| dbo:abstract
|
- El sistema d'anells planetaris de Júpiter és molt tènue i està compost per partícules de pols despreses de les seves llunes interiors a causa d'impactes de meteorits. Fou descobert per la sonda espacial Voyager 1 el 1979, després del descobriment dels anells de Saturn i d'Urà. Els anells han estat investigats exhaustivament durant els anys 90 i els primers anys del segle xxi mitjançant les sondes Galileo, Cassini i New Horizons. També han estat observats des d'observatoris terrestres i des del telescopi espacial Hubble durant els últims 25 anys. Les observacions des de la superfície terrestre són possibles gràcies als potents telescopis disponibles. El sistema d'anells jovians es divideix principalment en tres parts. Un anell principal de 6.400 km de diàmetre però només 100 km de gruix, format per pols dels satèl·lits Metis i Adrastea. En el seu costat intern, l'anell principal es fon gradualment amb l'halo. L'halo és una regió en forma de torus de 10.000 km de gruix i que s'estén fins al capdamunt dels núvols de Júpiter. A l'exterior de l'anell principal, es troben dos anells amples i difusos, formats a partir de material dels satèl·lits que els donen nom anell difús d'Amaltea i anell difús de Tebe. També hi ha un anell encara més exterior, extremadament tènue i distant que envolta Júpiter i que gira en sentit oposat. El seu origen és incert, però podria haver-se format a partir de pols interplanetària capturada. L'anell principal i l'halo consisteixen en pols expulsat dels satèl·lits Metis i Adrastea, i altres cossos no observats, com a resultat d'impactes meteorítics a alta velocitat. Imatges d'alta resolució obtingudes al febrer de 2007 per la sonda New Horizons en l'anell principal revelaren una rica i fina estructura. A la banda de llum visible i en l'infraroig proper, els anells mostren un color vermellós, excepte l'halo que té un color neutre o blavós. Aplicant models fotomètrics a les diverses observacions disponibles tant de sondes espacials com de telescopis en superfície terrestre, s'infereix que la mida de les partícules és de 15 micres de ràdio en tots els anells excepte en l'halo, encara que els resultats dels models s'acosten més a les observacions quan es consideren partícules no-esfèriques que quan es consideren esfèriques. L'halo està probablement compost de pols submicroscòpica. La massa total del sistema d'anells, incloent-hi els cossos no observats que generen material per als anells, no està exactament determinada, però és probable que estigui en el rang de 1011 a 10¹⁶ kg. L'edat del sistema d'anells no es coneix, però possiblement hagi existit des de la formació del planeta. (ca)
- لكوكب المشتري نظام حلقي يعرف باسم حلقات المشتري أو نظام الحلقات الجوبترية. كان هذا النظام هو النظام الحلقي الثالث الذي يتم اكتشافه في المجموعة الشمسية بعد حلقات زحل وأورانوس، وقد لوحظ لأول مرة عام 1979 بواسطة المسبار الفضائي فوياجر 1 وتم التحقق منه بدقة في التسعيينات من قِبل المركبة الفضائية غاليليو، كما لوحظ أيضًا من على كوكب الأرض بواسطة تلسكوب هابل الفضائي لعدة سنوات. عمر النظام الحلقي غير معروف ولكنه ربما كان موجودًا منذ تكوين المشتري. النظام الحلقي للمشتري خافت ويتألف بشكل رئيسي من الغبار، ويتكون من أربعة مكونات أساسية: طارة داخلية سميكة من الجزيئات المعروفة باسم «حلقة الهالة»، وحلقة مضيئة نسبيًا ذات سمك رفيع تعرف باسم «الحلقة الرئيسية»، واثنتان من الحلقات السميكة الواسع ولهما إضاءة خافتة وقد سُميتا «أمالثيا وثيبي» نسبةً للأقمار التي تحتوي على نفس المواد المكونة لهما. تتكون الحلقة الرئيسية وحلقة الهالة من الغبار الخارج من الأقمار «أدراستيا وميتيس»، وغيرها من الأجسام الأصلية غير الملحوظة نتيجة لتأثيرات السرعة العالية، وقد كشفت الصور عالية الدقة -التي تم الحصول عليها في فبراير ومارس عام 2007 من قِبل مركبة الفضاء نيو هورايزونز- عن بنية دقيقية غنية في الحلقة الرئيسية. في الضوء المرئي والقريب من الأشعة تحت الحمراء يكون للحلقات لون مائل للحمرة فيما عدا حلقة الهالة التي لها لون متعادل أو لون مائل للزرقة. يختلف حجم الغبار في الحلقات ولكن المنطقة العرضية أكبر بالنسبة للجسيمات غير الكروية بنصف قطر يبلغ 15 ميكرومتر في جميع الحلقات باستثناء حلقة الهالة. الكتلة الإجمالية للنظام الحلقي غير معروفة بشكل جيد، ولكنها على الأرجح تتراوح 1011 إلى 1016 كجم. (ar)
