Битва при Хризополі
| Битва при Хризополі | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Громадянські війни Тетрархії | |||||||
 | |||||||
| 40°01′00″ пн. ш. 29°02′00″ сх. д. / 40.0166666667° пн. ш. 29.0333333333° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Костянтин Великий | Ліциній | ||||||
| Військові сили | |||||||
| бл. 105 тис. | 120 тис. | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо (ймовірно, незначні) | від 25 до 30 тис. загиблих, десятки тисяч поранені | ||||||
Битва при Хризополі сталася 18 вересня 324 року між арміями двох римських імператорів: Костянтина Великого та Ліцинія. Місцем бою було давньоримське місто Хризополь (теперішній район Ускюдар у Стамбулі). Костянтин, що здобув остаточну перемогу в цій битві, вийшов переможцем у Громадянських війнах Тетрархії та став одноосібним правителем Римської імперії вперше за майже 40 років. Ліцинія, що добровільно здався після бою, було заарештовано, а згодом — страчено.
Цій битві передувала нищівна поразка флота Ліцинія в битві при Геллеспонті, в якій очільник флоту Костянтина та його син, цезар Крисп, незважаючи на помітно меншу кількість кораблів, тактично перевершив адмірала Абанта[2][3]. Ця перемога дозволила війську Костянтина збудувати на Босфорі флотилію легких транспортних засобів та безперешкодно дістатися Азії, уникнувши ту частину армії Ліцинія, що під командуванням Мартиніана, охороняла узбережжя в Лампсаку[4].
Тільки-но Ліциній дізнався про втрату свого флоту, він евакуював гарнізон з Візантія та приєднав його до свого війська в Халкедоні на азійському березі Босфору. Перебуваючи там, він також викликав на підкріплення сили Мартиніана та військо вестготських найманців під керівництвом їхнього керівника Алікваки (або Аліки), що мали поповнити нестачі у війську Ліцинія[5][6]. Проте залишається незрозумілим, чи встигли сили Мартиніана дістатися Ліцинія до початку битви[7].
Розуміючи появу вдалого моменту для закінчення багаторічного протистояння, Костянтин поспішив наздогнати Ліцинія. Армія Костянтина висадилася на азійському березі Босфору в місці під назвою Священний мис, звідти рушивши на південь до Халкедону. Ліциній зі своєю армію вирушив на кілька кілометрів на північ до Хризополя. Але Костянтин випередив Ліцинія, діставшись Хризополя швидше за суперника. За повідомленнями, перед початком битви Костянтин віддалився до свого намету, де попросив божественої допомоги; після цього він розпочав свою атаку[6].
Релігійний аспект конфлікту полягав в тому, що війська Ліцинія вступили в бій із зображеннями язичницьких римських богів, тоді як армія Костянтина воювала під прапором християнського лабарума. До того ж, керуючись забобонами, Ліциній заборонив своїм військам не тільки атакувати лабарум, але навіть прямо на нього дивитися[6].
Цього разу Костянтин не став вдаватися до будь-якого відволікаючого маневру, а просто здійснив єдину масову атаку, що виявилася вдалою[6][8]. Перемога Костянтина в цій масштабній битві була рішучою. За словами історика Зосима, «у Хризополі сталася велика різанина»[9]. Згідно з даними джерел, втрати Ліцинія становили від 25 до 30 тис. загиблими[10]. Сам Ліциній, що зумів врятуватися, вирушив з 30 тис. вцілілих солдатів до міста Нікомедія[11].
Визнавши, що залишки його сил не здатні чинити адекватний опір, Ліциній вирішив здатися. Посередником між двома імператорами була Констанція, зведена сестра Костянтина та дружина Ліцинія. Спочатку Костянтин піддався благанням своєї сестри та пощадив свого швагра, проте за кілька місяців усе-таки стратив його, порушивши свою урочисту присягу. Приводом для цього рішення стали наполягання офіцерів Костянтина, що підозрювали Ліцинія в спробі заколоту[12]. Наступного 327 року син Ліцинія та Констанціі, Ліциній II, також був страчений, а його ім’я викреслено з офіційних написів[13].
Перемога над Ліцинієм, своїм останнім супротивником, дозволила Костянтинові вперше з 286 року стати одноосібним імператором Римської імперії[14]. До того ж, битва при Хризополі стала заключною подією Громадянських війн Тетрархії тривалістю у 18 років. Після завоювання східної частини Римської імперії Костянтин прийняв важливе рішення щодо перенесення фактичної столиці до нового місця. З цією метою було обрано місто Візантій, яке на честь Костянтина отримало нову назву — Константинополь[15].
- ↑ Ossius of Cordova: A Contribution to the History of the Constantinian Period – Page 186 by Victor Cyril De Clercq
- ↑ Faith and Practice in the Early Church: Foundations for Contemporary Theology – Page 201 by Carl A. Volz
- ↑ History of the Later Roman Empire, Ad 284–622 Lpc: AD 285–476 – Page 66 by Stephen [VNV] Mitchell
- ↑ Grant (1985), p. 236
- ↑ Grant (1993), p. 47
- ↑ а б в г Odahl, p. 180
- ↑ Lenski, p. 76
- ↑ Eusebius, ch. 17.
- ↑ Zosimus 2.22.7.
- ↑ Grant (1993), pp. 46–47
- ↑ Parker and Warmington, p. 261
- ↑ Odahl, p. 160
- ↑ Grant (1993), p.47-48
- ↑ Dunstan, p. 436
- ↑ Stephenson, p. 190
Джерела
- Eusebius, Life of Constantine, Translated by Ernest Cushing Richardson, From Nicene and Post-Nicene Fathers, Second Series, Vol. 1, Edited by Philip Schaff and Henry Wace. Buffalo, NY: Christian Literature Publishing Co. (1890). (англ.)
- Zosimus, Historia nova, English translation: R.T. Ridley, Zosimus: New History, Byzantina Australiensia 2, Canberra (1982). (англ.)
Література
- Dunstan, W.E. (2010) Rome, Rowman & Littlefield Publishers, Lanham MD ISBN 9780742568341 (англ.)
- Grant, Michael (1985), The Roman Emperors: A biographical Guide to the Rulers of Imperial Rome 31 BC-AD 476, London. ISBN 0-297-78555-9 (англ.)
- Grant, Michael (1993), The Emperor Constantine, London. ISBN 0-7538-0528-6 (англ.)
- Lenski, Noel E. (2011) The Cambridge Companion to the Age of Constantine, Cambridge University Press. (англ.)
- Odahl, C.M., (2004) Constantine and the Christian Empire, Routledge 2004. ISBN 0-415-17485-6 (англ.)
- Parker, H. M. D. and Warmington, B. H. (1958) A History of the Roman World from A.D. 138 to 337, Methuen. (англ.)
- Stephenson, P. (2009) Constantine: Unconquered Emperor, Christian Victor, Quercus, London (англ.)