Альфред Бізанц
| Альфред Бізанц | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Підполковник Полковникполковник Абверу | |||||||||
 | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження | 15 листопада 1890 Дорнфельд, нині с. Тернопілля, Миколаївського району Львівської області, Україна | ||||||||
| Смерть | 1951 Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби | 1918-1945 | ||||||||
| Вид ЗС |  Збройні сили Австро-Угорщини УГА Армія УНР 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» | ||||||||
| Рід військ | піхота | ||||||||
| Формування | Дивізія Галичина | ||||||||
| Війни / битви | Вовчухівська операція, Чортківська офензива | ||||||||
| Командування | |||||||||
| Сьома бригада УГА, Львівська бригада ЧУГА | |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
 Альфред Бізанц у Вікісховищі | |||||||||
Альфре́д Біза́́нц (15 листопада 1890, Дорнфельд, нині с. Тернопілля — 1951, Владимирський централ, м. Владимир або смт Потьма, Росія) — український військовий діяч. Підполковник УГА та полковник Армії УНР[1][2] й Абверу. Очільник Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи по формуванню Дивізії «Галичина».
Народився 15 листопада 1890 року в Дорнфельді[1], який, за даними Географічний словник Польського Королівства, на початку 1880-х років був німецькою колонією[3], а на думку Кіма Науменка — селом (нині — с. Тернопілля Миколаївського району Львівської області, Україна). За походженням — галицький німець. Добре володів українською мовою, знав місцеві звичаї, традиції[4].
Навчався в сільській школі, а згодом у Львівській гімназії[яка?]. У 1910 році закінчив Львівську кадетську школу (нині — Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) і за три роки вступив до Військової академії Генерального штабу Австро-Угорської армії, яку закінчив достроково у зв'язку з початком Першої світової війни. З 1914 року перебував на Балканах (італійський фронт[1]).
З листопада 1918 року — командант (командир) 7-ї Львівської бригади УГА[1], групи військ «Південь»[2]. У березні 1919 року бригада Бізанца відзначилась у ході Вовчухівської операції.
Як отаман УГА — учасник державної наради ЗУНР, яка 2 червня 1919 р. відбулася в Бучацькому монастирі оо. Василіян і на якій відстоював необхідність проведення контрнаступу на фронті, запевняючи про його успіх[5]. 7 червня 7-ма Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 1919 р. (зокрема, брала безпосередню участь у визволенні Бучача[6]). Був одним з організаторів і реалізаторів Чортківської офензиви, командував пробоєвою групою під Бережанами[2].
За дії бригади під час цієї операції Бізанцу було присвоєно звання підполковник. Потім почав служити в Генеральному штабі Армії УНР[1]. У серпні 1919 р. його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ[2].
У січні 1920 року підрозділ Бізанца у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську галицьку армію.
24 квітня 1920 року група військ під командуванням Бізанца вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в районі Махнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР.
Після угоди Польщі з московським урядом, військо УНР і полковник А. Бізанц були інтерновані поляками, і він перебував у таборі в Каліші.
1921 року, після звільнення з табору, Альфред Бізанц повернувся додому в рідне село й займався землеробством, фахом своїх батьків, у власному фільварку. Підтримував товариські стосунки з українськими комбатантами, був споріднений з кількома українськими родинами.
Після окупації Польщі в жовтні 1939 року перейшов на німецький бік, прибув до Кракова та зголосився до німецької армії. Під час формування адміністративного апарату в Генеральній Губернії в 1940—1941 рр. був референтом українських справ у підвідділі населення та суспільної опіки в управлінні Генеральної Губернії у Кракові, начальником відділу соціального забезпечення українського населення Генеральної губернії, а в 1941—1944 рр. — дистрикту «Галичина», сприяв звільненню 1500 українських військово-полонених з концтабору «Цитадель» у Львові[1]. З осені 1941 року — голова такого підвідділу в уряді галицького губернатора у Львові. На цих постах багато допомагав українцям і був дорадником німецьких чиновників, зокрема, губернатора Вехтера в українських справах.
У роки Другої світової війни — полковник абверу; призначений адміралом Вільгельмом Канарісом відповідальним за зв'язок з ОУН[4].
Після засудження митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким масового знищення єврейського (жидівського) населення Галичини як «фахівець з українського питання» разом з Гансом Кохом, Отто Вехтером відвідав владику з метою «урезонити» непокірного пастира. Старий предстоятель насварив «відвідувачів» — у відповідь прозвучали закиди «спадковому графу в неввічливості».[7]
У 1943 році на доручення Отто Вехтера полковник Бізанц став начальником (головою[2]) Військової Управи «Галичина»[1], яка здійснила організаційні заходи з формування Дивізії «Галичина», був її головою до кінця війни[8]. Протягом Другої світової війни — референт з українських справ в Управлінні Генеральної Губернії[2].
Влітку 1945 року почав шукати власну дружину, дістався до радянської зони окупації, де восени був заарештований радянськими спецслужбами («Смерш») у Відні; переданий Польщі, засланий[2] в Мордовію СРСР у концтабір у Потьмі (до 1949 р.)[1].
Зі спогадів Омеляна Польового:
До червня 1947 року я сидів у смертній камері Лук'янівської тюрми. Після відміни смертної кари зі мною ще сидів Бізанц — учасник визвольної війни 1917—1921 років і організатор дивізії «Галичина».
Пізніше Бізанц опинився у Владимирському централі, де за саботаж робіт був засуджений до розстрілу. Розстріляний 1951 року[9]. За іншими даними, відправлений до Потьми, де за вироком суду страчений[1].
- Пам'ятний хрест 1912/13
- 2 срібних і бронзова медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) з мечами
- Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами
- Військовий Хрест Карла
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Хрест Симона Петлюри
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- ↑ а б в г д е ж и к Науменко К. Є. Бізанц Альфред [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.]… — С. 271.
