| dbo:abstract
|
- احتفال النصر الروماني (باللاتينية: triumphus) كان احتفالاً عاماً وطقساً دينياً في روما القديمة، يُقَام على الملأ للاحتفال بنجاح قائد عسكريٍّ كبير قادة الجيوش الرومانية للنصر في خدمة الدولة أو - بالأصل على الأقل - ضد دولة أجنبية. في تقاليد الجمهورية الرومانية الأصيلة، لم تكن صلاحية إعلان احتفال بالنصر متاحة إلا لمجلس الشيوخ ذاته. خلال عهد الزعامة، أصبحت احتفالات النصر مظهراً سياسياً، حتى أنها باتت إجراءً شكلياً يهدف لترسيخ السلطة والشرعية الإمبراطورية. إن بداية هذا التقليد غير معروفة بجذورها، حيث يرجعها بعد المؤرخين إلى العهود الأسطورية الأولى لمدينة روما. كان يرتدي الضابط المُكرَّم - في يوم الاحتفال بنصره - إكليلاً من الغار مع شملة النصر أرجوانية اللون المطرَّزة بالذهب، وهي مظاهر كانت تُعرِّفه على أنه رجل شبه مقدَّس أو شبه ملكي. كان يركب عجلة حربية تجرُّها أربعة أحصنة، ليقودها على شوارع روما في مسيرة مع جيشه وعبيده وأسرى حربه بدون أيّ سلاح. بعد ذلك، كان يتجه إلى معبد جوبيتر على هضبة كابيتولين ليُقدِّم أضحياته للآلهة شكراً لنصره. بعد ذلك، كان يحظى بحقّ أن يُطلَق عليه لقب vir triumphalis (وتعني رجل النصر) حتى نهاية حياته. وحتى بعد موته، فإنَّه كان يحظى بهذا التشريف في جنازته. تطلَّبت الأخلاقيات السائدة في عهد الجمهورية الرومانية أنه وبالرغم من حيازة الرجل على هذا الشرف غير العادي، إلا أنَّه كان لا بد على من يحوزه أن يظهر نفسه أمام الناس بتواضعٍ شديد، بصفته مواطناً بسيطاً حظي بتشريف عظيم من ملجس الشيوخ وأهل روما والآلهة. بطبيعة الحال وإلى جانب الأبعاد الدينية والعسكرية للاحتفال، كان يقدم احتفال النصر هذا فرصةً عظيمة لإشهار النفس وحيازة سمعة في روما. ففي حين أن معظم الأعياد الرومانية كانت تقام في تواريخ ثابتة كل عام، كانت التقاليد تنصُّ على أن احتفالات النصر هي أحداث استثنائية لا بد من أن تحظى بمظاهر الاحتفال من المهرجانات والمآدب والألعاب العامة في أي وقت ضروريّ. كان يمكن للضابط الذي يُحتفَل به أيضاً أن يزيد من شعبية احتفاله وسمعته الشخصية بتوزيع النقود أثناء الاحتفال، وإعلانه عن تمويل مشروع لخدمة الصالح العام كبناء معبدٍ مثلاً. وبسبب كل هذه الفوائد السياسية والعسكرية لمثل هذه الاحتفالات، فقد ازدادت كثرتها بشكل كبير خلال الفترات الأخيرة من عهدة الجمهورية. (ar)
- Triumf (latinsky triumphus) byla veřejná oslava konaná ve starověkém Římě na počest vítězného vojevůdce. Senát v období římské republiky přiznával tuto poctu veliteli, který dosáhl velkého vojenského vítězství vedoucího k završení války a jehož provolalo vojsko na bitevním poli imperátorem. Vítězství muselo být vybojováno ve spravedlivé válce (bellum iustum) a v rozhodující bitvě muselo padnout alespoň 5000 nepřátel. Triumf mohl být přiznán jen nejvyšším magistrátům, jimž náleželo imperium. V dobách římské říše byl vyhrazen osobě císaře a zpočátku také jeho nejbližším příbuzným. Vítězní vojevůdci bývali odměňováni nižší formou triumfu nazývanou (ovatio), případně obdrželi triumfální odznaky (ornamenta triumphalia). (cs)
- Triomf (Triumphus) era el màxim honor que es podia donar a una persona en l'antiga Roma, gairebé sempre era dedicat a un general després d'una victòria i s'acompanyava amb una celebració desfilant pels carrers principals de la ciutat. El primer triomf es va dedicar a Ròmul per haver vençut els Ceninensi (poble d'origen sabí), que va ser aclamat pels romans en una passejada que va començar al capitoli, passant per la via Sacra, el fòrum i acabant al temple de Júpiter Feretri. (ca)
- Ο ρωμαϊκός θρίαμβος, λατιν.: triumphus ήταν μία πολιτική τελετή και θρησκευτική ιεροτελεστία της αρχαίας Ρώμης, που πραγματοποιείτο για να εορτάσει και να αγιάσει δημόσια την επιτυχία ενός στρατιωτικού διοικητή, που είχε οδηγήσει τις ρωμαϊκές δυνάμεις στη νίκη, κάτω από την υπηρεσία του κράτους ή για ορισμένες ιστορικές παραδόσεις, ή εκείνου που είχε ολοκληρώσει επιτυχώς έναν ξένο πόλεμο. Την ημέρα τού θριάμβου του, ο στρατηγός φορούσε ένα στέμμα από δάφνη και μία πορφυρή, χρυσοκεντημένη θριαμβευτική toga picta (ζωγραφισμένο ένδυμα), διακριτικά που τον προσδιόριζαν ως σχεδόν θεϊκό ή σχεδόν βασιλικό. Σε ορισμένες μαρτυρίες αναφέρεται, ότι το πρόσωπό του ήταν βαμμένο κόκκινο, ίσως σε μίμηση του υψηλότερου και ισχυρότερου θεού της Ρώμης, του Jupiter (Δία). Ο στρατηγός οδηγούσε ένα τέθριππο άρμα στους δρόμους της Ρώμης, σε άοπλη πομπή με τον στρατό του, τους αιχμαλώτους και τα λάφυρα τού πολέμου του. Στον στον Καπιτωλίνο λόφο, πρόσφερε