- Planeta Jupiter má systém planetárních prstenců, které jsou známé jako Jupiterovy prstence. Jupiterovy prstence nebyly dlouho rozpoznány, jelikož jsou jen slabé a špatně viditelné. Objeveny tak byly až v roce 1979, kdy kolem planety prolétla sonda Voyager 1 a Voyager 2 a později podrobně zkoumány v 90. letech 20. století orbitálním modulem sondy Galileo. Jednalo se o třetí objevený prstencový systém ve sluneční soustavě. Za posledních 25 let[kdy?] byly prstence pozorovány i z pozemských observatoří, na což se využívají největší možné teleskopy na Zemi, či Hubbleův vesmírný dalekohled umístěný na orbitální dráze kolem Země. Jupiterův systém prstenců je velmi slabý, nezřetelný při pozemských pozorováních a je tvořen převážně prachem. Systém je tvořen 4 hlavními částmi: tenkým vnitřním torusem, který je obecně známější spíše pod názvem halo ring, poměrně jasným ale velmi tenkým hlavním prstencem a dvěma prstenci na okraji, které jsou široké a slabé zvané gossamer ring. Tyto dva okrajové prstence byly pojmenovány po dvou Jupiterových měsících Amalthea a Thebe, ze kterých pochází většina materiálu těchto prstenců. Hlavní prstenec a halo prstenec jsou tvořeny materiálem, který nejspíše pochází z dalších měsíců soustavy. Jedná se asi o prach, který byl vyvržen z povrchu Metise a Adrastei a dalších zatím nepozorovaných těles v oblasti. Materiál byl do jejich okolí vyvržen nejspíše vlivem impaktů dalších těles na jejich povrch o veliké rychlosti. Snímky s vysokým rozlišením získaných během cesty sondy New Horizons v únoru roku 2007 přinesly podrobnosti o bohaté skladbě těchto prstenců. Při pozorování ve viditelném až přechodu do infračerveného světla jsou prstence načervenalé, vyjma halo prstence, který vykazuje namodralou barvu až šedou. Velikost prachových částic v prstencích je různá, ale účinný průřez je největší pro nekulaté částice o poloměru kolem ~15 μm vyjma halo prstence. Halo je oproti tomu tvořené nejspíše částicemi menšími než 1 mikrometr. Odhadovaná hmotnost veškerého materiálu v prstencích se pohybuje okolo 1016 kg včetně odhadu hmotnosti těles, které nejsou zatím pozorována, což odpovídá přibližně hmotnosti měsíce Adrastea. Stáří prstenců není známo, ale je teoreticky možné, že existuje již od vzniku Jupiteru. (cs)
- Ο πλανήτης Δίας έχει ένα σύστημα δακτυλίων, που είναι γνωστό ως οι δακτύλιοι του Δία. Ήταν το τρίτο σύστημα δακτυλίων που ανακαλύφθηκε στο ηλιακό μας σύστημα, μετά από αυτό του Κρόνου και του Ουρανού. Παρατηρήθηκε για πρώτη φορά το 1979 από το διαστημικό σκάφος Βόγιατζερ 1 και εξετάστηκε πλήρως τη δεκαετία του 1990 από τη διαστημική συσκευή . Επίσης, έχει παρατηρηθεί από το διαστημικό τηλεσκόπιο Χαμπλ και από τη Γη τα τελευταία 23 χρόνια. Η επίγεια παρατήρηση των δακτυλίων του Δία μπορεί να γίνει μόνο από τα μεγαλύτερα διαθέσιμα τηλεσκόπια. Το σύστημα των δακτυλίων του Δία είναι αμυδρό και αποτελείται κυρίως από σκόνη. Έχει τέσσερα κύρια τμήματα: έναν παχύ εσωτερικό τόρο σωματιδίων που είναι γνωστός ως «δακτύλιος άλω», έναν σχετικά φωτεινό και εξαιρετικά λεπτό «κύριο δακτύλιο» και δυο πλατιούς, παχείς, εξωτερικούς «αμυδρούς δακτυλίους», οι οποίοι πήραν τα ονόματα τους από τους δορυφόρους από τους οποίους αντλούν τα υλικά τους, την Αμάλθεια και τη Θήβη. Οι κύριος δακτύλιος και η άλως αποτελούνται από σκόνη που εκτινάσσεται από τους δορυφόρους Μήτις, Αδράστεια και από άλλα σώματα που δεν έχουν ακόμη παρατηρηθεί, ως αποτέλεσμα υψηλής ταχύτητας συγκρούσεων. Οι εικόνες υψηλής ανάλυσης που λήφθηκαν το Φεβρουάριο και το Μάρτιο του 2007 από το διαστημικό σκάφος New Horizons αποκάλυψαν μία πλούσια λεπτή δομή στον κύριο δακτύλιο. Στο ορατό και στο εγγύς υπέρυθρο φως, οι δακτύλιοι έχουν κοκκινωπό χρώμα, εκτός του δακτυλίου της άλω, ο οποίος είναι χρωματικά ουδέτερος ή έχει μπλε χρώμα. Το μέγεθος των σωματιδίων σκόνης στους δακτυλίους ποικίλλει. Ο δακτύλιος άλω πιθανότατα αποτελείται κυρίως από κόκκους σκόνης, μεγέθους μικρόμετρου. Η συνολική μάζα του συστήματος των δακτυλίων (συμπεριλαμβανομένων των σωμάτων που δεν έχουν παρατηρηθεί) είναι ελάχιστα γνωστή, αλλά κυμαίνεται πιθανώς μεταξύ 1.011 έως 1.016 κιλών. Η ηλικία του συστήματος των δακτυλίων δεν είναι γνωστή, αλλά μπορεί να υπάρχει από το σχηματισμό του Δία. Ένας δακτύλιος θα μπορούσε ενδεχομένως να υπάρχει στην τροχιά της Ιμαλίας, καθώς ο μικρός δορυφόρος S/2000 J 11 ενδέχεται να έχει συντριβεί επάνω στην Ιμαλία και η δύναμη της πρόσκρουσης προκάλεσε την εκτίναξη υλικού μακριά από αυτήν. (el)
- La planedo Jupitero havas sistemon de ringoj, konata kiel la ringoj de Jupitero aŭ la Jupitera ringsistemo. Ĝi estis la tria ringsistemo malkovrita en la sunsistemo, post tiuj de Saturno kaj Urano. Ĝi estis unue observita en 1979 per la Voyager 1 kosmosondilo kaj plue studata en la 1990aj jaroj de la . Poste ĝi estis observita de la kosmoteleskopo Hubble kaj de surtere por la pasinta 25 jaroj. Nur la plej grandaj haveblaj tero-bazitaj teleskopoj kapablas observi la ringojn. La Jupitera ringsistemo estas tre malforta kaj konsistas plejparte el polvo. Eblas distingi kvar ĉefajn partojn:
* haloa ringo - dika interna toro de partetoj
* ĉefa ringo - relative hela, eksterordinare maldika "ĉefa ringo";
* Gosamero A Amalteo kaj
* Gosamero B Tebo. La du lastaj estas larĝaj, dikaj kaj malbrilaj eksteraj ringoj, kiuj konsistas el materialo de la du lunoj laŭ kiuj ili estas nomataj: Amalteo kaj Tebo. Ilia nomo devenas de la angla gossamer = fajna, delikata.
