Безвесільний Василь Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безвесільний Василь Володимирович
Народження10 грудня 1901(1901-12-10)
Вовчанськ, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть1987
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
ОсвітаMilitary Academy for Logisticsd
ПартіяКПРС
Званнягенерал-майор
Війни / битвиГромадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
почесний залізничник

Василь Володимирович Безвесільний (10 грудня 1901, Харківська губернія — 2 липня 1987, Київ) — радянський військовий залізничник, командир 15-ї залізничної бригади, генерал-майор, Герой Соціалістичної Праці (1944).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 10 грудня 1901 року в селі Другі Заводи Вовчанського повіту Харківської губернії[1]. Два роки провчився в сільському училищі, яке закінчив у 1914 році. З 1914 по 1919 рік навчався в Вовчанській педагогічній школі. Працював учителем сільської школи.

У 1921 році був призваний до Червоної Армії . Служив у політвідділі 3-ї стрілецької дивізії в Сімферополі. У 1924 році закінчив Центральну військово-політичну школу спецчастин РККА в Харкові[2].

Обирався делегатом 10-го з'їзду РКП (б)[2].

Продовжив службу в залізничних військах. Почав з посади політрука роти в 22-му окремому залізничному батальйоні Туркестанського фронту, потім в Ашгабаті. У 1925 році після спеціального навчання був направлений в Москву. У 1933 році закінчив Військово-транспортну академію. Служив командиром батальйону в Забайкальському військовому окрузі. Учасник подій на Халхін-Голі[3]. З 1941 року — начальник штабу бригади.

У роки війни підполковник Безвесільний підривав міст через річку Німан під Каунасом; ставши полковником, забезпечував технічне прикриття ділянки Урбах — Астрахань. Його організація оборони переправи дозволила, незважаючи на бомбардування, перевезти в обох напрямках близько 53 000 вагонів. У період Сталінградської битви бригада забезпечувала рух поїздів і доставку військових вантажів і живої сили. Бригадою було відновлено 2 500 кілометрів шляху, 290 мостів, 11 000 км ліній зв'язку, знешкоджено понад 9000 хв і фугасів[2].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 року «за особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу» полковнику В. В. Безвесільному присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот»[2].

3 червня 1944 року Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР № 671 Безвесільному присвоєно військове звання генерал-майор технічних військ[4].

У 1944 році і до кінця війни генерал-майор Безвесільний був призначений начальником залізничних військ Волховського фронту. У 1957 році став начальником штабу 2-го корпусу залізничних військ. У 1961 році генерал-майор Безвесільний був звільнений в запас з правом носіння військової форми.

Проживав в Києві. Брав активну участь у громадському житті. Підготував рукопис про своє життя і діяльності в мирний час і в роки Великої Вітчизняної війни. З 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення. Помер в 1987 році. Похований в місті Київ на Байковому кладовищі[2].

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]
почесне звання

три знака «Почесний залізничник».

пам'ять

[ред. | ред. код]

Наказом Міністра Оборони СРСР від 20 квітня 1985 зарахований почесним солдатом до військової частини залізничних військ в Волгограді[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Тепер — Вовчанський район, Харківська область, Україна.
  2. а б в г д е ж и к Сергей Каргапольцев. Безвесильный Василий Владимирович (рос.). warheroes.ru. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  3. а б Нагородний лист [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.] в електронному банку документів «Подвиг народу» (архівні матеріали ЦАМО, ф. 33, оп. 682526, д. 125, л. 10).
  4. Постанова Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 03.06.1944 — Про присвоєння військових звань офіцерському складу і генералам Червоної Армії / Газета Червона зірка — 04.06.1944 — 132 (5812)
  5. а б "За особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу". Указ Президії Верховної Ради СРСР від 05.11.1943 - Про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці начальницькому складу і рядовим працівникам залізничного транспорту, генералам, офіцерам і рядовому складу залізничних військ / Газета Червона зірка - 06.11.1943 - 263 (5634)
  6. "За успішне виконання завдання Уряду і військового командування з відновлення залізниць, проявлені при цьому стійкість і мужність". Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13.09.1943 — ПРО НАГОРОДЖЕННЯ орденами і медалями ПРАЦІВНИКІВ ВІЙСЬКОВО ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ / Газета Червона зірка — 14.09.1943 - 217 (5588)
  7. а б в Награжден в соответствии с Указом Президиума Верховного Совета СССР от 04.06.1944 "О награждении орденами и медалями за выслугу лет в Красной Армии". Архів оригіналу за 04.08.2017. Процитовано 02.02.2019.
  8. Сайт Подвиг народа — Приказ по войскам Южного фронта № 63/н от 17.03.1943, Архив ЦАМО, фонд 33, опись 682526, единица хранения 125. Архів оригіналу за 13.03.2012. Процитовано 02.02.2019.
  9. "За успішне виконання бойових завдань Уряду СРСР (розгром контрреволюційного заколоту в Угорщині)". Указ Президії Верховної Ради СРСР від 07.03.1957
  10. Нагороджений відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 11 березня 1985 року "Про нагородження орденом Вітчизняної війни активних учасників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років"
  11. Нагороджений «За активну участь в Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни і в боротьбі за встановлення Радянської влади в 1917-1922 рр., В зв'язку з п'ятдесятиліттям Великого Жовтня» Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 жовтня 1967 року
  12. Акт № 564 от 29.12.1944 штаба 3-го Прибалтийского фронта, Архив ЦАМО, фонд 242, опись 2248, единица хранения 81. Архів оригіналу за 13.03.2012. Процитовано 02.02.2019.
  13. Нагородний лист [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.] в електронному банку документів «Подвиг народу» (архівні матеріали ЦАМО, ф. 33, оп. 44677, д. 569, л. 1). Акт б / н від 18.06.1945 Управління залізничних військ

Література

[ред. | ред. код]
  • Галахов Н. А. Герои стальных магистралей. — Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2004. — Т. 3. — 384 с. — ISBN 5-8183-0725.
  • Герои труда военных лет 1941—1945. — Москва, 2001.
  • Дьячкин А. Г., Волконский Н. Л. и др. Золотые звёзды железнодорожных войск. — Ленинград : Ленуприздат, 1985.
  • Сталінградська битва. Липень 1942 — лютий 1943: енциклопедія / під ред. М. М. Загорулько .   — 5-е изд., Испр. і доп.   - Волгоград: Видавець, 2012. — С.   66. — 800   с.

Посилання

[ред. | ред. код]