θυσία και αποδεικτικά της νίκης του στον θεό Δία. Σύμφωνα με τη Δημοκρατική παράδοση, μόνο η Σύγκλητος μπορούσε να δώσει άδεια για θρίαμβο. Η προέλευση και η εξέλιξη αυτής της τιμής είναι σκοτεινή: οι Ρωμαίοι ιστορικοί τοποθετούν τον πρώτο θρίαμβο στο μυθικό παρελθόν. Η Δημοκρατική απαιτούσε από τον στρατηγό να συμπεριφέρεται με αξιοπρεπή ταπείνωση, ως θνητός που θριάμβευσε για λογαριασμό της Συγκλήτου, του λαού και των θεών της Ρώμης. Αναπόφευκτα, ο θρίαμβος πρόσφερε εξαιρετικές ευκαιρίες για αυτοδιαφήμιση, εκτός από τις θρησκευτικές και στρατιωτικές του διαστάσεις. Οι περισσότεροι θριαμβευτικοί εορτασμοί περιλάμβαναν μία σειρά από δημοφιλείς αγώνες και ψυχαγωγίες για το ρωμαϊκό πλήθος. Οι περισσότερες ήταν ημερολογιακά σταθερές, συνδεδεμένα με τη λατρεία συγκεκριμένων θεοτήτων. Ενώ η θριαμβευτική πομπή κορυφωνόταν στον ναό του Δία, η ίδια η πομπή, οι συνοδευτικές εορτές και οι δημόσιοι αγώνες προωθούσαν το κύρος και το επίτευγμα του στρατηγού. Μέχρι την Ύστερη Δημοκρατική εποχή, οι θρίαμβοι ήταν παρατεταμένοι και υπερβολικοί, υποκινούμενοι από τον αυξανόμενο ανταγωνισμό μεταξύ των στρατιωτικών-πολιτικών ηγετών, που διοικούσαν την εκκολαπτόμενη Αυτοκρατορία της Ρώμης. Ορισμένοι θρίαμβοι παρατάθηκαν σε αρκετές ημέρες δημοσίων αγώνων και ψυχαγωγιών. Από την Ηγεμονία και μετά, ο θρίαμβος αντανακλούσε την Αυτοκρατορική τάξη και την υπεροχή της Αυτοκρατορικής οικογένειας. Τον θρίαμβο μιμήθηκαν συνειδητά τα μεσαιωνικά και μεταγενέστερα κράτη στη και σε άλλες τελετουργικές εκδηλώσεις. (el)
- Triumfo laŭ esperantlingvaj vortaroj kiel Plena Ilustrita Vortaro aŭ ReVo estas "granda venko, granda sukceso montriĝanta per eksteraj signoj". Ĉe la antikvaj Romanoj, triumfo precipe simboliĝis per pompa kaj solena eniro de militestro post granda venko post fiera reveno al la imperia ĉefurbo. Jam antaŭ la la honoriga procesio en la ĉefurbon, la soldatoj post la milita venko solene deklaris sian armeestron imperator ("reganto") kaj per tio preparis la honorigon. En pli abstrakta senco, post falo de la Romia Imperio venkaj festoj en plej diversaj kontekstoj nun nomatas triumfo - la vortuzo do ĝeneraliĝis nur post la origine specifa antikva signifo. Simboloj por dezirata eternigo de la triumfo foje estis triumfaj kolonoj, plej ofte tamen triumfarkoj. Post falo de la Romia Imperio ankaŭ la tradicio de triumfaj arkoj transportiĝis al aliaj kulturoj - tiel ekzemple la konata Triumfa Arko de Parizo kreiĝis nur en 1806, post la venko de Austerlitz fare de la imperiestro Napoléon Bonaparte, do multajn jarcentojn post la romia epoko. (eo)
- Ein Triumph (lateinisch triumphus; auch Triumphzug) war im antiken Rom der feierliche Einzug eines siegreichen Feldherrn, der von seinen Soldaten zum Imperator ausgerufen worden war, in die Stadt Rom. Im übertragenen Sinn werden Siegesfeiern in den verschiedensten Zusammenhängen als Triumph bezeichnet. (de)
- El triunfo (triumphus) era una ceremonia civil y un rito religioso de la antigua Roma, que se llevaba a cabo para celebrar y consagrar públicamente el éxito de un comandante militar que había conducido a las fuerzas romanas a una victoria al servicio del Estado u, original y tradicionalmente, a uno que había culminado con éxito una campaña militar en el extranjero. El día de su triunfo el general lucía una corona de laurel y la toga picta triunfal, púrpura y bordada en oro, que lo identificaba como casi monarca o incluso divino. Desfilaba montado en un carro tirado por cuatro caballos por las calles de Roma con su ejército sin armas, los prisioneros y su botín de guerra. En el templo de Júpiter, en la colina Capitolina, ofrecía al dios un sacrificio y las pruebas de su victoria. La mos maiorum republicana requería que, a pesar de estos extraordinarios honores, el general se comportara con digna humildad, como un ciudadano mortal que triunfó en nombre del Senado, el pueblo y los dioses de Roma. Inevitablemente, el triunfo brindaba extraordinarias oportunidades para la promoción personal, además de sus aspectos religiosos y militares. La mayoría de las fiestas romanas eran acontecimientos fijados en su calendario, mientras que la tradición y la ley reservaban los triunfos a las