* Krome: eksterega ringo. Ĝi estas ekstreme maldika ringo en orbito de 640.000-km-a diametro; ĝi kliniĝas je 20° de la ekvatora ebeno de Jupitero kaj rivoluas kontraŭdirekte. Ĝia deveno ankoraŭ ne estas konata, nur estas supozo, ke ĝia materialo devenas ne de Jupitero aŭ ĝiaj lunoj, sed el interplaneda polvo. Klarigi la devenon de la ringoj estis tasko de la . La fajna polvo plej verŝajne devenas de la malgrandaj rokecaj lunetoj de Jupitero. La lunoj estas daŭre alfrapataj de malgrandaj meteoritoj. Pro la malgranda gravito la alfrape suprenĵetita materialo ne refalas al la lunetoj, sed ekiras en orbiton ĉirkaŭ jupitero, kaj tiel daŭre "replenigas" la ringojn. La ĉefa ringo kaj la haloa ringoj konsistas el polvo elĵetita de la lunoj Metiso, Adrasteo kaj aliaj, ĝis nun ne konataj korpoj rezulte de rapidegaj alfrapoj. Altrezoluciaj bildoj akiritaj en februaro kaj marto 2007 de Novaj Horizontoj sondilo rivelis riĉan fajnan strukturon en la ĉefa ringo. En videbla kaj proksima-transruĝa lumo, la ringoj havas ruĝetan koloron, krom la haloa ringo, kiu estas blua aŭ neŭtralkolora.[3] La grandeco de la polveroj en la ringoj varias, sed plejparte la partikloj mezuras diametre ĉ. 30 μm en ĉiuj ringoj krom en la haloo, kie dominas submikrometra polvo. La totala maso de la ringa sistemo estas nebone konata, verŝajne inter 10¹¹ ĝis 10¹⁶ kg (do, nur miliardono aŭ malpli de la termaso). Ankaŭ la aĝo de la ringa sistemo ne estas konata, sed eble ĝi ekzistis ekde la formado de Jupitero. (eo)
- 1979 urtean Voyager 1 espazio-ontziak Jupiterren eraztunak aurkitu zituen. Eraztun nagusiak 6500 km-ko zabalera du, planetaren erditik 120.000 km-ra orbitatzen du eta bere lodiera kilometro gutxi batzutakoa besterik ez da. Voyager 1 eta 2 eta Galileo espazio-ontziek bakarrik ikusi izan dituzte, oso meheak baitira lurretik ikusi ahal izateko. Eraztunak hautsez osatuak daude, satelite hurbiletatik jaurtitakoak meteoritoen talken eraginez. Eraztun nagusiko partikulak Metis eta Adrastea sateliteetatik datoz, eta kanporago dagoen Gossamer eraztunarenak Amaltea eta Thebetik. (eu)
- Los anillos de Júpiter son un sistema de anillos planetarios que rodean a dicho planeta. Fue el tercer sistema de anillos descubierto en el sistema solar, después de los sistemas de anillos de Saturno y de Urano. Los anillos de Júpiter fueron observados por primera vez por la sonda espacial Voyager 1, y han sido investigados exhaustivamente durante la década de 1990 y los primeros años del siglo XXI mediante las sondas Galileo, Cassini y New Horizons. También han sido observados desde observatorios terrestres y el telescopio espacial Hubble durante los últimos 25 años.Las observaciones desde la superficie terrestre requieren los más potentes telescopios disponibles. Los anillos jovianos son débiles y se componen fundamentalmente de polvo.Constan de cuatro estructuras: en el interior, un grueso toro de partículas conocido como el halo o el anillo halo, un anillo principal relativamente brillante, pero excepcionalmente fino y dos anillos anchos, gruesos y débiles llamados anillo difuso de Tebe y anillo difuso de Amaltea por los nombres de los satélites de cuyo material están formados. El anillo principal y el halo consisten en polvo expulsado de los satélites Metis y Adrastea, y otros cuerpos no observados, como resultado de impactos meteoríticos a alta velocidad. Imágenes de alta resolución obtenidas en febrero de 2007 por la sonda New Horizons revelaron una rica y fina estructura en el anillo principal. En la banda de luz visible y en el infrarrojo cercano, los anillos muestran un color rojizo, excepto el halo que tiene un color neutro o azulado. Aplicando modelos fotométricos a las diversas observaciones disponibles tanto de sondas espaciales como de telescopios en superficie terrestre, se infiere que el tamaño de las partículas es de 15 μm de radio en todos los anillos excepto en el halo, aunque los resultados de los modelos se acercan más a las observaciones cuando se consideran partículas no-esféricas que cuando se consideran esféricas. El halo está probablemente compuesto de polvo submicroscópico. La masa total del sistema de anillos, incluyendo los cuerpos no observados que generan material para los anillos, no está exactamente determinada, pero es probable que esté en el rango de 1011 a 1016 kg. La edad del sistema de anillos no es conocida, pero posiblemente hayan existido desde la formación del planeta. (es)
- Les anneaux de Jupiter (ou système d'anneaux jovien) sont un ensemble d'anneaux planétaires orbitant autour de la planète Jupiter. Le système est découvert en 1979 par la sonde spatiale Voyager 1. Il est le troisième système d'anneaux à avoir été découvert après ceux de Saturne et ceux d'Uranus. Le système d'anneaux jovien est ténu et principalement composé de poussière cosmique. Il est divisé en plusieurs anneaux : le halo, l'anneau principal et l'anneau gossamer. Un autre anneau pourrait exister dans l'orbite d'Himalia, bien que cela reste à confirmer. La masse totale exacte du système d'anneau est estimée entre 1011 et 1016 kilogrammes, alors que son âge n'est pas connu. (fr)
