. Uefa.org. 20 травня 2016. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
  8. ↑ Iceland vs Sweden, 29 June 1951. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  9. ↑ Iceland vs Norway, 4 July 1954. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  10. ↑ Iceland vs United States, 25 August 1955. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  11. ↑ Iceland vs England*, 7 August 1956. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  12. ↑ Belgium vs Iceland, 5 June 1957, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  13. ↑ Iceland vs Norway, 8 July 1957. eu-football.info (англ.). Процитовано 28 березня 2024.
  14. ↑ Iceland vs Norway, 7 July 1959. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  15. ↑ Háskólabókasafn, Landsbókasafn Íslands-. Helgi var stjarnan. Morgunblaðið - 183. tölublað (14.08.1962) - Tímarit.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  16. ↑ Rep. of Ireland vs Iceland, 12 August 1962,. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  17. ↑ Iceland vs Rep. of Ireland, 2 September 1962,. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  18. ↑ Iceland vs Finland, 23 August 1964. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  19. ↑ Leikmaður - Helgi B Daníelsson. www.ksi.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  20. ↑ Leikmaður - Ríkharður Jónsson. www.ksi.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  21. ↑ Denmark vs Iceland, 23 August 1967. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  22. ↑ Iceland vs Bermuda, 23 June 1969. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  23. ↑ Háskólabókasafn, Landsbókasafn Íslands-. Tímarit.is. timarit.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  24. ↑ Háskólabókasafn, Landsbókasafn Íslands-. Tímarit.is. timarit.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  25. ↑ Háskólabókasafn, Landsbókasafn Íslands-. Tímarit.is. timarit.is (ісл.). Процитовано 29 березня 2024.
  26. ↑ Iceland vs France, 25 May 1975,. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  27. ↑ Iceland vs Northern Ireland, 11 June 1977, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  28. ↑ Iceland vs Netherlands, 1 September 1982,. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  29. ↑ Iceland vs Malta, 5 June 1983,. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  30. ↑ Iceland vs Wales, 12 September 1984, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 29 березня 2024.
  31. ↑ Euro 2004 Qualifying Group Five. BBC News. 11 жовтня 2003. Архів оригіналу за 12 грудня 2022. Процитовано 29 червня 2016.
  32. ↑ Germany reach Euro 2004. BBC News. 11 жовтня 2003. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 29 червня 2016.
  33. ↑ Islande, tout sauf un miracle. L'Equipe.fr (фр.). 12 серпня 2023. Процитовано 30 березня 2024.
  34. ↑ Nunns, Hector (1 січня 1970). World Cup play-offs: How Iceland can set World Cup record. Bbc.co.uk. Архів оригіналу за 21 листопада 2013. Процитовано 28 червня 2016.
  35. ↑ Iceland 0–0 Croatia. BBC Sport. 15 листопада 2013. Архів оригіналу за 13 лютого 2016. Процитовано 29 червня 2016.
  36. ↑ FIFA World Cup Play-Off: Croatia v Iceland. FourFourTwo.com. 17 листопада 2013. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
  37. ↑ Croatia 2–0 Iceland. BBC Sport. 19 листопада 2013. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 29 червня 2016.
  38. ↑ Motez Bishara (6 червня 2016). Euro 2016: Iceland's incredible rise to Europe's top - CNN.com. Edition.cnn.com. Архів оригіналу за 12 червня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
  39. ↑ An Icelandic summer. timesofmalta.com. 27 червня 2016. Архів оригіналу за 28 червня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
  40. ↑ Gonzalez, Roger (1 жовтня 2015). FIFA rankings: Argentina No. 1, USA below Iceland, Mexico, Algeria. CBSSports.com. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
  41. ↑ Ough, Tom (22 червня 2016). Iceland 2–1 Austria, Euro 2016: Rearguard action and late winner set up England tie for competition's smallest nation. Telegraph. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 27 червня 2016.
  42. ↑ Wallace, Sam (27 червня 2016). England 1 Iceland 2, Euro 2016 – Humiliation as Joe Hart clanger sees Roy Hodgson's men crash out in Nice. Telegraph. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 27 червня 2016.
