Очікує на перевірку

Буян (острів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація (1905 рік) до казки «Казка про царя Салтана» авторства Білібіна Івана Яковича

Буя́н — казковий острів-град у російському фольклорі. Став відомим завдяки казці О. С. Пушкіна «Казка про царя Салтана» (створена в 1831 році, вперше видана в 1832 році).

Описується як таємничий острів в океані зі здатністю з'являтися і зникати. Три брати — Північний, Західний і Східний Вітри — жили там. Острів Буян наділений чудо-силою, на ньому зберігаються чарівні речі, які допомагають казковим героям боротися зі злом. На острові росте містичний дуб, у якому заховане яйце з голкою, в якій є смерть Кощія. Там же на острові є священний камінь алатир, що позначає центр світу. Хто зуміє знайти цей камінь — у того всі бажання збудуться.

Назва

[ред. | ред. код]

Деякі вчені інтерпретують Буян як свого роду «слов'янський фольклор»[1].

В. Б. Вілінбахов зближав Буян з островом Руян, але етимологічно подібні переходи поки не доведені[2]. На думку В. Меркулова, назва Буян подібна з найменуванням німецького острова Рюген (по-іншому Руян), який перейшов у казку А. С. Пушкіна через усні видозміни[3].

У складі архіпелагу Північна Земля є реальний острів Буян, але він був відкритий і названий так значно пізніше, ніж з'явилися сказання про казковий острів (вже в XX столітті). Також острів Буян є в місті Гусь-Хрустальний. Він розташований на однойменному озері, що раніше було кар'єром цегельного заводу [4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. О. Афанасьєв (Поэтические воззрения славян. Том 2. 1865 − 1869): народні замовляння, зберегли так багато найдавніших поетичних висловлювань, що знають міфічний бел-горюч алатир-камінь і ставлять його в тісному, нерозривному зв'язку з Буяном-островом
  2. Юдин А. В. Буян // Русская ономастика и ономастика России. Словарь / Под ред. О. Н. Трубачёва. — М.: Школа-Пресс, 1994. — С. 43.
  3. Меркулов В. Как попал остров Рюген в сказку Пушкина.
  4. Как на острове Буяне. Архів оригіналу за 11 січня 2015. Процитовано 1 січня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]