Флоренс П'ю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Флоренс П'ю
Florence Pugh
Народилася3 січня 1996(1996-01-03)[1] (28 років)
Оксфорд, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія
Громадянство Велика Британія
Діяльністьакторка, кіноакторка, співачка, авторка пісень
Alma materSt Edward's Schoold і Cokethorpe Schoold
Роки діяльності2014 — дотепер
Брати / сестриТобі Себастіан[1]
ЧленствоАкадемія кінематографічних мистецтв і наук
Провідні роліОлена Бєлова
IMDbID 6073955
Автограф
Нагороди та премії
CMNS: Флоренс П'ю у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем П'ю.

Флоренс П'ю (англ. Florence Pugh; нар. 3 січня 1996(19960103), Оксфорд, Англія, Велика Британія) — британська акторка, співачка та авторка пісень. Дебютувала в кіно 2014 року в драматичному фільмі «Падіння[en]». У 2016 році зіграла головну роль молодої нареченої в незалежній драмі «Леді Макбет», завдяки якій здобула визнання та Премію британського незалежного кіно. Згодом отримала схвальні відгуки за головну роль у мінісеріалі «Маленька барабанщиця» (2018).

Кар'єрний прорив П'ю відбувся у 2019 році, коли вона зіграла реслерку Пейдж у біографічному спортивному фільмі «Боротьба з моєю родиною[en]», зневірену американку у фільмі жахів «Сонцестояння» та Емі Марч у драматичному фільмі «Маленькі жінки». За останню роль була номінована на премії «Оскар» і BAFTA. На Каннському кінофестивалі 2019 П'ю здобула нагороду «Відкриття року».

Виконує роль Олени Бєлової в кінематографічній франшизі Marvel, починаючи з фільму «Чорна вдова» (2021). 2022 року знялася в трилері «Не хвилюйся, серденько» і драмі «Диво», озвучила Золотоволоску в мультфільмі «Кіт у чоботях: Останнє бажання». Також зіграла Джин Татлок у біографічному фільмі «Оппенгеймер» (2023), її найкасовішому фільмі, та принцесу Ірулен у картині «Дюна: Частина друга» (2024).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народилася в Оксфорді, Велика Британія, у родині ресторатора Клінтона П'ю[2] і танцюристки Дебори Мекін[3]. Має старшу сестру Арабеллу, яка працює акторкою в Лондоні, брата Тобі Себастіана, відомого роллю в серіалі «Гра престолів», та молодшу сестру Рафаелу[4]. З 3 до 6 років Флоренс жила в Андалусії, Іспанія[3]. Навчалася спочатку в школі для дівчат Вічвуд, а потім у Школі Святого Едуарда[5].

Перші ролі (2014—2018)

[ред. | ред. код]

Ще навчаючись у шостому класі, П'ю отримала свою дебютну роль у драматичному фільмі «Падіння» (2014), втіливши підлітку разом із Мейсі Вільямс[6][7]. Ця роль привернула увагу кінокритиків: П'ю номінували на премії Лондонського кола кінокритиків і Лондонського кінофестивалю. У вересні 2015 року приєдналася до акторського складу стрічки «Леді Макбет» — екранізації нарису Миколи Лєскова[8]. У 2016 була залучена до драматичного кримінального серіалу «Марчелла». Того ж року в Шотландії почались зйомки горору «Тиша», де П'ю виконувала головну роль[9]. Окрім того, акторка знімалася в трилері «Пасажир»[10].

У 2017 стало відомо, що П'ю отримала головну роль Пейдж у комедійній драмі Стівена Мерчанта про життя відомої британської реслерки[11]. Того ж року повідомили, що вона зіграє у фільмі Девіда Макензі, у якому також знімається Кріс Пайн[12]. У липні 2018 року П'ю отримала роль у фільмі «Сонцестояння»[13].

