Блохін Олег Володимирович

Олег Блохін
Олег Блохін
Особисті дані
Повне ім'я	Олег Володимирович Блохін
Народження	5 листопада 1952(1952-11-05) (72 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Зріст	180 см
Вага	75 кг
Громадянство	СРСР →  Україна
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1969-88 1988-89 1989-90	Динамо (Київ) Форвертс (Штайр) Аріс (Лімасол)	432 (211) 41 (9) 22 (5)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1972-1988	СРСР	113 (44)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1990–1993 1993—1994 1994—1997 1997—1998 1998—1999 1999—2002 2003—2007 2008—2009 2011—2012 2012—2014	«Олімпіакос» ПАОК «Іонікос» ПАОК АЕК «Іонікос»  Україна «Москва»  Україна «Динамо» (Київ)
Звання, нагороди
Звання	Заслужений майстер спорту СРСР Заслужений тренер України
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Оле́г Володи́мирович Блохі́н (нар. 5 листопада 1952, Київ) — український радянський футболіст і український футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954–2003).

Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005). Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».

Екс-тренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо».

Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)).

Ігрова кар'єра

Народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.

Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильні й точні удари по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.

За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.

Олег Блохін у 1977 році

З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.

Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. Ті роки було часом, коли в радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Незважаючи на це Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні сольні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на поле і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт.

Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним.

У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.

Олег Блохін (крайній ліворуч у нижньому ряду) разом з іншими гравцями «Динамо» в переможному для них 1975 році

У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.

Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового.

Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною».

Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.

В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.

Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі найкращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний найкращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того, Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу.

Закінчивши в 1987 році грати за київське «Динамо», Олег Блохін потім протягом року виступав за австрійську команду Форвертс (Штайр), а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна..

Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.

Тренерська кар'єра

Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера.

Олег Блохін під час тренування «Москви». 15 травня 2008 року

Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.

Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги.

Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.

У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців.

6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.

Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.

Олег Блохін на посаді головного тренера збірної України. 1 червня 2012 року

У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.

21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.

Олег Блохін на посаді головного тренера київського «Динамо»

25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо». 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.

Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів.

3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.

До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.

16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом.

Політична кар'єра

Перебував у КПРС. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.

1998 року став депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».

Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році став членом її політради.

У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень.

На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01% голосів виборців.

Статистика виступів

Клубна

Клуб	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Єврокубки		Суперкубок		Всього
		Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи
Динамо	1969	1	0	-	-	-	-	-	-	1	0
	1970	-	-	1	0	-	-	-	-	1	0
	1971	1	0	-	-	-	-	-	-	1	0
	1972	27	14	2	0	6	1	-	-	35	15
	1973	29	18	8	4	5	1	-	-	42	23
	1974	29	20	4	3	9	5	-	-	42	28
	1975	28	18	-	-	8	5	-	-	36	23
	1976	19	8	1	0	8	2	-	-	28	10
	1977	29	17	3	2	2	0	1	0	35	19
	1978	26	13	8	4	4	0	-	-	38	17
	1979	24	17	6	1	4	1	-	-	34	19
	1980	33	19	7	3	2	0	-	-	42	22
	1981	29	19	7	3	6	1	1	0	43	23
	1982	24	10	3	0	4	0	-	-	31	10
	1983	31	10	1	0	2	0	-	-	34	10
	1984	30	10	6	2	-	-	-	-	36	12
	1985	29	12	2	1	9	5	-	-	40	18
	1986	23	2	5	5	8	5	1	0	37	12
	1987	20	4	3	1	2	0	1	0	26	5
	Всього	432	211	67	29	79	26	4	0	582	266
Форвертс (Штайр)	1987-88	13	5	-	-	-	-	-	-	13	5
	1988-89	28	4	1	1	-	-	-	-	29	5
	Всього	41	9	1	1	-	-	-	-	42	10
Аріс (Лімасол)	1989-90	22	5	6	2	-	-	-	-	28	7
	Всього	22	5	6	2	-	-	-	-	28	7
Всього за кар'єру		495	225	74	32	79	26	4	0	652	283

• Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

Матчі за збірну

 Статистика матчів і голів за збірну —  СРСР

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
16/07/1972	Вааса	Фінляндія	1 – 1	СРСР	товариський матч	1
6/08/1972	Стокгольм	Швеція	4 – 4	СРСР	товариський матч	1
28/08/1972	Москва	СРСР	1 – 0	Іспанія	товариський матч	-
1/09/1972	Казань	СРСР	4 – 1	Мексика	товариський матч	3
4/09/1972	Владивосток	СРСР	3 – 0	Марокко	товариський матч	-
6/09/1972	Челябінськ	СРСР	1 – 2	Польща	товариський матч	1
8/09/1972	Куйбишев	СРСР	4 – 0	Данія	товариський матч	1
10/09/1972	Берлін	НДР	2 – 2	СРСР	товариський матч	1
13/10/1972	Париж	Франція	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
28/03/1973	Пловдив	Болгарія	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
18/04/1973	Київ	СРСР	2 – 0	Румунія	товариський матч	-
13/05/1973	Москва	СРСР	1 – 0	Ірландія	Відбір до ЧС 1974	-
26/05/1973	Свердловськ	СРСР	2 – 0	Франція	Відбір до ЧС 1974	1
10/06/1973	Москва	СРСР	1 – 2	Англія	товариський матч	-
21/06/1973	Белу-Оризонті	Бразилія	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
5/08/1973	Гетеборг	Швеція	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
5/09/1973	Кельн	ФРН	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
26/09/1973	Сантьяго	Чилі	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
17/10/1973	Буенос-Айрес	Аргентина	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
17/04/1974	Зениця	Югославія	0 – 1	СРСР	товариський матч	-
20/05/1974	Одеса	Чехословаччина	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
20/10/1974	Дублін	Ірландія	3 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
2/04/1975	Київ	СРСР	3 – 0	Туреччина	Відбір до ЧЄ 1976	1
18/05/1975	Волгоград	СРСР	2 – 1	Ірландія	Відбір до ЧЄ 1976	1
8/06/1975	Москва	СРСР	1 – 0	Італія	товариський матч	-
12/10/1975	Цюрих	Швейцарія	0 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
12/11/1975	Ленінград	СРСР	4 – 1	Швейцарія	Відбір до ЧЄ 1976	-
23/11/1975	Ізмір	Туреччина	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
29/11/1975	Бухарест	Румунія	2 – 2	СРСР	товариський матч	-
10/03/1976	Одеса	СРСР	2 – 2	Колумбія	товариський матч	1
20/03/1976	Новосибірськ	СРСР	0 – 1	Аргентина	товариський матч	-
24/03/1976	Софія	Болгарія	0 – 3	СРСР	товариський матч	1
24/04/1976	Братислава	Чехословаччина	2 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1976	-
22/05/1976	Київ	СРСР	2 – 2	Чехословаччина	Відбір до ЧЄ 1976	1
26/05/1976	Будапешт	Угорщина	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
23/06/1976	Відень	Австрія	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
19/07/1976	Монреаль	СРСР	2 – 1	Канада	ОІ 1976 - 1-й етап	-
23/07/1976	Оттава	СРСР	3 – 0	Північна Корея	ОІ 1976 - 1-й етап	1
25/07/1976	Шербрук	Іран	1 – 2	СРСР	ОІ 1976 - 1-й етап	-
27/07/1976	Монреаль	НДР	2 – 1	СРСР	ОІ 1976 - півфінал	-
29/07/1976	Монреаль	СРСР	2 – 0	Бразилія	ОІ 1976 - матч за 3-тє місце	-
20/03/1977	Туніс	Туніс	0 – 3	СРСР	товариський матч	-
23/03/1977	Белград	Югославія	2 – 4	СРСР	товариський матч	2
24/04/1977	Москва	СРСР	2 – 0	Греція	Відбір до ЧС 1978	-
30/04/1977	Будапешт	Угорщина	2 – 1	СРСР	Відбір до ЧС 1978	-
10/05/1977	Іракліон	Греція	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1978	-
18/05/1977	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Угорщина	Відбір до ЧС 1978	-
28/07/1977	Гельзенкірхен	ФРН	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
7/09/1977	Волгоград	СРСР	4 – 1	Польща	товариський матч	2
5/10/1977	Роттердам	Нідерланди	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
8/10/1977	Сен-Дені	Франція	0 – 0	СРСР	товариський матч	-
26/02/1978	Рабат	Марокко	2 – 3	СРСР	товариський матч	1
8/03/1978	Франкфурт-на-Майні	НДР	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
