Перейти до вмісту

Авґуста Вюртемберзька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Авґуста Вюртемберзька
нім. Auguste von Württemberg
Фото принцеси Авґусти близько 1875 року
Ім'я при народженніАвґуста Вільгельміна Генрієтта
Народилася4 жовтня 1826(1826-10-04)[1]
Штутгарт, Вюртемберзьке королівство
Померла3 грудня 1898(1898-12-03)[1] (72 роки)
Штутгарт, Вюртемберзьке королівство, Німецька імперія
Країна Вюртемберзьке королівство
Титулпринцеса Вюртемберзька
РідВюртемберзький дім
БатькоВільгельм I
МатиПауліна Вюртемберзька
Брати, сестриКарл I, Марія Фрідеріка Вюртемберзька, Катерина Вюртемберзька і Софія Вюртемберзька
У шлюбі зГерман Саксен-Веймар-Ейзенахський
ДітиПауліна, Вільгельм, Бернхард, Александр, Ернст, Ольга
Нагороди
Орден Святої Катерини 1 ступеня
Орден Святої Катерини 1 ступеня
Герб
Герб

Герб Вюртемберзького дому

Авґуста Вюртемберзька (нім. Auguste von Württemberg), повне ім'я Катерина Фредеріка Шарлотта Вюртемберзька (нім. Auguste Wilhelmine Henriette von Württemberg, 4 жовтня 1826 — 3 грудня 1898) — вюртемберзька принцеса з Вюртемберзького дому, донька короля Вюртембергу Вільгельма I та вюртемберзької принцеси Пауліни, дружина принца Германа Саксен-Веймар-Ейзенахського.

Біографія

[ред. | ред. код]

Авґуста народилася 4 жовтня 1826 року у Штутгарті. Вона була третьою дитиною та другою донькою короля Вюртембергу Вільгельма I та його третьої дружини Пауліни Вюртемберзької. Дівчинка мала старшу сестру Катерину та брата Карла.

У 24 років Авґуста взяла шлюб із 25-річним принцом Саксен-Веймар-Ейзенахським Германом. Наречену змальовували як непривабливу, проте життєрадісну та мудру дівчину. Наречений служив у вюртемберзькій кавалерії. Їхнє вінчання відбулося 17 червня 1851 року у Фрідріхсгафені.

Герман Саксен-Веймар-Ейзенахський, фото близько 1870

Після весілля пара залишилася у Вюртемберзі, аби Герман міг продовжити службу. У 1853 році він був призначений командиром полку гвардійців, а у 1865-му — залишив армію у чині генерал-лейтенанта через відсутність перспектив.

У подружжя народилося семеро дітей, з яких вижили шестероː

  • Пауліна (1852—1904) — дружина спадкоємного принца Саксен-Веймар-Ейзенаху Карла Авґуста, мала двох синів;
  • Вільгельм (1853—1924) — спадкоємний принц Саксен-Веймар-Ейзенаху у 1901—1912 роках, був одруженим із Гертою Ізенбург-Бюдінген-Вахтерсбахською, мав двох синів, та доньку;
  • Бернхард (1855—1907) — був двічі одруженим, дітей не мав;
  • Александр (1857—1891) — одруженим не був, дітей не мав;
  • Ернст (1859—1909) — одруженим не був, дітей не мав;
  • Ольга (1869—1924) — дружина принца Леопольда Ізенбург-Бюдінген-Бірштайнського, мала сина.

Мешкала родина у Веймарському палаці на Neckarstraße, 25/27.[2] Тривалий час їхня домівка була центром мистетвоорієнтованого суспільного життя Штутгарта.

Авґуста пішла з життя 3 грудня 1898 року в 72-річному віці. Похована поблизу їхньої домівкиː на цвинтарі Pragfriedhof у Штутгарті.[3]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Фрідріх II Ойген
 
Фредеріка Бранденбург-Шведтська
 
Карл Брауншвейзький
 
Августа Великобританська
 
Фрідріх II Ойген
 
Фредеріка Бранденбург-Шведтська
 
Карл Крістіан Нассау-Вайльбург
 
Кароліна Оранж-Нассауська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх I
 
 
 
 
 
Августа Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
 
 
 
 
Людвіг Вюртемберзький
 
 
 
 
 
Генрієтта Нассау-Вайльбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вільгельм I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пауліна Вюртемберзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Авґуста
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Lundy D. R. The Peerage
  2. Придбання меблів для Веймарського палацу [1] (нім.)
  3. Цвинтар Pragfriedhof [2] [Архівовано 23 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Sönke Lorenz, Dieter Mertens, and Volker Press: Das Haus Württemberg. Ein biographisches Lexikon, Kohlhammer, Stuttgart, 1997, ISBN 3-17-013605-4

Посилання

[ред. | ред. код]