Кар'єрний прорив і визнання (2019–дотепер)

[ред. | ред. код]

2019 року Флоренс П'ю здобула міжнародне визнання, знявшись у трьох відомих фільмах[14][15]. Першим стала комедійна драма «Боротьба з моєю родиною», у якій вона втілила рестлерку Пейдж. Прем'єра картини відбулася на кінофестивалі «Санденс» і була позитивно сприйнята[16]. Джеффрі Макнаб із The Independent писав, що П'ю виглядає абсолютно переконливо в ролі реслерки і продемонструвала той же неохайний гламур і самопринижуючий гумор, що і Пейдж у реальному житті[17]. Потім П'ю зіграла в хорорі Арі Астера «Сонцестояння», сюжет якого розгортається навколо американської пари, що вирушає в подорож до Швеції, де стикається із загадковим культом[18]. Девід Едельштейн із Vulture назвав образ П'ю у фільмі «дивовижно яскравим»[19][20]. Останнім фільмом 2019 року за участю акторки стала історична драма Ґрети Ґервіґ «Маленькі жінки», екранізація однойменного роману Луїзи Мей Олкотт. П'ю зіграла Емі Марч і розповідала, що її героїня перебуває у приємному стані через те, що не знає, як упоратися зі своїми емоціями[21]. Фільм отримав визнання й зібрав у прокаті 209 млн доларів[22][23]. Журналіст The Hollywood Reporter Девід Руні хвалив П'ю за гумор, норовливість і те, як вона справляється з хитрими протиріччями героїні[24]. За цю роль акторка отримала номінації на BAFTA та «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану[22][25].

2021 року П'ю зіграла шпигунку Олену Бєлову у фільмі кіновсесвіту Marvel «Чорна вдова»[26]. За словами акторки, фільм був присвячений тому, як дівчат крадуть з усього світу[27]. Картина отримала позитивні відгуки, які хвалили гру П'ю[28][29]. На думку оглядачки BBC Culture Карін Джеймс, П'ю зробила Бєлову яскравою особистістю у фільмі, більш живою, ніж багато екшн-героїнь[30]. Того ж року П'ю знову втілила Олену Бєлову в мінісеріалі Disney+ «Соколине око»[31].

2022 року знялася в трилері Олівії Вайлд «Не хвилюйся, серденько» і драмі «Диво», екранізації однойменного роману Емми Доног'ю[32][33]. Прем'єра картини «Не хвилюйся, серденько» відбулася на 79-му Венеціанському кінофестивалі. За словами критики, гра акторки перевершила фільм[34]. У «Диві» П'ю зіграла медсестру, яку відправляють розслідувати нібито надприродне релігійне диво[35]. Останнім фільмом 2022 року стала анімаційна стрічка DreamWorks «Кіт у чоботях 2: Останнє бажання», у якій П'ю озвучила Золотоволоску. Мультфільм зібрав у прокаті понад 480 млн доларів[36][37].

2023 року втілила дівчину, що вижила в автокатастрофі, у драмі Зака Браффа «Гарна людина». Фільм також став першим продюсерським проєктом П'ю[38]. Замість того, щоб носити перуку, П'ю обстригла волосся для ролі[39]. Окрім цього, акторка написала та виконала дві пісні — «The Best Part» та «I Hate Myself», — які стали саундтреками фільму[40]. У байопіку Крістофера Нолана «Оппенгеймер» з Кілліаном Мерфі в головній ролі зіграла Джин Татлок, членкиню Комуністичної партії США[41]. За словами рецензента журналу Empire Дена Джоліна, П'ю витончено домінує у своїх сценах[42]. «Опенгеймер» зібрав у прокаті понад 958 млн доларів і став найкасовішим фільмом у кар'єрі акторки[43].