5/04/1978	Єреван	СРСР	10 – 0	Фінляндія	товариський матч	3
14/05/1978	Монровія	Ліберія	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
6/09/1978	Тегеран	Іран	0 – 1	СРСР	товариський матч	-
20/09/1978	Ленінград	СРСР	1 – 0	Греція	Відбір до ЧЄ 1980	-
5/10/1978	Анкара	Туреччина	0 – 2	СРСР	товариський матч	1
11/10/1978	Будапешт	Угорщина	2 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1980	-
23/11/1978	Токіо	Японія	1 – 4	СРСР	товариський матч	-
26/11/1978	Ніїґата	Кувейт	0 – 3	СРСР	товариський матч	-
28/03/1979	Сімферополь	СРСР	3 – 1	Болгарія	товариський матч	1
19/04/1979	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Швеція	товариський матч	-
5/05/1979	Москва	СРСР	3 – 0	Камерун	товариський матч	-
19/05/1979	Тбілісі	СРСР	2 – 2	Угорщина	Відбір до ЧЄ 1980	-
27/06/1979	Копенгаген	Данія	1 – 2	СРСР	товариський матч	-
1/08/1980	Будапешт	Угорщина	1 – 4	СРСР	товариський матч	1
3/09/1980	Рейк'явік	Ісландія	1 – 2	СРСР	Відбір до ЧС 1982	-
30/05/1981	Рексем	Уельс	0 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1982	-
23/09/1981	Москва	СРСР	4 – 0	Туреччина	Відбір до ЧС 1982	1
7/10/1981	Стамбул	Туреччина	0 – 3	СРСР	Відбір до ЧС 1982	2
28/10/1981	Тбілісі	СРСР	2 – 0	Чехословаччина	Відбір до ЧС 1982	-
18/11/1981	Москва	СРСР	3 – 0	Уельс	Відбір до ЧС 1982	1
29/11/1981	Братислава	Чехословаччина	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧС 1982	1
10/03/1982	Афіни	Греція	0 – 2	СРСР	товариський матч	-
14/04/1982	Буенос-Айрес	Аргентина	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
5/05/1982	Москва	НДР	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
3/06/1982	Стокгольм	Швеція	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
14/06/1982	Севілья	Бразилія	2 – 1	СРСР	ЧС 1982 - 1-й етап	-
19/06/1982	Малага	СРСР	3 – 0	Нова Зеландія	ЧС 1982 - 1-й етап	1
22/06/1982	Малага	Шотландія	2 – 2	СРСР	ЧС 1982 - 1-й етап	-
1/07/1982	Барселона	Бельгія	0 – 1	СРСР	ЧС 1982 - 2-й етап	-
4/07/1982	Барселона	СРСР	0 – 0	Польща	ЧС 1982 - 2-й етап	-
23/03/1983	Париж	Франція	1 – 1	СРСР	товариський матч	-
13/04/1983	Лозанна	Швейцарія	0 – 1	СРСР	товариський матч	1
27/04/1983	Москва	СРСР	5 – 0	Португалія	Відбір до ЧЄ 1984	-
17/05/1983	Відень	Австрія	2 – 2	СРСР	товариський матч	1
22/05/1983	Хожув	Польща	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	-
1/06/1983	Гельсінкі	Фінляндія	0 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	1
26/07/1983	Лейпциг	НДР	1 – 3	СРСР	товариський матч	1
9/10/1983	Москва	СРСР	2 – 0	Польща	Відбір до ЧЄ 1984	1
13/11/1983	Лісабон	Португалія	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧЄ 1984	-
2/06/1984	Лондон	Англія	0 – 2	СРСР	товариський матч	-
19/08/1984	Ленінград	СРСР	3 – 0	Мексика	товариський матч	1
12/09/1984	Дублін	Ірландія	1 – 0	СРСР	Відбір до ЧС 1986	-
7/08/1985	Москва	СРСР	2 – 0	Румунія	товариський матч	-
28/08/1985	Москва	СРСР	1 – 0	ФРН	товариський матч	-
25/09/1985	Москва	СРСР	1 – 0	Данія	Відбір до ЧС 1986	-
16/10/1985	Москва	СРСР	2 – 0	Ірландія	Відбір до ЧС 1986	-
22/01/1986	Лас-Пальмас	Іспанія	2 – 0	СРСР	товариський матч	-
19/02/1986	Мехіко	Мексика	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
26/03/1986	Тбілісі	СРСР	0 – 1	США	товариський матч	-
23/04/1986	Тімішоара	Румунія	2 – 1	СРСР	товариський матч	-
7/05/1986	Москва	СРСР	0 – 0	Фінляндія	товариський матч	-
5/06/1986	Леон	СРСР	1 – 1	Франція	ЧС 1986 - 1-й етап	-
9/06/1986	Ірапуато	СРСР	2 – 0	Канада	ЧС 1986 - 1-й етап	1
20/08/1986	Гетеборг	Швеція	1 – 1	СРСР	товариський матч	1
24/09/1986	Рейк'явік	Ісландія	1 – 1	СРСР	Відбір до ЧЄ 1988	-
11/10/1986	Париж	Франція	0 – 2	СРСР	Відбір до ЧЄ 1988	-
29/10/1986	Сімферополь	СРСР	4 – 0	Норвегія	Відбір до ЧЄ 1988	1
28/10/1987	Сімферополь	СРСР	2 – 0	Ісландія	Відбір до ЧЄ 1988	-
21/09/1988	Дюссельдорф	ФРН	1 – 0	СРСР	товариський матч	-
Усього		Матчів (1 місце)	113		Голів (1 місце)	44