grandes victorias y aseguraban que la celebración, la procesión, las fiestas y los juegos públicos promovieran la posición y los logros del general. En la republicana tardía, debido a la creciente competencia entre los aventureros político-militares germen del incipiente imperio romano, los triunfos eran extravagantes, prolongándose en algunos casos en varios días de juegos y entretenimientos públicos. A partir del Principado el triunfo reflejó el orden imperial y la preeminencia de la familia imperial. El triunfo fue intencionadamente imitado por los estados medievales y posteriores con la celebración de los «desfiles reales» y otros eventos ceremoniales. (es)
- Pawai kemenangan (bahasa Latin: triumphus) adalah upacara adat sekaligus ibadat masyarat Romawi Kuno, yang diselenggarakan untuk merayakan sekaligus mensyukuri keberhasilan seorang panglima dalam memimpin bala tentara Romawi meraih kemenangan sebagai tanda bakti kepada negara. Mula-mula bangsa Romawi menyelenggarakan pawai kemenangan untuk mengelu-elukan anak bangsa yang berjaya mengalahkan pihak asing. Pada hari penyenggaraan pawai kemenangannya, si panglima mengenakan bumban daun salam dan toga picta (toga ungu bersulam benang emas), tanda bahwa ia sudah hampir seilahi dewa atau nyaris semulia raja di mata rakyat, bahkan ada pula panglima yang memoles wajah dengan pewarna merah. Si panglima selanjutnya menaiki rata yang dihela empat ekor kuda, lalu berarak menyusuri jalan-jalan kota Roma bersama segenap anak buah, tawanan, dan jarahan, tanpa membawa senjata. Sesampainya di kuil Mahadewa Yupiter, yang terletak di atas Bukit Kapitolin, si panglima mempersembahkan kurban dan barang-barang bukti kemenangannya kepada Dewa Yupiter. Kendati berhak menerima segala penghormatan istimewa ini, adab Republik mewajibkannya untuk menunjukkan sikap rendah hati yang bermartabat selayaknya seorang insan fana dan anak bangsa yang berjuang dan berjaya atas nama senat, rakyat, dan dewata. Meskipun demikian, tidak dapat disangkal bahwa pawai kemenangan merupakan kesempatan luar biasa untuk mendongkrak ketenaran pribadi, di luar dari dimensi keagamaan dan dimensi militernya. Kebanyakan hari raya bangsa Romawi sudah tentu tanggalnya, tetapi adat-istiadat dan hukum memungkinkan pawai kemenangan dapat diselenggarakan sewaktu-waktu, sehingga membuka peluang bagi para panglima untuk mendongkrak status dan ketenaran. Pawai-pawai kemenangan pada penghujung Zaman Republik diselenggarakan dengan lebih meriah dan lebih megah daripada yang sudah-sudah, dipicu oleh persaingan yang kian sengit di antara petualang-petualang militer-politik yang menggerakkan roda pemerintahan Kekaisaran Romawi pada tahap awal perkembangannya. Adakalanya kemeriahan pawai kemenangan diperpanjang sampai berhari-hari dengan menggelar berbagai macam lomba ketangkasan dan pentas hiburan sebagai tontonan cuma-cuma bagi masyarakat. Semenjak Zaman Principatus, pawai kemenangan menjadi cermin ketertiban negara dan keutamaan keluarga kaisar. Negara-negara Eropa pada Abad Pertengahan maupun abad-abad sesudahnya secara sadar meniru pawai kemenangan bangsa Romawi Kuno dengan menciptakan pawai maupun pawai-pawai seremonial lainnya. (in)
- The Roman triumph (triumphus) was a civil ceremony and religious rite of ancient Rome, held to publicly celebrate and sanctify the success of a military commander who had led Roman forces to victory in the service of the state or in some historical traditions, one who had successfully completed a foreign war. On the day of his triumph, the general wore a crown of laurel and an all-purple, gold-embroidered triumphal toga picta ("painted" toga), regalia that identified him as near-divine or near-kingly. In some accounts, his face was painted red, perhaps in imitation of Rome's highest and most powerful god, Jupiter. The general rode in a four-horse chariot through the streets of Rome in unarmed procession with his army, captives, and the spoils of his war. At Jupiter's temple on the Capitoline Hill, he offered sacrifice and the tokens of his victory to the god Jupiter. In Republican tradition, only the Senate could grant a triumph. The origins and development of this