2024 року вийшов науково-фантастичний фільм «Дюна: Частина друга», продовження науково-фантастичного фільму 2021 року, у якому П'ю зіграла принцесу Ірулан[44]. Наступним проєктом за участі аторки стане романтичний фільмі « Ми живемо в часі», де вона виконає головну роль разом з Ендрю Гарфілдом[45][46]. Заради ролі у фільмі акторка поголилася налисо[47]. Також вона зіграє Кеті Еймс у мінісеріалі за романом Джона Стейнбека «На схід від Едему»[48]. Окрім цього, заплановані зйомки в науково-фантастичній стрічці «Доллі» та екранізації роману Ніти Проуз «Служниця»[49][50]. П'ю повернеться до ролі Олени Бєлової у супергеройському фільмі від Marvel «Громовержці», який має вийти 2025 року[51].

Інша діяльність

[ред. | ред. код]

У 2013—2016 роках виконувала кавер-версії пісень під ім'ям Флоссі Роуз на YouTube[52]. П'ю заспівала зі своїм братом пісню «Midnight», що вийшла 15 травня 2021 року[53]. У 2020 році вона взяла участь в ініціативі Acting for a Cause, де наживо читала п'єсу Кеннета Лонергана «This Is Our Youth», щоб допомогти зібрати кошти для некомерційної організації Entertainment Industry Foundation у рамках боротьби з наслідками пандемії COVID-19[54].

Образ

[ред. | ред. код]

Флоренс П'ю відома стильними образами. Зокрема, модні журнали Harper's Bazaar і британський Vogue описали її вибір одягу як «сміливий», «зухвалий» та «унікальний»[55][56][57][58]. На показі кутюрної колекції Valentino у 2022 році одягла прозору рожеву сукню, яка викликала негативну реакцію через неприкриті груди. У відповідь П'ю опублікувала в Instagram пост, ставши на захист свого вибору та свого тіла[59]. Через рік вона одягла іншу прозору сукню на захід Valentino[60].

У 2019 році П'ю увійшла до списку Forbes 30 Under 30 — тридцяти найвпливовіших людей Європи у віці до 30 років[61]. У 2021 році журнал Time додав її до списку 100 Next, куди входять висхідні зірки і лідери-початківці у своїх галузях діяльності[62]. 2023 року увійшла до писку лідерів наступного покоління від Time[63]. У 2022 році, за підсумками опитування аудиторії журналу Empire, була визнана однією з 50 найкращих акторів та акторок усіх часів. Журнал визнав П'ю однією з найкращих акторок свого покоління та обґрунтував її успіх тим, що вона здатна викликати емпатію до своїх персонажок[64].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 2019—2022 роках зустрічалася з американським актором і режисером Заком Браффом[65]. Пара познайомилася під час зйомок короткометражки «Час, необхідний, щоб дістатися туди»[66], режисером якої був Брафф[67]. Разом вони жили в Лос-Анджелесі[68].

П'ю на фестивалі San Diego Comic-Con у 2019 році

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Фільми

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2014 ф Падіння The Falling Еббі Мортімер
2015 кф Paradise Lost? Єва
2016 ф Леді Макбет Lady Macbeth Кетрін
2018 ф Пасажир The Commuter Гвен
2018 ф Король поза законом Outlaw King Єлизавета Бурґ
2018 ф Malevolent Анжела Саєрс
2018 кф Leading Lady Parts у ролі самої себе
2019 ф Боротьба з моєю родиною Fighting with My Family Рея Найт
2019 кф In the Time it Takes to Get There Люсіль
2019 ф Сонцестояння Midsommar Дані
2019 ф Маленькі жінки Little Women Емі Марч
2020 кф Father of the Bride Part 3(ish) Меган Бенкс
2021 ф Чорна вдова Black Widow Олена Бєлова
2022 ф Не хвилюйся, люба Don't Worry Darling Аліса
2022 ф Диво The Wonder Ліб Райт
2022 мф Кіт у чоботях 2: Останнє бажання Puss in Boots: The Last Wish Золотоволоска (голос)
2023 ф Гарна людина A Good Person Елісон
2023 ф Оппенгеймер Oppenheimer Джин Татлок
2023 мф Хлопчик і чапля 君たちはどう生きるか Кіріко (англ. дубляж)
2024 ф Дюна: Частина друга Dune: Part Two Принцеса Ірулан[en]
2024 ф Час жити We Live in Time Альма
2025 ф Громовержці* Thunderbolts* Олена Бєлова

