Берлінський трактат

Берлінський трактат
Тип	мирна угода
Підписано	13 липня 1878
Місце	Берлін
Підписанти	Російська імперія, Німецька імперія, Австро-Угорщина, Третя французька республіка, Сполучене Королівство, Королівство Італія і Османська імперія
Медіафайли у Вікісховищі

Берлінський трактат (англ. Treaty between Austria-Hungary, France, Germany, Great Britain and Ireland, Italy, Russia, and the Ottoman Empire for the Settlement of Affairs in the East) — міжнародна угода, що підписали 1 (13 липня) 1878 року як підсумок Берлінського конгресу. Трактат змінив умови попередньо підписаного Сан-Стефанського договору на шкоду Росії та слов'янським народам Балканського півострова.

Основні положення

Він відсунув південний кордон Болгарії за Балканський хребет. Болгарію оголосили автономним князівством, виборного голову якого затверджував султан за згодою великих держав. Тимчасово управління Болгарією до введення в ній конституції зберегли за російською комісаром, однак термін перебування російських військ в Болгарії обмежили 9 місяцями. Османські війська не мали права перебувати в князівстві, але його зобов'язали платити Османській імперії щорічну данину.

Болгарські області на південь від Балканського хребта склали османську провінцію Східна Румелія, яку залишили під безпосередньою політичною та військовою владою султана і губернатора якої призначав султан терміном 5 років за згодою великих держав. Османська імперія отримала право охороняти кордони цієї провінції силами тільки регулярних військ, розташованих у прикордонних гарнізонах.

Фракію, Македонію і Албанію залишили за Османською імперією. У цих провінціях, а також на Криті і в областях, населених вірменами, Османська імперія зобов'язалася провести реформу місцевого самоврядування, урівнявши в правах християн з мусульманами.

Підписанти трактату визнали незалежність Князівства Чорногорія, Князівства Сербія та Румунії. Однак територію, яка відходила за Сан-Стефанським договором до Чорногорії, значно скоротили. Наданий Чорногорії Сан-Стефанським договором вихід до моря (з портом Бар) зберігся, але без права утримувати там військовий флот. Контроль над Чорногорським узбережжям передали Австро-Угорській імперії.

Територію Князівства Сербія дещо збільшили, але не за рахунок Боснії, а за рахунок земель, на які претендувала Болгарія. Австро-Угорська імперія домоглася права окупувати Боснію і Герцеговину, а також тримати гарнізони в Новопазарскому санджаці, які залишилися за Османською імперією.

Румунія отримала Північну Добруджу взамін на придунайські ділянки Бессарабії, які повернули Російській імперії, і дельту Дунаю.

Остаточне рішення про збільшення території Грецького королівства було визначено подальшими переговорами, які завершилися в 1880 році передачею Греції Фессалії і частини Епіру.

Гарантували свободу судноплавства по Дунаю.

У Закавказзі за Російською імперією залишили Карс, Ардаган і Батумі з їхніми округами. Баязет з Алашкертською долиною повернули Османській імперії. Батумі оголосили вільним портом (порто-франко), здебільшого комерційним.

Реалізація

Берлінський трактат зберігав силу до Балканських воєн 1912—1913 років, але частина його постанов залишилася невиконаними або була пізніше змінена. Не були здійснені обіцяні Османською імперією реформи місцевого самоврядування в областях, населених християнами. Болгарія та Східна Румелія в 1885 році злилися в єдине князівство. У 1886 Російська імперія скасувала порто-франко в Батумі. У 1908 Князівство Болгарія оголосила себе незалежним від Османської імперії царством, а Австро-Угорська імперія перетворила окупацію Боснії та Герцеговини на анексію.

Джерела

• Велика радянська енциклопедія [Архівовано 3 березня 2009 у Wayback Machine.]