Єврокубки

Олег Блохін провів усі свої 15 сезонів у клубних турнірах УЄФА у складі київського «Динамо», зігравши загалом 79 ігор, забивши 25 голів (середня результативність — 0,32 голи за гру). По всім цим показникам він абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1974-1975, Кубку кубків 1985-1986 та Суперкубку 1975.

Перша гра відбулася 13 вересня 1972 року в Інсбруці в першому матчі 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1972-1973 проти місцевого клубу «Сваровскі-Ваккер». Олег провів в дебютній і переможній (1:0) грі усі 90 хвилин. А 8 листопада 1972 року в Хожуві у цьому ж розіграші Кубка чемпіонів забив перший гол в єврокубках, відкривши рахунок в повторному двоборстві 1/8 фіналу з «Гурніком» із Забже. Кияни поступилися тоді полякам — 1:2, але враховуючи першу гру в Києві — 2:0, пройшли до чвертьфіналу.

18 березня 1987 року Олег забив останній гол в турнірах УЄФА. В присутності 100 000 глядачів він відкрив рахунок у повторній грі чвертьфіналу Кубка чемпіонів 1986-1987 проти турецького «Бешікташу» — 2:0. Останній виступ відбувся в Глазго 30 вересня 1987 року у матчі-відповіді 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1987-1988 проти «Глазго Рейнджерс». Майже 35-річний ветеран провів на полі весь матч, на жаль, програний «Динамо» — 0:2.

Варто відмітити сезони в яких Блохін забивав по 5 м'ячів: Кубок кубків 1974-1975, Кубок кубків 1985-1986 — один з квартету найкращих бомбардирів цього розіграшу та Кубок чемпіонів 1986-1987. Тричі відзначився дублями: у повторному матчі за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» 6 жовтня 1975 року в Києві, у першій грі півфіналу Кубок кубків 1985-1986 проти празької «Дукли» 2 квітня 1986 року в Києві та у першому чвертьфіналі Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Бешікташу» 4 березня 1987 року в Ізмірі.

Всі голи забиті з гри. 16 березня 1977 року в другому, домашньому матчі 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976-77 проти «Баварії» на 39 хвилині не забив пенальті у ворота Зеппа Маєра.

Пам'ятними є голи забиті зі штрафних. Наприклад, у тому ж київському матчі з «Баварією» за Суперкубок. Також 5 листопада 1986 року у повторній грі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Селтіка», які захищав Пет Боннер. Ці два голи були забиті на Республіканському стадіоні в Києві у присутності 100 000 глядачів.

До речі, 5 листопада, день народження Олега. І за 15 років виступів на стадіонах Європи йому довелося тричі зіграти саме цього дня. Крім вищезгаданого матчу з шотландцями (перемога — 3:1) це було також у 1974 році у повторній грі 1/8 фіналу Кубка кубків 1974-75 у Києві з німецьким «Айнтрахтом» (перемога — 2:1), та у 1975 році у матчі-відповіді 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975-76 в ісландському місті Акранес проти однойменного клубу (перемога 2:0). Як бачимо, у всіх цих іграх Олег перемагав разом з «Динамо».

Статистика виступів у єврокубках

Сезон	Клуб	Турнір	Досягнення	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1972-73	«Динамо» (Київ)	Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	3	1	2	1
1973-74		Кубок УЄФА	1/8 фіналу	5	4	0	1	1
1974-75		Кубок кубків		9	8	0	1	5
1975		Суперкубок УЄФА		2	2	0	0	3
1975-76		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	4	1	1	1
1976-77		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	8	6	0	2	2
1977-78		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1978-79		Кубок чемпіонів	1/8 фіналу	4	2	1	1	0
1979-80		Кубок УЄФА	1/8 фіналу	4	2	0	2	1
1980-81		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	2	0	0
1981-82		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	6	2	3	1	1
1982-83*		Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	4	3	0	1	0
1983-84		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1985-86		Кубок кубків		9	6	2	1	5
1986		Суперкубок УЄФА		1	0	0	1	0
1986-87		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	7	4	1	2	5
1987-88		Кубок чемпіонів	1/16 фіналу	2	1	0	1	0
ВСЬОГО за кар'єру		15 євросезонів		79	47	13	19	25

 * — у 1/8 фіналу жереб звів киян з клубом «17 Ненторі». Через відмову албанців в 1/4 пройшло «Динамо».

Статистика по турнірам

Турнір	Сезони	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
Кубок чемпіонів	8	43	25	7	11	10
Кубок кубків	2	18	14	2	2	10
Кубок УЄФА	5	15	6	4	5	2
Суперкубок УЄФА	2	3	2	0	1	3

Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках

 (2) — матч-відповідь.

Досягнення

Три українці-володарі «Золотого м'яча» Андрій Шевченко, Олег Блохін та Ігор Бєланов

Олег Блохін з призом від УЄФА за 100 матчів в збірній СРСР. 11 листопада 2011 року

Як гравець

• Найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954–2003).
• Найкращий бомбардир збірної Радянського Союзу (42 м'ячі)
• Рекордсмен за кількістю матчів за збірну Радянського Союзу — 112.
• Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів СРСР
• Рекордсмен за кількістю матчів в чемпіонатах СРСР
• Найкращий бомбардир в історії Кубка СРСР (30 м'ячів)
• 7-разовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986).
• 5-разовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987).
• Володар Кубка кубків (1975, 1986).
• Володар Суперкубка УЄФА 1975.
• Бронзовий призер Олімпіади 1972, 1976.
• 3-разовий найкращий футболіст СРСР 1973, 1974, 1975.
• 9-разовий найкращий футболіст України 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980, 1981.
• Найкращий футболіст Європи 1975. («Золотий м'яч»-1975)
• 5-разовий найкращий бомбардир чемпіонату СРСР 1972, 1973, 1974, 1975, 1977.
• У списку «33» найкращих 15 разів поспіль (13 разів під № 1).
• Член № 1 українського Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 336 голів.
• Очолює символічний Клуб радянських бомбардирів імені Григорія Федотова — 319 м'ячів (враховувалися голи у складі головної та олімпійської збірних країни, іграх на кубок країни, у чемпіонатах країни та єврокубках).
• Виступав за символічні збірні ФІФА, УЄФА і Європи.

Як тренер

Зірка Олега Блохіна на Алеї Зірок у Києві

• Чвертьфіналіст Чемпіонату Світу: 2006 — зі збірною України.
• Друге місце в Чемпіонаті Греції: 1991, 1992 — з «Олімпіакосом».

   1999 — з АЕК.

• Третє місце в Чемпіонаті Греції: 1993 — з «Олімпіакосом».
• Кубок Греції. Володар : 1992 — з «Олімпіакосом».

Фіналіст : 2000 — з «Іонікосом».

• Суперкубок Греції з футболу: 1992 — з «Олімпіакосом».
• Найкращі тренери національних збірних за підсумками року (версія IFFHS):
  • 2005 — 10-е місце
  • 2006 — 8-е місце
  • 2012 — 15-е місце

Нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (14 жовтня 2020) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 45-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича
• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (29 травня 2015) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 40-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2012) — за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Федеративна Республіка Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України
• Орден «За заслуги» І ст. (1 грудня 2011) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України»
• Орден «За заслуги» ІІ ст. (14 липня 2004) — за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію вітчизняного футболу, підготовку молодих футболістів, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 110-річчя українського футболу
• Орден «За заслуги» ІІІ ст. (4 листопада 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, піднесення міжнародного престижу вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів
• Орден преподобного Нестора Літописця (1992).
• Почесний громадянин Києва (2006).

Особисте життя

5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз, його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії.

Родина

• Батько — Володимир Іванович Блохін (1922–2013), заступник голови Київської обласної ради товариства «Трудові резерви», у минулому офіцер МВС.
• Мати — Катерина Захарівна Адаменко (1918–2012), заступник декана факультету промислового цивільного будівництва Київського будівельного інституту.

• Брат — Микола Володимирович Блохін (1939–2011).

• Перша дружина Олега Блохіна — Ірина Дерюгіна, чемпіонка світу з художньої гімнастики. Від цього шлюбу у нього є дочка — Ірина Блохіна (нар. 1983).

• Друга дружина — Анжела. Від цього шлюбу дві дочки — Ганна (нар. 2001) і Катерина (нар. 2002).

Бібліографія

Твори Олега Блохіна

• «Гол, который я не забил» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1981. — 160 с.
• «Право на гол» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.) (Серия «Сердца, отданные спорту»). — М. : ФиС, 1984. — 224 с.
• «Экзаменует футбол» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1986. — 208 с.
• «Футбол на всю жизнь» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.). — К. : Веселка, 1989. — 391 с. — ISBN 5-301-00781-5

Див. також

• Клуб Олега Блохіна
• Українські рекордсмени чемпіонатів СРСР з футболу

Примітки

Джерела

• Олег Блохін / Олексій Сільвестров. — Х. : Фоліо, 2012. — 119, [2] с. : портр. ; 18 см. — (Знамениті українці, ISBN 978-966-03-5098-4). — На паліт. авт. не зазначено. — Випущено на замовлення Держ. ком. телебачення і радіомовлення України "Укр. книга" 2012 р. — 3 000 пр. — ISBN 978-966-97231-1-6
• Віктор Хохлюк «Статистика. Славетні традиції українських голеадорів. Клуб Олега Блохіна» (Лютий 2011 р., № 11/2483). «Український футбол». — С. 11.
• Віктор Хохлюк: «Бомбардири України». — Ровеньки, 2011 рік. — С. 6—7. — ISBN 978-966-534-344-8. (рос.)

Посилання

• Профіль та єврокубкова статистика на сайті klisf.net
• Дані про футболіста на сторінці збірної СРСР/Росії з футболу (рос.)
• Статистика на офіційному сайті ФІФА (англ.)
• Олег Блохін (тренер) на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Олег Блохін (гравець) на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Олег Блохін: досі недосяжний