Телебачення

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
2015 тф Місто звуку Studio City Кет
2016 с Марчелла Marcella Кара Томас (3 епізоди)
2018 тф Король Лір King Lear Корделія
2018 с Маленька барабанщиця The Little Drummer Girl Чарміан "Чарлі" Росс (6 епізодів)
2020 с Acting for a Cause Джессіка Голдман (Епізод: "This is Our Youth")
2021 с Соколине око Hawkeye Олена Бєлова (3 епізоди)
2022 с Running Wild with Bear Grylls у ролі самої себе (Епізод: "Florence Pugh")

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
Рік Нагорода Категорія Фільм Результат
2014 Лондонський кінофестиваль Найкращий британський дебютант «Падіння» Номінація
2016 Премія Лондонського кола кінокритиків Молодий британський/ірландський виконавець року «Падіння» Номінація
2017 Премія Дублінського кола кінокритиків Найкраща жіноча роль «Леді Макбет» Перемога
Дублінський міжнародний кінофестиваль Найкраща жіноча роль Перемога
Jameson Dublin International Film Festival Найкраща жіноча роль Перемога
Кінофестиваль у Монтклері Спеціальний приз журі Перемога
Премія Європейської кіноакадемії Найкраща акторка Номінація
Премія британського незалежного кіно Найкраща акторка Перемога
2018 Імперія Найкраща дебютантка «Леді Макбет» Номінація
Премія БАФТА у кіно Висхідна зірка Номінація
2019 БАФТА Шотландія Найкраща акторка «Король поза законом» Номінація
Спілка кінокритиків Бостона Найкраща акторка другого плану «Маленькі жінки» Друге місце
Найкращий акторський склад Перемога
Каннський кінофестиваль Трофей Шопар Перемога
Асоціація кінокритиків Чикаго Найкраща акторка другого плану «Маленькі жінки» Перемога
2020 Оскар Найкраща жіноча роль другого плану «Маленькі жінки» Номінація
Премія БАФТА у кіно Найкраща жіноча роль другого плану Номінація
AACTA Найкраща жіноча роль другого плану Номінація
Вибір критиків Найкраща жіноча роль другого плану Номінація
Найкращий акторський склад Номінація
2023 Премія Гільдії кіноакторів Найкращий акторський склад в ігровому кіно «Оппенгеймер» Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://www.zestvine.com/florence-pugh-british-actress/
  2. ↑ Georgina Campbell (10 грудня 2016). Double win for Oxford actress, Florence Pugh, as she celebrates with Sir Bob Geldof. Oxford Mail. Процитовано 14 вересня 2017.
  3. ↑ а б Kaleem Aftab (27 квітня 2017). Florence Pugh: ‘Dying was not that bad’. iNews. Процитовано 14 вересня 2017.
  4. ↑ Vanessa Thorpe (23 квітня 2017). No link to the Bard … but this Lady Macbeth is just as deadly. The Guardian. Процитовано 14 вересня 2017.
  5. ↑ Kate Muir (24 квітня 2015). Mass hysteria, pregnancy and fainting fits -- life at a girl's school. Stuff.co.nz. Процитовано 14 вересня 2017.
  6. ↑ Hayes, Martha (6 жовтня 2018). Florence Pugh: 'You never see an unplucked brow in Hollywood'. The Guardian. Архів оригіналу за 20 October 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  7. ↑ Orr, Gillian (18 квітня 2015). 'After you left the room I said, Wow!': director Carol Morley and actress Florence Pugh on their haunting new film The Falling. The Independent. Архів оригіналу за 19 December 2015. Процитовано 26 грудня 2015.
  8. ↑ Andreas Wiseman (22 вересня 2015). Florence Pugh, Cosmo Jarvis cast in 'Lady Macbeth'. Screen Daily. Процитовано 14 вересня 2017.
  9. ↑ Jess Landry (2 липня 2016). Film Based on Eva Konstantopoulos’s ‘Hush’ Has Begun Shooting in Scotland. Horror World. Процитовано 14 вересня 2017.
  10. ↑ Tim Masters (28 квітня 2017). Lady Macbeth: Florence Pugh on her killer first lead role. BBC. Процитовано 12 вересня 2017.
  11. ↑ Catherine Shoard (8 лютого 2017). Stephen Merchant to direct Dwayne Johnson in female wrestling drama. The Guardian. Процитовано 14 вересня 2017.
