Очікує на перевірку

Ізборники Святослава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сторінка з «Ізборника Святослава» 1073 року

Ізбо́рники 1073 та 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської й давньоруської мови на теренах України. В Ізборниках зафіксовані типові риси української мови[1][2], а післямови дяка Івана до Ізборників є пам'ятками української мови[3].

Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики а також медицини; стверджується користь знань і читання книжок.[4]

Ізборник 1073 року

[ред. | ред. код]
«Болгарский царь Симеон: основатель славянской письменности» А. Муха, 1923

В збірнику містяться статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо.

Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника (Збірник царя Симеона, Симеонів збірник), що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона І Великого (див. «Pax Simeonica»), який у середині свого правління замінив свій титул «князь» на «цар» (імператор, басилевс) . У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван.

Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст оздоблено кольоровими заставками — фронтиспісами і малюнками на берегах. Зустрічаються знаки зодіаку: стрілець, діва, рак, козеріг тощо.[5]

Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Тексти містять настанови християнського життя, звернені як до світських осіб, так і до духовенства. Більшість повчань подано в афористичній формі, деякі з них ритмізовані.

Зберігається пам'ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 році.

Попри те, що Ізборник переписано з болгарського оригіналу, кількість церковнослов'янізмів та старослов'янізмів у мові документа незначна. Це одна з тих пам'яток, що демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, як от повноголосся, закінчення -ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «ѣ» з «и», з одного боку (що свідчить про звучання «ѣ» як «і»), та «и» з «ы», з другого боку; це засвідчує, що в добу написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и».

Багато тут слів, які є ознакою типово українського лексикону, наприклад: напослѣдъкъ, нашьскы, обрыдаıжть, подоба, прикладъ, принада, принадивь та подібні. Про засвоєння тодішньою українською мовою грецьких та латинських власних імен промовляють такі написання, як Иллıа, Никола, Петро, Пауло[6].

Ізборник 1076 року

[ред. | ред. код]
Факсимільне видання Ізборніка 1073 року, видане у 1983 році в Москві
Мініатюра з «Ізборника Святослава» 1073 року

Ізборник 1076 року — невеликого формату, містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки було взято з попередніх київських перекладів, зокрема із Ізборника 1073 року.[5]

Переписав книгу «грішний Іоанн», про що свідчить його приписка (він також вказав рік написання). Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, що прагнув полегшити читачам розуміння філософських понять. Беручи до уваги його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, Ізборник 1076 року вважають пам'яткою східнослов'янської редакції. Лексика збірки насичена східнослов'янізмами.[5]

У збірнику 1076 р. ще більше східнослов'янських, зокрема українських мовних рис.[6]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  2. Передрієнко В. А. Рукописи староукраїнські // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  3. В. В. Німчук. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  4. Чому з’явилися Ізборники Святослава - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 23 серпня 2024.
  5. а б в 9.4. Писемність. Освіта (С. О. Висоцький) // Історія української культури. — Київ, 2001. — Том 1. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 24 червня 2013.
  6. а б Русанівський В. М. Давньокиївська літературна мова [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. — ISBN 966-505-041-9.

Посилання

[ред. | ред. код]