Алоїз II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Алоїз.
Алоїз II
Alois II
11-й князь Ліхтенштейну
Початок правління:20 квітня 1836
Кінець правління:12 листопада 1858
Інші титули:герцог Опава та Ягерндорф, граф Рітберг
Попередник:Йоганн I
Наступник:Йоганн II
Дата народження:26 травня 1796(1796-05-26)[1][2]
Місце народження:Відень
Дата смерті:12 листопада 1858(1858-11-12)[1][2] (62 роки)
Місце смерті:Замок Ледніце
ПохованняChurch of the Nativity of the Virgin Mary (Vranov)d
Дружина:Франциска Кінські фон Вхініц унд Теттау
Династія:Ліхтенштейни
Батько:Йоганн I
Мати:Марія Йозефа Фюрстенберг-Вайтра
Нагороди:
Орден Золотого руна

Алоїз II (нім. Alois II), ім'я при народженні Алоїз Йозеф Марія Йоганнес Баптіста Йоакім ФІліп Неріус фон унд цу Ліхтенштейн (нім. Alois II. Josef Maria Johannes Baptista Joachim Philipp Nerius von und zu Liechtenstein); ( 26 травня 1796 — 12 листопада 1858) — 11-й князь Ліхтенштейну в 1836—1858 роках, син попереднього князя Ліхтенштейну Йоганна I та ландграфині Марії Йозефи Фюрстенберг-Вайтра.

Біографія

[ред. | ред. код]

Алоїз народився 26 травня 1796 року у Відні. Він був третьою дитиною та старшим сином в родині кронпринца Ліхтенштейну Йоганна та його дружини Марії Йозефи Фюрстенберг-Вайтра. Хлопчик мав старших сестер Леопольдіну та Кароліну. Згодом у нього з'явилося одинадцятеро молодших братів та сестер.

Країною в цей час правив його бездітний дядько Алоїз I. Після смерті того у 1805 році престол перейшов до Йоганна.

Юний Алоїз отримав прекрасну освіту під наглядом французького емігранта абата Вернера. Історію йому викладав Фрідріх Шлегель, економіку — професор Леопольд Траутманн. Навчання принц завершив мандрівкою по Італії, Швейцарії, Англії та Шотландії. Подорож останніми вкрай зачарувала юнака. Згодом побачене він намагався впроваджувати на власних землях.[3]

Незадовго до свого 40-річчя Алоїз став правлячим князем Ліхтенштейну. Він був першим володарем, який відвідав свої ліхтенштейнські землі[4] (у 1842 та 1847 роках). При ньому був прийнятий гімн країни[5] та заснована військова нагорода князівства Ліхтенштейн.[6]

28 липня 1838 року він був присутнім на коронації королеви Вікторії.

В політиці притримувався консервативних поглядів. Після хвилі європейських революцій був змушений у 1848 році підписати більш ліберальну конституцію, але через три роки анулював її і повернувся на позиції абсолютизму.[7] У 1848—1849 роках був членом Моравської провінційної асамблеї. У Франкфуртських національних зборах Ліхтенштейн представляв Петер Кайзер, завдяки дипломатичним ходам якого вдалося уникнути кровопролиття в країні.

Алоїз активно займався господарською діяльністю. Заснував першу в імперії сільськогосподарську школу і з 1849 по 1858 рік очолював Віденське Сільськогосподарське Товариство. Був членом 74 різних гуманітарних, наукових та промислових товариств, жертвував значні суми на благодійність.[7] Проводив успішні аграрні реформи.[8] Дбав про впровадження нових методів виробництва у своїх маєтках.[3]

За нього відбувалося сприяння розвитку шовківництва та бджільництва, проводилися виставки домашньої худоби, видавалась наукова газета з лісівництва, були встановлені премії для садівників.[9] Був проведений комплекс заходів, що знизив ризик повеней у країні.

У 1852 році князь підписав вигідний Митний договір з Австрією, що дуже пожвавило економіку.

У 1846—1858 роках був перебудований палац Ледніце, комплекс доповнили французькі сади та великий парк. У східному крилі будівлі зробили теплицю та квітковий зал. Замковий театр користувався великою популярністю, оскільки в ньому грали віденські актори.

Як вихователя для своїх дітей Алоїз запросив німецького історика Якоба фон Фальке. Разом з ним та за допомогою художника Фрідріха фон Амерлінга князь оновив свою галерею мистецьких творів. Все, що не відповідало його уявленням про якість, було вибраковано, відіслано в інші палаци або продано. На виручені кошти були куплені нові твори.[10] Рудольфу фон Альту була замовлена серія видів будинків, що належали родині у Відні і Моравії.[11] Амерлінг також малював портрети дітей Алоїза. Загалом князь мав товариські відносини з цілою низкою тогочасних художників.[12]

Правителя не стало у віці 62 років 12 листопада 1858 в його моравських володіннях. Похований у крипті дому Ліхтенштейнів у Вранові.