- The planet Jupiter has a system of faint planetary rings. The Jovian rings were the third ring system to be discovered in the Solar System, after those of Saturn and Uranus. The main ring was discovered in 1979 by the Voyager 1 space probe and the system was more thoroughly investigated in the 1990s by the Galileo orbiter. The main ring has also been observed by the Hubble Space Telescope and from Earth for several years. Ground-based observation of the rings requires the largest available telescopes. The Jovian ring system is faint and consists mainly of dust. It has four main components: a thick inner torus of particles known as the "halo ring"; a relatively bright, exceptionally thin "main ring"; and two wide, thick and faint outer "gossamer rings", named for the moons of whose material they are composed: Amalthea and Thebe. The main and halo rings consist of dust ejected from the moons Metis, Adrastea and perhaps smaller, unobserved bodies as the result of high-velocity impacts. High-resolution images obtained in February and March 2007 by the New Horizons spacecraft revealed a rich fine structure in the main ring. In visible and near-infrared light, the rings have a reddish color, except the halo ring, which is neutral or blue in color. The size of the dust in the rings varies, but the cross-sectional area is greatest for nonspherical particles of radius about 15 μm in all rings except the halo. The halo ring is probably dominated by submicrometre dust. The total mass of the ring system (including unresolved parent bodies) is poorly constrained, but is probably in the range of 1011 to 1016 kg. The age of the ring system is also not known, but it is possible that it has existed since the formation of Jupiter. A ring or ring arc appears to exist close to the moon Himalia's orbit. One explanation is that a small moon recently crashed into Himalia and the force of the impact ejected the material that forms the ring. (en)
- Planet Jupiter memiliki sistem cincin, yang dikenal sebagai cincin Jupiter atau sistem cincin Jovian. Sistem ini adalah sistem cincin ketiga yang ditemukan di Tata Surya, setelah dari Saturnus dan Uranus. Cincin ini pertama kali diamati pada tahun 1979 oleh Voyager 1 dan diselidiki secara menyeluruh pada 1990-an oleh pengorbit Galileo. Hal ini juga telah diamati oleh Hubble Space Telescope dan dari Bumi selama 23 tahun terakhir. pengamatan berbasis darat dari cincin memerlukan teleskop terbesar. (in)
- 목성의 고리는 토성과 천왕성에 이어 태양계에서 세 번째로 발견된 고리이다. 목성의 고리는 1979년 보이저 1호가 처음으로 발견한 이후 지상에서 관측하여 오고 있으며, 또한 1990년대 갈릴레오 탐사선이 고리를 상세히 조사하였다. 목성의 고리는 주로 먼지로 이루어져 있어 매우 어둡고, "헤일로 고리", "주 고리", "고사머 고리"로 나뉜다. 주 고리와 헤일로 고리는 메티스와 아드라스테아에서 빠져나온 먼지로 이루어져 있으며, 2007년 2월, 뉴 허라이즌스 탐사선이 촬영한 고해상도 사진을 통해 해당 고리들의 구조를 밝혀내었다. 가시광선 및 근적외선 대역에서는, 헤일로 고리(무색 또는 청색)를 제외한 모든 고리는 붉은색을 띈다. 고리 먼지의 크기는 매우 다양하며, 헤일로 고리를 제외하고는 약 15 μm 정도의 먼지가 최대 크기이다. 헤일로 고리는 1 μm 이하의 먼지들로 구성되었다고 추정된다. 고리의 총 질량은 거의 알려지지 않았지만, 1011 ~ 1016 kg 사이로 여겨지고 있다. 고리의 나이 또한 밝혀지지 않았으며, 목성의 형성 때부터 존재했다고 추측되고 있다. 히말리아의 궤도에 고리가 존재할 가능성이 있는데, 이는 작은 위성이 히말리아와 충돌하여 히말리아 표면의 물질들을 날려 보내서 형성되었다고 추측된다. (ko)
- De planeet Jupiter heeft een stelsel van ringen, die bekendstaan als de ringen van Jupiter of het Jupiterringstelsel. (nl)
- 木星の環（もくせいのわ、英: Rings of Jupiter）は、太陽系において土星の環、天王星の環に続き3番目に発見された惑星の環である。1979年にボイジャー1号によって発見され、1990年代に探査機ガリレオによって詳細に観測された。また、ハッブル宇宙望遠鏡や地球の観測施設からも観測された。地上からの観測には、最大級の望遠鏡が必要である。 木星の環は、希薄で、主に塵の成分でできており、4つの主要な環から構成される。最も内側の"ハロ環"、比較的明るく非常に薄い"主環"、幅広で厚く希薄な外側の2つの"ゴサマー環"であり、ゴサマー環は、それぞれアマルテアとテーベ由来の塵からできており、それぞれの衛星の名前を付けて呼ばれる。 主環とハロ環は、衛星メティスや衛星アドラステアに対して未発見の他天体が高速で衝突した結果放出された塵から構成されている。2007年2月と3月にニュー・ホライズンズによって撮影された高精細度の画像によって、主環の詳細な構造が明らかとなった。 可視光や近赤外線では、環は赤っぽく見えるが、ハロ環だけは青っぽく見える。環の粒子の大きさは様々であるが、ハロ環以外の横断面の部分は、最も大きい約15µmの非球形の粒子で構成される。ハロ環は、恐らく1µm以下の粒子がほとんどである。環全体 の質量はほとんど不明であるが、恐らく、1011から1016kgの範囲にあると考えられる。環の年齢も不明であるが、木星自体の形成よりも前から存在していた可能性もある。 ヒマリアの軌道上にも環が存在する可能性がある。ディアが本当にヒマリアに衝突していたら、形成されているはずである。 (ja)
- Gli anelli di Giove sono i costituenti di un debole sistema di anelli planetari intorno a Giove, il terzo ad esser stato scoperto nel sistema solare, dopo quello di Saturno e quello di Urano. Fu osservato per la prima volta nel 1979 dalla sonda Voyager 1, ma fu analizzato più approfonditamente negli anni novanta dalla sonda Galileo e, a seguire, dal telescopio spaziale Hubble e dai più grandi telescopi di terra. Un mosaico di fotografie degli anelli di Giove scattate dalla sonda statunitense Galileo mentre si trovava nel cono d'ombra del pianeta. Il sistema di anelli consiste principalmente di polveri, presumibilmente silicati. È suddiviso in quattro parti principali: un denso toro di particelle noto come anello di alone; una fascia relativamente brillante, ma eccezionalmente sottile nota come anello principale; due deboli fasce più esterne, detti anelli Gossamer (garza), che prendono il nome dai satelliti il cui materiale superficiale ha dato origine a questi anelli: Amaltea (anello Gossamer di Amaltea) e Tebe (anello Gossamer di Tebe). L'anello principale e l'anello di alone sono costituiti da polveri originarie dei satelliti Metis e Adrastea ed espulse nello spazio in seguito a violenti impatti meteorici. Le immagini ottenute nel febbraio e nel marzo 2007 dalla missione New Horizons ha mostrato inoltre che l'anello principale possiede una ricca struttura molto fine. All'osservazione nel visibile e nell'infrarosso vicino gli anelli hanno un colore tendente al rosso, eccezion fatta per l'anello di alone, che appare di un colore neutro o comunque tendente al blu. Le dimensioni delle polveri che compongono il sistema sono variabili, ma è stata riscontrata una netta prevalenza di polveri di raggio pari a circa 15 µm in tutti gli anelli tranne in quello di alone, probabilmente dominato da polveri di dimensioni nanometriche. La massa totale del sistema di anelli è scarsamente conosciuta, ma è probabilmente compresa tra 1011 e 1016 kg. L'età del sistema è sconosciuta, ma si ritiene che esista sin dalla formazione del pianeta madre. (it)