honour were obscure: Roman historians placed the first triumph in the mythical past. Republican morality required that the general conduct himself with dignified humility, as a mortal citizen who triumphed on behalf of Rome's Senate, people, and gods. Inevitably, the triumph offered the general extraordinary opportunities for self-publicity, besides its religious and military dimensions. Most triumphal celebrations included a range of popular games and entertainments for the Roman masses. Most Roman festivals were calendar fixtures, tied to the worship of particular deities. While the triumphal procession culminated at Jupiter's temple, the procession itself, attendant feasting, and public games promoted the general's status and achievement. By the Late Republican era, triumphs were drawn out and extravagant, motivated by increasing competition among the military-political adventurers who ran Rome's nascent empire. Some triumphs were prolonged by several days of public games and entertainments. From the Principate onwards, the triumph reflected the Imperial order and the pre-eminence of the Imperial family. The triumph was consciously imitated by medieval and later states in the royal entry and other ceremonial events. (en)
- Le triomphe (triumphus en latin) est une cérémonie romaine au cours de laquelle un général vainqueur défile dans Rome à la tête de ses troupes. À défaut de ce triomphe majeur, un général vainqueur pouvait recevoir une ovatio (ovation). Cette cérémonie comprend depuis l'époque républicaine un adventus (entrée du général dans Rome), suivie d'une procession menant le vainqueur sur son char au Capitole, où il offre un sacrifice à une des trois divinités de la Triade capitoline, Jupiter Capitolin. À partir d'Auguste, le triomphe est réservé à l'empereur et à la famille impériale. « Après que Constantin Ier a refusé de sacrifier au Capitole, en 312, le triomphe est transposé en adventus, qui a entre-temps acquis un aspect plus militaire ». (fr)
- Il trionfo era il massimo onore che nell'antica Roma veniva tributato con una cerimonia solenne al generale che avesse conseguito un'importante vittoria. Il primo a ottenerlo fu Romolo, il quale, dopo aver ucciso il re dei Ceninensi, poté celebrarlo percorrendo la via Sacra nel foro romano e salire sul Campidoglio, deponendo nel tempio di Giove Feretrio gli spolia opima. Non fu invece possibile per il triumphator utilizzare un cocchio, per percorrere questo tragitto, come accadde in seguito, a partire dai Tarquini (VII secolo a.C.). Gli stessi Fasti trionfali celebrano per l'anno 752/751 a.C.: (it)
- 로마 개선식(라틴어: triumphus)은 고대 로마의 시민의례이자, 종교의식이다. 국가에 봉사하거나 일부 역사적 전통에서 외국 원정을 성공적으로 마쳐 로마 군대를 승리로 이끈 군사령관의 성공을 공개적으로 축하하고, 거룩하게 하기 위해 열렸다. 개선식 날, 장군은 월계관과 황금에 가까운 전체 보라색, 금으로 수놓은 승리의 (‘칠한’ 토가)를 착용했는데, 이는 그를 신에 가깝거나, 왕에 가까웠다는 것을 나타내는 특권(레갈리아)이었다. 어떤 기록에서는 그의 얼굴이 붉게 칠해졌는데, 아마도 로마에서 가장 높고 가장 강력한 신인 주피터를 본떠서였을 것이다. 장군은 자신의 군대, 포로, 그리고 전쟁의 전리품과 함께 비무장 행렬로 로마의 거리를 사두마차를 타고 다녔다. 카피톨리노 언덕에 있는 주피터 신전에서 그는 제물과 승리의 증표를 주피터 신에게 바쳤다. 공화국 전통에서는 원로원만이 승리를 인정할 수 있었다. 이 영예의 기원과 발전은 불분명했다. 로마 역사가들은 신화적인 과거에 최초의 개선식을 위치시켰다. 공화주의 도덕은 장군이 로마의 원로원, 국민, 신을 대신하여 승리한 필멸의 시민으로서 위엄있는 겸손으로 행동할 것을 요구했다. 필연적으로 승리는 종교적, 군사적 차원 외에도 자기 홍보를 위한 일반적이고, 특별한 기회를 제공했다. 대부분의 승리 축하 행사에는 로마 대중을 위한 다양한 인기 게임과 오락이 포함되었다. 대부분의 로마 축제는 특정 신에 대한 숭배와 관련된 경기 행사였다. 개선 행렬은 주피터의 신전에서 절정에 달했지만, 행렬 자체와 그에 따른 잔치, 공개 게임 등은 장군의 위상과 업적을 드높였다. 후기 공화정 시대에 이르러 로마의 초기 제국을 운영한 군사-정치적 모험가들 사이의 경쟁이 치열해짐에 따라 개선식이 거세지고, 화려해졌다. 일부 개선식에서는 며칠간의 공개 게임과 오락으로 인해 연장되었다. 원수정 이후로, 개선식은 황실의 질서와 황실의 탁월함을 반영했다. 중세 이후 국가들은 의식적으로 왕실 입장과 기타 의식 행사에 로마 개선식을 모방했다. (ko)
- Een triomftocht (Latijn triumphus; Oudgrieks θρίαμβος) was in het oude Rome de feestelijke intocht van een zegevierende legeraanvoerder, die door zijn soldaten tot imperator was uitgeroepen, waarbij de legioenen met hun "triomferende" bevelhebber bij uitzondering door de straten van Rome mochten trekken. Later werd triomftocht in overdrachtelijke zin gebruikt voor elke zegetocht. (nl)
