Вилохвістка рудоголова
| Вилохвістка рудоголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самець рудоголової вилохвістки
 Самиця рудоголової вилохвістки
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Enicurus ruficapillus Temminck, 1832 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Вилохві́стка рудоголова[2] (Enicurus ruficapillus) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae)[3]. Мешкає в Південно-Східній Азії.
_(2).jpg)
.jpg)
Довжина птаха становить 18-20 см, вага 27 г. У самців голова рудувато-каштанова, лоб білий, на обличчі чорна "маска". Спина і крила чорні, на крилах помітні білі смуги. Горло чорне, решта нижньої частини тіла біла, груди сильно поцятковані чорним лускоподібним візерунком. Надхвістя біле, хвіст чорний з білими смугами і білим кінчиком. Самиці мають подібне забарвлення, однак у них і верхня частина голови, і спина рудувато-каштанові.
Рудоголові вилохвістки мешкають на Малайському півострові та на островах Суматра, Ява і Калімантан. Вони живуть у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах, на берегах річок і струмків, серед каміння і річкових валунів, на висоті до 1300 м над рівнем моря.
Рудоголові вилохвістки живляться комахами, зокрема вуховертками, жуками, мурахами і гусінню, іноді також дрібних хребетних, таких як змії. Гніздо чашоподібне, робиться з рослинних волокон, встелюється сухим листям, зовні покривається мохом, прикріплюється за допомогою глини до валуна або берега. В кладці 2 білих або рожевуватих яйця, поцяткованих рудувато-коричневими і пурпуровими плямками. Рудоголові вилохвістки іноді стають жервами гніздового паразитизму рудоволих кукавок.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Рудоголові вилохвістки є рідкісними птахами, яким загрожує знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Enicurus ruficapillus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 21 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Chats, Old World flycatchers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 листопада 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |