Бурачинський Андрій Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.
Андрій Бурачинський
 Полковник
Загальна інформація
Народження10 вересня 1863(1863-09-10)
с. Криворівня, нині Верховинська селищна громада, Івано-Франківська область
Смерть10 березня 1941(1941-03-10) (77 років)
м. П'ятра-Нямц, Румунія Румунія
ГромадянствоЗУНР ЗУНР
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Вид ЗСЗбройні сили Австро-Угорщини Збройні сили Австро-Угорщини
 УГА
Війни / битвиУкраїнсько-польська війна
Командування
шеф санітарної служби УГА
Нагороди та відзнаки
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина)
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейний хрест
Ювілейний хрест
Пам'ятний хрест 1912/13
Пам'ятний хрест 1912/13
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бурачинський.

Андрі́й Йо́сипович Бурачи́нський (10 вересня 1863, Криворівня Верховинського району — 10 березня 1941, П'ятра-Нямц, Румунія) — доктор медицини, військовий лікар-дерматолог, полковник, шеф санітарної служби УГА, член Українського лікарського товариства, громадський діяч.

Життєпис

Походження й освіта

Андрій Бурачинський народився 10 вересня 1863 року в селі Криворівні Косівського повіту (нині Верховинський район) на Станиславівщині (тепер Івано-Франківська область) у родині пароха Йосипа Бурачинського і його дружини Зеновії.

Йосип Бурачинський (* 14.04.1838 — † 12.12.1903) навчався в Чернівцях, Львові, у Віденському університеті студіював теологію, українську літературу, класичну філологію. З 1862 року викладав класичну філологію у Чернівецькій гімназії. 1860 року одружився із Зеновією Навроцькою (* 1843 — † 24.11.1909)  , донькою пароха с. Котузова Андрія Навроцького і Марії з Глібовицьких. 1862 року рукоположений і отримав призначення на парафію в с. Криворівня. З 1895 року і до смерті був парохом у с. Княждвір біля Коломиї.

У сім'ї Йосипа та Зеновії Бурачинських крім Андрія було ще три сини та дві доньки:

  • Цецилія — Целіна (* 1860 — † 30.04.1924) — культурно-громадська діячка, збирачка фолькльорно — етнографічних матеріалів, член українських товариств, дружина відомого лікаря Івана Куровця(* 01.01.1863 — † 18.05.1931);
  • Марія (* 1865 — † 18.10.1935), культурно-громадська діячка, збирач гуцульського фольклору, укладач словника гуцульських слів, одна з перших членкинь Товариства руських женщин, дружина   о. Олексія Волянського (* 07.10.1862 — † 02.03.1947);
  • Ераст (* 15.09.1875 — † 14.10.1942), інженер-лісотехнік, в часи діяльності ЗУНР був службовцем  Ради  Державних Секретарів  (уряду ЗУНР), шефом відділу лісництва Державного секретаріату земельних справ ЗУНР, одружений з Ольгою з Лопатинських;
  • Осип (* 21.08.1877 — † 29.02.1948), адвокат, судовий радник, державний секретар судівництва ЗУНР, одружений  з Оленою з  Добровольських   (* 30.07.1884 — † 30.07.1968);
  • Тит-Євген (* 15.01.1880 — † 23.06.1968) — видатний український лікар та громадський діяч, одружений із Зеновією Левинською (* 16.05.1890 — † 12.07.1970).

Закінчив гімназію у Станіславові, медицину у Відні, де отримав ступінь доктора всіх лікарських наук[1]. Під час навчання очолював студентське товариство «Січ».

Лікарська та громадська діяльність

Закінчивши  університет працював лікарем-дерматологом в австрійському війську.  Після розвалу Австрії  та утворення ЗУНР працював у  Державному секретаріаті військових справ, брав участь у розбудові української військової і цивільної санітарних служб. В лютому 1919 року увійшов до складу новоутвореної Державної ради здоров'я ЗУНР. Рекомендував та керував процесом перекладу медичних інструкцій з німецької мови. Входив до складу Польового воєнного суду Надзвичайної Комісії УГА. В квітні 1919 року А. Бурачинський закликав військових лікарів до надання безкоштовної медичної допомоги зубожілому цивільному населенню Галичини з огляду на загрозливе поширення інфекційних захворювань. Наприкінці травня 1919 року призначений санітарним референтом Галицької армії, а після другого відступу — головним лікарем Начальної команди Галицької армії.

В часі, коли восени 1919 року УГА косив тиф:

  • повідомляв Диктатора ЗУНР про те, що від 23 до 30 жовтня 1919 р. зі строю вибуло 2000 стрільців і старшин (кожен 10-й), яких ніде не можна було розмістити[2]
  • було влаштовано суд над генералом Мироном Тарнавським, котрий в безвиході пішов на угодовство з білими силами, підписавши «Зятьківський договір (статті)». 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці полковник-медик Андрій Бурачинський виступив на суді як захисник генерала Тарнавського, заявивши про брак медикаментів і часу для подолання епідемії тифу в УГА: «наша армія потребує тільки для асенізації найменше від 3-х до 4-х місяців відпочинку».

З УГА перейшов Збруч, пережив всю її трагедію під час Другого зимового походу, потрапив  у більшовицький полон. Повернувшись в Галичину, був заарештований поляками. Після звільнення з в'язниці дістався до Відня. 1924 року переселився до м. П'ятра-Нямц у Румунії, де здійснював приватну лікарську практику. 1930 року в «Червоній Калині» опублікував свою статтю, в якій протистояв поглядам Степана Шухевича, завваживши, що рефлексії про «самопожирання» ЗУНР є занадто гіперболізованими. Член Українського лікарського товариства  з 1933 року.  Написав військові спогади про перебування в УГА.

Родинне життя

Був одружений з Людмилою Конрец. Мали дочку Лоті (удочерили), яка має двоє дітей й живе в Бухаресті (Румунія).

Помер Андрій Бурачинський 10 березня 1941 року в П'ятра-Нямц (Румунія), де і похований. Його дружина Людмила померла 13 жовтня 1942 року.

Нагороди Австро-Угорщини

Примітки

  1. ↑ Арсенич П., Вардзарук Л. Українські лікарі Прикарпаття.  — Івано-Франківськ: Облвидав Галичина , 1991 рік  — 44 с.
  2. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 260
  3. ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1918. — S. 175.(нім.)
  4. ↑ а б в г д е Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918 (Wien, 1918). — S. 1680.
  5. ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1916. — S. 188.(нім.)

Джерела

  • Арсенич П., Вардзарук Л.  – Українські лікарі Прикарпаття. — Івано-Франківськ: Облвидав Галичина , 1991 рік  - 44 с.
  • Арсенич П. І. Бурачинський Андрій Йосипович [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
  • Арсенич П., Білянський П. , Геник С. — Українські лікарі Прикарпаття. — Коломия: Вік , 1995 рік — 96 с .
  • Арсенич П.  Священичий рід Бурачинських  - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004.  -    192 с.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9.
  • Енциклопедія ЗУНР т.1 — Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2018. — 688с.
  • Белінська Л. С. Експлікація родинної традиції у громадянському дискусі Галичини. Монографія. — Львів: Простір М , 2012. — 375 с.
  • Радиш Я. З гуцульського коріння — Київ: ДКС — Центр , 2015. — 322 с.
  • Павло Пундій . — Українські лікарі . Біобібліографічний довідник . Книга 1. Естафета поколінь національного відродження: Львів — 1994 — Чикаго — 328 с .

Посилання

Герб Західно-Української народної республіки Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бурачинський_Андрій_Йосипович&oldid=42481230