- Pierścienie Jowisza – układ pierścieni planetarnych wokół największej planety Układu Słonecznego – Jowisza. Pierścienie te po raz pierwszy zostały zaobserwowane w 1979 roku przez sondę kosmiczną Voyager 1; jako trzeci system pierścieni planetarnych w Układzie Słonecznym, po pierścieniach Saturna i Urana. W latach 90. zostały zbadane w czasie misji sondy Galileo, a od lat 80. są obserwowane przez teleskopy naziemne i przy użyciu Kosmicznego Teleskopu Hubble’a. Naziemne obserwacje pierścieni Jowisza są trudne i wymagają użycia największych istniejących teleskopów. Pierścienie Jowisza są niewyraźne i zbudowane głównie z drobnego pyłu. System pierścieni składa się z czterech głównych elementów: grubego, wewnętrznego „pierścienia halo” w kształcie torusa, stosunkowo jasnego, cienkiego „pierścienia głównego”, oraz dwóch grubych, niewyraźnych i szerokich zewnętrznych „pierścieni ażurowych” nazywanych pierścieniami Amaltei i Tebe od księżyców, z których materii są zbudowane. Pierścień halo i pierścień główny zbudowane są z pyłu wyrzuconego podczas wysokoenergetycznych uderzeń w księżyce Metis i Adrasteę, oraz inne nieobserwowane dotąd obiekty. Zdjęcia o wysokiej rozdzielczości wykonane w lutym i marcu 2007 przez sondę kosmiczną New Horizons ujawniły delikatną i bogatą strukturę pierścienia głównego. Kolor pierścieni wynika głównie z wielkości cząsteczek pyłu. W świetle widzialnym oraz bliskiej podczerwieni pierścienie Jowisza mają kolor czerwonawy, poza pierścieniem halo, który ma kolor niebieski lub neutralny. Wielkości cząsteczek pyłu w pierścieniach są różne, ale właściwości optyczne pierścieni są wyznaczone przez cząsteczki o średnicy 15,0 ± 0,3 μm we wszystkich pierścieniach poza halo. Pierścień halo jest prawdopodobnie zdominowany przez cząsteczki o rozmiarach poniżej jednego mikrometra. Całkowitą masę systemu pierścieni Jowisza (włącznie z niezaobserwowanymi do tej pory ciałami) szacuje się na 1016 kg, co jest porównywalne z masą Adrastei. Wiek systemu pierścieni Jowisza nie jest znany, ale mogą one istnieć od czasu powstania planety. (pl)
- Jupiters ringar är ett ringsystem som kretsar runt planeten Jupiter. Det var det tredje ringsystemet som upptäcktes i solsystemet efter Saturnus' och Uranus' ringar. Första observationen gjordes 1979 av Voyager 1 och ringarna undersöktes grundligt av rymdsonden Galileo på 1990-talet. Det har också observerats av rymdteleskopet Hubble och från jordytan; det senare kräver de kraftigaste tillgängliga teleskopen. Jupiters ringsystem är svagt och består huvudsakligen av stoft. Det är uppbyggt av fyra huvudkomponenter: En tjock inre torus av partiklar som kallas "haloringen", en relativt ljus och väldigt tunn "huvudring", och två breda och tjocka yttre "spindelvävsringar" som benämnts efter de månar av vars material de består: Amalthea och Thebe. Huvudringen och haloringen består av stoft som slungats ut från månarna Metis, Adrastea och andra ej observerade kroppar till följd av kraftiga nedslag. Högupplösta bilder som erhölls i februari och mars 2007 av rymdsonden New Horizons avslöjade en rik finstruktur hos huvudringen. I synligt och nära infrarött ljus är ringarna rödaktiga, utom haloringen, som är neutral eller blå till färgen. Stoftet i ringarna varierar i storlek, men tvärsnittsarean är störst för icke-sfäriska partiklar med en radie på cirka 15 μm i alla ringar utom i haloringen, som troligen domineras av stoft som är mindre än 1 μm. Ringsystemets massa är dåligt känd, men tros ligga mellan 1011 och 1016 kg. Ej heller är dess ålder känd, men det kan ha funnits sedan planeten skapades. Möjligtvis finns det också en ring kring månen Himalias bana. En möjlig förklaring är att en liten måne kolliderat med Himalia så att material slungats ut av nedslagets kraft. (sv)
- Os anéis de Júpiter são um sistema de anéis que circunda o planeta Júpiter. Foi o terceiro sistema de anéis planetários a ser descoberto no Sistema Solar, após os anéis de Saturno e de Urano, e foi observado pela primeira vez durante a visita da sonda espacial Voyager I em 1979. Com as informações recolhidas pela sonda irmã Voyager II, que passou pelas proximidades do planeta naquele mesmo ano, foi possível iniciar a determinação da estrutura dos anéis. Em 1995, eles foram estudados de maneira mais aprofundada pela sonda espacial Galileu. Os anéis têm sido observados, desde a sua descoberta, pelo telescópio espacial Hubble e por telescópios situados na Terra, apesar da dificuldade em observá-los a partir da superfície terrestre, sendo necessário, para isso, recorrer aos maiores telescópios disponíveis. O sistema joviano de anéis é ténue e consiste principalmente de poeira. É formado por quatro partes: a parte mais interna, o “anel halo”, é espessa e tem uma forma de toroide; afastando-se do planeta encontra-se a segunda parte, o “anel principal”, que é o mais visível e também muito estreito; continuando o afastamento, encontram-se os dois largos, espessos e ténues “anéis gossamer”, nomeados a partir da lua de cujo material eles são compostos, Adrasteia e Tebe. O anel halo e o anel principal são formados por material das luas Adrasteia e Métis e de outros corpos celestes não observados, ejetado por colisões em alta velocidade. Imagens de alta resolução obtidas em fevereiro e março de 2007 pela sonda New Horizons revelaram uma estrutura rica e fina no anel principal. A cor do anel principal no espectro visível e nas proximidades do infravermelho é avermelhada, exceto pelo anel halo, que possui cor neutra ou azulada. O tamanho das partículas de poeira nos anéis varia, mas a área da secção reta é maior para partículas não esféricas com raio de cerca de 15 μm em todos os anéis, exceptuando no halo. O anel halo é provavelmente dominado por poeiras de dimensões submicrométricas. A massa total do sistema de anéis (incluindo corpos não visíveis) é pouco conhecida, mas está provavelmente entre 1011 e 1016 kg. A idade dos anéis é desconhecida, mas eles podem estar presentes desde a formação de Júpiter. Um anel possivelmente existe na órbita de Himalia. Uma explicação possível é que uma pequena lua tenha se chocado com Himalia e a força do impacto tenha feito o material ser ejetado de Himalia. (pt)
