Аристарх (кратер)
| Аристарх | |
|---|---|
 Знімок телескопа «Хаббл», накладений на модель рельєфу, створену за даними апарату «Clementine» | |
| Координати | 23°44′ пн. ш. 47°29′ зх. д. / 23.73° пн. ш. 47.49° зх. д. |
| Діаметр | 40 км |
| Глибина | 3,7 км |
| Довгота ранкового термінатора | 48° |
| Епонім | Аристарх Самоський |
| Рік затвердження | 1935 |
| SAI-індекс | 1958 |
  Аристарх | |
Ариста́рх (лат. Aristarchus) — ударний кратер на Місяці. Розташований на північному заході видимого боку Місяця. Він є найяскравішим великим утворенням на поверхні Місяця, з альбедо майже вдвічі більшим, аніж в більшості утворень на Місяці. Він досить яскравий і його можна побачити неозброєним оком і особливо він помітний при спостереженні Місяця через великий телескоп. Назву присвоєно італійським астрономом Джованні Баттіста Річчолі на честь давньогрецького астронома Аристарха Самоського (310—230 до н. е.) і затверджено Міжнародним астрономічним союзом в 1935 р. Виникнення кратера відноситься до коперниковського періоду.
Селенографічні координати центру кратера 23°44′ пн. ш. 47°29′ зх. д. / 23.73° пн. ш. 47.49° зх. д., діаметр 40 км[1], глибина 3,15 км[2]. Найближчими сусідами кратера є Геродот на південному заході і залишки кратера Принц на північному сході, далі на північному сході лежать гори Харбінгер. На північний захід від кратера лежить долина Шретера, на півночі — борозни, названі по імені кратера.
Кратер Аристарх розташований на скелястій височині, що має назву Плато Аристарха і в свою чергу розташоване в середині Океана Бур, найбільшого місячного моря. Плато являє собою піднятий район діаметром близько 120 км з піднесенням над рівнем океану приблизно 2000 м, багатий структурами вулканічного походження, в тому числі борознами.
Яскравість кратера пояснюється його молодим віком — йому приблизно 450 млн років, внаслідок чого породи, викинуті при падінні метеорита, не встигли потемніти під впливом сонячного вітру в процесі космічного вивітрювання. Внутрішня частина кратера має яскравість 9½ ° за таблицею яскравостей Шретера, центральний пік — 10°. Удар відбувся після утворення променевого кратера Коперника, але до появи кратера Тихо.
В центрі кратера розташований горбок. Дно кратера здається рівним, однак фотографії з орбітальних апаратів «Лунар орбітер» показують, що поверхня покрита багатьма невеликими пагорбами, смугастими виїмками і деякими невеличкими тріщинами. Зовнішня стінка терасоподібна, багатокутної форми і покрита яскравим покривалом викидів. Вони розташовані у вигляді яскравих променів на південь і південний схід, що дозволяє припускати, що Аристарх був, скоріш за все, утворений навскісним ударом з північного сходу, а до їхнього складу входять як з плато Аристарх, так й з місячного моря.
На противагу кратеру Аристарх плато Аристарх має досить низьке альбедо у видимій частині спектра. Матеріал має аномально сильне ультрафіолетове (УФ) поглинання, що було помічено в 1911 році фізиком Робертом Вудом при зйомці Місяця в ультрафіолетовому спектрі. Нині вважається, що аналогом порід плато Аристарх є помаранчевий ґрунт (колір ґрунту надають помаранчеві сферичні частинки діаметром близько 0,2 мм зі склоподібного вулканічного матеріалу), виявлений Харрісоном Шміттом і Юджином Сернаном (Аполлон-17) при висадці на Місяць в районі кратера Шорті в долині Таурус-Літтров.
-
-
Аристарх -
Фото під кутом зблизька з Аполлон-15. Фото НАСА. -
Це дрібні кратери в околицях кратера Аристарх, які позначають на місячних картах буквою, розміщеною посередині сторони кратера, яка найближча до кратера Аристарх.[3]
| Аристарх | Широта | Довгота | Діаметр |
|---|---|---|---|
| B | 26,28° N | 46,85° W | 6,95 км |
| D | 23,73° N | 42,88° W | 4,65 км |
| F | 21,67° N | 46,57° W | 17,6 км |
| H | 22,61° N | 45,74° W | 4,43 км |
| N | 22,83° N | 43,03° W | 3,14 км |
| S | 19,29° N | 46,28° W | 3,8 км |
| T | 19,67° N | 46,5° W | 3,33 км |
| U | 19,73° N | 48,64° W | 3,45 км |
| Z | 25,49° N | 48,49° W | 7,74 км |
- Морфологический каталог кратеров Луны. /Ж. Ф. Родионова, А. А. Карлов, Т. П. Скобелева и др. Под общей редакцией В. В. Шевченко. — М.: Изд-во МГУ, 1987. — 173 с.
- Andersson, L. E.; Whitaker, E. A. (1982). NASA Catalogue of Lunar Nomenclature. NASA RP-1097.
- Blue, Jennifer (July 25, 2007). Aristarchus [Архівовано 8 липня 2020 у Wayback Machine.] in Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS. Retrieved 2014-07-26.
- Bussey, B.; Spudis, P. (2004). The Clementine Atlas of the Moon. New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81528-4.
- Cocks, Elijah E.; Cocks, Josiah C. (1995). Who's Who on the Moon: A Biographical Dictionary of Lunar Nomenclature. Tudor Publishers. ISBN 978-0-936389-27-1.
- McDowell, Jonathan (July 15, 2007). «Lunar Nomenclature». Jonathan's Space Report. http://host.planet4589.org/astro/lunar/ [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]. Retrieved 2007-10-24.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аристарх (кратер)
- ↑ Довідник Міжнародного Астрономічного Союзу. Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 26 липня 2014.
- ↑ John E. Westfall's Atlas of the Lunar Terminator, Cambridge Univ. Press (2000). Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 11 вересня 2014.
- ↑ Bussey, B.; Spudis, P., (2004). The Clementine Atlas of the Moon. New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-81528-2.