- Triumf (z łac. triumphus) – w antycznym Rzymie najwyższe wyróżnienie jakie otrzymywał wódz za swe zwycięstwa na polu walki. Początkowo miał charakter religijny, związany z oczyszczeniem żołnierzy biorących udział w walce. Z czasem ewoluował w kierunku okazałego widowiska mającego na celu uczczenie zwycięskiego wodza i jego żołnierzy. Rozróżniano dwa rodzaje triumfów: triumphus curulis (tzw. wielki triumf), podczas którego triumfator jechał na rydwanie, i ovatio, gdy wódz jechał konno. (pl)
- ローマの凱旋式（がいせんしき、triumphus）は、古代ローマにおける市民儀式、および宗教的典礼であり、国家の勝利に貢献した司令官を民衆の前で讃えるイベントである。 凱旋式の日、将軍はレガリア（王位の象徴）として月桂樹の冠をかぶり、金糸で刺繍した紫色のトガを着用した。これはその将軍が、半ば神聖で、君主に近い存在と認められていたためであり、その顔を（神であることを示す）赤く塗ることも知られている。凱旋将軍は4頭立ての戦車に乗り、非武装の兵士、捕虜、戦利品を従えてローマ市内を行進した。最後にカピトリヌスの丘のユピテル・オプティムス・マキシムス、ユーノー、ミネルウァ神殿で、神々に対して犠牲と勝利の証拠を捧げた。共和政ローマ時代の「」（モス・マイオルム）に従い、このような特別な時間であるにもかかわらず、将軍はローマ元老院、市民、神々の代理として、威厳を持ちかつ謙虚に振舞った。同時に、凱旋式は宗教的および軍事的儀式としてだけでなく、自己宣伝のための特別な機会を提供した。 ほとんどのローマの祭日は暦で決まっていたが、凱旋式を行う日は自由であり、勝利からできるだけ早く実施された。パレードのほかに祝宴、競技会なども開催された。共和政後期になると、ローマの拡張にしたがって各将軍が競い合うようになり、凱旋式は長期間かつ豪華になり、数日間にわたり公共の競技会や祭りが続くこともあった。帝政が始まると、凱旋式は帝国の秩序を反映し、皇帝家族のみが実施できるものとなった（他の将軍は凱旋将軍顕彰を授与されるのみ）。 凱旋式の様式は、中世以降にヨーロッパの王族が真似るようになった。 (ja)
- Триумф (лат. triumphus) в Риме — торжественное вступление в столицу победоносного полководца и его войска. Триумф выработался постепенно из простого вступления в город возвращавшихся по окончании войны солдат и из обычая военачальников приносить благодарение богам, даровавшим победу. С течением времени триумф стал допускаться лишь при наличии целого ряда условий. (ru)
- Triumf (latin triumphus; även romersk triumf eller triumftåg) var det festliga intåg i Rom som en fältherre höll med sin segerrika krigshär; segertåg. Triumfen var både en folkfest och en religiös rit. Ordet triumf kommer från grekiskans θρίαμβος, Thriambus, vilket var en hymn till Dionysos. (sv)
- O triunfo romano (em latim: triumphus, a partir do grego θρίαμβος) era uma cerimônia civil e rito religioso da Roma Antiga, feito para homenagear publicamente o comandante militar (duque; dux em latim) de uma guerra ou campanha no estrangeiro notavelmente bem sucedida e para exibir as glórias da vitória romana. Aqueles que recebiam esta distinção eram denominados triunfadores (triumphatores). No dia de seu triunfo, o general usava uma coroa de louros e vestia-se com bordados de roxo a ouro em uma toga picta (toga "pintada"), regalia que o identificava como quase divino ou quase real. Ele montava em uma carruagem de quatro cavalos pelas ruas de Roma, desarmado, em procissão com seu exército, cativos e os despojos de sua guerra. No Templo de Júpiter, no monte Capitolino, ele oferecia um sacrifício e os símbolos de sua vitória aos deuses. Depois disso, ele tinha o direito de ser descrito como vir Triumphalis ("homem de triunfo", mais tarde conhecido como triunfador) para o resto de sua vida. Após a morte, ele era representado em seu próprio funeral, e os de seus descendentes mais tarde, por um ator contratado que usava a máscara (imago) e toga picta. A moralidade (Mos maiorum em latim) republicana exigia que, apesar destas honras extraordinárias, o general se comportasse com humildade digna, como um cidadão mortal que triunfou em nome do senado, das pessoas e dos deuses de Roma. Inevitavelmente, além de suas dimensões religiosas e militares, o triunfo oferecia oportunidades extraordinárias para a auto-publicidade. Enquanto a maioria dos festivais romanos eram luminárias de calendário, a tradição e a lei que reservava um triunfo a uma vitória extraordinária garantiam que sua celebração, procissão, atendesse festas e jogos públicos promovidos pelo status e realização do general. Ele poderia comemorar seu triunfo e aumentar ainda mais a sua reputação através da emissão de moedas triunfais, e financiamento monumentais de obras públicas e templos. Até o fim da era republicana, o aumento da concorrência entre os aventureiros político-militares que dirigiam o nascente império de Roma asseguraram que o triunfo se tornasse mais frequente, prolongado e extravagante, prolongando-se em alguns casos, por vários dias de jogos e diversões públicas. A partir do principado, um triunfo refletia a ordem imperial, e a preeminência da família imperial. A maioria dos relatos romanos de triunfos foram escritos para proporcionar aos seus leitores a uma lição de moral, em vez de fornecer uma descrição exata do processo triunfal, procissão, os ritos e seu significado. Essa escassez permite apenas a reconstrução mais experimental e generalizada, e possivelmente enganosa da cerimônia triunfal, com base na combinação de vários relatos incompletos a partir de diferentes períodos da história romana. No entanto, o triunfo é considerado uma cerimônia tipicamente romana, que representava a riqueza da cidade, poder e grandeza, e foi conscientemente imitada pelos estados medievais e, posteriormente, na Entrada Real e outros eventos cerimoniais. (pt)
