Аметов Ільмі Ганійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Аметов.
Аметов Ільмі Ганійович
кримсь. Ильми Гъани огълу Амет
Народження1947
Каттакурган, Самаркандська область, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Смерть16 серпня 2011(2011-08-16)
 Сімферополь, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьскульптор

Ільмі Аме́тов (крим. Ильми Гъани огълу Амет[1], Ильми Амет Байрач[2]; * 1947 — пом. 16 серпня 2011 року) — кримськотатарський скульптор, діяч кримськотатарського національного руху з 1960-их років.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ільмі Аметов народився в 1947 році в Узбекистані, в м. Катта-Курган Самаркандської області в родині Аніфе Осман і Гані Амета (крим. Гъани Амет), депортованих із м. Судак.[1] Походив з роду Емір-Алі Сеіт-Мамут-оглу, двох синів, племінника і зятя якого у 1866 році звинуватили у вбивстві ігумена Парфенія і в 1868 році стратили у м. Кефе (нині — Феодосія).[3]

1966 року вступив до політехнічного інституту м. Навої, але 1968 року після численних попереджень від деканату його було відраховано за участь у національному русі кримських татар. Того ж року Аметов з родиною повернувся до Криму, а згодом оселився у м. Кримськ Краснодарського краю.[4]

1967 року Ільмі вирушив до Москви, де познайомився з дисидентами Петром Якіром, Володимиром Буковським та Мустафой Джемілєвим.[1]

18 травня 1969 на зустрічі активістів у Нижній Баканці познайомився з майбутньою дружиною Фатьмою, педагогом за освітою.[4]

Доправляв документи національного руху у Москву та регіони СРСР для переправлення за кордон.[4]

У 1971—1974 навчався на факультеті художньої обробки каменя Бакинського державного художнього училища, по закінченні якого до 1977 року працював у реставраціїних майстернях м. Баку, відтак повернувся до Краснодарського краю.

1987 року переїхав до Криму, спочатку влаштувався у м. Старий Крим, а потім в Сімферополі.

В 1987—1988 власними силами проводив реставраційні роботи на джерелах в монастирі Сурб-Хач.[5]

У 2004—2006 роках Аметов спільно з Асоціацією кримськотатарських працівників освіти «Мааріфчи» втілив низку проектів з виготовлення і встановлення пам'ятних знаків на місці знищених святих місць.[3]

Ільмі Аметов помер уночі 16 серпня 2011 року після тривалої хвороби. У церемонії прощання, яка відбулася наступного дня у головній мечеті Сімферополя Кебір Джамі, узяли участь голова меджлісу Мустафа Джемілєв, депутати Верховної ради Криму Рефат Чубаров та Леонід Пілунський, представники органів влади Криму, та інші суспільні й політичні діячі.[6]

Твори

[ред. | ред. код]

Загалом в Криму встановлено понад тридцять його пам'ятних знаків.[7]

Пам'ятні знаки жертвам депортації
Пам'ятник Сеїт оглу Сейдамету
Пам'ятник Сеїт оглу Сейдамету в с. Дачне
Погруддя Петра Григоренка
Аметов є співавтором пам'ятника дисиденту Петрові Григоренку, радянському генералові, який встановлено 17 травня 1999 на Совєтській площі у м. Сімферополь.
Пам'ятники жертвам Другої Світової війни
Стели з назвами сіл
Стели на в'їздах у села зі старими назвами:[1][3]
Пам'ятні знаки на місцях зруйнованих святих місць
У 2004—2006 роках спільно з асоціацією «Мааріфчи» («Просвітянин») встановив пам'ятні знаки (дюрбе-таш) на місцях зруйнованих мусульманських святих місць — азизів: Бай-Кият, Тувака, Киргиз-Казак, Кирк-Азіз (у селі Кирк-Чолпан), а також встановив дюрбе-таш у дар жителям сіл Щебетовка (крим. Отуз) та Ізобільне (крим. Корьбекуль).[3][5]
Кам'яний хрест
Кам'яний хрест на будівлі собору Володимира і Ольги ПЦУ в Сімферополі.[9]
Пам'ятник штабс-капітану І. Даїрському
Пам'ятник штабс капітану Ільясу Девлету Даїрському, який героїчно загинув у роки Російсько-японської війни 1904—1905 рр. Встановлено на о. Сахалін 2005 року.
Фонтан
Фонтан у джерела Дарлик-Кешме в с. Міжріччя (2009).

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г (рос.) Ильми Гъани огълу Амет [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Qasevet: Историко-этнографический журнал. — № 34, 2011
  2. ↑ (рос.) Анонс на 5 июня 2012 [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Крымское информационное агентство
  3. ↑ а б в г Ковальчук Ганна Бентажний дух майстра [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.] 06.06.2012 // Всеукраїнський інформаційно-культурний центр
  4. ↑ а б в (рос.) Ильми Аметов [Архівовано 1 березня 2014 у Wayback Machine.] // Голос Крыма. — 19.08.2011.
  5. ↑ а б в г (рос.) Усеинова Гульнара «Он жил для народа без фальши, и значит, остался живым» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Голос Крыма. — 08.06.2012
  6. ↑ (рос.) Скончался известный крымский скульптор Ильми Аметов [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Крым24. — 16.08.2011
  7. ↑ В. Берест Жив серед гір і з каменю творив // Вісник: Інформаційний бюллетень ДО «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр». — № 7 (33) липень 2012. — С. 2.
  8. ↑ (рос.) Хроника культурной жизни крымскотатарского народа [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. — Вып. 4. — Симферополь: 2010.
  9. ↑ Помер відомий кримський скульптор Ільмі Аметов [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Меджліс кримськотатарського народу
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аметов_Ільмі_Ганійович&oldid=43464134