  43. ↑ Smyth, Rob (3 липня 2016). France 5–2 Iceland: Euro 2016 quarter-final – as it happened. The Guardian. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
  44. ↑ Heldenonthaal in Reykjavik voor IJslandse EK-helden. Voetbal International (нід.). 4 липня 2016. Процитовано 30 березня 2024.
  45. ↑ Iceland become smallest nation ever to qualify for World Cup finals. The Guardian. 9 жовтня 2017. Архів оригіналу за 9 жовтня 2017. Процитовано 10 жовтня 2017.
  46. ↑ Un record pour l'Islande, plus petit pays de l'histoire de la Coupe du monde. L'Équipe (фр.). Процитовано 30 березня 2024.
  47. ↑ Fifa World Cup 2018 group of death: This is the toughest draw. Evening Standard (брит.). Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  48. ↑ 2018 FIFA World Cup Russia. www.fifa.com (брит.). Архів оригіналу за 20 травня 2014. Процитовано 28 червня 2018.
  49. ↑ World Cup Russia 2018: For Iceland, anything is possible. Deutsche Welle (англ.). 30 травня 2018. Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  50. ↑ 2018 FIFA World Cup Russia™ - Matches - Argentina - Iceland. www.fifa.com (брит.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  51. ↑ World Cup 2018: Debutants Iceland hold Argentina to 1-1 draw. BBC Sport (брит.). 16 червня 2018. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  52. ↑ 2018 FIFA World Cup Russia - Matches - Nigeria - Iceland. www.fifa.com (брит.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  53. ↑ Glendenning, Barry (22 червня 2018). Nigeria 2-0 Iceland: World Cup 2018 – as it happened. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  54. ↑ 2018 FIFA World Cup Russia - Matches - Iceland - Croatia. www.fifa.com (брит.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  55. ↑ World Cup 2018: Iceland out after defeat by group winners Croatia. BBC Sport (брит.). 26 червня 2018. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 28 червня 2018.
  56. ↑ Yoesting, Travis (15 листопада 2018). What Has Happened To Icelandic Soccer? Iceland 2018 Record. the18.com. Архів оригіналу за 26 грудня 2022. Процитовано 26 грудня 2022.
  57. ↑ Elliott, Alexander (19 листопада 2020). Iceland relegated in Nations League. RÚV. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  58. ↑ Euro 2020 play-offs: Hungary fightback stuns Iceland, North Macedonia qualify. www.theguardian.com. 12 листопада 2020. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020.
  59. ↑ O'Connor, Philip (14 листопада 2020). Iceland soccer coach Hamren to step down after England game. Reuters. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 18 листопада 2020.
  60. ↑ L'Islande face à un scandale d'agression sexuelle, Sigthorsson dans le viseur. So Foot. 31 серпня 2021. Архів оригіналу за 3 вересня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
  61. ↑ Un joueur d'Everton suspecté d'abus sexuels sur mineurs. So Foot. 20 липня 2021. Архів оригіналу за 3 вересня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
  62. ↑ Islande : démission collective à la Fédération après un scandale d'agression sexuelle, Sigthorsson dans le viseur. L'Équipe. 31 серпня 2021. Архів оригіналу за 3 вересня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
  63. ↑ Arthur Jeanne (8 жовтня 2021). Islande in the dark. So Foot. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
  64. ↑ Romain Rouillard (11 листопада 2021). Mondial 2022 : en Islande, le clapping de 2016 ne résonne plus. Ле фігаро. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  65. ↑ Åge Hareide nýr þjálfari a landsliðs karla.
  66. ↑ Україна дізналася потенційних суперників з плей-оф Євро-2024. LB.ua. 22 листопада 2023. Процитовано 30 березня 2024.
  67. ↑ Україна зіграє проти Ісландії у фінальному матчі за вихід на Євро-2024. espreso.tv (укр.). Процитовано 30 березня 2024.
  68. ↑ Україна - Ісландія 2:1 | Збірна України вийшла на Євро-2024 | Еспресо. espreso.tv (укр.). Процитовано 30 березня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Збірна_Ісландії_з_футболу&oldid=43391931