- 木星環（英語：Rings of Jupiter）是指圍繞在木星周圍的行星環系統。它是太陽系第三個被發現的行星環系統，第一個和第二個分別是土星環及天王星環。木星環首次被觀測到是在1979年，由航海家一號發現及在1990年代受到伽利略號進行詳細調查。木星環在25年來亦可以由哈勃太空望遠鏡及地球觀察。在地上需要現存最大的望遠鏡才能夠進行木星環的觀察。 隱約的木星環系統主要由塵埃組成。木星環分成四個部分：厚厚的粒子環面內晕層稱為“光環”；一個相對光亮的而且特別薄的“主環”；以及兩個外部既厚又隱約的“薄紗環”（或称“蛛网环”），其名稱由形成它們的衛星物質而來：木衛五（阿馬爾塞）和木衛十四（底比斯）。 木星環的主環及光環由衛星木衛十六（墨提斯）、木衛十五（阿德剌斯忒亞）及其他不能觀測的主體因為高速撞擊而噴出的塵埃組成。在2007年二月至三月由新視野號取得的高解像度圖像顯示主環有豐富的精細結構。 在可見光及近紅外線光線下，除了光環呈現灰色或藍色外，木星環會呈現紅色。在環內的塵埃大小不定，但是所有環除了光環以外的塵埃橫切面面積最大為半徑約15微米的非球體粒子。光環主要由亞微米級塵埃組成。環狀系統的主要質量（包括不可見的主體）約為1016 公斤，和木衛十五質量相當。環狀系統的年齡不詳，但是可能在木星形成時已經存在。 (zh)
- Кольца Юпитера — система колец, окружающих планету Юпитер, известна также как Юпитерианская кольцевая система. Это третья система колец, открытая в Солнечной системе, после Сатурнианской и системы колец Урана. Наличие колец предполагал ещё в 1960 году советский астроном Сергей Всехсвятский: на основе исследования дальних точек орбит некоторых комет Всехсвятский заключил, что эти кометы могут происходить из кольца Юпитера и предположил, что образовалось кольцо в результате вулканической деятельности спутников Юпитера (вулканы на Ио открыты два десятилетия спустя). Впервые кольца Юпитера были замечены при подлёте КА Вояджер-1 в 1979 году к Юпитеру, более подробные сведения о кольцах удалось получить в 1990-х благодаря КА Галилео. Кольца также наблюдались Телескопом Хаббла и наблюдаются с Земли в течение множества лет. Наземные наблюдения требуют наиболее крупных из доступных телескопов. Юпитерианская система колец слабая и состоит главным образом из пыли. В кольцах можно выделить в общей сложности четыре компонента системы: толстый тор из частиц — известный как «кольцо-гало́» (англ. halo ring) или просто гало; относительно яркое, очень тонкое «Главное кольцо»; и два широких и слабых внешних кольца — известных как «паутинные кольца» (Gossamer rings — кольца тонкие и прозрачные, как паутина), называющиеся по материалу спутников — которые их и формируют: Амальтеи и Фивы. Основное кольцо и гало состоят в основном из пыли с Метиды, Адрастеи и возможно ещё некоторых спутников, что является следствием высокоскоростных столкновений. Изображения в высоком разрешении, полученные в 2007 году КА Новые горизонты позволили различить насыщенную и тонкую структуру основного кольца. В видимой части спектра и близкой инфракрасной у колец красный окрас, за исключением «кольца-гало», которое имеет нейтральный или синий окрас. Размер пыли в кольцах разнится, но площадь поперечного сечения наиболее высокая для несфероидальных частиц с радиусом в примерно 15 микрометров во всех кольцах, за исключением кольца-гало. Вероятно, в кольце-гало преобладает пыль с поперечником частиц менее микрометра. Общая масса системы колец не поддаётся точному исчислению, но её оценки колеблются в пределах от 1011 до 1016 кг. Возраст системы колец неизвестен, но они могли существовать с момента окончательного формирования Юпитера. Возможно, что ещё одно кольцо существует на орбите Гималии, если она, как полагают, сталкивалась когда-то с Дией. (ru)
- Кі́льця Юпі́тера — система планетарних кілець планети Юпітер. Це третя система кілець, відкрита в Сонячній системі, після систем кілець Сатурна та Урана. Вперше кільця Юпітера були помічені 1979 року при підльоті КА «Вояджер» до Юпітера, більш детальні відомості про кільця вдалося отримати в 1990-ті завдяки КА «Галілео». Кільця також спостерігалися з допомогою телескопа «Габбл» і спостерігаються з Землі протягом багатьох років. Наземні спостереження потребують найбільших із доступних телескопів. Система кілець Юпітера є слабкою та складається переважно з пилу. В кільцях можна виділити загалом чотири компоненти системи: товстий тор із частинок — відомий як «кільце-гало» (англ. halo ring) чи просто гало; відносно яскраве, дуже тонке «головне кільце»; і два широких і слабких зовнішніх кільця — відомих як «павутинні кільця» (gossamer rings — кільця тонкі та прозорі, як павутина), що називаються за матеріалом супутників, які їх формують: Амальтеї та Теби. Головне кільце та гало складаються переважно з пилу з Метіди, Адрастеї та, можливо, ще деяких супутників, що є наслідком високошвидкісних зіткнень. Зображення високої роздільності, отримані 2007 року КА «Нові горизонти» дозволили розрізнити насичену та тонку структуру головного кільця. У видимій частині спектра та близькій інфрачервоній кільця мають червоне забарвлення, за винятком «кільця-гало», що має нейтральне або синє забарвлення. Розмір пилинок у кільцях різний, але площа поперечного перетину найвища для несфероїдальних частинок із радіусом близько 15 мкм у всіх кільцях, крім кільця-гало. Ймовірно у кільці-гало переважає пил з поперечником частинок менше мікрометра. Загальна маса системи кілець невідома, але її оцінки коливаються в межах від 1011 до 1016 кг. Вік системи кілець невідомий, але вони могли існувати з моменту остаточного формування Юпітера. Можливо, що ще одне кільце існує на орбіті Гімалії, якщо вона, як вважається, зіштовхувалася колись із Дією. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- 1979 urtean Voyager 1 espazio-ontziak Jupiterren eraztunak aurkitu zituen. Eraztun nagusiak 6500 km-ko zabalera du, planetaren erditik 120.000 km-ra orbitatzen du eta bere lodiera kilometro gutxi batzutakoa besterik ez da. Voyager 1 eta 2 eta Galileo espazio-ontziek bakarrik ikusi izan dituzte, oso meheak baitira lurretik ikusi ahal izateko. Eraztunak hautsez osatuak daude, satelite hurbiletatik jaurtitakoak meteoritoen talken eraginez. Eraztun nagusiko partikulak Metis eta Adrastea sateliteetatik datoz, eta kanporago dagoen Gossamer eraztunarenak Amaltea eta Thebetik. (eu)