Приватне життя

[ред. | ред. код]
Франциска Кінські на літографії Йозефа Крігубера, 1849

У віці 35 років принц Алоїз побрався із графинею Францискою Кінські фон Вхініц унд Теттау у день її 18-річчя. Весілля відбулося 8 серпня 1831 у Відні. За три роки у подружжя народився первісток — дівчинка, яку нарекли Марія. Всього ж у пари було одинадцятеро дітей, які всі досягли свідомого віку:

  • Марія (1834—1909) — дружина графа Фердинанда фон Траутмансдорффа-Вайнсберга, мала шестеро дітей;
  • Кароліна (1836—1885) — дружина князя Александра фон Шенбурга-Гартенштайна, мала шестеро дітей;
  • Софія (1837—1899) — дружина 6-го князя Льовенштайн-Вертхайм-Рошфор Карла, мала восьмеро дітей;
  • Алоїзія (1838—1920) — дружина графа Генріха фон Фюнфкірхена, дітей не мала;
  • Іда (1839—1921) — дружина князя Адольфа Йозефа Шварценберга, мала дев'ятеро дітей;
  • Йоганн (1840—1929) — наступний князь Ліхтенштейну 1858—1929 роках, одруженим не був, дітей не мав;
  • Франциска (1841—1858) — заміжня не була, дітей не мала;
  • Генрієтта (1843—1931) — дружина принца Альфреда фон унд цу Ліхтенштейн, мала десятеро дітей;
  • Анна (1846—1924) — дружина князя Георга Крістіана з Лобковіц, мала дванадцятеро дітей;
  • Терезія (1850—1938) — дружина принца Баварії Арнульфа, мали єдиного сина, що загинув у Першій світовій;
  • Франц (1853—1938) — князь Ліхтенштейну 1929—1938 роках, був одруженим із Ельзою фон Гутманн, дітей не мав.

Франциска пережила чоловіка майже на чверть століття і пішла з життя взимку 1881 за правління свого старшого сина.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Емануїл Ліхтенштейн
 
Марія Анна Дітріхштайн
 
Франц Філіп фон Штернберг
 
Леопольдіна фон Штархемберг
 
Людвіг Август фон Фюрстенберг-Вайтра
 
Марія Анна Кірхберг
 
Карл Філіп Еттінген-Валлерштайн
 
Юліана Терезія Еттінген-Каценштайн
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Франц Йозеф I
 
 
 
 
 
Леопольдіна Штернберзька
 
 
 
 
 
Йоакім Еґон фон Фюрстенберг-Вайтра
 
 
 
 
 
Софія Терезія Еттінген-Валлерштайн
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йоганн I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Йозефа фон Фюрстенберг-Вайтра
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Алоїз
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Liechtenstein, Alois Joseph Fürst (1796–1858) // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 15. — S. 140.
  3. ↑ а б Дім Ліхтенштейнів [1] [Архівовано 21 липня 2020 у Wayback Machine.] (чес.)
  4. ↑ Генеалогія Ліхтенштейнів [2] [Архівовано 29 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Робота Томаса Туна про дім Ліхтенштейнів [3] [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] (чес.)
  6. ↑ Karl Hermann von Heyden: Ehren-Zeichen (Kriegs-Denkzeichen, Verdienst- und Dienstalters-Zeichen) der erloschenen und blühenden Staaten Deutschlands und Österreich-Ungarns, Meiningen 1897
  7. ↑ а б Усі монархи світу. Алоїз II, князь Ліхтенштейну [4] [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ «Дерево Ліхтенштейн» та його чесько-моравські гілки [5] [Архівовано 17 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ Constantin von Wurzbach: Liechtenstein, Alois Joseph Fürst. In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. 15. Theil. Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei, Wien 1866, стор. 140—143 [6] [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  10. ↑ Наставником в його колекціонуванні був берлінський мистецтвознавець Вільгельм фон Боде.
  11. ↑ Історія колекції дому Ліхтенштейнів [7] [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Історія князівської колекції [8] [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Wilhelm Karl Prinz von Isenburg: Stammtafeln zur Geschichte der europäischen Staaten. Band I. Die deutschen Staaten. 2. verbesserte Auflage. J. A. Stargardt Verlag, Marburg 1953, стор. 175—179.
  • Detlef Schwennicke (Hrsg.): Europäische Stammtafeln. Stammtafeln zur Geschichte der europäischen Staaten. Neue Folge (EST NF), Band III / 1. J.A.Stargardt Verlag, Marburg, (EST NF III/1) стор. 30–39.
  • Norbert Jansen: Franz Josef II. Regierender Fürst von und zu Liechtenstein. Festschrift zum 40. Regierungsjubiläum S. D.. Amtlicher Lehrmittelverlag, Vaduz 1978. .
  • Deutsches Adelsarchiv e.V. (Hrsg.): Genealogisches Handbuch des Adels (GHdA). Genealogisches Handbuch der Fürstlichen Häuser. Fürstliche Häuser Band XIV. C. A. Starke Verlag Limburg a. d. Lahn, 1991, (GHdA Band 100), стор. 65–84.
  • Harald Wanger: Die regierenden Fürsten von Liechtenstein. Frank P. van Eck Verlagsanstalt, Triesen 1995, ISBN 3-905501-22-8.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алоїз_II&oldid=43126447