  12. ↑ James White (7 серпня 2017). Lady Macbeth's Florence Pugh On For Outlaw King. Empire. Процитовано 14 вересня 2017.
  13. ↑ Kroll, Justin (30 липня 2018). Florence Pugh Lands Female Lead in 'Hereditary' Director Ari Aster's Next Film. Variety. Процитовано 30 липня 2018.
  14. ↑ Amanda Lee Myers (16 грудня 2019). 2019 Breakthrough Entertainer: Florence Pugh owns the year (англ.). Ассошиэйтед Пресс. Архів оригіналу за 7 липня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  15. ↑ Anthony D'Alessandro (5 грудня 2019). How To Hit A Grand Slam: Florence Pugh On Her Banner Roll 'Fighting With My Family', 'Midsommar', 'Little Women' & 'Black Widow'. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 29 липня 2023.
  16. ↑ Tom Brueggemann (17 лютого 2019). 'Fighting With My Family' Breaks Out of Sundance at Specialty Box Office. IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 29 липня 2023.
  17. ↑ Geoffrey Macnab (1 березня 2019). Fighting with My Family review: Far more gripping than its subject matter might suggest. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 3 березня 2019. Процитовано 29 липня 2023.
  18. ↑ Mark Olsen (3 липня 2019). 'Midsommar' explained: The filmmakers unpack the sex, rituals and shocking ending. Los Angeles Times (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  19. ↑ Campbell, Christopher (19 червня 2019). Midsommar First Reviews: Florence Pugh Goes Full Toni Collette in Ari Aster's Gory, Surreal, Divisive Second Film. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 15 липня 2021.
  20. ↑ Edelstein, David (19 червня 2019). Ari Aster's Midsommar Is an Ambitious, Blurry Horror Trip. Vulture. Архів оригіналу за 19 червня 2019.
  21. ↑ Kate Erbland (19 грудня 2019). 'Little Women': Florence Pugh Turned the Brat Into the Film's Breakout Heroine. IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 27 липня 2023.
  22. ↑ а б Christi Carras (9 лютого 2020). The only Oscar 'Little Women' won was for costume design. Los Angeles Times (англ.). Архів оригіналу за 10 лютого 2020. Процитовано 27 липня 2023.
  23. ↑ Jordan Moreau (21 червня 2020). 'Little Women' Crosses $100 Million at the International Box Office. Variety (англ.). Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 27 липня 2023.
  24. ↑ David Rooney (25 листопада 2019). 'Little Women': Film Review. The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2019. Процитовано 31 липня 2023.
  25. ↑ Alex Ritman (6 січня 2020). 'Joker' Leads BAFTA 2020 Nominations. The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 27 липня 2023.
  26. ↑ Emma Specter (3 грудня 2019). The 'Black Widow' Trailer Proves Florence Pugh Has the Range. Vogue (англ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 27 липня 2023.
  27. ↑ Black Widow: Scarlett Johansson, Florence Pugh on the gritty prequel unlike any other Marvel movie. GamesRadar (англ.). 4 червня 2021. Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  28. ↑ Christopher Campbell (29 червня 2021). Black Widow First Reviews: A Thrilling Spy Movie Absolutely Worth the Wait. Rotten Tomatoes (англ.). Архів оригіналу за 29 червня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  29. ↑ Clayton Davis (1 липня 2021). Can Florence Pugh's 'Black Widow' Performance Earn an Oscar Nod?. Variety (англ.). Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  30. ↑ Caryn James (29 червня 2021). Black Widow: the least Avenger-like movie in the series. BBC Culture (англ.). Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 29 липня 2023.
  31. ↑ Jacob Stolworthy (10 грудня 2021). Hawkeye: Florence Pugh hits out at Marvel fan who 'complained' about her posts. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 27 липня 2023.
  32. ↑ Nick Romano (4 березня 2021). Don't Worry Darling drops first look at Florence Pugh, Harry Styles film. Entertainment Weekly (англ.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 27 липня 2023.
  33. ↑ Naman Ramachandran (12 серпня 2021). Florence Pugh's 'The Wonder': First Look for Netflix Film Revealed. Variety (англ.). Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 27 липня 2023.
  34. ↑ Don't Worry Darling: Critics mixed as Olivia Wilde film with Harry Styles premieres (англ.). BBC News. 6 вересня 2022. Архів оригіналу за 6 вересня 2022. Процитовано 31 липня 2023.
  35. ↑ Kevin Maher (7 жовтня 2022). The Wonder review — Florence Pugh is the wonder here. The Times (англ.). Архів оригіналу за 1 листопада 2022. Процитовано 31 липня 2023.
  36. ↑ Rosy Cordero (14 березня 2022). 'Puss In Boots: The Last Wish' Sets Salma Hayek Pinault Return; Harvey Guillén, Florence Pugh & Olivia Colman Among New Cast. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 29 липня 2023.
  37. ↑ Florence Pugh. The Numbers (англ.). Архів оригіналу за 10 серпня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
  38. ↑ Samantha Bergeson (15 грудня 2022). 'A Good Person' Trailer: Florence Pugh Grieves with Guilt in Zach Braff's Family Drama. IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 20 грудня 2022. Процитовано 31 липня 2023.
  39. ↑ Carly Thomas (25 березня 2023). Florence Pugh Says She Chopped Off Her Own Hair for 'A Good Person': "Found it Really Liberating". The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  40. ↑ Ben Beaumont-Thomas (24 березня 2023). Florence Pugh releases first songs as singer-songwriter. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  41. ↑ Zoe Guy (19 грудня 2022). Oppenheimer Trailer, Cast, Release Date: Everything We Know. Vulture (англ.). Архів оригіналу за 24 січня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  42. ↑ Dan Jolin (19 липня 2023). Oppenheimer Review. Empire (англ.). Архів оригіналу за 21 липня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  43. ↑ Florence Pugh. The Numbers (англ.). Архів оригіналу за 10 серпня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
  44. ↑ Michaela Zee (12 грудня 2022). 'Dune: Part 2' Wraps Filming, Timothée Chalamet Announces. Variety (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  45. ↑ Justin Kroll (14 березня 2023). Florence Pugh And Andrew Garfield To Star In 'We Live In Time' For StudioCanal And Sunny March. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 4 квітня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  46. ↑ Бондарева, Алина (9 травня 2023). Ендрю Гарфілд зіграє Карла Сагана у фільмі Voyagers - подробиці. ПроШоКіно (укр.). Процитовано 23 березня 2024.
  47. ↑ Florence Pugh Shaved Her Head for the 2023 Met Gala Red Carpet. Elle (англ.). 2 травня 2023. Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 27 липня 2023.
  48. ↑ Justin Kroll (21 червня 2022). Florence Pugh To Star In 'East Of Eden' Series For Netflix. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 27 липня 2023.
  49. ↑ Justin Kroll (10 лютого 2021). Apple TV+ Lands Hot Package 'Dolly' With Florence Pugh On Board To Star. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 31 липня 2023.
  50. ↑ Etan Vlessing (16 грудня 2020). Florence Pugh to Star in Universal's 'The Maid'. The Hollywood Reporter (англ.). Архів оригіналу за 29 травня 2021. Процитовано 31 липня 2023.