- Тріу́мф (від лат. triumphus) у Стародавньому Римі — урочистий вступ у столицю полководця-головокомандуючого та його армії (від Марсова поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. У день свого тріумфу генерал носив лавровий вінок, повністю фіолетову, вишиту золотом тріумфальну тогу пікта та регалії, які ідентифікували його як божественного. За деякими даними, його обличчя було пофарбовано в червоний колір, можливо, наслідуючи найвищого й наймогутнішого бога Риму, Юпітера. Полководець їхав у колісниці на чотирьох білих конях вулицями Риму беззбройною процесією зі своєю армією, полоненими та здобиччю війни. У храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі він приносив жертву і знаки своєї перемоги богу Юпітеру. За республіканською традицією лише Сенат міг присудити тріумф. Походження та розвиток цієї традиційної почесті були неясними: римські історики помістили перший тріумф у міфічне минуле. Республіканська мораль вимагала, щоб генерал поводився з гідною покорою, як смертний громадянин, який отримав тріумф від імені Римського Сенату, людей і богів. Неминуче, тріумф відкрив і надзвичайні можливості для самогласності, окрім того, релігійні та військові. Більшість тріумфальних урочистостей включали низку популярних ігор і розваг для римських народних мас. Більшість римських свят були календарними примірниками, пов’язаними з поклонінням певним божествам. У той час як тріумфальна процесія досягла кульмінації в храмі Юпітера, сама процесія, супутні бенкети та громадські ігри сприяли статусу і досягненню генерала. До епохи Пізньої республіки тріумфи були затяжними та екстравагантними, мотивованими посиленням конкуренції серед військово-політичних авантюристів, які керували зароджуваною Римською імперією. Деякі тріумфи були продовжені кількома днями публічних ігор і розваг. Починаючи з принципату і далі, тріумф відображав імперський орден і перевагу імператорської родини. Ідею тріумфу свідомо імітували середньовічні та пізніші держави під час королівського в’їзду та інших церемоніальних заходів. (uk)
- 凯旋儀式（拉丁語：triumphus，古希臘語：θρίαμβος，羅馬化：thríambos）是古罗马授予取得重大军事成果，特别是那些获得打赢了一整场战争的军事将领的庆祝仪式。对于统治罗马的贵族而言，凯旋儀式是最大且最受欢迎的荣耀。 获得凯旋式的将领被称为凯旋者（或凯旋英雄，拉丁語：vir triumphalis），并且有权在其余生中保留使用这一称号的权利。在他死后，每当其家族举行葬礼时，都会雇佣一名演员戴上他的死亡面具（拉丁語：imago），穿上其在凯旋儀式上穿着过的紫色绣金的刺绣托加相同的托加，以彰显其生前的成就。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Triumf (latinsky triumphus) byla veřejná oslava konaná ve starověkém Římě na počest vítězného vojevůdce. Senát v období římské republiky přiznával tuto poctu veliteli, který dosáhl velkého vojenského vítězství vedoucího k završení války a jehož provolalo vojsko na bitevním poli imperátorem. Vítězství muselo být vybojováno ve spravedlivé válce (bellum iustum) a v rozhodující bitvě muselo padnout alespoň 5000 nepřátel. Triumf mohl být přiznán jen nejvyšším magistrátům, jimž náleželo imperium. V dobách římské říše byl vyhrazen osobě císaře a zpočátku také jeho nejbližším příbuzným. Vítězní vojevůdci bývali odměňováni nižší formou triumfu nazývanou (ovatio), případně obdrželi triumfální odznaky (ornamenta triumphalia). (cs)
- Triomf (Triumphus) era el màxim honor que es podia donar a una persona en l'antiga Roma, gairebé sempre era dedicat a un general després d'una victòria i s'acompanyava amb una celebració desfilant pels carrers principals de la ciutat. El primer triomf es va dedicar a Ròmul per haver vençut els Ceninensi (poble d'origen sabí), que va ser aclamat pels romans en una passejada que va començar al capitoli, passant per la via Sacra, el fòrum i acabant al temple de Júpiter Feretri. (ca)