- Planet Jupiter memiliki sistem cincin, yang dikenal sebagai cincin Jupiter atau sistem cincin Jovian. Sistem ini adalah sistem cincin ketiga yang ditemukan di Tata Surya, setelah dari Saturnus dan Uranus. Cincin ini pertama kali diamati pada tahun 1979 oleh Voyager 1 dan diselidiki secara menyeluruh pada 1990-an oleh pengorbit Galileo. Hal ini juga telah diamati oleh Hubble Space Telescope dan dari Bumi selama 23 tahun terakhir. pengamatan berbasis darat dari cincin memerlukan teleskop terbesar. (in)
- De planeet Jupiter heeft een stelsel van ringen, die bekendstaan als de ringen van Jupiter of het Jupiterringstelsel. (nl)
- 木星環（英語：Rings of Jupiter）是指圍繞在木星周圍的行星環系統。它是太陽系第三個被發現的行星環系統，第一個和第二個分別是土星環及天王星環。木星環首次被觀測到是在1979年，由航海家一號發現及在1990年代受到伽利略號進行詳細調查。木星環在25年來亦可以由哈勃太空望遠鏡及地球觀察。在地上需要現存最大的望遠鏡才能夠進行木星環的觀察。 隱約的木星環系統主要由塵埃組成。木星環分成四個部分：厚厚的粒子環面內晕層稱為“光環”；一個相對光亮的而且特別薄的“主環”；以及兩個外部既厚又隱約的“薄紗環”（或称“蛛网环”），其名稱由形成它們的衛星物質而來：木衛五（阿馬爾塞）和木衛十四（底比斯）。 木星環的主環及光環由衛星木衛十六（墨提斯）、木衛十五（阿德剌斯忒亞）及其他不能觀測的主體因為高速撞擊而噴出的塵埃組成。在2007年二月至三月由新視野號取得的高解像度圖像顯示主環有豐富的精細結構。 在可見光及近紅外線光線下，除了光環呈現灰色或藍色外，木星環會呈現紅色。在環內的塵埃大小不定，但是所有環除了光環以外的塵埃橫切面面積最大為半徑約15微米的非球體粒子。光環主要由亞微米級塵埃組成。環狀系統的主要質量（包括不可見的主體）約為1016 公斤，和木衛十五質量相當。環狀系統的年齡不詳，但是可能在木星形成時已經存在。 (zh)
- لكوكب المشتري نظام حلقي يعرف باسم حلقات المشتري أو نظام الحلقات الجوبترية. كان هذا النظام هو النظام الحلقي الثالث الذي يتم اكتشافه في المجموعة الشمسية بعد حلقات زحل وأورانوس، وقد لوحظ لأول مرة عام 1979 بواسطة المسبار الفضائي فوياجر 1 وتم التحقق منه بدقة في التسعيينات من قِبل المركبة الفضائية غاليليو، كما لوحظ أيضًا من على كوكب الأرض بواسطة تلسكوب هابل الفضائي لعدة سنوات. عمر النظام الحلقي غير معروف ولكنه ربما كان موجودًا منذ تكوين المشتري. (ar)
- El sistema d'anells planetaris de Júpiter és molt tènue i està compost per partícules de pols despreses de les seves llunes interiors a causa d'impactes de meteorits. Fou descobert per la sonda espacial Voyager 1 el 1979, després del descobriment dels anells de Saturn i d'Urà. Els anells han estat investigats exhaustivament durant els anys 90 i els primers anys del segle xxi mitjançant les sondes Galileo, Cassini i New Horizons. També han estat observats des d'observatoris terrestres i des del telescopi espacial Hubble durant els últims 25 anys. Les observacions des de la superfície terrestre són possibles gràcies als potents telescopis disponibles. (ca)
- Planeta Jupiter má systém planetárních prstenců, které jsou známé jako Jupiterovy prstence. Jupiterovy prstence nebyly dlouho rozpoznány, jelikož jsou jen slabé a špatně viditelné. Objeveny tak byly až v roce 1979, kdy kolem planety prolétla sonda Voyager 1 a Voyager 2 a později podrobně zkoumány v 90. letech 20. století orbitálním modulem sondy Galileo. Jednalo se o třetí objevený prstencový systém ve sluneční soustavě. Za posledních 25 let[kdy?] byly prstence pozorovány i z pozemských observatoří, na což se využívají největší možné teleskopy na Zemi, či Hubbleův vesmírný dalekohled umístěný na orbitální dráze kolem Země. (cs)
- Ο πλανήτης Δίας έχει ένα σύστημα δακτυλίων, που είναι γνωστό ως οι δακτύλιοι του Δία. Ήταν το τρίτο σύστημα δακτυλίων που ανακαλύφθηκε στο ηλιακό μας σύστημα, μετά από αυτό του Κρόνου και του Ουρανού. Παρατηρήθηκε για πρώτη φορά το 1979 από το διαστημικό σκάφος Βόγιατζερ 1 και εξετάστηκε πλήρως τη δεκαετία του 1990 από τη διαστημική συσκευή . Επίσης, έχει παρατηρηθεί από το διαστημικό τηλεσκόπιο Χαμπλ και από τη Γη τα τελευταία 23 χρόνια. Η επίγεια παρατήρηση των δακτυλίων του Δία μπορεί να γίνει μόνο από τα μεγαλύτερα διαθέσιμα τηλεσκόπια. (el)
- La planedo Jupitero havas sistemon de ringoj, konata kiel la ringoj de Jupitero aŭ la Jupitera ringsistemo. Ĝi estis la tria ringsistemo malkovrita en la sunsistemo, post tiuj de Saturno kaj Urano. Ĝi estis unue observita en 1979 per la Voyager 1 kosmosondilo kaj plue studata en la 1990aj jaroj de la . Poste ĝi estis observita de la kosmoteleskopo Hubble kaj de surtere por la pasinta 25 jaroj. Nur la plej grandaj haveblaj tero-bazitaj teleskopoj kapablas observi la ringojn. La Jupitera ringsistemo estas tre malforta kaj konsistas plejparte el polvo. Eblas distingi kvar ĉefajn partojn: (eo)
- Los anillos de Júpiter son un sistema de anillos planetarios que rodean a dicho planeta. Fue el tercer sistema de anillos descubierto en el sistema solar, después de los sistemas de anillos de Saturno y de Urano. Los anillos de Júpiter fueron observados por primera vez por la sonda espacial Voyager 1, y han sido investigados exhaustivamente durante la década de 1990 y los primeros años del siglo XXI mediante las sondas Galileo, Cassini y New Horizons. También han sido observados desde observatorios terrestres y el telescopio espacial Hubble durante los últimos 25 años.Las observaciones desde la superficie terrestre requieren los más potentes telescopios disponibles. (es)