- ↑ а б в г д е ж Бізанц Альфред… — С. 126—127.
- ↑ Dornfeld, niem. kolonia, pow. lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 122. (пол.)
- ↑ а б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 147. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Шанковський Л. Бучаччина в роки Визвольної війни 1918—1920… — С. 78.
- ↑ Там само. — С. 79—80.
- ↑ Хом'як О., Гайова О. Андрей Шептицький піввіку оберігав Церкву та її вірян // «Високий замок». — Львів, 2015. — № 11 (5267) (30 січ.—1 лют.). — С. 10.
- ↑ Військова Управа «Галичина» [Архівовано 5 січня 2014 у Wayback Machine.].
- ↑ Наврузов Б. Р. 14-я гренадерская дивизия СС «Галиция». — М. : Вече, 2010. — С. 26. (рос.)
- Бізанц Альфред // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 126—127.
- Бізанц // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Гайке В.-Д. Дивизія SS «Галичина» (аудіокнига). — Kiev Printers Limited, by Brotherhood of Former Soldiers of 1st Ukrainian Division UNA, 1970, Toronto, Canada. (англ.)
- Ірчан М. Траґедія Першого Травня (спомини з горожанської війни на Україні) ч. 1 Видавництво «Молот» Нью-Йорк, 1923 (перевидано у Харкові в 1928). У цій книзі Альфред Бізанц виведений під прізвищем Чорний.
- Литвин М. Українсько-польська війна 1918—1919 рр. — Львів, 1998.
- Науменко К. Є. Бізанц Альфред [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 271. — ISBN 966-00-0734-5.
- Німецькі колонії в Галичині. — Львів, 1996.
- Удовиченко О. Україна у війні за державність. — Вінніпег, 1954.
- Шанковський Л. Бучаччина в роки Визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 78—80.
- Від січових стрільців до Абверу. [Архівовано 30 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Поступ Брама [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.].
- Командири — від А до З: БІЗАНЦ АЛЬФРЕД [Архівовано 15 березня 2012 у Wayback Machine.] // сайт «Українське військо у XX—XXI сторіччі».
Командири Української Галицької армії (УГА) | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Команданти (начальні вожді) УГА | Дмитро Вітовський (1—5.11.1918) • Григорій Коссак (6—9.11.1918) • Гнат Стефанів (10.11—10.12.1918) • Михайло Омелянович-Павленко (11.12.1918—9.06.1919) • Олександр Греков (10.06.1919—5.07.1919) • Мирон Тарнавський (6.07.1919—?) • Осип Микитка (?—?) • Мирон Тарнавський (?—?) • Альфред Шаманек (?—21.02.1920) • Вітошинський Амвросій (22.02.1920—1.03.1920) |  | |||||||||||
| Начальники Генерального штабу (Генеральної булави) УГА | Микола Маринович (1—5.11.1918) • Сень Горук (6.11—10.12.1918) • Євген Мишковський (11.12.1918—7.02.1919) • Віктор Курманович (8.02—8.06.1919) • Карл Штіпшіц-Тернава (8.06.1919—07.1919) • Альфред Шаманек (07.1919—7.11.1919) • Густав Ціріц (8.11.1919—10.02.1920) • Альфред Шаманек (11.02—1.03.1920) | ||||||||||||
| Літунський полк Організатор: сотник Петро Франко | |||||||||||||
| I Корпус (штаб в Кам'янці-Струмиловій) (Із 19 лютого 1919 р. з групи "Північ") Команданти: В.Курманович • О.Микитка • А.Шаманек • О.Лесняк • Ю.Головінський Начальники штабу: Б.Гнатевич • Р. Вурмбранд • В.Зеєгорш • Й.Куніш • Ф.Льонер • А.Ерле • Г.Кох |
| ||||||||||||
| II Корпус УГА (штаб у Бібрці) (Із січня 1919 з груп «Схід», «Старе Село» й «Щирець») Команданти: М. Тарнавський • А. Вольф Начальники штабу: Й. П. де Яноші • А. Шаманек • Ф.Льонер |
| ||||||||||||
| III Корпус (штаб у Стрию) (Із січня-лютого 1919 з бойових груп «Щирець», «Рудки», «Крукеничі», «Глибока», «Старий Самбір», «Лютовиська») Команданти: Г. Коссак • В. Генбачів • А. Кравс Начальники штабу: Й. Папп де Яноші • К. Долежаль Р. Якверт • В. Льобковіц |
| ||||||||||||
| IV Корпус |
| ||||||||||||
Див. також Шаблон:Українська Галицька Армія | |||||||||||||
- Підполковники УГА
- Полковники (УНР)
- Народились 15 листопада
- Народились 1890
- Померли 1951
- Вояки армії Австро-Угорщини
- Вояки дивізії Ваффен СС «Галичина»
- Нагороджені Пам'ятним хрестом 1912/13
- Нагороджені медаллю «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені Військовим хрестом Карла (Австро-Угорщина)
- Кавалери Залізного хреста 1-го класу
- Кавалери Залізного хреста 2-го класу
- Кавалери Хреста Симона Петлюри
- Нагороджені Почесним хрестом ветерана війни
- Німці України
- Учасники польсько-радянської війни
- Українські воєначальники
- Австро-Угорські військовики Першої світової війни
- Учасники Другої світової війни з Німеччини
- Дивізія СС Галичина
- Уродженці Миколаївського району (Львівська область)
- Учні гімназій Львова
- Персоналії:Відень
- Перебували в Бучачі
- Абвер
- Померли у Владимирському централі
- Німці, страчені СРСР
- Розстріляні в СРСР