- Ein Triumph (lateinisch triumphus; auch Triumphzug) war im antiken Rom der feierliche Einzug eines siegreichen Feldherrn, der von seinen Soldaten zum Imperator ausgerufen worden war, in die Stadt Rom. Im übertragenen Sinn werden Siegesfeiern in den verschiedensten Zusammenhängen als Triumph bezeichnet. (de)
- Le triomphe (triumphus en latin) est une cérémonie romaine au cours de laquelle un général vainqueur défile dans Rome à la tête de ses troupes. À défaut de ce triomphe majeur, un général vainqueur pouvait recevoir une ovatio (ovation). Cette cérémonie comprend depuis l'époque républicaine un adventus (entrée du général dans Rome), suivie d'une procession menant le vainqueur sur son char au Capitole, où il offre un sacrifice à une des trois divinités de la Triade capitoline, Jupiter Capitolin. À partir d'Auguste, le triomphe est réservé à l'empereur et à la famille impériale. « Après que Constantin Ier a refusé de sacrifier au Capitole, en 312, le triomphe est transposé en adventus, qui a entre-temps acquis un aspect plus militaire ». (fr)
- Il trionfo era il massimo onore che nell'antica Roma veniva tributato con una cerimonia solenne al generale che avesse conseguito un'importante vittoria. Il primo a ottenerlo fu Romolo, il quale, dopo aver ucciso il re dei Ceninensi, poté celebrarlo percorrendo la via Sacra nel foro romano e salire sul Campidoglio, deponendo nel tempio di Giove Feretrio gli spolia opima. Non fu invece possibile per il triumphator utilizzare un cocchio, per percorrere questo tragitto, come accadde in seguito, a partire dai Tarquini (VII secolo a.C.). Gli stessi Fasti trionfali celebrano per l'anno 752/751 a.C.: (it)
- Een triomftocht (Latijn triumphus; Oudgrieks θρίαμβος) was in het oude Rome de feestelijke intocht van een zegevierende legeraanvoerder, die door zijn soldaten tot imperator was uitgeroepen, waarbij de legioenen met hun "triomferende" bevelhebber bij uitzondering door de straten van Rome mochten trekken. Later werd triomftocht in overdrachtelijke zin gebruikt voor elke zegetocht. (nl)
- Triumf (z łac. triumphus) – w antycznym Rzymie najwyższe wyróżnienie jakie otrzymywał wódz za swe zwycięstwa na polu walki. Początkowo miał charakter religijny, związany z oczyszczeniem żołnierzy biorących udział w walce. Z czasem ewoluował w kierunku okazałego widowiska mającego na celu uczczenie zwycięskiego wodza i jego żołnierzy. Rozróżniano dwa rodzaje triumfów: triumphus curulis (tzw. wielki triumf), podczas którego triumfator jechał na rydwanie, i ovatio, gdy wódz jechał konno. (pl)
- Триумф (лат. triumphus) в Риме — торжественное вступление в столицу победоносного полководца и его войска. Триумф выработался постепенно из простого вступления в город возвращавшихся по окончании войны солдат и из обычая военачальников приносить благодарение богам, даровавшим победу. С течением времени триумф стал допускаться лишь при наличии целого ряда условий. (ru)
- Triumf (latin triumphus; även romersk triumf eller triumftåg) var det festliga intåg i Rom som en fältherre höll med sin segerrika krigshär; segertåg. Triumfen var både en folkfest och en religiös rit. Ordet triumf kommer från grekiskans θρίαμβος, Thriambus, vilket var en hymn till Dionysos. (sv)
- 凯旋儀式（拉丁語：triumphus，古希臘語：θρίαμβος，羅馬化：thríambos）是古罗马授予取得重大军事成果，特别是那些获得打赢了一整场战争的军事将领的庆祝仪式。对于统治罗马的贵族而言，凯旋儀式是最大且最受欢迎的荣耀。 获得凯旋式的将领被称为凯旋者（或凯旋英雄，拉丁語：vir triumphalis），并且有权在其余生中保留使用这一称号的权利。在他死后，每当其家族举行葬礼时，都会雇佣一名演员戴上他的死亡面具（拉丁語：imago），穿上其在凯旋儀式上穿着过的紫色绣金的刺绣托加相同的托加，以彰显其生前的成就。 (zh)
- احتفال النصر الروماني (باللاتينية: triumphus) كان احتفالاً عاماً وطقساً دينياً في روما القديمة، يُقَام على الملأ للاحتفال بنجاح قائد عسكريٍّ كبير قادة الجيوش الرومانية للنصر في خدمة الدولة أو - بالأصل على الأقل - ضد دولة أجنبية. في تقاليد الجمهورية الرومانية الأصيلة، لم تكن صلاحية إعلان احتفال بالنصر متاحة إلا لمجلس الشيوخ ذاته. خلال عهد الزعامة، أصبحت احتفالات النصر مظهراً سياسياً، حتى أنها باتت إجراءً شكلياً يهدف لترسيخ السلطة والشرعية الإمبراطورية. إن بداية هذا التقليد غير معروفة بجذورها، حيث يرجعها بعد المؤرخين إلى العهود الأسطورية الأولى لمدينة روما. (ar)