  51. ↑ Anthony D'Alessandro (9 листопада 2023). Marvel's 'Deadpool 3' Moves To July 2024 & 'Captain America: Brave New World' To 2025 As Disney Shakes Up Schedule Due To Actors Strike. Deadline Hollywood (англ.). Архів оригіналу за 10 листопада 2023. Процитовано 13 січня 2024.
  52. ↑ Alter, Rebecca (9 січня 2020). Before There Was Florence Pugh, There Was Acoustic YouTube Teen Flossie Rose. Vulture. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 9 травня 2021.
  53. ↑ Florence Pugh and Toby Sebastian team up on new single. BBC News. 15 травня 2021. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
  54. ↑ George, Doug (13 травня 2020). Oak Parker stages Zoom plays as COVID-19 benefits, casting Florence Pugh and more young Hollywood actors. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 18 вересня 2020.
  55. ↑ Florence Pugh wore micro-shorts on the Oscars red carpet. Harper’s Bazaar (ут) . 13 березня 2023. Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  56. ↑ Alice Cary (3 січня 2023). Visual Proof That Florence Pugh Has The Most Fun On The Red Carpet. British Vogue (ут) . Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  57. ↑ Bianca London (6 березня 2023). Florence Pugh wore a totally sheer Valentino skirt and it's her best look yet. Glamour (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  58. ↑ Daisy Murray (28 квітня 2023). Florence Pugh's Style: Florence Pugh's Best Red Carpet Moments. Elle (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  59. ↑ Vanessa Friedman (26 квітня 2023). Florence Pugh on Her First Met Gala and the Truth About Brand Ambassadorships. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  60. ↑ Carolyn Twersky (6 липня 2023). Florence Pugh Wore Yet Another Completely Sheer Gown to the Valentino Couture Show. W (англ.). Архів оригіналу за 5 липня 2023. Процитовано 31 липня 2023.
  61. ↑ Blair, Olivia (12 лютого 2019). Lily James, Jodie Comer and Letitia Wright named among the most game-changing under 30-year-olds in Europe. Harper's Bazaar. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
  62. ↑ Lena Headey (17 лютого 2021). 2021 Time100 Next: Florence Pugh. Time (англ.). Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 31 липня 2023.
  63. ↑ Eliana Dockterman (23 травня 2023). Florence Pugh Might Just Save the Movie Star From Extinction. Time (англ.). Архів оригіналу за 24 травня 2023. Процитовано 29 липня 2023.
  64. ↑ Ben Travis; Sophie Butcher; Nick De Semlyen; James Dyer; John Nugent; Alex Godfrey; Helen O’Hara (20 грудня 2022). Empire's 50 Greatest Actors of All Time List, Revealed. Empire (англ.). Архів оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 липня 2023.
  65. ↑ Andrea Cuttler (16 серпня 2022). Florence Pugh Is Just Being Honest. Harper's Bazaar (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  66. ↑ Emily Kirkpatrick (4 січня 2022). Zach Braff Says He's "So Lucky to Know" Florence Pugh in 26th Birthday Tribute. Vanity Fair (англ.). Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  67. ↑ Alyssa Morin (3 квітня 2019). See Zach Braff's Comical Take on Social Media Influencers in New Short Film (англ.). E!. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 28 липня 2023.
  68. ↑ Alexia Fernandez (9 квітня 2020). A Timeline of Florence Pugh and Zach Braff's Relationship: From Just Friends to Defending Their Love. People (англ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 28 липня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Флоренс П'ю на сайті IMDb (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Флоренс_П%27ю&oldid=43844520