Бєлогуров Микола Кіндратович

Бєлогуров Микола Кіндратович
Народився	26 грудня 1907(1907-12-26) Харків, Російська імперія
Помер	26 червня 2004(2004-06-26) (96 років) Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	журналіст, державний діяч
Партія	КПРС
Нагороди

Микола Кіндратович Бєлогуров (26 грудня 1907, місто Харків, тепер Харківської області — 26 червня 2004, місто Київ) — український радянський партійний діяч, журналіст, редактор газети «Правда Украины», завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У. Депутат Верховної Ради УРСР 3—6-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1949—1976 роках.

Біографія

Народився в родині робітника. Трудову діяльність розпочав у 1926 році учнем шевця. Потім наймитував у заможних селян Куп'янського району Харківщини, куди переїхали його батьки.

У 1928—1931 роках — чорнороб цегельного заводу і маслозаводу Великобурлуцького району Харківщини, секретар і голова Приколотнянської сільської ради Великобурлуцького району.

Член ВКП(б) з 1931 року.

У 1931—1936 роках — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Великобурлуцького районного комітету ЛКСМУ, секретар редакції районної газети, голова Великобурлуцької районної ради професійних спілок, заступник секретаря районного комітету КП(б)У, редактор Великобурлуцької районної газети «Прапор колгоспника» Харківської області.

У 1936—1941 роках — студент Українського комуністичного інституту журналістики у Харкові. Одночасно працював секретарем партійного комітету інституту.

У 1941 році виконував спеціальні завдання з оборони міста Харкова, служив командиром батальйону першого полку Харківського ополчення. Після важкого поранення був евакуйований у східні райони СРСР.

У 1941—1943 роках — завідувач відділу пропаганди і агітації Безим'янського районного комітету ВКП(б) Саратовської області, начальник політичного відділу Кіровської машинно-тракторної станції Безим'янського району Саратовської області РРФСР.

У 1943—1944 роках — начальник політичного відділу Шипуватської машинно-тракторної станції Великобурлуцького району Харківської області; інструктор відділу пропаганди і агітації, завідувач сектору преси Харківського обласного комітету КП(б)У.

У травні 1944 — січні 1949 року — відповідальний редактор харківської обласної газети «Соціалістична Харківщина». Закінчив заочно Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б).

З січня по травень 1949 року — секретар Харківського обласного комітету КП(б)У з пропаганди і агітації.

У травні — серпні 1949 року — відповідальний редактор республіканської газети «Радянська Україна».

У серпні 1949 — квітні 1950 року — відповідальний редактор республіканської газети «Правда Украины».

У квітні 1950 — травні 1951 року — завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

У травні 1951 — квітні 1953 року — завідувач відділу художньої літератури і мистецтв ЦК КП(б)У.

У квітні 1953 — січні 1966 року — відповідальний редактор республіканської газети «Правда Украины».

У січні 1966 — 25 серпня 1972 року — голова Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР.

1 вересня 1972 — 22 жовтня 1974 року — голова Державного Комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі.

З жовтня 1974 року — на пенсії в місті Києві.

Нагороди

• орден Леніна (4.05.1962)
• чотири ордени Трудового Червоного Прапора (28.01.1948, 26.02.1958,)
• орден Вітчизняної війни ІІ ст.
• орден Червоної Зірки (28.08.1944)
• ордени
• медалі

Література

• газета «Радянська Житомирщина». Житомир — 1951 р. — лютий.
• Вісник Книжкової палати : наук.-практ. журн. / Книжкова палата України — Київ: Книжкова палата України, 2004.