- Ο ρωμαϊκός θρίαμβος, λατιν.: triumphus ήταν μία πολιτική τελετή και θρησκευτική ιεροτελεστία της αρχαίας Ρώμης, που πραγματοποιείτο για να εορτάσει και να αγιάσει δημόσια την επιτυχία ενός στρατιωτικού διοικητή, που είχε οδηγήσει τις ρωμαϊκές δυνάμεις στη νίκη, κάτω από την υπηρεσία του κράτους ή για ορισμένες ιστορικές παραδόσεις, ή εκείνου που είχε ολοκληρώσει επιτυχώς έναν ξένο πόλεμο. (el)
- Triumfo laŭ esperantlingvaj vortaroj kiel Plena Ilustrita Vortaro aŭ ReVo estas "granda venko, granda sukceso montriĝanta per eksteraj signoj". Ĉe la antikvaj Romanoj, triumfo precipe simboliĝis per pompa kaj solena eniro de militestro post granda venko post fiera reveno al la imperia ĉefurbo. Jam antaŭ la la honoriga procesio en la ĉefurbon, la soldatoj post la milita venko solene deklaris sian armeestron imperator ("reganto") kaj per tio preparis la honorigon. En pli abstrakta senco, post falo de la Romia Imperio venkaj festoj en plej diversaj kontekstoj nun nomatas triumfo - la vortuzo do ĝeneraliĝis nur post la origine specifa antikva signifo. (eo)
- El triunfo (triumphus) era una ceremonia civil y un rito religioso de la antigua Roma, que se llevaba a cabo para celebrar y consagrar públicamente el éxito de un comandante militar que había conducido a las fuerzas romanas a una victoria al servicio del Estado u, original y tradicionalmente, a uno que había culminado con éxito una campaña militar en el extranjero. El triunfo fue intencionadamente imitado por los estados medievales y posteriores con la celebración de los «desfiles reales» y otros eventos ceremoniales. (es)
- The Roman triumph (triumphus) was a civil ceremony and religious rite of ancient Rome, held to publicly celebrate and sanctify the success of a military commander who had led Roman forces to victory in the service of the state or in some historical traditions, one who had successfully completed a foreign war. (en)
- Pawai kemenangan (bahasa Latin: triumphus) adalah upacara adat sekaligus ibadat masyarat Romawi Kuno, yang diselenggarakan untuk merayakan sekaligus mensyukuri keberhasilan seorang panglima dalam memimpin bala tentara Romawi meraih kemenangan sebagai tanda bakti kepada negara. Mula-mula bangsa Romawi menyelenggarakan pawai kemenangan untuk mengelu-elukan anak bangsa yang berjaya mengalahkan pihak asing. Negara-negara Eropa pada Abad Pertengahan maupun abad-abad sesudahnya secara sadar meniru pawai kemenangan bangsa Romawi Kuno dengan menciptakan pawai maupun pawai-pawai seremonial lainnya. (in)
- ローマの凱旋式（がいせんしき、triumphus）は、古代ローマにおける市民儀式、および宗教的典礼であり、国家の勝利に貢献した司令官を民衆の前で讃えるイベントである。 凱旋式の日、将軍はレガリア（王位の象徴）として月桂樹の冠をかぶり、金糸で刺繍した紫色のトガを着用した。これはその将軍が、半ば神聖で、君主に近い存在と認められていたためであり、その顔を（神であることを示す）赤く塗ることも知られている。凱旋将軍は4頭立ての戦車に乗り、非武装の兵士、捕虜、戦利品を従えてローマ市内を行進した。最後にカピトリヌスの丘のユピテル・オプティムス・マキシムス、ユーノー、ミネルウァ神殿で、神々に対して犠牲と勝利の証拠を捧げた。共和政ローマ時代の「」（モス・マイオルム）に従い、このような特別な時間であるにもかかわらず、将軍はローマ元老院、市民、神々の代理として、威厳を持ちかつ謙虚に振舞った。同時に、凱旋式は宗教的および軍事的儀式としてだけでなく、自己宣伝のための特別な機会を提供した。 凱旋式の様式は、中世以降にヨーロッパの王族が真似るようになった。 (ja)
- O triunfo romano (em latim: triumphus, a partir do grego θρίαμβος) era uma cerimônia civil e rito religioso da Roma Antiga, feito para homenagear publicamente o comandante militar (duque; dux em latim) de uma guerra ou campanha no estrangeiro notavelmente bem sucedida e para exibir as glórias da vitória romana. Aqueles que recebiam esta distinção eram denominados triunfadores (triumphatores). (pt)
- Тріу́мф (від лат. triumphus) у Стародавньому Римі — урочистий вступ у столицю полководця-головокомандуючого та його армії (від Марсова поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. У день свого тріумфу генерал носив лавровий вінок, повністю фіолетову, вишиту золотом тріумфальну тогу пікта та регалії, які ідентифікували його як божественного. За деякими даними, його обличчя було пофарбовано в червоний колір, можливо, наслідуючи найвищого й наймогутнішого бога Риму, Юпітера. Полководець їхав у колісниці на чотирьох білих конях вулицями Риму беззбройною процесією зі своєю армією, полоненими та здобиччю війни. У храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі він приносив жертву і знаки своєї перемоги богу Юпітеру. (uk)
|
.jpg){kind=link}
p47fgtXXFastitriumphales.jpg){kind=link}
p47fgtXXFastitriumphales.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}