- The planet Jupiter has a system of faint planetary rings. The Jovian rings were the third ring system to be discovered in the Solar System, after those of Saturn and Uranus. The main ring was discovered in 1979 by the Voyager 1 space probe and the system was more thoroughly investigated in the 1990s by the Galileo orbiter. The main ring has also been observed by the Hubble Space Telescope and from Earth for several years. Ground-based observation of the rings requires the largest available telescopes. (en)
- Les anneaux de Jupiter (ou système d'anneaux jovien) sont un ensemble d'anneaux planétaires orbitant autour de la planète Jupiter. Le système est découvert en 1979 par la sonde spatiale Voyager 1. Il est le troisième système d'anneaux à avoir été découvert après ceux de Saturne et ceux d'Uranus. Le système d'anneaux jovien est ténu et principalement composé de poussière cosmique. Il est divisé en plusieurs anneaux : le halo, l'anneau principal et l'anneau gossamer. Un autre anneau pourrait exister dans l'orbite d'Himalia, bien que cela reste à confirmer. (fr)
- Gli anelli di Giove sono i costituenti di un debole sistema di anelli planetari intorno a Giove, il terzo ad esser stato scoperto nel sistema solare, dopo quello di Saturno e quello di Urano. Fu osservato per la prima volta nel 1979 dalla sonda Voyager 1, ma fu analizzato più approfonditamente negli anni novanta dalla sonda Galileo e, a seguire, dal telescopio spaziale Hubble e dai più grandi telescopi di terra. Un mosaico di fotografie degli anelli di Giove scattate dalla sonda statunitense Galileo mentre si trovava nel cono d'ombra del pianeta. (it)
- 木星の環（もくせいのわ、英: Rings of Jupiter）は、太陽系において土星の環、天王星の環に続き3番目に発見された惑星の環である。1979年にボイジャー1号によって発見され、1990年代に探査機ガリレオによって詳細に観測された。また、ハッブル宇宙望遠鏡や地球の観測施設からも観測された。地上からの観測には、最大級の望遠鏡が必要である。 木星の環は、希薄で、主に塵の成分でできており、4つの主要な環から構成される。最も内側の"ハロ環"、比較的明るく非常に薄い"主環"、幅広で厚く希薄な外側の2つの"ゴサマー環"であり、ゴサマー環は、それぞれアマルテアとテーベ由来の塵からできており、それぞれの衛星の名前を付けて呼ばれる。 主環とハロ環は、衛星メティスや衛星アドラステアに対して未発見の他天体が高速で衝突した結果放出された塵から構成されている。2007年2月と3月にニュー・ホライズンズによって撮影された高精細度の画像によって、主環の詳細な構造が明らかとなった。 ヒマリアの軌道上にも環が存在する可能性がある。ディアが本当にヒマリアに衝突していたら、形成されているはずである。 (ja)
- 목성의 고리는 토성과 천왕성에 이어 태양계에서 세 번째로 발견된 고리이다. 목성의 고리는 1979년 보이저 1호가 처음으로 발견한 이후 지상에서 관측하여 오고 있으며, 또한 1990년대 갈릴레오 탐사선이 고리를 상세히 조사하였다. 목성의 고리는 주로 먼지로 이루어져 있어 매우 어둡고, "헤일로 고리", "주 고리", "고사머 고리"로 나뉜다. 주 고리와 헤일로 고리는 메티스와 아드라스테아에서 빠져나온 먼지로 이루어져 있으며, 2007년 2월, 뉴 허라이즌스 탐사선이 촬영한 고해상도 사진을 통해 해당 고리들의 구조를 밝혀내었다. 가시광선 및 근적외선 대역에서는, 헤일로 고리(무색 또는 청색)를 제외한 모든 고리는 붉은색을 띈다. 고리 먼지의 크기는 매우 다양하며, 헤일로 고리를 제외하고는 약 15 μm 정도의 먼지가 최대 크기이다. 헤일로 고리는 1 μm 이하의 먼지들로 구성되었다고 추정된다. 고리의 총 질량은 거의 알려지지 않았지만, 1011 ~ 1016 kg 사이로 여겨지고 있다. 고리의 나이 또한 밝혀지지 않았으며, 목성의 형성 때부터 존재했다고 추측되고 있다. (ko)
- Pierścienie Jowisza – układ pierścieni planetarnych wokół największej planety Układu Słonecznego – Jowisza. Pierścienie te po raz pierwszy zostały zaobserwowane w 1979 roku przez sondę kosmiczną Voyager 1; jako trzeci system pierścieni planetarnych w Układzie Słonecznym, po pierścieniach Saturna i Urana. W latach 90. zostały zbadane w czasie misji sondy Galileo, a od lat 80. są obserwowane przez teleskopy naziemne i przy użyciu Kosmicznego Teleskopu Hubble’a. Naziemne obserwacje pierścieni Jowisza są trudne i wymagają użycia największych istniejących teleskopów. (pl)
- Os anéis de Júpiter são um sistema de anéis que circunda o planeta Júpiter. Foi o terceiro sistema de anéis planetários a ser descoberto no Sistema Solar, após os anéis de Saturno e de Urano, e foi observado pela primeira vez durante a visita da sonda espacial Voyager I em 1979. O anel halo e o anel principal são formados por material das luas Adrasteia e Métis e de outros corpos celestes não observados, ejetado por colisões em alta velocidade. Imagens de alta resolução obtidas em fevereiro e março de 2007 pela sonda New Horizons revelaram uma estrutura rica e fina no anel principal. (pt)
- Кі́льця Юпі́тера — система планетарних кілець планети Юпітер. Це третя система кілець, відкрита в Сонячній системі, після систем кілець Сатурна та Урана. Вперше кільця Юпітера були помічені 1979 року при підльоті КА «Вояджер» до Юпітера, більш детальні відомості про кільця вдалося отримати в 1990-ті завдяки КА «Галілео». Кільця також спостерігалися з допомогою телескопа «Габбл» і спостерігаються з Землі протягом багатьох років. Наземні спостереження потребують найбільших із доступних телескопів. (uk)
- Jupiters ringar är ett ringsystem som kretsar runt planeten Jupiter. Det var det tredje ringsystemet som upptäcktes i solsystemet efter Saturnus' och Uranus' ringar. Första observationen gjordes 1979 av Voyager 1 och ringarna undersöktes grundligt av rymdsonden Galileo på 1990-talet. Det har också observerats av rymdteleskopet Hubble och från jordytan; det senare kräver de kraftigaste tillgängliga teleskopen. Möjligtvis finns det också en ring kring månen Himalias bana. En möjlig förklaring är att en liten måne kolliderat med Himalia så att material slungats ut av nedslagets kraft. (sv)
- Кольца Юпитера — система колец, окружающих планету Юпитер, известна также как Юпитерианская кольцевая система. Это третья система колец, открытая в Солнечной системе, после Сатурнианской и системы колец Урана. Наличие колец предполагал ещё в 1960 году советский астроном Сергей Всехсвятский: на основе исследования дальних точек орбит некоторых комет Всехсвятский заключил, что эти кометы могут происходить из кольца Юпитера и предположил, что образовалось кольцо в результате вулканической деятельности спутников Юпитера (вулканы на Ио открыты два десятилетия спустя). Впервые кольца Юпитера были замечены при подлёте КА Вояджер-1 в 1979 году к Юпитеру, более подробные сведения о кольцах удалось получить в 1990-х благодаря КА Галилео. Кольца также наблюдались Телескопом Хаббла и наблюдаются с Зем (ru)
|
